Читайте также:
|
|
Розвиток людини — це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.
Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.
Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального — неповторного.
Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.
Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:
а) організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С. Виготський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.
2. Роль спадковості й середовища
Спадковість — це відновлення у нащадків біологічної подібності.
У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.).
Середовище — все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючії середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для. її розвитку і виховання.
Соціалізація людини — процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.
У середовищі людина соціалізується.
Соціалізація — процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другого — активно входить у систему соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.
Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. '
Соціалізація проходить під впливом багатьох обставин, які можна звести до трьох груп: макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.
Патології суспільного життя: пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Ці негативні явища суспільного життя впливають на виховання підростаючого покоління і вимагають від педагогів спеціальної виховної роботи з їх профілактики.
Живильним середовищем для зростання злочинності неповнолітніх є наркоманія і пияцтво. Число неповнолітніх, що вживають наркотичні речовини, нині складає приблизно 17-20 тис. осіб. Кожний шостий підліток, що скоїв злочин, був у стані алкогольного сп'яніння. Як свідчать, соціологічні дослідження, у 17% учнів 5-их класів, 25% учнів 8-их класів і 56% учнів 11-их класів загальноосвітніх шкіл спостерігається схильність до вживання алкоголю.
Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив може мати як позитивний, так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.
Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.
3. Рушійні сили розвитку.
Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і потреби виховання; ґ) рівень розвитку особистості і її ідеал; д) потреби особистості і моральний обов'язок; е) домагання особистості і її можливості.
До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; ґ) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.
4. Діяльність — важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності.
Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.
Основними компонентами діяльності є: а) суб'єкт з його потребами; [б) мета, відповідно до якої предмет перетворення на об'єкт, на який спрямовано діяльність; в) засіб реалізації мети; г) результат діяльності.
На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості пливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.
Спілкування— один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість — особистість, особистість — група, особистість — колектив, група — група, група — колектив. За змістом воно може бути ділове.формальне) і особисте (неформальне).
Важливою умовою розвитку і формування особистості є прояв нею активності в цьому процесі. Активність може проявлятись у таких напрямках: у рухах, у пізнанні оточуючої дійсності, в спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.
Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних.
Об'єкт виховання — індивід або група людей, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив.
Суб'єкт виховання — індивід або група людей, які здійснюють цілеспрямований виховний вплив на особу або колектив з метою формування в них певних якостей.
5. Аналіз теорій розвитку і формування особистості.
Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
На практиці користуються емпіричною класифікацією, яка склалася в ході розвитку школи і дошкільних закладів.
В педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік — від 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) — від 15 до 18 років.
Границі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд дітей і виховний вплив на них різні.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |