Першим виданням Києво-пеерської друкарні був Часослов (1616 р). Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманітними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожий на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Майже одночасно з часословом у друкарні приступили до й до Повного Анфологіона, але робота над цією книгою тривала після того ще три роки.
Другим київським виданням був віршований панегірик Олександра Митури "Візерунк цнот... Єлисея Плетенецького" (1618). Дана книга була надрукована не церковнослов’янською, а українською книжковою ("простою") мовою, в якій відчувався вплив народної лексики та фразеології. Автор підкреслював суспільно-корисну спрямованість діяльності Плетенецького, стійкого в своїх переконаннях, непідкупного і справедливого.
У січні 1619 р було надруковано Анфологіон, — перше велике за обсягом київське видання. До його складу входило 16 ненумерованих і 1648 нумерованих сторінок аркушевого формату. Основний текст надруковано спеціально замовленим для цієї книги дрібним шрифтом (10 рядків — 49 мм). Анфологіон був багато прикрашений не лише численними заставками, кінцівками, та ініціалами, але й сюжетними ілюстраціями. За змістом Анфологіон — богослужбова книга (Мінея празнична). збірка вибраних служб на всі 12 місяців року,.Видавці використали культ місцевих святих, щоб підкреслити роль Києва в житті країни і всього православного світу. До книги було включені тексти, що читались під час богослужб князям Володимирові, Борисові та Глібові, преп. Антонію і Феодосію Печерським, митрополитам Петрові і Олексію, св. ап. Андрієві (що йому, як відомо, літопис приписував передбачення майбутньої ролі Києва), популярним в Україні Параскеві-П’ятниці та Онуфрію, пророкові Єлисею та Євфимієві Великому — патронам Єлисея (в схимі Євфимія) Плетенецького. Основний текст Анфологіона було звірено з грецьким оригіналом, та перекладено ректором братської школи Іваном Борецьким. Багато виправлень вніс найближчий помічник Плетенецького Захарія Копистенський. Редактором при друкуванні даної книги був Памво Беринда.
.. Беринду запросили до Києва спеціально для роботи над Анфологіоном — це видно з листа Єлисея Плетенецького Львівському братству який було написано у березні 1619 р. Втім, незабаром Беринда перейшов у лаврську друкарню на постійну працю. Вже у 1620 р. з його передмовою у Києві виходить Номоканон. (Номокано́н (греч. Νομοκανών — закон-правило) — візантійські збірники церковних правил та імператорських наказів, що торкаються церкви, складені в VI—VII ст. Один з найдавніших номоканонів приписують Іоану III Схоластику, константинопольскому патріарху VI ст. Відомий також сербський номоканон Святого Савви т.н.серб. Законоправило. Одна из редакцій «Номоканона» була покладена в основу давньоруської «Кормчої книги» (XIII в.) — основного джерела церковного права в середньовічьної Русі.) Оригіналом для нього послужив привезений з Афону церковнослов’янський рукопис з виразними південнослов’янськими рисами. Беринда додав до тексту примітки, покликання на джерела, вніс багато доповнень, Про популярність Номоканона свідчать його рукописні копії, а також перевидання цієї книги — в Києві у 1624 і 1629 рр., у львівській друкарні єпископа Арсенія Желиборського у 1646 р.
На відміну від попередніх видань Лаври, "Книга о вірі єдиної, святої, соборної, апостольської церкви" не має вихідних даних, а її укладачем і автор частини тексту Захарія Копистенський. Зі шрифту й орнаментики видно, що книжка надрукована лаврською друкарнею не раніше 1619 і не пізніше 1620 р. 24 З видань початкового періоду Києво-Печерської друкарні чи не найбільшу увагу дослідників привертали "Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного гетмана войска... Запорізкого. Зложониї през інока Касіяна Саковича ректора школ києвських в брацтві. Мовлениє от єго спудеов на погребі того цного рицера...". Книга дуже цікава історико-побутовими подробицями, в ній на повний голос зазвучали патріотичні мотиви. – запорізьке козацтво виступає як народна сила,, як виразник дум і сподівань для українців. А Сагайдачний оспіваний як народний герой.Вперше в практиці кириличного друкарства тут з’являються цілком світські за змістом ілюстрації: портрет Сагайдачного на коні, штурм запорізьким флотом турецької фортеці в Криму Кафи (Феодосії). Автором її був тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Книга має світський характер, у ній були надруковано вірші, що були виголошені двадцятьма студентами під час похорону Славного українського гетьмана 10 квітня 1622 року року, що відбувся в Київському братському монастирі.
На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга не відзначається розкішним оформленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вміщено надзвичайної ваги й цінності ілюстративний матеріал, який згодом став передруковуватись в інших книгах, особливо в тих, які присвячувались українській історії.
Успіх перших видань дав змогу київській друкарні взятися за такі книги, які раніше здавалися не під силу українським видавцям, зокрема "Бесід Іоана Златоустого на діяння і послання апостольські". Вирішивши видати в Києві "Бесіди на чотирнадцять послань", Єлисей Плетенецький залучив до виправлення тексту, Лаврентія Зизанія. Протягом двох років він звіряв текст, тобто з найдосконалішим на той час текстом повним виданням творів Іоана Златоустого, яке було здійснене 1612 року в Ітоні (Англія) сером Генрі Севілом у закладі королівського друкаря Вільяма Нортона. Остаточну підготовку тексту і нагляд за друкуванням доручено Захарії Копистенському і Памвові Беринді. З наведених слів Г.І. Коляда зробив висновок, що редакторська праця Копистенського й Беринди повинна була початися весною 1619 р. — за два роки до друкування книги.
В друкуванні книги, як вказано в післямові, приймали участь Тимофій Олександрович (Вербицький), Стефан Беринда і Тимофій Петрович.
За рівнем текстологічного опрацювання тексту, поліграфічного виконання і художнього оформлення "Бесіди на чотирнадцять послань апостола Павла" стали справжнім "шедевром київської графіки, класичним твором печерської ученої колегії" 30. Ще досконалішим є наступне видання — "Бесіди Іоана Златоустого на діяння апостолів". У передмові вказано, що рукопис даного твору було перекладено Гаврилом Дорофійовичом. Друкували книгу Стефан Беринда й Андрій Наумович. Основною прикрасою даного твору є її герб князя Іллі Четвертинського і майстерно виконані, хоч дещо різностильні гравюри-ілюстрації.
Пам’яті Плетенецького присвячувалися дві книги: "Казаньє...", виголошене Захарією Копистенським на похороні засновника друкарні (вийшло друком 17 лютого 1625 р.), і "Омілія або казаньє на роковую память" — проповідь Копистенського, була надрукована 29 листопада 1625 р. з нагоди річниці смерті Єлисея Плетенецького. В "Казаньї..." Копистенський ще раз підтверджує заслуги Плетенецького як фундатора книговидання в Києві: Плетенецький, за його словами, вже в "глубокой і маститой старості... типографію виставил, з которой книги божественниї, церковниї і училищниє за исправленієм людей учоних, от него ж на тоє місце зведених, порядне и оквите, як ніколись люд з коня троянского, на пораженє невірних... виходять... До которой і папірню в Радомишлю... коштом немалим, на подивєнє в том краю як реч небивалую виставил і поднес".
Цілком природно, що після смерті Плетенецького архимандритом лаври став книжник, який найактивніше йому допомагав, — Захарія Копистенський. Головними помічниками в керівництві друкарнею і далі залишалися Памво Беринда і Тарасій Земка. Продовжував співпрацювати з друкарнею також Лаврентій Зизаній, який постійно жив на Волині. Зизаній підготував для київської друкарні Великий Катехизис (повчання настанова) офіційний документ будь-якої конфесії, настанова, книга, що містить основні положення христианського (не обязательно) віронавчання, часто викладені у вигляді питань та відповідей. Катехізис містить відповіді на найбільш типові богословські питання. Катехизисы православных, католиков ипротестантов различаются по (його не наважилися видати в умовах погіршення політичної атмосфери після антикатолицького виступу 1623 р. у Вітебську), а також продовжував "коригувати" біблійні книги для видання.
Природно, що богослужбові тексти і молитовники лаврські видавці друкували церковнослов’янською мовою. Частковим винятком, проте дуже знаменним, була Тріодь пісна 1627 р., редактором даної книги був Тарасій Земка, який переклав її на "просту руську мову" 40.
Восени 1627 р., вже після смерті Єлисея Плетенецького, було закінчено друкування знаменитого "Лексикону славенороського" Памва Беринди, який протягом тривалого часу мав значний вплив на розвиток східнослов’янської лексикографії. Словник складається з двох частин: у першій подано переклад церковнослов’янських слів на українську "просту" мову, в другій зібрано пояснення особових та географічних назв з Біблії, а також наявних у ній термінів іншомовного походження, гебрайських і грецьких. Цікаво, що саме в Лексиконі, який гідно завершив тридцятирічну працю Беринди в царині лексикографії, вчений вперше названий архитипографом. Таке звання монархи закріпляли за власниками друкарень, надаючи їм певні привілеї (згадаємо "прототипографа" Христофора Плантена в Нідерландах, "архитипографа" Яна Янушовського у Польщі). Натомість Беринда одержав це звання від своїх колег на знак визнання ними його виняткових заслуг.
Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Гаврило Дорофійович та інші активні діячі першого періоду лаврського книговидання були так чи інакше пов’язані з братствами. Перше лаврське видання — Часослов 1616 р. — мало на меті, як підкреслив сам Плетенецький в передмові, служити потребам Київської братської школи та інших шкіл. По суті, організація в Києві братства, братської школи та лаврської друкарні — заслуга однієї групи культурно-просвітніх діячів. Вони ж взяли найактивнішу участь у відновленні православної митрополії в Києві. Не випадково саме Йов (Іван) Борецький став з 1620 р. митрополитом, а Памво Беринда тоді ж одержав від єрусалимського патріарха Феофана почесне звання протосингела. духовная (церковная) должность в некоторых поместных православных Церквах. Исторически, название клириков, живших в одних кельях с епископом; должность была учреждена Халкидонским собором (451), и существовала как на Востоке, так и на Западе. Коли Беринда після надрукування восени 1624 р. "Бесід на діяння апостолів" повіз цю книжку в Москву, він мав з собою рекомендаційний лист Йова Борецького. Зберігся примірник "Бесід" з автографом Йова Борецького — записом про пожертву книг "монастиру Михайловскому церкви Золотоверхоє" 43. Це дозволяє припустити, що і в той час митрополит Йов Борецький залишався причетним до справ лаврської друкарні.
Одним з першодруків Києво-печерської лаври був «Києво-печерський патерик»- своєрідна збірка оповідань про Києво-печерський монастир. Він прославляє будівників і живописців, окремих діячів.Повне видання патерика здійснив у 1661 році Інокентій Гізель. Особлива цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним примірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської друкарні вийшло п’ять видань цієї книги. Далі книга перевидавалась постійно, нерідко іншим друкарням. У 1991 році дана книга була видана видавництвом Либідь, а у 1998 під маркою видавництва Києво-могилянської академії.
Найсприятливішою і найрезультатнішою порою в діяльності Києво-печерської друкарні був період від початку її заснування до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, коли одна за одною все більшими накладами, в се в кращому оформленні випускалися унікальні книги і швидко розходилися. Київські книги передусім міцно завойовували свої позиції в Росії та Молдавії.
Високого розвитку набув у фронтиспісній та ілюстративній гравюрі реалістичний портрет. Наявність великої кількості сюжетних гравюр в українських друках XVII ст. сприяла значному попиту на ілюстровані книги, які несли в народні маси знання, розширювали їхній кругозір, впливали на естетичні уявлення. Не випадково уже в першій половині XVII ст. з'явилася гравійована книга без тексту, з одними тільки сюжетними зображеннями. Києво-Печерська друкарня, яка вперше в практиці східнослов'янського друкарства почала друкувати гравійовані книги (ініціатором випуску цих книг був Памво Беринда), видавала також окремі гравійовані аркуші з нескладними для розуміння сюжетами. Найвидатнішими майстрами ілюстративної гравюри були Ілля, Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Олександр і Леонтій Тарасевичі, Василь Ушакевич.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |