Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Маркс К.

Читайте также:
  1. D)& Маркс
  2. А.Смит, Д. Рикардо, Ж.Б.Сэй, Т.Мальтус, Дж. С. Милль, К. Маркс
  3. Б) Западники, славянофилы, народники, марксисты.
  4. Билет 25. Марксизм.
  5. Билет 6. Марксизм.
  6. Возникновение и развитие марксистской философии. Роль Г.В.Плеханова, В.И.Ленина в развитии и пропаганде философских идей марксизма.
  7. Вопрос 57. К.Маркс и Ф.Энгельс: историко-материалистическая концепция государства и права
  8. Два направления развития марксизма в России: ленинизм и «легальный марксизм».
  9. Диалектика и метафизика. Исторические формы диалектики (античная, классическая немецкая философия, диалектика Маркса)
  10. Диалектический и исторический материализм К. Маркса

Отже, справа має такий вигляд: певні індивіди, які певним способом займаються виробничою діяльністю, вступають упевні суспільні і політичні відносини. Емпіричне спостереження повинно в кожному окремому випадку – на досвіді і без усякої містифікації та спекуляції – розкрити зв'язок суспільної і політичної структури з виробництвом. Суспільна структура і держава постійно виникають з життєвого процесу певних індивідів – не таких, якими вони можуть здаватися у власному або чужому уявленні, а таких, якими вони є в дійсності, тобто як вони діють, матеріально виробляють і значить, як вони дієво проявляють себе в певних матеріальних, незалежних від їх волі межах, передумовах і обставинах.

Виробництво ідей, уявлень, свідомості з самого початку безпосередньо вплетене в матеріальну діяльність і в матеріальні стосунки людей, в мову реального життя. Утворення уявлень, мислення, духовні стосунки людей є тут ще безпосереднім породженням матеріальних відносин людей. Те саме стосується духовного виробництва, як воно проявляється в мові політики, законів, моралі, релігії, метафізики і т. д. того чи іншого народу. Люди самі виробляють свої уявлення, ідеї і т. д., – але мова йде про дійсних, діючих людей, зумовлених певним розвитком їх продуктивних сил і – відповідним цьому розвиткові – спілкуванням, аж до його найдальших форм. Свідомість ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя. Якщо в усій ідеології люди та їх відносини поставлені на голову, наче в камері-обскурі, то і це явище так само походить з історичного процесу їх життя,– подібно до того як перевернуте зображення предметів на сітчатці ока походить з безпосереднього фізичного процесу їх життя.

Цілком протилежно німецькій філософії, що спускається з неба на землю, ми тут підносимось з землі на небо, тобто ми виходимо не з того, що люди говорять, думають, уявляють собі, – ми виходимо також не з існуючих тільки на словах, мислимих, уявних, уявлюваних людей, щоб від них прийти до справжніх людей; для нас вихідною точкою є дійсно діяльні люди, і з їх дійсного життєвого процесу ми виводимо також і розвиток ідеологічних відображень і відгуків цього життєвого процесу. Навіть туманні утворення в мозку людей, і вони є необхідними продуктами, свого роду випарами їх матеріального життєвого процесу, який може бути встановлений емпірично і який зв'язаний з матеріальними передумовами. Таким чином, мораль, релігія, метафізика та інші види ідеології і відповідні їм форми свідомості втрачають видимість самостійності. У них немає історії, у них немає розвитку; люди, які розвивають своє матеріальне виробництво і свої матеріальні стосунки, змінюють разом з цією своєю дійсністю також своє мислення і продукти свого мислення. Не свідомість визначає життя,.а життя визначає свідомість. При першому способі розгляду виходять із свідомості, як начебто з живого індивіда; при другому, який відповідає дійсному життю, виходять із самих дійсних живих індивідів і розглядають свідомість тільки як їхню свідомість.

* * *

Разом з поділом праці, що містить всі ці суперечності і грунтується, в свою чергу, на природно виниклому поділі праці в сім'ї і на розпаді суспільства на окремі сім'ї, що протистоять одна одній, – разом з цим поділом праці дано і розподіл, що є до того ж – як кількісно, так і якісно - нерівним розподілом праці та її продуктів; отже дано і власність, зародок і первісна форма якої є вже в сім'ї, де жінка і діти – раби чоловіка. Рабство в сім'ї — правда, ще дуже примітивне і приховане – є перша власність, яка, зрештою, вже і в цій формі цілком відповідає визначенню сучасних економістів, за яким власність є розпорядження чужою робочою силою. А втім, поділ праці і приватна власність, це – тотожні вирази: в одному випадку говориться у відношенні, до діяльності те саме, що в другому – у відношенні до продукту діяльності.

–Далі, разом з поділом праці дано і суперечність між інтересом окремого індивіда або окремої сім'ї і загальним інтересом всіх індивідів, що перебувають в стосунках один з одним; притому цей загальний інтерес існує не тільки в уявленні, як «всезагальне», але насамперед він існує в дійсності як взаємна залежність індивідів, між якими поділена праця. І нарешті, поділ праці дає нам також і перший приклад того, що поки люди перебувають в стихійно сформованому суспільстві, отже, поки існує розрив між приватним і загальним інтересом, отже,.поки поділ діяльності відбувається не добровільно, а стихійно, – власна діяльність людини стає для неї, чужою силою, яка протистоїть їй, яка пригноблює її, замість того щоб людина панувала над нею. Справа в тому, що як тільки виникає поділ праці, кожний дістає своє певне, виключне коло діяльності, яке йому нав'язується і з якого він не може вийти: він –мисливець, рибалка чи пастух, або ж критичний критик і повинен залишатися ним, коли не хоче позбутися засобів до життя, <…> Це закріплення соціальної діяльності, це консолідування нашого власного продукту в якусь речову силу, що панує над нами, що вийшла з-під нашого контролю, що йде врозріз з нашими сподіваннями і зводить нанівець наші розрахунки, є одним з головних моментів у дотеперішньому історичному розвитку.

Саме завдяки цій суперечності між приватним і загальним інтересом останній, у вигляді держави, набирає самостійноїформи, відірваної від дійсних — як окремих, так і спільних – інтересів, і разом з тим форми ілюзорної спільності. Але це відбувається завжди на реальній основі наявних у кожному сімейному або племінному конгломераті зв'язків по плоті і крові, по мові, по поділу праці в більш широкому масштабі і по інших інтересах, особливо, – як ми покажемо далі, – на основі інтересів класів,, які,— будучи вже відособленими в результаті поділу праці, – відособлюються в кожній такій людській сукупності і з яких один панує над всіма іншими. Звідси виходить, що всяка боротьба всередині держави –боротьба між демократією, аристократією і монархією, боротьба за виборче право і т. д. і т. д. – являє собою не що інше, як ілюзорні форми, в яких ведеться дійсна боротьба різних класів одного з одним. Звідси виходить далі, що кожний клас, який прагне до панування, – коли навіть його панування зумовлює, як це має місце у пролетаріату, знищення всієї старої суспільної форми і панування взагалі, – повинен насамперед завоювати собі політичну владу, для того щоб цей клас, в свою чергу, міг виставити свій інтерес як загальний, що він змушений зробити в перший момент. Саме тому, що індивіди мають на меті тільки свій окремий інтерес, який не збігається для них з їх загальним інтересом –всезагальне ж взагалі е ілюзорною формою спільності, – вони вважають цей загальний інтерес «чужим», «незалежним» від них, тобто знов-таки окремим і своєрідним «всезагальним» інтересом, або ж вони самі повинні рухатися в межах цієїроз'єднаності, що і відбувається в демократії. З другого ж боку, практична боротьба цих окремих інтересів, які завжди дійсно виступали проти загальних і ілюзорно загальних інтересів, робить необхідним практичне втручання і приборкання окремих інтересів за допомогою ілюзорного «всезагального» інтересу, що виступає у вигляді держави. Соціальна сила, тобто умножена продуктивна сила, що виникає внаслідок зумовленої поділом праці спільної діяльності різних індивідів,– ця соціальна сила, через те, що сама спільна діяльність виникає не добровільно, а стихійно, уявляється даним індивідам не як їх власна об'єднана сила, а як якась чужа, поза ними існуюча влада, про походження і тенденції розвитку якої вони нічого не знають; отже, вони вже не можуть панувати над цією силою, – навпаки, ця сила проходить тепер ряд фаз і ступенів розвитку, які не тільки не залежать від волі і поведінки людей, а навпаки, спрямовують цю волю і що поведінку.

Це “ відчуження”, кажучи зрозумілою для філософа мовою, може бути знищене, звичайно, тільки при наявності двох практичних передумов.

Маркс К. Німецька ідеологія.




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | <== 6 ==> | 7 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав