Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

I Варіант

1. Чим відрізняються біологічні системи від об’єктів неживої природи?

Живі системи мають ознаки, відсутні в багатьох неживих систем.

Можливий спосіб описати життя — це назвати основні властивості

живих систем. Життя — це особливий стан матерії, якого набуто

завдяки таким властивостям:

1. Живі системи стосовно навколишнього середовища є в ідкрити-

ми системами, тобто їм властивий особливий спосіб взаємодії

з навколишнім середовищем — обмін речовин та енергії

(мал. 2.2.).

2. Для живих організмів характерна єдність хімічного складу.

До складу живих організмів входять ті самі хімічні елементи,

що й до об’єктів неживої природи. Однак співвідношення

елементів у живому та неживому не є однаковим — у живих

організмах 98 % хімічного складу припадає на чотири

елементи: Карбон, Оксиген, Нітроген і Гідроген.

3. Єдиний принцип структурної організації. Елементарною струк-

турно-функціональною одиницею живого є клітина (мал. 2.3).

4. Для живих систем характерні складність і високий ступінь

їхньої організації. Будь-яка складова організму має спеціальне

призначення та виконує певні функції. Це стосується

не лише органів, а й органел і молекул (мал. 2.4).

5. Існування кожної окремої біологічної системи обмежене в часі,

тому підтримування життя пов’язане із самовідтворенням, тобто

розмноженням. Розмноження живих організмів пов’язане

з такими фундаментальними властивостями живого, як

спадковість і мінливість (мал. 2.5).

6. Спадковість полягає в здатності організмів передавати свої

ознаки, властивості й особливості розвитку від покоління до

покоління (мал. 2.6).

7. Мінливість — це здатність організмів набувати нових ознак

і властивостей, існувати в різних формах і варіаціях (мал. 2.7).

Мінливість зумовлює різноманіття живих організмів, а це

у свою чергу спричиняє появу нових форм життя.

8. Для всіх живих організмів характерні ріст і розвиток. Процес

росту — це збільшення організму в розмірах і масі зі

збереженням загальних рис будови. А розвиток супроводжується

зміною живих об’єктів, у результаті чого виникає їх

новий якісний стан (мал. 2.8).

Розвиток може бути індивідуальним та історичним. Протягом

індивідуального розвитку поступово й послідовно проявляються

всі властивості даного організму. Історичний розвиток

супроводжується утворенням нових видів і прогресивним

ускладненням живих систем.

9. Подразливість — невід’ємна риса, властива всьому живому.

Вона виражається у реакціях живих організмів на зовнішній

вплив. Реакція організмів, що не мають нервової системи

(найпростіші або рослини), на вплив зовнішніх чинників

виражається у зміні характеру руху або росту.

10. Дискретність (від латин. discretum — переривчастий, розділений)

— важлива загальна властивість матерії. Життя на

Землі проявляється у вигляді дискретних, тобто роздільних,

форм.

11. Життя є адаптивним. Живі організми пристосовуються до

різних умов існування.

12. Важливою властивістю живих систем є авторегуляція. Живі

організми, що живуть в умовах середовища, яке постійно

змінюється, можуть підтримувати сталість свого хімічного

складу й інтенсивність фізіологічних процесів.

13.ритмічність

1. Що є предметом вивчення цитології?

Цитологія (від грец. “ kytos ”, у латинській транскрипції cytos — клітина, logos — наука) — це вчення про клітину, елементарну живу систему, її будову, життєдіяльність, функції та відтворення. Іншими словами, цитологія є до певної міри біологією клітини, яка охоплює як її морфологію (від грец. morphos — форма) — вчення про структуру, так і фізіологію (від грец. physys — природа) — вчення про функції.
Необхідно відзначити, що інколи цитологію поділяють на загальну і спеціальну. До загальної цитології відносять розділ, в якому розглядаються загальні закономірності будови, хімічного складу і функції клітин, спільні для всіх їх різновидностей, тобто вивчається до певної міри узагальнена клітина. Спеціальна ж цитологія займається вивченням морфо-функціональних особливостей різних клітин, наприклад, таких як клітини залоз шлунка, печінкові, нервові, м’язові клітини тощо. Однак, більшість науковців притримується думки, що специфіка клітин різних тканин і органів є предметом вивчення гістології (вчення про тканини) і спеціальної гістології, або мікроскопічної анатомії. Оскільки такий підхід переважає в навчальних програмах і став уже традиційним, ми і будемо використовувати термін цитологія, або біологія клітини для означення вчення про клітину взагалі, про її загальну будову, структуру і функції її компонентів, розвиток і розмноження клітин.
Клітиною називається елементарна жива система, обмежена активною мембраною і диференційована на цитоплазму та ядро. Клітина лежить в основі будови, життєдіяльності, функції і розвитку тваринних і рослинних організмів. Вона саморегулюється і одночасно підлягає позаклітинним і нейрогуморальним регуляторним впливам.
Клітина є переважно носієм життя. Життя в біології трактують як процес, який характеризується здатністю до саморозвитку, саморегуляції, внутрішньої диференціації та інтеграції, ускладнення, асиміляції факторів середовища для підтримування своєї життєдіяльності. Основні критерії життя — це еволюційна безперервність, просторова контактність та енергетична економність. Життя є настільки складним феноменом, що його біологічна дефініція завжди буде неповною, тому для визначення особливостей живого необхідним є знання його ознак.

1. Які функції в живих організмах виконують мікроелементи?

Мікроелементи — переважно йони важких металів, що входять до

складу життєво важливих речовин, в організмах містяться в дуже незначних

кількостях: від 0,001 до 0,000001 %. Це, наприклад, Ферум,

Бор, Кобальт, Купрум, Цинк, Йод, Бром, Ванадій.

1. З якими властивостями води пов’язані її структура і молекули?

Молекула води (мал. 5.1) містить один атом Оксигену та два атоми

Гідрогену. Хімічний зв’язок у ній ковалентний полярний. Оскільки

Оксиген активно притягує до себе електрони, що належать атомам

Гідрогену, то в ділянці атомів Гідрогену формується невеликий позитивний,

а в ділянці атома Оксигену — невеликий негативний заряд.

Завдяки цьому кожна молекула води є диполем і може взаємодіяти

з іншими молекулами води, утворюючи водневі зв’язки

(мал. 5.2.). Вода має відносно високу температуру кипіння, плавлення

й пароутворення, оскільки необхідно витратити додаткову енергію на

розривання водневих зв’язків. Оскільки молекула води є диполем, вона може орієнтуватися

в електричному полі, приєднуватися до різних молекул і ділянок

молекул, що несуть заряд. У результаті цього утворюються гідрати.