Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Умови та засоби розвитку психіки.

Читайте также:
  1. Cучасні моделі розвитку підприємства: їх суть та характеристика
  2. Безумовні вроджені рефлекси та їх значення в розвитку новонародженої дитини.
  3. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
  4. Взаємодія суспільства та природи в їх історичному розвитку
  5. Визначте досягнення і прорахунки в науково технічному розвитку України в перше десятиріччя після проголошення незалежності України.
  6. Визначте напрям розвитку законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади
  7. Визначте напрямки розвитку законодавства по оновленню змісту адміністративно-правового статусу громадян
  8. Визначте напрямок розвитку законодавства про органи виконавчої влади
  9. Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.).
  10. Висвітліть особливості розвитку освіти в Київській Русі.

Умови. Сучасна психологія вбачає причини розвитку в процесі життя людини, в конкретних і суперечливих соціально-психологічних умовах, найрізноманітніших аспектах ЇЇ взаємодії з навколишнім середовищем (буттям). Рушійними силами процесу розвитку вона проголошує притаманні йому внутрішні суперечності. Розв'язання їх є основою розвитку, який визначається взаємодією різних передумов, обставин, умов, чинників, що свідчить про можливість опосередкованого керування ним.

 

Становлення дитини як особистості здійснюється на основі її активної взаємодії з соціальним середовищем, у якому вона черпає необхідні для її соціалізації засоби (цінності, ідеали, норми, знання, вміння, звички тощо). У процесі взаємодії з оточенням створюється індивідуальна ситуація розвитку, яка зумовлює своєрідність кожної особистості і значною мірою визначає шлях її розвитку.

 

Існує діалектичний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов психічного розвитку. Зовнішніми умовами є природа і суспільство, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання і праці, для реалізації можливостей розвитку. Вони завжди впливають на психічний розвиток через внутрішні умови, які є в самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб та інших суб'єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього, об'єктивного оточення для нього значуще, що впливає на нього і стає фактором його активності та розвитку.

 

Зовнішні і внутрішні умови розвитку дитини суперечливі. Вони не тільки взаємопов'язані, а й переходять одні в інші. Так, зовнішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім. Зовнішнє не прямо стає внутрішнім, а зазнає певних змін, перетворень. Складним є і процес об'єктивації внутрішнього (переходу внутрішнього в зовнішнє), яке визначає нові ставлення особистості до зовнішнього світу. Відбувається інтеріоризація практичних, розумових, мовленнєвих дій та моделей поведінки, формується здатність оперувати об'єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено і водночас зовні виявляти ставлення до них, екстеріоризувати їх.

 

Співвідношення внутрішнього і зовнішнього змінюється у процесі розвитку індивіда, набуває своїх специфічних особливостей на різних його етапах. Так, внутрішні умови невпинно збагачуються через діяльність дитини. Завдяки появі нових цілей, потреб, інтересів уможливлюється її нове, змістовніше ставлення до зовнішнього світу. Те, до чого дитина була байдужою, стає для неї значущим і привабливим.

 

Важливими умовами психічного розвитку є спадковість і соціальне оточення. Врахування цього сприяє ефективному використанню природних задатків і передумов розвитку дитини. Через неадекватність розуміння співвідношення біологічного та соціального безуспішними є практичні спроби розв'язувати складні суперечності між ними, які часом виникають у житті людини (наприклад, за статевої патології, алкоголізму, наркоманії).

 

За спостереженнями психологів, немало фактів свідчать про неабияке значення для нормального психічного розвитку людини суспільства і його структурних та функціональних компонентів. Однак це не дає жодних підстав для негативних висновків щодо ролі в цьому процесі природної основи людини, в тому числі спадковості, умов пренатального (до народження), натального (народження) і раннього постнатального (після народження) розвитку, її біологічної (особливо мозкової) організації.

 

Аналізуючи дані вікової фізіології, генетики, інших наук, психологи переглянули деякі уявлення про співвідношення біологічного та соціального в розвитку людини, передусім їхнє переконання про конфронтацію біологічного та соціального в людині поступилось місцем усвідомленню необхідності з'ясування діалектики взаємодії біологічного та соціального, соціально-духовної зумовленості біології людини. Все більше прихильників знаходить твердження, що для розвитку особистості характерна невіддільна єдність природного, соціального, психологічного та духовного.

 

Отже, в розвитку людини генетичне не протиставляється соціальному. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Із зародка виростає людський організм із притаманними йому можливостями розвитку. Він формується за рахунок речовин, засвоюваних із середовища за заданою в його генотипі програмою.

 

Генотип - сукупність усіх генів організму, успадкованих ним від батьків.

 

Генотип містить згорнуту інформацію про історичне минуле людини. В ньому закріплена тілесна її організація, універсальність руки, здатність до прямої ходи і засвоєння мови. Це так звана консервативна спадковість. Генотип також несе інформацію про програму індивідуального розвитку, яка адаптується до специфічних соціальних умов життя. Підраховано, що можливих варіантів людського генотипу у мільярди разів більше від кількості людей, що вже жили і живуть тепер.

 

Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру, морфологічні ознаки організму, що відрізняють людину від тварин, будову нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних (нейробіологічних і функціональних) особливостей, зокрема групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів, деякі анатомічні та фізичні аномалії, безумовно-рефлекторні структури. Нервова система таїть у собі спадково зумовлені величезні потенції для виникнення нових потреб, форм поведінки, нервових процесів. Вони е природною основою активності людини, ЇЇ здатності розвиватися, навчатися і виховуватися.

