Числівник
Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.
Форма множини рекомендується при однорідних членах печення. Наприклад: / вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.
Займенник
В офіційно - діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях. Це повязано з граматичною природою вказаної частини мови, адже займенник узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Срмоузагальненість значення займенників, їх семантичне неконкретність може призвести до викревлення змісту висловлення і плутанини наприклад: Мати попросила дачку налити собі води (не зрозуміло, кому потрібна вода: матері чи дочці). Указані властивості займенників не допускають їх активного застосування в офіційно-діловому стилі. Окремі займенники треба вжити залежно від значення: кожний - усі по одному. В офіційно - діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких мова йде про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який, а не котрий: брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста. Як правило, сполучне слово що вживається стосовно предметів, а який - істот. У діловому мовленні перевага віддається формі множини особових займенників. За українською мовною традицією, займенник, який вказує на дійову особу, у реченні вживається, як правило, у називному відмінку: ми підписали.
Ввічлива форма займенників У листах запрошеннях тощо використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам), коли звертаються до однієї посадової особи.
Дієслово
Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).
Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов’язковість (нарада розпочинається о 10 годині).
Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися, а не здійснюватимуться, розпочинатиметься).
Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати – заактувати, візувати – завізувати, проектувати – запроектувати та ін.). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови (якщо це не жаргонні слова типу залозунгувати).
Інфінітив мусить мати лише закінчення –ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення –ть вживається лише у розмовній мові (і зрідка в художній літературі); для ділових текстів воно неприйнятне.
В українській мові дієслова третьої особи однини можуть утворювати паралельні – повні й короткі – форми: знає і зна, питає й пита, буває і бува та ін. Обидві ці форми вживаються в розмовній мові, а звідси і в художніх текстах. В усіх інших текстах, у тому числі й у діловому, вибору немає: тут вживається лише повна форма: повідомляє, доручає, зазначає, вимагає тощо.
Частка немає – нема зберігає паралельний ужиток у всіх стилях мови (тому можна у нас немає цих деталей, ми не маємо цих деталей, і у нас нема цих деталей).
8. Комп’ютерній переклад текстів офіційно-ділового стилю
Машинний переклад - процес перекладу текстів (письмових, а в ідеалі і усних) з одного природної мови на іншій за допомогою спеціальної комп'ютерної програми. Так само називається напрям наукових досліджень, пов'язаних з побудовою подібних систем. Для електронного перекладу документів з однієї мови на іншу нині розроблено багато програм.
В автоматизованих системах людина є обов’язковим учасником процесу перекладу. На частку машини приходиться виконання тільки рутинних операцій - пошук слів i словосполучень в автоматичному словнику та вивід їхнього перекладу на екран з можливою наступною вставкою у вихідний текст.
В автоматичних системах машина здійснює аналіз вхідного тексту та синтез вихідного, так що переклад, хоча й має неминучі лексичні, граматичні, стилістичні помилки, в цілому є зрозумілим користувачеві й може бути використаний у вигляді інформаційного документу, котрий деяким чином може замінити оригінал. У той же час такі системи, як правило, мають засоби редагуання машинного продукту, що осо6ливо важливо при перекладі текстів, котрі мають статут документів у прямому значенні цього слова, наприклад, технічної документації, котра поставляється за кордон разом з устаткуванням, що експортується. Ще однією характеристикою системи МП є кількість мов, що їх "розуміє" система. Сучасні системи російсько-українського перекладу є, безсумнівно, корисними і мають право на існування та розвиток. Більш вдало системи розв'язують задачі перекладу науково-технічних текстів із сталою термінологією та шаблонними синтаксичними конструкціями, але навіть найкращі з систем погано оброблюють омонімію та неоднозначності в тексті, особливо якщо в різних мовах конструкції є принципово різними.
Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, особливості керування дієслів, переклад усталених висловів ділової мови, мовних реалій (гордіїв вузол), слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів (пор. рос. і укр. луна), омонімів (английский смог може бути перекладено, напр., як англійський зміг), граматичних форм (человек мог – людина міг).
9. Кличний відмінок однини іменників чоловічого та жіночого роду.
Іменники – власні та загальні назви – можуть мати в кличному відмінку однини закінчення -о, -е, -є, -у, -ю. Вибір одного із цих закінчень залежить від роду іменника та його закінчення в називному відмінку, а за умови спільного нульового закінчення – від кінцевого приголосного основи або ж характеру іменникового суфікса.
