Читайте также:
|
Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію і аскета, який занурився в думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно покинув свій будинок, щоб самостійно знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджані в містечку Урувілія (нині Бух Бодх-гаю). Під кроною дерева Сіддхартха побачив істину, і став Буддою. Вважають, що суть відкриття зробленого Сиддхартхой в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою у першій його проповіді. У ній коротко розкривається вчення про чотири «святих істинах»: «жити - значить страждати», «причина страждань бажання», «для звільнення від страждань потрібно позбутися бажань». Шлях позбавлення від бажань - дотримуватися вчення яке може привести віруючого до головної мети його буття - нірвани (заспокоєння), станом повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою. Спосіб позбутися від бажань - це наслідування шляхи порятунку, який відкрив Гаутама і виклав у восьми принципах:
1) правильне розуміння чотирьох благородних істин;
2) правильні прагнення, наміри;
3) правильну мову (подолання обману і утвердження правди);
4) правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);
5) правильний спосіб життя (відповідно до людськими чеснотами.
Будда знаходить власний, "серединний шлях", уникаючи як крайнощів настільки характерного для Стародавньої Індії аскетизму, так і надмірного емоційно-чуттєвого ставлення до життя. При цьому вчення про шляху морального порятунку він викладає на загальнодоступному мовою звичайних образів і понять. Ядром вчення стають «чотири благородні істини».
1. Страждання є універсальна властивість людського життя. Воно охоплює всі без винятку її боку і етапи: народження, старість, хвороби, смерть, прагнення до володіння речами і їх втрата - все перейнято стражданням.
2. Існують причини людських страждань. Це, з одного боку, об'єктивне і безпочаткове рух дхарм, що створює нескінченні спади і підйоми, - хвилювання «океану життя». Для людини цей процес є нескінченне переродження (сансара) і претерпевание як дія минулих народжень на сьогодення і майбутнє вигляді моральної відплати (карма).
3. Страждання можна припинити ще в справжньому житті. Оскільки людське бажання, відповідно до буддизму, охоплює фактично всі егоїстичні мотиви людської діяльності в прагненні весь світ «зробити своїм», то вихід - не в придушенні волі або її «перемиканні» з однієї природної об'єкта на інший. Воля повинна бути спрямована всередину, на відраза нашого «Я» від предметів зовнішнього світу, на руйнування як егопрівязанності до світу, так і головною ілюзії внутрішнього життя людини - абсолютність його «Я». Тим самим, чисто онтологічна передумова вчення буддизму про ілюзорність і мінливості духовних станів людини при знаходить тут явно моральний відтінок: намічається шлях подолання моральних вад і власного егоїзму, морального самовдосконалення за допомогою радикальної трансформації свого «Я».
4. Є шлях позбавлення від страждань. Це - вісімковій шлях, що веде до нірвани (згасання, подоланню кола перероджень як вищої мети). Етапами цього шляху є:
· правильна віра - визнання чотирьох благородних істин як фундаментальної основи внутрішнього вдосконалення;
· правильна рішучість як відмова від поганих намірів, ворожнечі до близьких і т. п.;
· правильна мова - результат правильної рішучості, стриманість у мові від брехні, наклепів, образ і т. п.;
· правильна поведінка як відмова від заподіяння зла всьому живому, від злодійства, задоволення дурних бажань;
· правильний спосіб життя - забезпечення своїх потреб чесною працею;
· правильне зусилля - постійне витіснення поганих намірів та ідей і заміна їх на добрі;
· правильний напрямок думки - погляд на речі, що підлягають витісненню зі свідомості, як на чужі і чужі, а не як на «мої», нерозривно пов'язані з «Я»;
· правильне зосередження - прийнята в йозі психотехніка, ведуча до нірвани, «приборкання думки і почуття», коли остаточно долаються прихильності і пристрасті, суєтні і гріховні ставлення до світу. Людина, яка досягла духовної досконалості в нірвані, стає архатом (буддійським святим).
Вісімковій шлях Будди включав цілісний спосіб життя, в якому, за задумом автора, єдність знання, моральності та поведінки мало завершитися моральним очищенням людини у світлі істини. Буддійський серединний шлях був серединою не тільки між аскезою і розбещеністю, а й між інтелектом і поетичним почуттям. розумове натури могли засвоювати і розвивати принципи буддизму в строго логічній формі, а поетично налаштовані - відкидати філософію і брати з «благородного мовчання» те, що їм підказувало серце і уяву. Саме тому буддизм став не сектою або групою сект (як джайнізм), а релігією для всіх верств суспільства: і для верхів, і для низів. Саме тому буддизм легко переступив межі Індії, став світовою релігією, системою культури, що об'єднує десятки народів Азії.
Головним принципом нового вчення став принцип свободи. Ніякої авторитет не повинен ставати між учнем і істиною, навіть авторитет Будди. Учень повинен відкрити істину сам, і тільки сам. «Будьте самі своїми світильниками, - скаже Гаутама перед смертю. Сама людина чинить зло, і сам опоганює себе. Не робить зла він теж сам, і сам очищає себе, І чистота, і скверна пов'язані з самим собою. Ніхто не очистить тебе, крім самого тебе».
За переказами, Гаутама убивав свою плоть шість років, врешті-решт, він навчився жити одним конопляним зернятком в день і з ранку до вечора сидів, притиснувши мову до неба, намагаючись не думати ні про що суєтне. У всьому цьому немає нічого надзвичайного для Індії.Вардхамана Махавіра продовжував такі подвиги 13 років, до повної перемоги над своєю плоттю, над усіма бажаннями. Незвично інше: те, що Гаутама відчув, що шлях цей ніколи не принесе йому задоволення. І зовсім не тому, що він не в силах його продовжувати, а тому, що це не «Те». Точно так само, як не «То» було все, пам'ятаєте йому численними вчителями. І ось, залишивши друзів-аскетів, що обсипали його глузуванням за відступництво, Гаутама віддалився від них і жив скромно, харчуючись милостинею, однак, не голодуючи і не примушуючи себе надміру. Він надав власній душі свободу в пошуках шляху, слідуючи швидше натхненню, ніж методу. І одного разу, сидячи під деревом бодхі, Гаутама щось побачив і почув, відчув і зрозумів те, що перевершувало всі слова і про що можна було тільки сказати Що ж це було?Ймовірно, те ж екстатичний натхненне стан, що і у засновників інших світових релігій. Стан внутрішнього відкриття - відкриття сенсу світу, коли ряд нічого не говорили серця розрізнених предметів раптом бачиться якоїсь величної стрункою цілісністю. Музика замість розрізнених звуків, гармонія замість випадковості. І сама людина відчуває себе якоїсь світової раковиною, що вміщає всю музику світу. У кожного з зазнали цей стан народжувався свою мову символів. Гаутама свій новий стан назвав «татхата» (букв. Абсолютна справжність), а себе самого «Татхагата» (що досягли абсолютної реальності, по той бік слів). Більше не залишилося старої затемненій природи. Він ніби осяявся внутрішнім світлом і відчув себе просвітленим (буддою). Більше не у кого було вчитися. Його безпосередньо вчила життя, з якою він кожну мить був пов'язаний.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 32 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |