Доповідь
з дисципліни
«Господарське процесуальне право»
на тему:
«Прокурорське представництво»
Виконала:
Студентка 4 курсу, 3 групи
юридичного факультету
денної форми навчання
Марчук Анастасія
Перевірила:
асистент
Лисунь Анна Дмитрівна
Київ - 2013
Відповідно до ст. 2 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може виступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Тобто можливість представляти інтереси як держави, так і громадянина – поза сумнівом.
Відповідно до ч.2 ст. 121 КУ України на прокуратуру покладається завдання представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках перебачених законом. Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Наявність сполучника «або» у зазначених нормах сама по собі свідчить, що ці поняття не тотожні, а інтереси особи та інтереси держави далеко не завжди співпадають. Це особливо виразно проявляється в умовах тоталітарного і суспільства з ц перехідному періоді від тоталітаризму до демократії. У демократичному суспільстві також існують відмінності між інтересами людини і загальносуспільними інтересами, проте вони не мають антагоністичного характеру., оскільки відповідно до ст.3 КУ захист прав і свобод людини і громадянина становить зміст діяльності держави.
Звичайно, тезу щодо пріоритетності людських прав і свобод, а значить і відповідних інтересів перед іншими соціальними цінностями не можна абсолютизувати. Задоволення особистих потреб та інтерсів не може здійснюватись на шкоду інтересам держави і суспільства, порушення законних інтересів людини в багатьох випадках можна розглядати і як зазіхання на інтереси держави, оскільки захист людських прав – найпріоритетніший інтерес. З іншого боку, нехтування державними інтересами з боку особи тягне прямо або опосередковано порушення як інтересів цієї особи, так й інших осіб, що особливо відчутно в податковій сфері, коли ухилення від сплати податків мають за наслідок зрив соціальних програм, невиплату заробітної плати і пенсій, інші негативні наслідки.
Отже, на практиці відмінності між представництвом прокуратурою інтересів громадянина та держави мають досить умовний характер.
Як у КУ, так і в ЗУ «Про прокуратуру», зазначається, що представництво прокурором здійснюється «у випадках, визначених законом», проте вони не конкретизуються.
Зокрема зазначається, що підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.
Михайло Косюта зазначає, що врахування у законі лише недієздатних осіб є спробою штучно обмежити коло громадян чиї права має захищати прокурор, що може призвести до послаблення правозахисної ролі прокуратури та зниження її авторитету в суспільстві.
При цьому необхідно враховувати, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18.09.2012 на території адміністративно-територіальних одиниць, на яких центри надання безоплатної вторинної допомоги не розпочали надання такого виду правової допомоги, органи прокуратури можуть здійснювати представництво в суді інтересів громадян з такої підстави, як неспроможність громадянина через свій матеріальний стан самостійно захисти свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.
Говорячи про інтереси громадян як предмет прокурорсько-судового представництва, необхідно передусім підкреслити необхідність поширювального тлумачення поняття «громадянин», враховуючи громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. А ч.7 п.1 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 № 7 вказує на наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах громадянина, в тому числі фізичної особи-підприємця.
Неменшу практичну значущість і складність має правильне визначення державного інтересу як предмета судово-прокурорського представництва, оскільки відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень саме інтересів держави.
Спроба дати це визначення зроблена у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р. №3-рп/ 99. У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Зазначається, що в основі цих інтересів завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.
Наявність у цьому визначенні слів «інших» і «тощо» сама по собі свідчить про те, що воно, в свою чергу, може поширювально тлумачиться різними суб’єктами права, включаючи юристів-науковців, підприємців, господарські, адміністративні та інші суди і органи прокуратури, які звертаються до суду із заявами на захист інтересів держави. Іншими словами, поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, є оціночним. З цим по суті погодився і Конституційний Суд України: у вищезгаданому його рішенні зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Проте є й критичні висловлювання щодо розуміння державних інтересів як категорії виключно оціночної. Пропонується законодавче чітко визначити критерії інтересів держави, оскільки практично будь-який прокурор чи його заступник може вбачати в будь-якому правовідношенні порушення інтересів держави або запідозрити наявність загрози цим інтересам. Справді, не зовсім просто вирішити питання надання чи ненадання прокуророві можливості самостійно встановлювати наявність чи відсутність порушень інтересів держави. Звісно, це має бути вирішено у Законі «Про прокуратуру» шляхом нормативного закріплення випадків, у яких прокурор здійснюватиме представництво інтересів держави. Це означатиме, що під час встановлення факту порушення державних інтересів прокурор буде керуватися не лише своїми власними міркуваннями, а й буде зобов'язаний законом у конкретних ситуаціях вживати заходів до захисту інтересів держави. Тоді ніхто не матиме право звинуватити його у перевищенні своїх повноважень.
Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від23.03.2012 № 7 Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
М. Костюта з цього питання дотримується думки про необґрунтованість і недоцільність зазначення уповноваженого органу. Адже для якомога повнішого та об’єктивнішого розгляду справи дуже важливо з’ясувати, чому той чи інший державний орган самостійно не вжив заходів, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави.
Проте виникає питання: чи є підставою для відмови в розгляді заяви або в її задоволенні незгода суду з висновком прокурора про загрозу або уже вчинене порушення інтересів держави? М. Руденко зазначає, що визначення прокурором наявності інтересу у громадянина або держави і необхідності його захисту шляхом пред’явлення позову не повинно піддаватись оцінці суддею при прийнятті справи до провадження, тому що таку оцінку можна дати лише при розгляді справи по суті.
Далі кілька слів про те, чи може прокуратура звертатися до суду в інтересах державних підприємств, установ, організацій. Окремі автори вважають, що ні, оскільки законодавством це не передбачене. Більшість вважає, що так, причому прокурор може здійснювати представництво інтересів юридичних осіб, що грунтуються не лише на державній, а й на інших формах власності.
Якщо взяти до уваги відповідні конституційні й законодавчі правові норми, а також згадане рішення Конституційного Суду України, то слід дійти висновку, що прокурор таки може здійснювати представництво в суді інтересів юридичних осіб всіх форм власності, але за обов'язкової умови: якщо ці інтереси повністю чи частково збігаються з інтересами держави. Тут же необхідно додати, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності (абз.1 п.1 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України). Іншими словами, прокурор є представником і захисником державних інтересів і саме їх він в першу чергу відстоює. Однак, якщо ці інтереси збігаються з інтересами юридичних осіб будь-якої форми власності, то прокурор автоматично захищатиме й інтереси цих юридичних осіб (таке паралельне представництво буде мати місце, наприклад, в тому випадку, коли прокурор звернеться до суду в зв'язку з тим, що певне підприємство військової промисловості було відключено від постачання електроенергії, чим заподіяно шкоди як державним інтересам, так й інтересам підприємства).
До того ж у п.1 інформаційного листа від 25.11.2005 р. № 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року» Вищий господарський суд України на запитання, чи вправі прокурор (його заступники) подавати позов в інтересах держави в особі відповідних органів фондів соціального страхування та Пенсійного фонду України, відповів, що держава реалізує свою політику загальнообов’язкового державного соціального страхування через названі Фонди. Тому прокурор (заступник прокурора) вправі подавати позов в інтересах держави в особі відповідних органів будь-якого з цих Фондів, за наявності в органу, що зазначається позивачем, статусу юридичної особи.
Список використаної літератури
1. Конституція України від 28 червня 1996 року
2. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року
3. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року
4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18.09.2012
5. Постанова Пленуму ВГСУ «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 № 7
6. Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. №3-рп/99
7. Косюта М. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва / Михайло Косюта // Вісник прокуратури. — 2009. — № 7. — С. 15—21.
8. Кисіль В. Господарський прцесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавництво «Юстініан», 2011. – с. 1130.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Классическое хирургическое лечение свищей прямой кишки. | | | Теоретические аспекты работы. |