Правопис закінчень власних та загальних назв у кличному відмінку при звертанні Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета, до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! В українські мові форми звертання виражаються Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми: Іменники чоловічого і жіночого роду І та II відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення: а) для твердої групи - о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно; б) для м'якої - е, є, з пестливим значенням – ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Маріє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю; в) для мішаної — е, зрідка — о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Мамо, вельможо. Іменники чоловічого роду II відміни у кличному відмінку мають закінчення: а) для твердої групи - е, у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на г, к відбувається чергування приголосних: друг - друже, козак — козаче. б) для м'якої — ю: Олексію, Віталію, лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, водію, добродію; в) для мішаної — у, е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше. Іменники III відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення - е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Ілле Володимировичу, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу, Миклоше Петровичу. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар). У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму й форму називного відмінка: друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій).
10. Родовий відмінок іменників однини чоловічого роду ІІ відміни.
Тверда група
До твердої групи належать іменники чол. роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер;
М’яка група
До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря.
Мішана група
До мішаної групи належать іменники чол. роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач; також іменники на -яр (назви людей за видом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра.
11) Вставні слова та вирази в діловому мовленні.
Вставні слова виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вони не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Вставні слова не є членами речення, тобто не відповідають на жодне з питань в реченні. В усній мові вони не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються комами з обох сторін, рідше – тире.
1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, отже, щоправда, крім того, а втім, у середині простого речення однак, одначе і проте. І навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і не виділяються комами.
2. Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи) або біля них можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом, до речі, між іншим).
3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово і справді вставне, перевіряємо його питанням. Якщо слово в реченні відповідає на питання, то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає – то воно вставне і його виділяємо комами.
12) Правопис прізвищ
1) У рос. прізвищах ё передається йо на початку слова та в середені після голосних, а також після твердих пригол. Н.: Йотов, Майоров, Соловйов;
2)якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, тоді пишеться сполучення ьо. Н.: Синьов, Пушкарьов;
3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц пишеться о. Н.: Чижов, Свящов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Н.: Горячев, Коришев,
4) російська літера е після приголосних передається в укр. мові літерою е. Н.: Мельник, Вербицький. Але звук е в рос. прізвищах, що відповідає укр. і, передається буквою є. Н.: Бєлкін, Бєляєв;
5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Н.: Івко, Нікітін, Фірсова. Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Н.: Живков, Чигрін, Щиглов;
6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Н.: Руїн, Ільїн, Переїденко;
7) російський звук ы завжди передається літерою и. Н.: Фортали, Черниш,
8) Літера и пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Н.: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Винокур;
9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц). Н.: Андреєв, Федосєєв; Медведєв, Пахарев, Мальцев, Хомічев;
10) у префіксі при- завжди пишеться и. Н.: Приходько, Присяжнюк,;
11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Н.: Пашкевич, Зінкевич, Цилюрик,
12) слов'янські прізвища пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Н.: Вишневецький, Новицький,Саврицький.
13) Синтаксичні особливості ділових паперів
Ділові папери мають специфічний синтаксис. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових паперів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі
Синтаксис ділової документації відзначається ще й уживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад, створити комісію з національних питань, відкликати працівників тощо.
Важливою ознакою ділових паперів є й часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості: потемнілі від часу, закінчивши роботу, читаючи документи.
Специфіку синтаксису визначає й стислість викладу інформації. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне - два підрядних чи дієприкметниковий, дієприслівниковий звороти.
14) Офіційно-діловий стиль,його ознаки.
Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.
Ознаки офіційно-ділового мовного стилю:
1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).
3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керуючого слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).
4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.
15) Ділова бесіда, умови її функціонування.
Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й вільнішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офіційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя (учасники одержують інформацію для роздумів, за якими можуть відбутися або не відбутися відповідні дії).За характером бесіди можуть бути офіційними й неофіційними.
Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди, їх предметом, як правило, є конкретне діло. Серед ділових бесід розрізняють інформаційні: у "конкурентній ситуації"; "під тиском співрозмовника"; з метою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін.
Основні функції ділової бесіди:
· Початок перспективних заходів і процесів.
· Контроль і координування вже початих заходів і процесів.
· Обмін інформацією.
· Взаємне спілкування працівників з однієї сфери діяльності.
· Підтримка ділових контактів.
· Пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей і задумів.
· Стимулювання руху творчої думки в нових напрямах.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |