Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Середньовічна етіка.

Новий виток у розвитку етичних проблем відбувся у середньовіччі (V - Х V ст.). Перехід від античності до середньовіччя ознаменувався в етиці переворотом, суть якого полягала в тому, що етика стала релігією.

Вся основна проблематика християнського морального вчення - про витоки і природу моралі, критерії моралі, про призначення і сенс життя людини, її моральний ідеал, про добро і зло - все це виходить із Святого Письма.

У своїй творчості християнські теологи і філософи (Августин, Фома Аквінський, Еразм Ротердамський, Мартін Лютер та ін.) намагалися розкрити і пояснити моральний сенс текстів Святого Письма, обґрунтувати моральний, праведний спосіб життя християнина.

Християнська етика ознаменувала собою значний крок у культурному і моральному розвитку людини і людського суспільства.

Християнство піднесло мораль над усіма іншими формами духовного освоєння світу, надаючи їй абсолютного характеру і освячуючи авторитетом Бога.

Всі явища земного життя мали свій сенс тільки відносно Царства Божого, відповідно до виконання людиною свого призначення - подолання своєї індивідуальної обмеженості в духовному розвитку.

Християнство вперше підкреслило рівність і однаковість всіх людей перед Богом, людина з усіма своїми моральними проявами є істотою привілейованою, оскільки створена вона "за образом і подобою самого Творця".

Християнство утвердило благородний, виличний і безкорисли­вий характер моралі, показало людині духовні орієнтири і сформулю­вало моральний ідеал.

Християнська етика стверджувала, що людина цінна сама собою, незалежно від раси, національності, походження, соціального статусу, незалежно також від її чеснот.

Християнська етика відкрила характерні риси моралі, що не були висвітлені раніше.

Так, ототожнення моралі з любов'ю є більш адекватним природі моралі, аніж античне уявлення про неї як сферу природних схильностей або розумного вибору. Мораль дійсно є різновидом духовного безкорисливого і самовідданого зв'язку між людьми, вона протистоїть більш дієвим, але не самоцінним відношенням корисної доцільності.

Християнство ввело в етичну проблематику такі категорії, як: гріх, вина, страждання, каяття, спасіння. Це дозволило значно поглибити поняття специфіки моралі. Життя людини більш складне, ніж вважала язичницька мораль. Людина завжди знаходиться перед вибором, перебуває у боротьбі зі спокусою.

Зріла мораль передбачає не просто правильні, добрі вчинки, а вмотивоване бажання добра в боротьбі із бажанням зла.

Поява категорії гріховності засвідчила, що моральна свідомість відійшла від стану невинності й недосвідченості щодо докорів сумління, в той час як почуття особистої непогрішимості завжди свідчить про моральну нерозвиненість суб'єкта.

Однак у цілому християнська етика поділяє долю всіх релігійно-ідеалістичннх концепцій моралі. Тому що, згідно з християнською етикою, людина цінна лише через свою причетність до Бога, оскільки цінності християнської моралі є моральними не за своєю суттю, а тільки через їх божественне походження. Воля Бога вище моралі, саме жорстоке насильство можна виправдати, тому що воно відповідає волі Божій (притча про Авраама та Ісаака).

Середньовічна християнська мораль зробила певний внесок у розвиток етики, але мала суттєві обмеження, які були обумовлені історичним розвитком.

Подальший розвиток і поглиблене вивчення моралі ми знаходимо в епоху Відродження. Де вираженням суспільних відношень і потреб стала гуманістична ідеологія (на жаль гуманізм знайшов сіни: відображення лише в мистецтві та літературі, а не в реальному житті). Це, так би мовити, перша форма буржуазного просвітництва.

На противагу середньовічному християнському аскетизму з його концепцією про те, що земне буття не має самостійної цінності і є лише підготовчим етаном до вічного, небесного життя, гуманізм відроджує античні орієнтири: людина - центр світобудови. Гуманізм утверджує її право на творчу і розумну діяльність, на насолоду і щастя в земному житті. Це вимагало пов'язати християнську етику з новою ідеологією, з умовами реального земного життя, знайти пояснення кризових явищ у моральному житті, що виникли під впливом індивідуалізму, який породжував егоїзм.

Це завдання спробувала розв'язати Реформація, яка заклала ідеологічні підвалини для етики Нового часу.