 

Однією з природних передумов розвитку є задатки людини. Задатки - це ще не готові психічні властивості, а лише природні потенції їх виникнення і розвитку. Вони реалізуються в житті людини за допомогою створених суспільством засобів. За відсутності необхідних умов задатки можуть не розвиватися.

 

Генотип зумовлює ознаки і властивості організму через хромосомний апарат і гени. У розгортанні його програми існують певні перешкоди, зокрема такі зовнішні чинники, як радіація, екологія, харчування, пологові травми. Тому не всі властивості організму зумовлюються спадковістю. Наприклад, на основі однакового типу нервової системи часто формуються різні характерологічні риси людей і, навпаки, на основі різних типів нервової системи розвиваються схожі за характером особистості. Це залежить від індивідуальної ситуації розвитку.

 

Головною ланкою, яка опосередковує можливі впливи генотипу на становлення психічних особливостей людини, є центральна нервова система. Генетичні фактори, ініціюючи процеси дозрівання окремих утворень головного мозку, забезпечують внутрішні умови для виникнення психічних новоутворень. Центральна нервова система виконує і зворотну функцію - опосередковує вплив середовища на реалізацію генетичної програми розвитку.

 

Незалежно від рівня актуальної сенситивності (чутливості) основою засвоєння, наприклад, рухів, мови є активація певної частини генів. Однак головна особливість таких сенситивних періодів - це зумовленість розвитку оточенням. Тому одна з найважливіших їх характеристик - специфічність досвіду індивіда. Ці періоди є своєрідними фільтрами, які "пропускають" одні впливи оточення і блокують інші. Вони можуть бути вузькими, їх пропускна здатність інколи обмежена передачею одного стимулу з оточення (наприклад, вчасно дати дитині в руки музичний інструмент, пензель і фарби).

 

Генотип ініціює стадії розвитку, зумовлює періодичність виникнення чутливості до певних зовнішніх впливів. Однак неможливо з певністю стверджувати, наскільки конкретний тип поведінки залежить від генетичних чинників, а наскільки від чинників оточення, оскільки індивідуальні відмінності певної характеристики, в тому числі й психологічної, можуть бути спричинені оточенням, генотипом або одночасно ними обома. Ці відмінності можуть бути значними. Так, за даними досліджень, співвідношення між максимальними і мінімальними значеннями часу реакції може відрізнятися удвічі, показники пам'яті за тестом - майже втричі, а деякі показники темпераменту - більше ніж у ЗО разів. Тому дані про середнє значення конкретної величини дають мало інформації, оскільки індивідуальні відмінності завжди більші за групові.

 

У процесі психічного розвитку дитини співвідношення впливу генотипу і середовища змінюється. Наприклад, вивчення впливу генотипу і середовища на формування у близнюків такої психічної характеристики, як загальний рівень реактивності, дало змогу дослідникам зробити висновок, що у дітей 4-х років 46% варіативностей цієї характеристики пов'язані з впливом генотипу, а 54% - із впливом оточення; у дітей 7 років вплив генотипу становив 67%, однак тільки 12% варіантів були такими, що і в 4 роки, тобто 55% припало на частку впливів генотипу, які в 4 роки виявлені не були. За результатами досліджень, індивідуальні відмінності різних інтелектуальних функцій у середньому більш ніж наполовину визначаються генотипом, з віком вплив генотипу на їх варіативність зростає.

 

На ранніх етапах онтогенезу людини передусім формуються загальновидові (універсальні) форми поведінки, розвиток яких забезпечується переважно стійкою частиною гена. Індивідуально-специфічні особливості поведінки розвиваються пізніше в процесі активної взаємодії людини з оточенням. Воно може бути сприятливим для розвитку людини з одним генотипом і менш сприятливим для людей з іншим генотипом. Наприклад, у дворічних дітей їхні емоційні особливості визначають, чи буде інтелектуальний розвиток пов'язаний з особливостями їх оточення. За низької емоційності дитини такі особливості, як міра включення матері в спілкування та ігри з нею, різноманітність чи однотипність іграшок, вид використовуваних покарань, не пов'язані з рівнем розвитку інтелекту. У дітей з високою емоційністю такий зв'язок е.

 

Дитина може одержувати від батьків не тільки генетично зумовлені передумови певних здібностей, а й відповідні для їх інтенсивного розвитку обставини. Свідченням цього є професійні, творчі династії, наприклад музикантів, художників, ремісників, спортсменів, науковців, політиків.

 

Співвідношення між генотипом та оточенням може бути різне. Якщо дитина, успадкувавши певні гени, живе у відповідних умовах для розвитку здібностей та нахилів, то така відповідність між генотипом та оточенням є пасивною. Це виявляється у тих випадках, коли дорослі звертають увагу на розвиток дитини і допомагають їй у цьому. Бувають ситуації, за яких дитина сама активно шукає умови для розвитку своїх задатків (без відома батьків записується у музичну чи спортивну школу). Загалом значні індивідуальні відмінності в розвитку інтелекту зумовлені співвідношенням генотипу, оточення та активності дитини.

 

Існує гіпотеза, за якою динаміка процесу психічного розвитку зумовлена послідовністю розгортання генетичної програми. Це означає, що задатки впливають на динаміку становлення нових мозкових структур і механізмів, створюють більш чи менш сприятливі внутрішні умови для психічного розвитку. Генотип зумовлює можливості, межі, але не визначає зміст психічного розвитку, який залежить від зовнішніх умов та активності дитини.

 

Оточення дитини - це не стільки предмети та явища природи, а передусім люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мова, духовні цінності. Але не все те, що оточує, є оточенням (ситуацією) її розвитку. На дитину впливають тільки ті аспекти зовнішніх умов, з якими вона вступає в активний зв'язок, в яких вона діє. З часом оточення дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується змістово. У процесі розвитку вона стає вибірково сприйнятливою до конкретних чинників оточення, опановує нові види та форми діяльності.

 

Соціальне оточення по-різному впливає на розвиток дитини. Цей вплив залежить від рівня його культури, взаємин людей, освіти батьків, їх уболівання за становлення особистості дитини. У зв'язку з цим в одній сім'ї часто виростають різні діти, хоч спадковість є близькою.

 

Засоби розвитку психіки

1. Активність і розвиток

 

2. Дії праці

 

3. Людина — суб'єкт дії

 

4. Предмети праці

 

5. Мета праці — прогнози і проекти

 

6. Засоби розвитку механізму творчості

 

7. Продукти праці — здобутки ноосфери

 

Активність і розвиток

 

Активність - загальна характеристика людини, динаміка діяльності і джерело перетворення і підтримання життєво значущих зв'язків із світом людей і ноосфери. Активність - самостійна сила дій, розвитку і стан людини. Вона - саморушне діяння людини, що прискорюється і поширюється, протилежність йому - пасивність.

 

Активність - динамічна умова становлення, реалізації і змін кожного виду діяльності, властивість її власного руху. Енергійність - внутрішній стан людини в процесі дії, що включає довільність і цілепокла-дання. Надситуативність - можливість виходу за межі вихідних цілей і ЇЇ тривалість у процесі розв'язання задач, що ведуть до створення продукту дій.

 

Продукти активності підсилюють дійові властивості механізмів психіки людини. За умови комплексного впливу на механізми вони набувають велику кількість нескінченно малих приростів здібностей і цим підтримується тенденція гармонійного розвитку людини. Синтез засобів-дій - учіння, гри і праці - в одну неподільну цілісність є не самоціллю, а способом регуляції активності людини.

 

Тут ми розглянемо критерії єдності і розбіжності дії-гри, дії-учіння і дії-праці, оскільки вони є:

 

1) засобом розвитку;

 

2) предметом контролю;

 

3) прогнозуванням станів людини.

 

Це дасть можливість намітити шляхи їх синтезу.

 

Людські можливості майже не мають меж розвитку. Іноді дитина може рости, але її розвиток зупиняється надовго, а то й на все життя. Тут ріст - збільшення організму або окремих органів, збільшення в їх розмірах, а знань, умінь та навичок - у кількості. Розвиток тут — інший процес, хоча і пов'язаний з ростом.

 

Розвиток- процес надбання: 1) безповоротних, 2) спрямованих і 3) закономірних змін у психіці і свідомості людини. Продукт розвитку - якісно нові утворення в людині, і в тому числі механізми творчості. І тільки одночасно діючи, всі три властивості виділяють процеси розвитку з-поміж інших видів змін.

 

Унаслідок росту виникають кількісні зміни. У процесі розвитку відбуваються якісні трансформації: зміни структури, складу і функцій діючих органів та інструментів людини.

 

В учінні, грі, праці як засобах розвитку психіки найбільше навантаження припадає на психомоторику - орган людини. Цей орган служить для розвитку на його основі багатьох робочих органів праці, переробки сировини або матеріалів.

 

Дії праці

 

Дії праці - процес створення продуктів з речовини природи або знакових систем: текстів, формул, живописних полотен тощо, які мають об'єктивну цінність. Праця вимагає від людини великих енергетичних витрат при втіленні своїх здібностей мислення, почуттів і уяви, психомоторних здібностей при створюванні речей.

 

Мета праці — створити бажаний продукт, виконати завдання, змінити стан і розташування предметів у навколишньому середовищі. Від конкретного трудового процесу, крім остаточного продукту, нічого не вимагається. Метою цього процесу ніколи не стає розвиток душевних або психомоторних сил; адже працюють не заради розвитку своїх продуктивних сил, а задля вироблення продукту.

 

Створення уявлення про структуру праці

 

Арістотель, мабуть, був першим з мислителів, хто намітив основні контури структури праці. Він виділив чотири причини: а) матеріальну, б) формальну, в) діючу і г) цільову.

 

Діалектичне перетворення будь-якої речі з можливості на дійсність становить структуру праці людини. Щоб пояснити цю структуру, Арістотель використовує як приклад роботу скульптора.

 

У діяльності скульптора є 1) матеріал - мармур; 2) форма — уява — образ (Бога або людини); 3) сам скульптор виступає в ролі джерела активності або діючої причини; 4) створення скульптури — мета праці.

 

Щоб виникла необхідна річ, предмет, явище, людині потрібні: а) матеріал, сировина, тобто матерія взагалі; б) форми, за допомогою яких оформляється матерія; в) причина, агент, що приводить до руху матерію і форму; г) ентелехія - цілеспрямованість і обумовленість цілого, що й утворює діяльність людини.

 

Через багато віків І. М. Сеченов на прикладі вивчення ремісничого або художнього ручного виробництва вивів структуру цих діяльностей. Для них потрібно, щоб:

 

1) рука мала рухливість у всіх суглобах;

 

2) рука слухалась у всіх рухах ока, тому що всі рухи рук заучуються під контролем ока;

 

3) людина вміла наслідувати форму руху, яку їй показують;

 

4) уміла відрізняти правильний результат правильного руху від поганого результату неправильного руху;

 

5) якомога більше вправлялась під контролем для досягнення нормального результату.

 

У Арістотеля і у І. М. Сеченова визначені всі моменти діяльності:

 

а) суб'єкт праці - скульптор, людина ручного виробництва;

 

6) мета діяльності - форма, образ, форма руху, яким він повинен уміти точно слідувати і втілювати в матеріальні конструкції;

 

в) предмет діяльності - мармур, ремісниче або художнє виробництво предмета;

 

г) засіб діяльності — агент, який приводить до руху матерію і форму, - тренована рука людини, що контролюється оком, здатна відрізняти правильний рух

 

від неправильного та вправлятися під контролем нормального результату:

 

д) продукт діяльності - скульптура Бога або людини, правильний результат.

 

Гегель свого часу розробив свою структуру діяльності. Вона містить у собі і такі елементи: мета, засіб і результат.

 

Однобокість її полягає в тому, що в ній відсутній суб'єкт. У Гегеля суб'єкт діяльності зведено до свідомості і самосвідомості. Ставлення до людини, до світу не враховує основні положення предметно-практичної діяльності. У дійсності ж суб'єкт реально існуючий, мислячий, свідомий, перетворює себе і навколишній світ - це діяч, творець.

 

Психологія визначила декілька структур діяльності:

 

1) "діяльність - дія - операція",

 

2) "мотив - мета — умова".

 

У першій і в другій концепції суб'єкт діяльності відсутній. Хоча вже давно відомо: людина стає особистістю в діяльності і формується завдяки своїй діяльності.

 

Отже, у цих концепціях суб'єкт діяльності тільки маємо на увазі, передбачається, він десь на другому плані в науковій картині активності.

 

Ми ж скористаємося теорією праці, яка має велику пояснювальну силу. Чому? Тому що вона охоплює все розмаїття видів людської діяльності, фіксує в них суттєві сторони структури і визначає її архітектуру - всю цілісність. Різні діяльності породжені працею людини і мають з нею генетичні та функціональні зв'язки.

 

Отже, головними компонентами праці і відповідно діяльності є:

 

а) людина як суб'єкт праці і учіння;

 

б) доцільна діяльність або сама праця - її процес;

 

в) предмет праці;

 

г) засоби - здібності людини, сполучені з машинами і технологіями праці;

 

д) продукти праці — ступінь розвитку психіки, свідомості і вироби, створені в матеріальному і духовному виробництві - ноосфері.

 

Людина — суб'єкт дії

 

Ви вже ознайомилися з типологією людей, які розрізняються за спрямованістю стосовно пізнавальної активності в діяльності. Зараз надійшла черга розглянути особливості людини - суб'єкта праці.

 

Суб'єкт праці - теж феномен "білої плями" в психології. Наприклад, у Арістотеля "суб'єкт" - носій властивостей, станів і дій. Він є деякою субстанцією, що підлягає, протистоїть об'єкту — предмету, з яким взаємодіє. У взаємодії суб'єкт не пасивний, він не тільки сприймає зовнішні впливи і переробляє інформацію та енергію, не тільки похідний від "природи", а й створює цю природу.

 

Людина - епіцентр активності в діяльності, животворний вогонь, що її підтримує і скеровує в бажаному напрямі. Вона володіє нею, долає опір, супроводжує її і знаходиться над нею. У діяльності суб'єкт виявляє здібності, вдосконалює їх, розвиває свій талант.

 

 

Зовнішній вигляд людини, її образ (непримітний або яскравий) відомі всім: але щоб побачити справжню творчу сутність у кожній людині, треба бути готовим до цього; треба не лише бажати, а й бути здатним робити справу. Щоб побачити у звичайному неймовірне, потрібна величезна попередня робота:

 

1) слід усвідомити задачу і правильно її формулювати;

 

2) треба уявити собі дійсний предмет - механізм творчості;

 

3) нагромадити в собі достатню енергію, щоб подолати пасивність свого сприймання (шаблони і стереотипи мислення), утримати його на одній точці і, нарешті, виявити в собі приховане дотепер, не видиме нікому.

 

Тут треба говорити про людину як про особистість, носія здобутків ноосфери - сфери розуму, створеної свідомими та інтуїтивними відкриттями законів природи, винаходами і художніми образами- про творця свого власного життя.

 

У ставленні до праці, виробництва, до продуктів праці, до самої себе і природи коріниться сутність особистості, її цінність визначається кількістю і якістю відносин з оточенням, які вона створює за власним бажанням або внаслідок об'єктивних тенденцій власного розвитку. Серед людських ознак, які відрізняють її від братів наших менших - тварин, головною є здатність до творчості.

 

Людина, спираючись на образи, думки, почуття та створені знакові системи, може матеріалізувати їх практичними діями - психомоторикою.

 

Спочатку створюються моделі можливих ситуацій - образи майбутнього, а потім вони матеріалізуються в форму речовини або знакових систем.

 

Роль організатора дії відіграє поняттєва форма мислення; але процес свідомості не зводиться повністю до мислення і понять, знань і навичок. Свідомість охоплює собою продукти мислення, почуттів та уяви, психомоторні надбання і енергопотенціал, напрацьовані людиною.

 

У процесі вростання в ноосферу, засвоєння культури і поєднання чужого досвіду з власним, в людині створюється особливий механізм -механізм для здійснення:

 

а) самоконтролю;

 

б) самооцінки - позитивної або негативної - своїх дій і вчинків;

 

в) самосуду - схвалення або несхвалення себе діючої— і винесення собі вироку.

 

Завдяки самосвідомості людина має змогу вольовими зусиллями регулювати не лише саму себе в діяльності, а й широке коло своїх біологічних проявів.

 

Самосвідомість — це і свідоме регулювання своїх потреб, поведінки, мотивів, переживань і думок. Тому кожна людина є неповторною індивідуальністю і носієм родової сутності: вона стає особистістю, коли набуває самосвідомості, розуміє і виконує своє природне і суспільне призначення — бути творцем.

 

Коли йдеться про свободу творчості, свободу дій, свободу поведінки, свободу діяльності, то треба мати на увазі те, що природа свободи не має нічого спільного зі сваволею, необґрунтованістю, безпідставністю. Навпаки, свобода - здатність людини діяти відповідно до усвідомленої необхідності, згідно із законами життєдіяльності свого тіла, психіки, свідомості - законами природи, у рамках яких відбувається діяльність.

 

Звідси і випливає мета життя людини - пізнати природні закони (своєї сутності і матеріального світу), співвідносячи їх з певними цілями, навчитися передбачати наслідки праці, приймати правильні рішення, розуміти, що праця - джерело найвищої насолоди.

 

Предмети праці

 

Поняття "предмет" визначає цілісність, виділену для практичної або духовної праці.

 

У найширшому розумінні, поняття предмет- те, що має певну цінність, цілісність, виділену з оточуючого нас середовища. Це річ, зроблена в процесі практичної або духовної праці. Тобто предмет або комплекс предметів - те, на що людина може впливати в процесі їх виробництва знаряддями дії з метою створення матеріальних або духовних благ.

 

До предмета дії або процесу розвитку належить все те, що протистоїть людині, бажане для неї, але в дії з нею чинить їй опір. Подолання цього опору вимагає певних розумових і психомоторних дій. Ці дії людина має спочатку засвоїти, оволодіти ними або навчитися застосовувати їх у роботі з матеріалом, виробляючи з нього бажаний предмет.

 

Предмети праці бувають таких типів.

 

Предмети в самих собі. У цьому випадку праця спрямована, так би мовити, на самого себе: пізнати і подолати себет щоб досягти стану гармонії - здатності до творчості.

 

"Пізнай самого себе" - висловлювання, яке було викарбувано на колоні при вході в храм Аполлона в Дельфах. Це - заклик до кожного, хто входив у храм. Заклик став відповіддю на запитання: що найкраще для людини? Не будемо вдаватися до подробиць і зупинимося лише на смислі заклику. "Пізнай самого себе" — заклик до самоконтролю, пізнання своєї моральної сутності і її наступної реалізації. Пізнай, хто ти є, і стань тим, ким бажаєш стати, і тоді досягнеш щастя.

 

У подоланні самого себе можна виділити:

 

а) предмет дії — те, що треба виробляти з самої себе;

 

б) предмет навчання - здібності, здатності і механізми дій.

 

Предмет навчання - це процес створення живих засобів дії, приведення психомоторики до гармонійного стану, що породжує особливий хист, а людину називають - "золоті руки". Тут ідеться про розвиток сукупності живих засобів дії - психомоторних здібностей. Людина здатна продуктивно впливати на предмети дії:

 

1) засобами власних живих рухів, що підсилюються інструментами;

 

2) засобами психомоторики, озброєної механізмами і машинами, долаючи опір матеріалу і переробляючи його на досконаліші форми відповідно до мсти дії;

 

3) силами механізму дій відкриває нове у природі, втілює його в форму знакових систем або створює художні образи - твори мистецтва.

 

Предмети праці в формі знакових систем. Це - наукові поняття, правила і формули, концептуальні і художні образи.

 

Праця, пов'язана з перетворенням предмета, — це і відкриття властивостей предметів, явищ і процесів. У взаємодії з предметом людина відкриває - підкреслимо: почуттєво! — в предметі і своїх рухах їх властивості (фізичні, фізіологічні, біомеханічні тощо). У собі формує з почуттєвого матеріалу образи, почуття і думки про ці властивості, які стають безпосередніми регуляторами психомоторних і розумових дій відповідно до мети і визначаються здібностями людини. І чим точніші образи, почуття і думки, створювані людиною, тим вища радість її оволодіння предметом, влади над ним.

 

Матеріальні предмети праці - предмети, над якими людина працює, змінює форми або зміст.

 

З точки зору психології робота над матеріальними предметами органічно поєднує в собі:

 

а) розвиток творчих здібностей і механізму дій, які забезпечують набування мистецтва керування механізмами і машинами;

 

б) процес створення ремісничих предметів, машинних виробів та мистецьких творів з речовини природи; оволодіння працею-ремеслом, машинною

 

працею.

 

Робота з предметом - втілення здібностей, перетворення діями психомоторних або розумових здібностей людини на форму і зміст створюваного предмета.

 

Завдяки цьому процесу предмет набуває соціально-культурної цінності і стає мірою якості діючої людини.

 

Разом з цим втілення здібностей виходить далеко за межі предмета, з яким працює людина. Психомоторна або розумова дія втілюється:

 

1) у психічних станах людини, розширюючи діапазони: витрачання енергії, відновлення і її нагромадження, в результаті чого збільшується енергія - здатність до дії;

 

2) у розвитку мислення, почуттів та уяви - умов підвищення продуктивності праці;

 

3) у збагаченні досвідом розв'язаних задач, який відкриває можливість впевнитися в правильності і доцільності своїх дій, визначити рівень своїх здібностей і без стороннього втручання оцінити їх.

 

Якщо втілення здібностей правомірно визначити як перетворення предмета на інший, більш гармонійний, так би мовити, силовим шляхом, то процес відкриття властивостей можна розглядати як занурення мисленням, почуттями, уявою та психомоторикою в хід дії з предметом з метою їх пізнання, виявлення.

 

Предмет праці — деяка цілісність: речі, якими треба оволодіти; властивості, відношення, зв'язки, які треба виділити і засвоїти, навчаючись; або сама дія, спрямована на розвиток тих чи інших психічних і психомоторних функцій - механізму творчості; а також опанування самої себе і самовдосконалення.

 

Мета праці — прогнози і проекти

 

Діяльність обов'язково передбачає формування мети в формі суб'єктивного образу бажаного продукту.

 

Причому цілі і засоби праці зумовлюють, заперечують одні одних і міняються місцями:

 

1) створення засобів - здібностей і механізму регуляції дій стає найближчою метою;

 

2) реалізована мета перетворюється на засіб, спонукаючи до постановки і реалізації іншої мети - вироблення предметів або створення деякої предметності у формі знакових систем.

 

Говорячи про прогнозування і проектування праці та її мету, зупинимося на внутрішніх силах людини, що спонукають її до створення бажаного продукту.

 

Мета — образ наперед визначеного стану продукту.

 

Зміст мети включає і розвиток, і створення того, що вона передбачає. Для людини вони - безпосередній мотив, що спонукає до ціле-здійснення.

 

Ми вже говорили, що в дії відбувається поляризація на суб'єкт і предмет, на який спрямовуються певні дії. А цей предмет вплітається в розумову або психомоторну дію так само, як і суб'єкт "вплітається" своїми механізмами психіки, своєю свідомістю в той самий предмет дії.

 

Поняття мети необхідне тоді, коли треба вибрати один із багатьох шляхів і варіантів розв'язання задач. Цей єдиний варіант і становить зміст мети - модель потрібного шляху до продукту, до здійсненої мети.

 

Мета на перших порах формується у вигляді мети-наміру, який передбачає, що і як людина буде робити; а це вже спроба зазирнути у своє майбутнє. Очевидно і те, що тут образ майбутнього ще мало визначений і розпливчатий, а засоби свого цілездійснення невідомі.

 

У процесі цілепокладання не повинно бути нічого довільного. Орієнтація людини на розвиток, оптимізацію способів розв'язання задач і створення самодостатніх предметів дії — найважливіші критерії цілеспрямованості і доцільності майбутніх дій.

 

Управління процесами діяльності — це цілеспрямоване застосування доцільних розумових і психомоторних дій - "світлої голови" і "золотих рук".

 

Крім цього, мета передбачає як необхідне оволодіння, так би мовити, технічними діями: пізнавальними, моральними, естетичними і репродуктивними для набуття майстерності і активності дій.

 

Мета пізнання міститься в кожній дії. Бо знання і незнання - парні протилежності: чим більше людина знає, тим більший простір незнання вона відкриває для себе. Одна розв'язана задача відчиняє двері до багатьох невідомих; тому процес пізнання практично не має меж. Репродуктивні цілі реалізуються відомими засобами.

 

Ось чому задача - чужа або власна, усвідомлена — в процесі навчання посідає ключове місце. І не має значення, яка вона: розумова чи психомоторна. Головне, щоб була задача, а засоби її розв'язання людина знаходитиме сама, відповідаючи на запитання, діючи з предметом, а то і роблячи все це разом.

 

Ми з вами визначили два полюси дії: задача і мета. Творчі функції мети виражаються тим, що людина розв'язує задачі, діє і створює якісно нові структури думок (зрозуміло, поки що для себе, а далі, коли поталанить - і для всіх), відкриває нові властивості предметів і явищ, психічні стани тощо - творчі предмети.

 

Творча дія - це не тільки досягнення точності, що було метою репродуктивної роботи, не лише досягнення відповідності ходу чужих думок, переживань почуттів і образів власним здобуткам роботи, а, передусім, впізнавання власних думок, почуттів і образів у творах талантів і геніїв.

 

Мірою якості процесу творчості є новизна створеного, оригінальність і самодостатність.

 

Задача дії- розумової або психомоторної- точність відображення і точність у розв'язанні задачі. При розв'язанні задачі знаходять: 1) у відомому предметі - невідоме; 2) у моральному - аморальне — зло; 3) у красі - порушену гармонію, тобто вміння бачити задачі, які викликають дискомфорт.

 

Для того щоб звільнитися від дискомфорту, у людини існує єдиний спосіб - розв'язати задачу: перетворити невідоме на відоме, попередити дію аморальних сил, створити більш досконалу гармонію в собі або в оточуючому середовищі. Тільки в такому разі діяльність відкриває можливість розвивати творчі здібності - механізм творчості.

 

Ось чому процеси відкриття і винаходу відбуваються в дії, в ході розв'язання задач і проблем. Розумова і психомоторна дія - основний засіб розвитку творчого ставлення до діяльності і розвитку механізму, завдяки якому людина вчиться спочатку всім відомі задачі розв'язувати оригінальним способом, а потім - і проблеми, які до неї ніхто не розв'язував — простим способом.

 

Засоби розвитку механізму творчості

 

Засоби і цілі. Система засобів розвитку включає в себе все те, що своєю силою викликає в людині рух механізму творчості, перехід від одного стану до іншого, а перетворення його на інший, виникнення нових властивостей тощо - і забезпечує безперервний розвиток людини.

 

Система засобів праці - це сукупність:

 

1) людських можливостей - здібностей і механізмів психіки;

 

2) духовних продуктів діяльності людства - ноосфери, на яких загострюються і вдосконалюються можливості продуктивної діяльності людини;

 

3) методик викладання, вправляння і змагання, узгоджених з віковими можливостями людини; їх оснащення інструментами, механізмами, машинами, якими людина оволодіває, щоб доцільно користуватися ними в навчанні, а потім і в праці.

 

Засоби обираються відповідно до мети. Усі вади засобу або невраховані його властивості переносяться і на продукт дії, надаючи йому непередбаченого змісту і якостей: недосконалий засіб псує матеріал, а мету робить недосяжною.

 

До засобів праці належать і духовні продукти. Це - засоби-дум-ки, укладені в слова, поняття або теорії, що відкривають можливість усвідомлювати зв'язки між предметами і явищами дійсності - з одного боку, а з другого - стати інструментами діяльності. Думка, образ, почуття, пережиті людиною, стають дійовими засобами, тому що перетворюються на енергію, здатну виконувати роботу.

 

Третю групу засобів розвитку механізму творчості становлять методики викладання, вправляння і змагання, які стають дійовою умовою реалізації мети. Зміст методик передбачає, за допомогою яких засобів, факторів і способів дій людина досягає бажаного розвитку механізму творчості і виробляє ті чи інші предмети.

 

Методика викладання - спосіб пізнання, самооцінки і перетворення невідомого в задачі на відоме - знання, предмет, процес, явище тощо. Це здійснюється шляхом демонстрації розв'язання суперечностей у типових задачах, формулюванні завдань для розвитку здібностей із задатків, оскільки всі майбутні перетворення навчального матеріалу і здібностей містяться в прихованій формі в меті навчання, що, як ми вже зазначали, визначає характер і спосіб дій, організує волю людини.

 

Методика навчання споріднена з пізнанням через дослідження невідомого. Але навчальне дослідження відбувається в штучних умовах і на матеріалі, опрацьованому відповідно до педагогічних принципів.

 

Методики визначають шлях через тернії невідомого до бажаної мети. Тут буде доречно згадати Ф. Бекона, який порівняв метод зі світильником, а дії людини - з мандрівником. Коли метод навчання освітлює шлях людині, то навіть кульгавий випередить того, хто біжить бездоріжжям.

 

Навчальна проблема. Навчальна проблема — складне теоретичне або практичне завдання, для розв'язання якого недостатньо знань, застосовуваних раніше; в ньому бракує методу, правила, формули - нових засобів порівняно з тими, які застосовувалися раніше для здобуття нині відомого. Треба спочатку створити метод розв'язання задачі, а потім скористатися ним для досягнення мети.

 

Проблема конкретизується рядом задач, їх системою, що передбачають різноманітні розумові або психомоторні дії:

 

1) вивчення;

 

2) дослідження;

 

3) вирішення, які лише і гарантують вихід людини за межі відомого.

 

Знову до більш складного невідомого!

 

Навчальна задача вказує, що є відоме і невідоме, а ви маєте знайти шлях, яким треба пройти, аби перетворити невідоме на відоме.

 

Засіб реалізує мету. Засіб - втілена єдність відображення предмета і предмета дії, на який спрямована активність людини. Тому засіб втілюється в предмет дій - його мету - кінцевий продукт.

 

Усі невраховані властивості засобу (позитивні, а ще гірше - негативні) переносяться і на продукт дій, надаючи йому непередбачених доповнень змісту і якостей. У реалізованій меті - предметі - є дещо більше, ніж у тому, що передбачалося: а цей додаток і є роботою засобів.

 

Продукти праці — здобутки ноосфери

 

Поняття духовності. Ми з вами причетні одночасно до трьох основних сфер буття:

 

1) природи і суспільства;

 

2) світу духовної і матеріальної культури - ноосфери;

 

3) власного духовного світу.

 

Засвоєння смислу цих сфер буття - завдання кожної людини, яке вона приречена розв'язувати все своє життя. І чим більше вона буде діяти, розв'язувати цю задачу, тим більшим і світлішим буде її духовний світ.

 

Перші дві сфери буття людини мають нескінченний зміст, а можливості людини обмежені часом життя, швидкістю переробки інформації, потребами, і тому вона спроможна захопити лише певну ділянку природи, світу культури і перетворити їх на зміст свого духовного світу.

 

Кожна сфера нашого буття відображається одна в одній, а всі вони разом - неподільна цілісність. Зміст сфер перетікає з одної в одну, збагачуючи одна одну, а якщо людина стане спроможною розв'язувати задачі і проблеми - стане творцем, то світ природи і суспільства, світ духовної і матеріальної культури збагачуватиметься плодами її роботи.

 

Чим же треба володіти людині, щоб увійти в ці сфери свого буття і створити свій духовний світ — логос?

 

Для цього треба розвивати свої творчі сили - творчі здібності - і доцільно ними користуватися. Користуватися, щоб створювати продукти нові, оригінальні і самодостатні.

 

Як це розуміти? Розшифровується це так:

 

а) щоб розбудувати свій духовний світ, треба мати здібності;

 

б) щоб створити в собі духовний світ, треба добре мислити, переживати глибокі почуття, давати волю польотам уяви і мати досконалу

 

психомоторику, забезпечену достатньою енергією;

 

в) щоб творити духовність у духовному світі, треба користуватися своїми творчими здібностями.

 

Творчість, мислення і розуміння породжують особливий світ — духовність. І лише в цьому світі людина може відчувати задоволення, а якщо в ньому їй буде не зовсім зручно, то нехай розбудовує нові поверхи духовної або матеріальної культури.

 

Що ж міститься у понятті "духовність"? Буквально: вона означає те, що віє, дмухає, як щось невидиме; найтонкіше повітря, дихання, духмяність, запашність тощо. Духовність - це сила, яка впливає на душу людини, хвилює її, захоплює і надихає на активність.

 

Найпотужніші шари духовності містять у собі твори мистецтва, втілені в речовині, мові і в продуктах праці людей на культурній і виробничій нивах.

 

Конкретно: духовність - продукти роботи самого духу — найбільш розвиненої поетичної душі людини, яка розлита по всьому тілі; мислячий дух, втілений у природні матеріали, здатний повертатися до людей у тих самих кількостях і якостях енергії та інформації - бути невичерпним джерелом, довічно рівним самому собі.

 

Духовність діяльна; вона дає енергію та інформацію кожній людині, закликає людину до безпосередньої дії, до творчого процесу, а не тільки до переживання почуттів, як це поширено думати в наш час. І найголовніше - до розвитку в кожній людині механізмів психіки.

 

Ноосфера - сфера розуму. До продуктів праці людини можна віднести все те, що вона зробила власними руками або силою свого розуму. Зокрема, це:

 

а) предмети з речовини, результати дії роботи, що мають спожив- чу вартість;

 

б) відкриття, винаходи, художні твори;

 

в) здібності людини, стан активності механізму психіки;

 

г) натхнення - особливий психічний стан, який характеризуєть- ся піднесенням сил і активізацією всіх душевних та психомоторних функцій.

 

Поняття душі (психе) і логосу - продукти глибоких міркувань мудреці в - ф іл ософів - надбання античного типу культури. На жаль, вони випали із наукового і повсякденного вжитку. Чому так сталося — предмет іншої розмови. Але ці поняття треба відроджувати, зрозуміло, на рівні досягнень сучасної науки про людину. Чому відроджувати? Щоб наблизити наукову і побутову культуру людей до світового рівня, в якому ці поняття є ключовими в розумінні глибинних смислів ноосфери.

 

Поняття ноосфера - зовсім молоде: йому трохи більше 100 років. Але воно, як і стародавні поняття науки, має величезну здатність породжувати сили пізнання і праці.

 

Ноосфера - поняття, створене з двох старогрецьких понять - розум і сфера (куля). Автор поняття В. І. Вернадський - перший президент Академії наук України. На його думку, ноосфера - вища стадія розвитку біосфери, "мисляча оболонка Землі".

 

Вже на початку XX століття поняття ноосфери в розбудові своїх теорій використовували П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Трохи пізніше М. М. Камшилов "мислячу оболонку Землі" назве - ноогенікою; польські біосферики - созологією. У наш час поняття ноосфера набуває великого значення не лише в справі розв'язання глобальних проблем екології і демографії, а й у розбудові змісту освітньої системи.

 

Що ж описується поняттям ноосфера?

 

Культурна оболонка Землі: вже пізнаний, засвоєний і культивований логос — система законів природи. Сутність ноосфери - інформаційно-енергетична. Енергія ЇЇ доступна всім, будь-якій людині, зрозуміло, залежно від рівня розвитку її душі (психе). Ця енергія та інформація, замкнені в гармонійні форми, зберігають у собі нестаріючу (раніше говорили - нетлінну), нерозпорошувану інформацію і енергію людського духу - духовність.

 

Ноосфера містить у собі велетенський духовний потенціал, смислове поле якого практично не має меж. У ноосфери є дуже чудодійна властивість - вона має здатність до безмежного зростання. Треба наголосити і на ще одній властивості ноосфери: вона завжди спрямована в майбутнє.

 

Прорив у майбутнє - її тенденція. Це - третя ознака ноосфери.

 

Якщо продукти ноосфери - частина логосу, якою оволоділи і використовують люди, то яка ж роль людини і її розуму в цьому планетарному процесі?

 

Душа людини знаходиться між логосом і ноосферою. А між природою і душею двобічний зв'язок здійснюється психомоторикою.

 

Людина збирає плоди і на ниві логосу, і на ниві природи, щоб нагромаджувати їх у засіках ноосфери, завдяки чому культура людства - на відміну від людини - практично невмируща.

 

Ноосфера, зароджена на планеті Земля, має тенденцію до постійного розширення і стає структурним елементом космосу. І ніхто не думає інакше. Відтак, задача кожної людини - і старих, і малих - ще більше уточнюється: діяти розумно, зберігаючи природу і себе в її лоні; використовувати і розширювати доцільно ноосферу; і — найголовніше — дійти думки: "чим людина може стати".

 

У ноосфері зосереджені всі шляхи, якими йшло людство до істини, добра й краси. Зосереджені всі продукти мислення, почуттів та уяви, роботи психомоторики і енергопотенціалу. Вони не лише готові результати - знання і матеріальні утворення, а - найголовніше - і те, як вони зароджувалися з нульового стану і розвивалися до вершин досконалості.

 

Ноосфера містить у собі історію - знахідок і помилок - тисячолітньої творчості людства.

 

Перед людиною цей зміст постає як дещо дане. Він для нас минуле, яке не має координат ні простору, ні часу. Цей матеріал не для здобуття ерудиції і не для "критики", яка довго панувала над деякими, найбільш цінними прошарками ноосфери. Продукти ноосфери не є матеріалом для завантаження пам'яті і для переживання насолоди: хоча і цей шлях не зовсім поганий.

 

Перевагу треба віддати іншому. Учитися творчості на матеріалі:

 

а) чужого мислення, яке вело до думок найвищої точності — до істини;

 

б) чужих почуттів, які породжують приховані в людині почуття, сповнені не меншою силою, ніж у талантів і геніїв;

 

в) чужої уяви, розвиваючи свою уяву, здатну в очевидному бачити неймовірне.

 

У взаєминах з ноосферою людина вростає в культуру, поєднуючи чужий досвід з особистим - проходить уже відомі шляхи мислення, почуттів та уяви до істини, добра і краси, які прокладали найвидатніші уми людства.

 

У творах талантів і геніїв втілені думки і почуття в формах гармонії, яку вони побачили, відчули в природі. Коли людина має взаємини з гармонійними предметами або явищами, то переживає стан піднесення, відчуває подив, зацікавленість, вдоволення.

 

Звідки все це? Творці наситили їх як інформацією, так і енергією, втілили в них свої душі. Отже, незважаючи на простір і час, творці приходять до нас і вчать нас мислити, почувати, уявляти, щоб ми використовували свої творчі сили.

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | <== 11 ==> | 12 | 13 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.082 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав