Читайте также:
|
1. Поняття про складносурядні речення, їх місце в системі мови
2. Основні різновиди складносурядних речень
3. Смислові відношення між частинами складносурядного речення
4. Формальні типи складносурядних речень: речення відкритої і закритої структури
II. Рекомендована література
а) основна
Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис.-К.: Либідь, 1993.- C.297-312.
Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. - К.: Наук. думка, 1966. - 324с.
Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. - К.: Наук. думка, 1969. - 156с.
Герман К.Ф. Складносурядні речення з градаційними сполучниками // Укр. мова і літ. в шк. - 1972. - № 1. - С.28-30 (законспектувати)
б) додаткова
Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросы теории). - М.: Просвещение, 1967. - С.127-138.
Пешковский А.М. Существует ли в русском языке сочинение и подчинение предложений? // Пешковский А.М. Избранные труды. - М.: Учпедгиз, 1959. - С.14-146.
Серебряная Ф.И. Союз да и в построениях с градационно-присоединительным значением // Ученые записки Ташкентского педагогического ин-та им. Низами. - Вып. 3. - Т.45. - Ташкент, 1964. - С.35-45.
Попова И.А. Сложносочиненное предложение в современном русском языке // Вопросы синтаксиса современного русского языка. - М.: Изд-во АН СССР, 1950. - С.36-52.
Беларуская мова: Сінтаксіс. Пунктуацыя /Пад агульной рэд. Я.М. Адамовіча. - Мн.: Выш. шк., - 1989. - С.180-186.
Dvonc L. Niсkol’ko poznamok o zlozenom suveti // Jazykovedne studie. - IV. - Bratislava, 1959. - S. 101-142.
Machackova E. Klasifikaсe slozeneho souveti ve slovenstine // Slovenskа rec. - R. 29. - 1964. - N 4. - S. 14-26.
ПОНЯТТЯ ПРО СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ, ЇХ МIСЦЕ В СИСТЕМI МОВИ
"До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов’язаних сурядними сполучниками" (Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. - К.: Наук. думка, 1966. - С.194). Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення. О.С. Мельничук зазначає, що "Сурядні сполучники були вирішальним елементом складносурядних речень також і в історичному плані: саме формування сучасних складносурядних речень з первісних складних безсполучникових речень зводилось до поступового становлення в рамках простих і безсполучникових складних, речень з’єднаних сурядним сполучником" (Там же. - С.194).
В організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть брати участь синтаксично спеціалізовані слова (тому, все-таки, все ж, все одно, тільки, врешті-решт і под.): Вода була чистою, і все-таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); У цей день чомусь Степанові знову захотілося пройтися старими місцями, і тому він одягнувся, і пішов вниз до Дніпра (В. Підмогильний). В обох наведених реченнях предикативні частини поєднані сполучником і, але в першому з них частка все-таки виражає значення допустово-протиставні, в другому займенникове слово тому виражає значення наслідку. Сприяє тіснішому об’єднанню частин також наявність у другій частині анафоричного займенника (він, сам, той, цей, там, тоді та ін.), неповнота другої частини, а також наявність у першій частині спільного для всіх частин компонента: Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташина (А. Шиян); Лише гул од копитів степом котився та хліба шелестіли (А. Головко).
У зв’язку частин складносурядного речення значну роль відіграють особливості типізованого лексичного наповнення предикативних частин. Так, для складносурядних речень з протиставними відношеннями властивою є наявність у предикативних частинах різноманітних лексичних протиставлень, що посилюють загальне звучання: Уже двічі за місяць дощі пройшли по всьому району, але над Васильківкою їх не було: тільки прошуміли хмари (О. Слісаренко) (протиставляються сполуки пройшли дощі і їх не було - відношення протиставно-обмежувальні).
ПРИНЦИПИ КЛАСИФIКАЦIЇ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ. ОСНОВНI РIЗНОВИДИ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ.
Класифікація складносурядних речень у слов’янських синтаксичних дослідженнях істотно не видозмінювалася, якщо не враховувати того, що в значній їх частині вони розглядаються в комплексі із безсполучниковими. У русистиці всі описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх компонентами і відповідно до семантичних груп сполучників, внаслідок чого виділялися: 1) єднальні, 2) розділові та 3) протиставні речення. З часом значно видозмінювався опис, до трьох названих розрядів додалися ще два: пояснювальні, в яких частини пов’язані відношеннями пояснення або уточнення (специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме і функціонально близькі до них інші сполучникові засоби), і приєднувальні речення, в яких друга частина виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини.
Аналогічні класифікації подаються і в інших слов’янських граматичних студіях, хоча виділення окремих розрядів інколи не збігається. Так, синтаксисти-богемісти поруч з традиційною триелементною класифікацією визнають ще три типи смислових відношень у складносурядному реченні: градаційні, результативні та обґрунтування / пояснення. Польські синтаксисти традиційно аналізовані речення з пояснювальними відношеннями розчленовують на речення результативні (wynikowy) і включаючі (wlqczny), сербські лінгвісти розрізняють: результативні, єднальні, ексклюзивні (винятку - в них друга частина вводиться словом з обмежувальним значенням (типу частки тільки)), протиставні (див.: (Svoboda K. O souradnych souvetich vysvetlovacich a dusledkovych // Nase rec. - 1956. - № 1. - С.28-36; Карцевский С.О. Бессоюзие и подчинение в русском языке // Вопр. языкознания. - 1961. - № 2 (законспектувати). Durovic L. Modalnost. - Bratislava: Academia nauk, 1956. - 192с.; Мразек Р. Синтаксическая дистрибуция глаголов и их классы // Вопр. языкознания, - 1963. - № 4. - С. 51-59; Klemensiewicz Z. Zarys skladni polskiej. - Warszawа, 1957. - 197 s.; Уорт Д. Об отображении линейных отношений в порождающих моделях языка // Вопр. языкознания. - 1964. - № 5. - С.5-12; Danes Fr. K vymezeni syntaxe // Jazykovedne studie. - IV. - Bratislava, 1959. - S. 59-72; Danes Fr. A three-level approach to syntax // Travaux... - 1964. - S. 221-242; Лаптева О.А. Чехословацкие работы последних лет по вопросам актуального членения предложения // Вопр. языкознания. - 1963. - № 4. - С.7-13)). Ці розбіжності при аналізі смислових відношень у структурі складносурядного речення є наслідком неадекватності смислового ядра, що виступає основою класифікації. Класичний синтаксис традиційно розглядає речення саме за смисловими відношеннями між їх частинами.
Наголошення смислових відношень між частинами складносурядного речення залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для традиційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносурядних одиниць речень відкритої і закритої структури (див.: (Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке: (некоторые вопросы теории). - М.: Просвещение, 1967. - С. 62-70, 127-138)).
Кількість предикативних частин у структурі складного речення виступає основою розмежування закритих і відкритих структур. Складні речення відкритої структури - це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових: I всі ми як один підняли вгору руки, I тисяч молотів о камінь загуло, I в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали... (I. Франко); То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка). Кожне з наведених речень допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин. Кількість частин в реченнях відкритої структури визначається не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками - обсягом інформації, яку вміщує речення.
Складні речення закритої структури - це речення із замкненими рядами і складаються завжди з двох частин, не допускаючи включення третьої: Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця (О. Гончар); Треба любити що робиш, і тоді труд, навіть найважчий, підноситься до творчості (М. Горький); А Прометей приніс вогонь людині - й багато що змінилося у світі (В. Бровченко). Приєднання до речень закритої структури третьої та наступних частин аж ніяк не створює розширення єдиного смислового цілого, а зумовлює витворення інших смислових відношень і трансформацію речення із складного у складне речення ускладненого типу, пор.: Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було і Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було, оскільки всі рейси відмінено. У складі другого речення поєднані дві мінімальні конструкції складного речення, кожна з яких є обов’язково двокомпонентною: складносурядне речення закритої структури із сполучником але і складнопідрядне речення із сполусником оскільки. Якщо ж до першої частини додати підрядну означальну частину, що поширюватиме субстантивне слово село: Треба було вчасно приїхати до села, яке було за тридцять кілометрів від райцентру, але автобуса не було, то знову ж таки витворюється дві мінімальні структури закритого типу в межах складного ускладеного речення.
АЧ с к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь з є д н а л ь н и м и
с п о л у ч н и к а м и.
Складносурядні речення зі сполучником і є найбільш поширеними серед всього загалу складносурядних речень у сучасній українській мові. Компоненти речень із сполучником і можуть бути подібними в смисловому та актуальному планах і досить різними. Через свою немаркованість сполучник і може поєднувати компоненти із семантикою різного характеру. Проте, як справедливо зауважує М.М. Холодов, здатність сполучника і в цьому плані не безмежна, оскільки є випадки, які не допускають його використання. Наприклад: Не пустять твого чоловіка, і не сподівайся (М. Коцюбинський), але Не пустять твого чоловіка, і сподівайся.
Якщо б сполучник і вказував тільки на єднання чи тільки на наявність відношень, то він міг би вживатися в будь-якому реченні, що не протирічить нормам української літературної мови. Проте, як показує наведений приклади, він можливий при подібності поєднуваних компонентів актуального членування речення (однакові теми, контекстуально синонімічні реми, тотожність плану «ствердження – заперечення» тощо) і виявляється неможливим уже при знятті тотожності в плані «ствердження – заперечення». Можливі й інші речення, у яких сполучник і не допускається. Зокрема В.А. Бєлошапкова зауважує, що мовленнєва практика уникає вживання сполучника і в речення перешкоджувального обмеження типу Гідротехнік покаже вам ріку, тільки зараз він від’їжджає [15, с. 677].
Значення сполучника і є надзвичайно широким, проте цієї семантики достатньо, щоб скерувати у фокус уваги те, що зміст компонентів подається як дещо однакове, подібне, яке відповідає одне одному. Для прикладу порівняймо речення із сполучником але і їх трансформи зі сполучником і.
Юра // мав вже скалічену руку, але щасливим вдаром раптом // зламав надвоє Іванову бартку (М. Коцюбинський) // Юра // мав вже скалічену руку, і щасливим вдаром раптом // зламав надвоє Іванову бартку;
Цей приклад засвідчує, що сполучник і не залишається нейтральним до змісту компонентів Т1+Р1, Т2+Р2 і відповідним чином змінює їх співвідношення: якщо в реченнях зі сполучником але зміст Т2+P2 подається ніби всупереч тому, про що йде мова в структурі Т1+P1, то в реченнях зі сполучником і – тема й рема першої частини подається ніби у відповідності до змісту теми й реми другої частини.
Власне єднальні речення
Власне єднальні речення зі сполучником і – це такі речення, в яких семантика компонентів Т1+Р1 і Т2+Р2 подається як у певному плані однакова, подібна щодо певного єдиного спільного для них значення:
Час летить, і історія швидко старіється (О. Довженко);
Тільки з’їхали з дороги в ту куряву, і їх одразу затрясло (О. Гончар).
Семантична подібність компонентів у власне єднальних реченнях зі сполучником і може виявлятися в необмеженій кількості планів, проте принцип створення спільного значення цих речень один: наявність подібності необхідна для того, щоб компоненти могли постати як однакові в певному відношенні до спільного для них значення.
Щодо спільної семантики, то вона може набувати комунікативного і номінативного характеру, семантикою відношень, семантики модального характеру тощо. Також треба наголосити, що тема й рема першої та другої частин можуть структурно різнитися, наприклад:
Там громи // греміли, й води // текли їхніми полями (Є. Гуцало).
Компоненти речень із сполучником і власне єднального значення можуть бути однаковими, подібними не тільки щодо семантики, але й щодо спільної теми:
Від його дотику // в мене піднялося під шапкою волосся // й завмерло тіло (Є.Гуцало).
Результативно-наслідкові, причиново-наслідкові й умовно-наслідкові – значення однієї природи, одного типу, тому є підстави розглядати їх у межах результативно-наслідкових речень.
Результативно-наслідкові речення
І ось уже // двері нам відчинено, і вже ми // в хаті всією своєю оточенською ватагою (О.Гончар).
Причиново-наслідкові речення
Липка глина // набиралась на чоботи, і стало важко йти (О. Гончар).
Умовно-наслідкові речення
Розкажи ми вчасно, і не розквасив би він носа (О. Гончар).
Треба зазначити, що Т1+Р1 у кожному з речень є основою, причиною, умовою того, що є результатом, наслідком у Т2+Р2. Саме через таку їх семантичну спорідненість і виникають труднощі щодо розмежування цих різновидів. Щодо сполучника і, то і на рівні результативно-наслідкових речень він не змінює свої семантики.
Щодо результативно-наслідкових речень, то чим віддаленіше виражена причина в в першій частині, тим більш реально розуміємо наслідок другої частини як результат.
Редактор з заяснілим обличчям // дивився на Ярославу, і погляд його // теплішав, мовби зігрітий промінчиками її веселої доброзичливості
(О. Гончар);
Він // дивився на Орлюченка і не впізнавав його (О. Довженко).
В умовно-наслідкових реченнях семантика причини хоч і подається як така, що викликає наслідок, проте вона переважно ситуативна. Поділяючи погляди В.А. Бєлошапкової, кваліфікуємо такі речення як умовно-наслідкові. Тема другої частини таких речень часто супроводжується словами ось, тоді, тепер, нарешті тощо.
Десь під кінець дії люди // вийдуть усі на майдан, і тоді далекі обрії // одкриються перед нами у всій красі (О. Довженко).
Єднально-обмежувальні речення
Значення обмеження в складносурядних реченнях зі сполучником і базується на виключенні певного часткового із загального: Уже дуже стемніло, і тільки поле попереду світилося від білого снігу. Т2 таких речень супроводжується маркерами і тільки, і лише.
За селом // була дорога, і тільки далі // починався ліс (Є. Гуцало).
Структурно-семантична відповідність, однаковість компонентів, що «задається» постійним значенням сполучника і, виявляється в обмежувальних реченнях досить чітко. Вона фіксується у першу чергу в семантичній однаковості компонентів першої та другої частин.
Мені // належить, і тільки я // можу ним розпорядитись! (О. Гончар);
Речення зі значенням єднальної невідповідності
Речення єднальної невідповідності на сьогодні мало вивчені, у лінгвістичній літературі вони називаються як зіставні [45, с. 395], як зіставно-протиставні [47, с. 200], як єднальні [183, с. 442], як протиставно-допустові [48, с. 675-676].
На нашу думку, цілком слушно такі речення зараховує до речень єднальної невідповвідності, оскільки єднальний зв’язок на рівні цих структур вказує на протиріччя, на логічну, з погляду мовця, несумісність одних фактів поряд з наявністю інших.
Специфічною характеристикою цих речень є експресивність, що пов’язана з вираженням емоцій здивування, захоплення, незадоволення тощо Використовував найновіші ліки, і все-таки вони не вбивали вірус у крові (О. Донченко).
На письмі значення невідповідності часто намагаються показати значною паузою перед сполучником і чи після нього: З дванадцяти сіл ішла до столиці вода – і все-таки було мало (П. Загребельний); Старий чоловік і... сльози, великі, світлі, течуть по щоках. [Це так приголомшило Єльку, що вона ладна була закричати – від нестерпності бачити це!] (О. Гончар). Показниками речень аналізованого типу іноді може виступати інтонація чи контекст: Десятий раз вам пояснюю, і ви ні в зуб ногою! (Ю. Смолич).
Часові відношення в складносурядних реченнях
Складносурядні речення із часовими відношеннями були предметом розгляду в роботах В.А. Бєлошапкової, А.П. Загнітка, Ю.І. Леденьова, І.А. Попової та ін. Відношення одночасовості й різночасовості властиві не тільки якійсь одній певній групі складносурядних речень зі сполучником і. Вони притаманні результативно-наслідковим, єднально-поширювальним та іншим реченням зі сполучником і. Вони також характерні для речень зі сполучниками а, але, та й для інших складносурядних речень з іншими сполучниками. Часові відношення виділяють на рівні складнопідрядних речень (і не тільки розчленованої структури з власне-детермінантними часу) і безсполучникових. Тому недоцільно виділяти складносурядні речення з часовими відношення, оскільки: 1) усі речення зі сполучником і так чи інакше виражають часові відношення; 2) виділення особливого різновиду речень з часовими відношеннями в одному ряді з реченнями, що мають результативно-наслідкові, власне єднальні, обмежувальні тощо значення, є результатом змішування різних аспектів. Отже, речення із власне часовими відношеннями в окремий різновид не виділяємо, оскільки на рівні всіх проаналізованих різновидів складносурядних речень імовірні відношення одночасності чи послідовності.
Складносурядні речення зі сполучником та
Складносурядні речення зі сполучником та менш уживані в художній літературі в порівняно зі складносурядними реченнями зі сполучниками і, а, але. Щодо семантики, то складносурядні речення зі сполучником та ми поділяємо на два типи: єднальні й протиставні.
Єднальні речення зі сполучником та є маловживаними, на відміну від протиставних складносурядних речень зі сполучником та. Тільки зрідка загавкають собаки, та гуси тривожно заґельґочуть (Є. Гуцало). Тільки струмок дзюрчить, та камінчики постукують (М. Стельмах).
С к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь і з з і с т а в н и м с п о л у ч н и к о м
Складносурядні речення із зіставними відношеннями поділяють на кілька різновидів: нейтрально-зіставні, розподільно-зіставні й зіставно-наслідкові.
До найбільш поширених в українській мові належить нейтрально-зіставні складносурядні речення. Складові частини повідомляють про паралельне протікання не протилежних одна одній дій чи тривання станів. Наприклад:
Антоніна // гребла, вибиваючись з сили, а води в човні // прибувало (О. Довженко);
Поширені також і такі складносурядні речення з нейтрально-зіставними зв’язками між структурними частинами, які повідомляють про існуючі факти, явища: Верхній шар грунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського золотистого каменю, залишок доісторичних морів (О. Гончар).
У зв’язку з тим, що змістом таких речень є зіставлення, порівняння двох подій, дуже відчутною стає рівновага в синтагматичному членуванні речення і виділенні логічних центрів у ньому. Кожна з поєднувальних сполучником а структурних частин складносурядного речення являє собою актуальну синтагму, тобто позначену спільністю інтонації і смисловою єдність, що складається з одного слова або з групи слів. Актуальними ці синтагми називаються тому, що в цьому контексті вони виділяються за будь-яких умов.
Човен загойдався на волі, а далі тихо посунув над зорями (Є. Гуцало);
Вівці сивим туманом котились попід ногами, а далі пропадали й вони (М. Коцюбинський).
Одним з різновидів зіставлення є розподільно-зіставне відношення. Ознакою розподільно-зіставного відношення в складносурядних реченнях є різноаспектний підхід до відповідних сторін одного й того ж явища, предмета, особи. Складові частини складносурядних речень, повідомляючи про розподіл дій, ознак, об’єднаних належністю одного й того ж явища, предмета, особи, одночасно вказують також і на зіставлення їх. У кожному випадку розподільно-зіставного зв’язку Т2+Р2 ніби доповнює зміст Т1+Р1. Зміст Т2+Р2 при цьому обов’язково виступає як уточнений або обмежуваль порівняно зі змістом першої частини. Наприклад:
Усмішку // видно, а слів // не розібрати за вітром та гуркотом (О. Гончар);
Треба зауважити, що дуже тісна змістова залежність між частинами складносурядних речень з розподільно-зіставним різновидом зіставлення призводить часто до залежності окремих компонентів складових частин від відповідних компонентів перших. Наприклад:
Циган // зразу збілів, а його борода й волосся // з чорних стали синіми (М. Коцюбинський).
Рідше трапляються складносурядні речення, складові частини яких поєднуються на основі зіставно-наслідкових відношень, наприклад:
Стільки морської трави пропадає по узбережжю, а в них худоба дохне! (О. Гончар);
Спершу самі навчіться кохати, а тоді вчіть інших! (О. Гончар);
Складносурядні речення із зіставно-наслідковими відношеннями за значенням дуже близькі до єднальних складносурядних речень, складові частини яких поєднуються на основі співвідношень причина - наслідок або умова - наслідок. Але значеннєва спорідненість зіставних і єднальних складносурядних речень з причиново-наслідковими відношеннями між складовими частиками не означає повної їх функціональної тотожності. Крім повідомлення про причиново або умовно-наслідкові зв’язки, у складносурядних реченнях із зіставно-наслідковими зв’язками обов’язково відбувається зіставлення, порівняння попередніх і наступних дій, станів. Повідомлення ж про причину і наслідок лише в плані лінійності, послідовності в часі часто робить неможливою взаємозаміну засобів зв’язку між складовими частинами типу і → а. Наприклад: А досить одного слова, досить одного мига оком, і весь цей багатомільйоновий апарат моментально заціпеніє (В. Винниченко); Здавалось, тільки перейди, і станеться щось страшне (М. Стельмах).
2.5.4. АЧ с к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь і з п р о т и с т а в н и м и с п о л у ч н и к а м и
Щодо вживаності протиставних сполучників, то складносурядні речення зі сполучником але постають в одному ряді складносурядних речень зі сполучником і, а, дещо поступаючись першим і конкуруючи з другими. Провідне місце посідають речення зі сполучником але в ряді речень зі сполучниками та, зате, проте, однак. Речення зі сполучником але виражають різноманітні види протиставної семантики: 1) протиставно-обмежувальну; 2) протиставно-допустову; 3) протиставно-поширювальну; 4) протиставно-компенсувальну. Розмаїття протиставних відношень ґрунтується на суперечності подій, про які мова йде в предикативних частинах.
Протиставно-обмежувальні речення
Протиставно-обмежувальні речення є провідними серед усіх типів речень зі сполучником але. У цих реченнях зміст другого компонента подається як те, що перешкоджає (обмежує) реалізацію змісту того, про що йде мова в першій частині. Хворий мужньо переносив біль, але інколи й він покрикував (Донеччина).
Протиставно-допустові речення
Протиставно-допустові складносурядні речення, як і протиставно-обмежувальні, зі сполучником але теж широко репрезентовані в художній літературі. На відміну від протиставно-обмежувальних, у протиставно-допустових реченнях друга частина протиставляється першій не як дещо обмежувальне, а як те, що перебуває в певних протиріччях з цією частиною. Факти, що повідомляються в другій частині, подаються як такі, що реалізуються всупереч тому, що виражено в першій: Було далеко за північ, але в жодному курені не затихали голоси (П. Загребельний). Сутністю невідповідності тих чи інших подій, фактів є значення суперечливого співіснування:
Невеличке село, але мало чотири хани і джамію для правовірних (П. Загребельний);
Семантика допусту полягає в тому, що події, виражені в другій частині, протилежні тому, що логічно випливає зі змісту першої частини.
Інколи маркерами в реченнях цього типу є: незважаючи на це, чомусь:
І хоч мала б одразу відігнати його, але чомусь не відігнала (О. Гончар);
Піти б звідси, але чомусь не йшла (О. Гончар).
Протиставно-поширювальні речення
До речень цього типу ми зараховуємо ті, в яких компоненти другої частини в порівнянні з першою виражають більш чи менш різку зміну у висловленні думки або ж розвиток нової теми:
Говорити Андрію // було важко, але й ніхто // не дозволяв йому цього роботи (Ю. Смолич).
Якщо сполучник і передає поширювальне значення другого компонента як тематично однакове, близьке за значенням до першого, то сполучник але аналогічний зміст подає як неоднакове в певному аспекті щодо змісту першого: Говорити Андрію // було важко, але й ніхто // не дозволяв йому цього роботи / Говорити Андрію // було важко, й ніхто // не дозволяв йому цього роботи.
Протиставно-компенсувальні речення
У складносурядних реченнях з протиставно-компенсувальною семантикою певне явище розглядається в різних аспектах, при цьому маркером завжди виступає компонент зате: Коротка, а зате густіша за глей (Б. Лепкий);
2.5.5. А Ч с к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь з р о з д і л о в и м и с п о л у ч н и к а м и
Розділові складносурядні речення вже тривалий час перебувають у полі зору лінгвістів. Ф.І. Буслаєв виділив їх в окремий розряд і назвав серед них такі сполучники, як ли, или, либо. О.М.Пєшковський виділяє уже сім розділових сполучників: или, ли...ли..., ли...или..., то...то..., не то...не то..., то ли...то ли..., либо...либо.... У подальших граматичних студіях [34; 50 та ін.] розряди сполучників уточнюються.
У «Граматиці-70» розділові складносурядні речення поділяють на дві групи: взаємовиключення і чергування подій.
Специфіка розділових складносурядних речень у порівнянні з єднальними, зіставними й протиставними полягає в тому, що розділові складносурядні речення подають зміст частин Т1+Р1 і Т2+Р2 не просто як різне, а як альтернативно різне:
То споночіє зовсім, то знов за ілюмінатором блись! (О. Гончар);
То посміхнеться, то раптом тінню набіжить на неї незрозуміла засмута... (О. Гончар);
То полинуть на чужину, то повернуть на Вкраїну... (Є. Гуцало).
Залежно від того, в якому плані чи за якими ознаками подається взаємовиключення значень, серед розділових речень виділяють такі різновиди: власне альтернативні, альтернативно-уточнувальні, альтернативно-локальні, альтернативно-часові, альтернативно-мотиваційні, альтернативно-гіпотетичні.
Власне альтернативні реченнях: Раптом з’явилась Уляна, або що інше привиділось йому (О. Довженко); Забули, мабуть, на заправці, або зумисне викрутив якийсь сучий син (О. Довженко); Я можу жити тільки так, або я взагалі не можу жити (Донеччина).
В альтернативно-локальних реченнях подають кожне із явищ, про які повідомляється, як виключені з того локального плану, в якому реалізовано інше: То тут, то там // зблисне пожар, або переповниться повітря кулеметним татаканням (М. Хвильовий);
То тут, то там // зрідка прокричить сич, або пробіжить косуля (Б.Лепкий).
В альтернативно-часових реченнях кожне з явищ, про які йде мова, подаються як такі, що виключаються з того часового плану, про які мова йде в другій частині:
[Дощ без вітру, без завивання, коли в єдиному пориві все гуде]. Зрідка спалахне блискавка, або озветься грім (В. Барка).
Альтернативно-мотиваційні речення, будучи переважно простими структурами за характером сурядних компонентів, виявляються надзвичайно ємними в семантичному аспекті й складними за характером виражальних відношень. Явища, про які йде мова в цих реченнях, подаються як ті, що виключають один одного із одного й того ж модального плану з одночасною підказкою і мотивів необхідності такого виключення. У реченнях цього типу Р1 виступає зі значенням нереально-наказової модальності, а Р2 зі значенням реальної модальності й майбутнього часу:
Збирайте зараз же загальні збори, або я діятиму на свій розсуд (А. Головко); Працюйте, або вітер зірве напівзотлілий віхоть (В. Барка).
В альтернативно-гіпотетичних реченнях, як і власне альтернативних, явища, про які повідомляється в сурядних частинах, подаються так, що існування одного з них сприймається як умова, що виключає можливість існування іншого незалежно від будь-яких умов. Подібність альтернативно-гіпотетичних і власне альтернативних речень полягає також у тому, що ті і ті залишають невідомим, яка із взаємовиключаючих умов реальна, а яка нереальна: Чимало з нас зачепить, так би мовити, снарядом, або накриє хвиля? (М. Стельмах). Розповідні альтернативно-гіпотетичні речення в сучасній українській мові зустрічаються тільки в окремих випадках. У реченнях цього типу Т1 є переважно нульовою, а Р1 виражається модальними дієсловами або дієсловами з модальними словами: Мабуть, спочатку здалося, або від поту потемніло в очах (П. Куліш). Але і в таких реченнях відтінок питання зберігається.
Розділові складносурядні речення можуть поєднуватися сполучниками: або; або... або; чи; чи... чи; чи то...чи то; то...то тощо.
Чи там щось розвалилося, чи хтось поламав (Б. Лепкий).
То він перекине якір від човна через мур і з його допомогою вибирається на волю, то підкоп робить з підвалу кочегарки і звідти підземним ходом вибирається в степ (О. Гончар).
Чи то справді хтось далеко співає, чи то їй вчувається? (О. Гончар).
С к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь з
п р и є д н у в а л ь н и м и с п о л у ч н и к а м и
У сучасній лінгвістиці приєднувальні речення в сучасній лінгвістиці вже тривалий час перебувають у полі зору мовознавців, проте немає єдності щодо їх класифікації. Одні вчені виділяють їх як окремий різновид складносурядних речень, інші – як приєднувально-означальні. В інших випадках серед них виділяють як протиставлення єднально-поширювальних речень, ототожнювально-єднальних і єднально-доповнювальних. Проте на відміну від власне єднальних речень зміст Т2+Р2 в приєднувальних реченнях не подається як рівноправне зі змістом Т1+Р1. Крім того, якщо у власне єднальних реченнях зміст Т2+Р2 подається як додавання певного цілого й відносно самостійного до Т1+Р1, то зміст Т2+Р2 в приєднувальних реченнях подається як певне повідомлення про зміст Т1+Р1 загалом чи про зміст його певної частини. На відміну від інших речень із сполучником і зміст другого компонента в приєднувальних реченнях не є наслідком змісту першого, він не перебуває з ним також у відношеннях протиріччя й не обмежує його. Із єднально-обмежувальними реченнями приєднувальні перебувають у відношеннях антонімічного характеру.
Він // стиснув їй руки, і цього // вже стало задосить для нього (Є. Гуцало);
Фірман // мав бути прочитаний негайно, і так само негайно // мало виконуватися веління падишаха (П. Загребельний);
Було її потім передано до міста, і там десь серед тисяч експонатів у сховищах // загубились її сліди (О. Гончар);
Щодо характеру співвідношень, то семантика компонентів Т2+Р2із семантикою Т1+Р1 приєднувальних речень зі сполучником і неоднорідна. В одних випадках змістом Т2+Р2 поширюється тільки тема (Т1) чи (Р1), в інших – уся частина (Т1+Р1):
Того дня з бою // не повернулося багато козаків, і одним з них // був Шило (П. Загребельний);
Найкращі козаки цієї ночі // були на чатах, і одним з них // був сам В’юн (П. Загребельний).
Особливістю речень цього типу є співвідношення компонентів зі значенням «предмет – деталі цього предмета», «сукупність – деталі цієї сукупності».
Так вони // просидять цілу вічність, і цей тип // забавлятиме їх своїми безглуздими казочками (П. Загребельний).
Він // мовчав, і це мовчання // обдавало мертвим холодом бідну дівчину (Є. Гуцало);
У реченнях цього типу Т2 може дублювати Р1 чи Т1+Р1:
Обличчя // було із жовтизною, і щось в ньому // здавалося злим (Ю. Смолич).
Навіть якщо Т2(0), то імпліцитно ми сприймаємо дублювання нульовою темою значень Р1 чи Т1+Р1:
Прекрасна їдальня, і вино дають (Ю. Смолич).
У другій частині імпліцитно виражене значення «у цій їдальні».
Речення, в яких другим компонентом поширюється значення Т1+Р2, активно вживаються в художній літературі. Т2 у реченнях цього типу виступає в ролі певного повідомлення щодо теми й реми чи реми першої частини.
Але довкола // були люди, і це // змушувало його стримуватися (М. Стельмах).
Маркерами Т2 речень цього типу є слова це, то, навіть, ще тощо.
Так от – багато я написав би ще про товариша Жучка, і це заняття // вельми цікаве (М. Хвильовий).
С к л а д н о с у р я д н и х р е ч е н ь з г р а д а ц і й н и м и с п о л у ч н и к а м и
Серед власне градацiйних речень є пiдстави розглядати лише один тип, одну модель із градацiйними сполучниками, але з кiлькома формами парадигм – без суб’єктно-модального значення частин, із суб’єктно-модальним значенням частин тощо.
Основною формою парадигми градацiйних речень є конструкції зі сполучником не тiлькu - але й. У таких реченнях виражається висхiдне наростання подiй, явищ, ознак, наприклад:
Не тільки своє життя // зможе віддати, але й чуже (та ще й яке!) // відняти (В. Винниченко);
Можливi видозмiни цього сполучника: не тiлькu – а й, не тiлькu – та й, не лuше – але й, не лuше а й наприклад:
Не тільки я // її зводив, а й вона // мене підіймала (Є. Гуцало). Iнодi до другого компонента сполучника може додаватися конкретизатор, що нaдaє реченню вiдтiнку упевненостi, ствердження, наприклад:
Любий командир, вiдзначений Ясногорською, // не тiльки не викликав у Маковея неприязнi, а навпаки, пiсля свого ycnixy він // ще бiльше вupic в очах телефонiста (О. Гончар).
Похiдну форму парадигми створюють речення зі сполучниками не те щоб - а, не те що - а тощо, якi надають першiй частинi суб’єктивно-модального забарвлення – невпевненостi, сумнівності тощо, наприклад:
Самого ж Бога // не те щоб не визнавали, а просто з делікатності // не наважувались утруждати безпосередньо (О. Довженко).
Градацiйнi речення вживаються в рiзних стилях мови, але особливо вони поширенi в науковiй, публiцистичнiй i дiловiй мові.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |