Читайте также:
|
У стародавні часи існувало два основні способи виготовлення монет: лиття і карбування.
Під час лиття метал заливали у форми із глини чи м’якого каменю, на котрому було вирізано дзеркальне зображення монети. Литі монети виготовляли у Стародавній Греції і Римі, а в Китаї - до ХІХ ст.
Для карбування спочатку у кам’яній чи глиняній формі відливали монетні кружечки (як правило, з високопробного сплаву), зважували їх. Потім розігрівали і по черзі вміщували кружечки між двома штемпелями. На верхньому штемпелі було вирізане дзеркальне зображення однієї із сторін монет, на нижньому (чи на ковадлі) – другої сторони. Після чого ударяли молотом по верхньому штемпелю й отримували відбитки – монети. Такі монети часто мали брак (подвійний удар, зміщення тощо).
У середні віки технологія ускладнилася. Спочатку виготовлявся цан (злиток металу у формі круглої палки або пластини). На перших порах цан плющився молотом, а пізніше – за допомогою плющильних станків (за допомогою важеля регулювалась відстань між плющильними валами і отримувалася монетна пластина потрібної товщини).
Далі від цану відділялась заготовка (круглим пробойцем), відбувалася юстировка (доведення ваги заготовки до норми), ковка пластин, їх багатократне випалювання, чистка і відбілювання. Паралельно готувалися штемпелі (ковка, вирізання, загартовування). Чеканились монети ще довго вручну, за допомогою молота – чекана, а з кінця XV ст. – за допомогою молотового снаряда. Ще пізніше з’явився вальцювальний станок і гвинтовий прес, який приводився в дію силою 2...12 чоловік. На початку ХІХ ст. була створена машина для чеканки з колінчатим важелем, який приводив у вертикальний рух верхній штемпель над монетною пластинкою.
Етапи виготовлення монет
на київському монетному дворі:
1) художник створює ескіз і макет монети;
2) упродовж трьох місяців триває втілення художнього замислу в металі:
а) скульптори відтворюють макет у пластиліні й гіпсі;
б) модель монети відливають зі штучної смоли у відношенні 5:1 її справжнього розміру, і вони проходять інструментальну обробку за допомогою комплексу найсучасніших гравірувальних засобів;
в) за допомогою редукційного верстата зображення з моделі переноситься на метал (модель повільно обертається, її уважно „зчитує” спеціальний щуп, передаючи найтонший свій порух спеціальному фрезувальному пристрою, котрий відповідно обробляє метал, створюючи зображення (з точністю до мікрона);
г) металева заготівка майбутньої монети потрапляє на дільницю токарної обробки (машина, якою керує комп’ютер, із філігранною точністю шар за шаром знімає метал, надаючи заготовці потрібної форми).
д) після відповідної термічної підготовки (спочатку в нагрівальних печах, та загартуванням її холодом у -70˚С), далі – за допомогою електроструму заготівка переходить на дільницю тиражування карбувального інструменту.
е) під потужними пресами мотив монети витискується за допомогою редукції-позитива на робочих інструментах (штемпелях), які після токарної та термічної підготовки, а також спеціального покриття поверхні передають у карбувальне виробництво.
На монетному дворі є дільниця, яка проводить підготовку карбувального інструмента для виготовлення монет якості „пруф” (вони мають дзеркальні поля й зернисте випукле зображення).
Пам’ятні монети виготовляють за допомогою гідравлічних пресів (400...360 т/см2).
Масові монети видають 10-12 монет на секунду швидкісні прес-автомати (потужність цеху = 15 млрд. штук на рік). Є автомати для карбування монет типу „білокор” (центральне кружальце й зовнішнє кільце - із різних металів).
1.3. Систематизація монет
За призначенням монети поділяють на:
- загальнообов’язкові державні (у т.ч. коронні, або імперські);
- місцеві (для Румунії і Молдавії, для Грузії, для Польщі, для Лівонії і Прусії, для Фінляндії);
- приватні монети;
- донативні (подарункові) монети;
- пам’ятні (меморіальні), у зв’язку з коронацією, весіллям, перемогами, ювілеєм;
- фантастичні монети („колеса” із дорогоцінних металів”), серії монет, монети-парадокси, коли вартість металу в десятки раз перевищує номінал.
1.4. Рекомендації щодо чистки і збереження монет
Срібні монети
Чистка срібних монет залежить від їх кородованості (тривалості перебування в землі), та проби металу. Якщо монети довго перебували в землі (наприклад, знайдені у скарбі), та мають низьку пробу срібла, то вони часто злипаються у грудки. Для відділення таких монет використовують 5% розчин сірчаної кислоти, підігріваючи його, час від часу змиваючи і зчищаючи їх поверхню від кородованого шару. Можна використовувати 5-10% розчин мурашиної кислоти, нагрітий до 50-70˚С.
Слабокородовані срібні монети очищають за допомогою суміші соди харчової, зубної пасти й нашатирного спирту (10% розчину аміаку). Покривши монету сумішшю натирають її поверхню пальцями чи м’якою щіткою, без натиску. Після очистки монети слід добре промити водою.
Низькопробні (білонні) монети спочатку очищають 10% розчином трилону Б, або лимонним соком, а потім – сумішшю соди й нашатирного спирту. Інколи достатньо потримати монету до 1 години в нашатирному спирті, а потім протерти содою.
У будь-якому випадку, перед закладкою до колекції монети слід промити теплим розчином господарського мила, а потім – проточною водою, та протерти м’якою ганчіркою.
Мідні монети
Мідні монети, покриті рівномірною патиною (шаром окислів чорного, шоколадного, зеленуватого відтінків) краще не чистити взагалі, оскільки вона зберігає метал від подальшої корозії. Достатньо її промити й обезжирити (без механічного впливу).
Нерівномірно кородовані монети краще чистити повільно діючими слабкими розчинами, які зчищають окисли й не руйнують метал (наприклад, помістивши її у розчин трилону Б – від кількох діб для сильно кородованих, до годин для слабокородованих). Час від часу шар окислів змивають.
Мідні монети із скарбу, що злиплися у грудки заливають 5-10% розчином їдкого натру (NaOH), нагрітим до 30-50˚С. Для пом’якшення корозійних нашарувань використовують 5-20% розчин гексаметафосфату натрію.
Потім вишнево-червоний шар видаляється нашатирним спиртом; темно-зелені окисли – 5-10% розчином лимонної кислоти; жовтувато-бліді окисли – 10% розчином оцтової кислоти (харчовим оцтом).
Цінні монети ретельно виварюють у кількох перемінах м’якої (бажано - дистильованої) води. Перед закладкою в колекцію монету просушують в ацетоні, потім упродовж 30-60 хв. у спирті, або 2 години в сушильній шафі.
Для надання монеті натурального вигляду створюють штучну рівномірну патину (на 1 літр води потрібно 50 г мідного купоросу та 5 г перманганату калію; розчин нагрівають до 70-80˚С. Іншим способом утворення штучної патини є занурення на 10-20 секунд монети у 10% розчин гіпосульфату (фотографічного закріплювача). З часом патина утворюється і природним шляхом (хоч не завжди рівномірно). Тому монету можна покрити тонким шаром безбарвного лаку, що сприяє утворенню рівномірної патини (хоч така монета виглядає дещо неприродно).
У будь-якому випадку слід уникати інтенсивної механічної обробки металу (пастою ГОІ, та іншими абразивами), оскільки поле монети зношується і вона втрачає цінність. Не слід користуватися й концентрованими кислотами (за винятком дуже кородованих нікелевих і бронзових монет). Менш кородовані бронзові монети чистять аналогічно до мідних (але після застосування нашатирного спирту слід промити монети з невеликою кількістю зубної пасти).
Античні мідні й бронзові монети від патини не очищають ніколи.
Залізні й цинкові монети рекомендується промивати розбавленою соляною кислотою, або спеціальним засобом для перетворення іржі, що є у продажі. Алюмінієві монети краще не чистити, а промивати теплою водою з милом та протирати м’якою ганчіркою.
1.5. Створення нумізматичної колекції
Монети зберігають у колекції:
а) в спеціальних чи на окремих листках з кишеньками різного розміру, виготовлених із прозорого пластика (бажано, без пом’якшувачів). Недоліком цього способу є необхідність залишати вільні місця для монет, яких ще не вистачає. Листки зберігають і папках разом з іншою інформацією про монети з вибраної теми;
б) у спеціальних капсулах (які виготовляють відповідно до розміру вітчизняних монет);
в) на дерев’яних планшетах, покритих замшею або замшевим папером; планшети вставляють в шафу-сейф;
г) у кейсах імпортного виробництва з гніздами для монет.
д) у холдерах (на листах або в коробках).
Алгоритм створення нумізматичних колекцій:
1) систематична колекція по всьому світу:
а) за новітній час (від 1870-х років);
б) за період після ІІ світової війни;
2) регіональна колекція:
а) одна країна, монети за всі часи
(Україна, Великобританія тощо);
б) регіон (країни колишнього СРСР; Україна і її сусіди);
3) тематична колекція (герби, портрети, спорт, мистецтво, флора й фауна та екологія, кораблі тощо);
4) за металами (срібні, мідні тощо);
5) за номіналом, типом (тільки дрібні обігові, або ювілейні й пам’ятні).
При вузькому виборі регіону (або часу, чи тематики) доцільно колекціонувати не лише монети, але й бони (старі грошові знаки), вивчати історію грошового обігу; історію, географію та культуру країн чи регіонів.
Слід пам’ятати, що зібрати систематичну колекцію монет країни за великий період, чи по всьому світу, що відкарбовані навіть упродовж ХХ століття, практично неможливо. Найчастіше колекціонування обмежують:
1) монетами, які були в обігу на певній території (СРСР і Україна – за кожний рік, усі різновиди; царська Росія – XVIII-XX ст. – основні види; давніші монети – найпоширеніші типи);
2) монети Європи, починаючи від об’єднання в єдину державу Німеччини та Італії (з 1870-х років – усі різновиди, але не по роках).
3) одна країна (всі різновиди й усі роки випуску з початку ХХ століття).
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |