Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., кодексу закону про працю, і інших нормативних актів.

Читайте также:
  1. A) Лицо, которое по закону обязано платить налог.
  2. XVII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
  3. А если младший сын, которому по закону положено остаться жить с родителями до конца их жизни, хочет уехать жить в другое место?
  4. А. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
  5. Аварійно - рятувальні служби України.
  6. Аналіз умов праці
  7. АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ОРГАНІВ
  8. б) показники, які характеризують результати праці економіста по фінансовій роботі
  9. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
  10. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система

План лекції з дисципліни

Безпека життєдіяльності

 

для студентів очної та заочної форми навчання

підготовка бакалаврів за напрямами підготовки:

 

- маркетинг 6.030507

- фінанси і кредит 6.030508

- облік і аудит 6.030509

- менеджмент 6.030601

- екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування 6.40106

- харчові технології та інженерія 6.051701

- гідротехніка (водні ресурси) 6.060103

- агрономія 6.090101

- технологія виробництва і переробки продукції тваринництва 6.090102

- лісове і садово-паркове господарство 6.090103

- процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва 6.100202

- ветеринарна медицини 6.110101

 

 

Тема 7

 

Лекція 7. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та об’єктів економіки в НС. Оцінка радіаційної та хімічної обстановки, основні поняття та визначення

 

Дніпропетровськ 2013

План лекції з дисципліни «Безпека життєдіяльності» для студентів бакалаврів очної та заочної форми навчання. Дніпропетровський аграрно-економічний університет, Дніпропетровськ, 2013.

 

 

План лекцій може бути використаний при викладанні та вивченні дисципліни Безпека життєдіяльності.

 

 

План лекції розраховано для студентів бакалаврів усіх напрямків підготовки.

 

Матеріали тексту лекції можуть бути використані для проведення практичних і семінарських занять, а також для самостійного вивчення студентами очної та заочної форми навчання.

 

Склав: ст. викладач Ю.Ф. Стаценко

 

Рецензенти: к.т.н., доцент В.А. Шаломов

к.т.н., доцент Г.Г. Капленко

ст. викладач А.Є. Самусєв

асистент К.А. Кірнос

 

 

План лекції розглянуто та схвалено на засіданні кафедри «Безпека життєдіяльності»

 

Протокол № ___від___________ 2013р.

 

 

Зав. кафедри БЖД, професор А.С. Бєліков

 

ТЕМАТИЧНИЙ СЛОВНИК

Декрет – (від лат. decretum - постанова) - нормативний акт, виданий головою держави або уряду.

Закон - нормативний акт, прийнятий найвищим органом державної влади у встановленому конституцією порядку. Має найвищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів (укази, постанови тощо).

Норматив - економічний або технічний показник норм, у відповідності з якими виконується робота.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) - міжнародна організація держав, створена з метою підтримання та зміцнення миру, безпеки та розвитку співробітництва між державами. Заснована у 1945 році. На 1 вересня 1994 року до складу ООН входило 184 держави. Головні органи ООН: Генеральна асамблея ООН, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада, Рада по опіці, Міжнародний суд і Секретаріат. Штаб-квартира - Нью-Йорк. Офіційні мови ООН: англійська, іспанська, китайська, російська та французька, а в Генеральній Асамблеї, Раді Безпеки та деяких інших органах - і арабська мова.

Соціальні хвороби - захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов'язано, головним чином, з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та інші).

Сталий людський розвиток - розвиток суспільства, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Стандарт - зразок, якому повинно відповідати що-небудь за своїми ознаками, властивостями, якостями, а також документ, який містить відповідні відомості.

Указ - нормативний акт, виданий головою держави (Президентом).

 

Вступ

 

Створення суверенної України повинне супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини.

Основне місце в цьому процесі відводиться законодавству в області регулювання стосунків до охорони здоров'я людини, довкілля і безпеки в НС і ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеці життєдіяльності.

Ці стосунки регулюються нормативними актами різної юридичної сили - конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами і нормативними актами місцевих органів влади.

 

Проголошує Конституція як Юридична база

України зобов'язань тих, що стосуються

безпеки життєдіяльності

 

«Кожна людина має невід'ємне право на життя., кожен має

право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей

протиправних посягань» - ст. 27

«Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу і

медичне страхування., Держава піклуватися про розвиток

фізичної культури і спорту, забезпечення санітарно-епідемічного

благополуччя» - ст. 49

«Кожен має право на безпечну для життя і здоров'я таку, що оточує

середовище і на відшкодування завданого йому збитку«- ст. 50

 

Розглянемо правові основи безпеки життєдіяльності.

 

 

Питання 1. Правові основи безпеки життєдіяльності

Законодавство, що стосується безпеки життєдіяльності включає Законодавство України:

- Про охорону здоров'я;

- Про охорону праці;

- Про дорожній рух;

- Про цивільну оборону;

- Про охорону довкілля і так далі

Основи Законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, проголошує, що кожна людина має природне невід'ємне непорушне право на охорону здоров'я.

Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритети охорони здоров'я в діяльності держави:

- поліпшення умов праці;

- поліпшення навчання, побуту і відпочинку населення;

- рішення екологічних проблем;

- поліпшення медичної допомоги;

- встановлення здорового способу життя людей.

Основи законодавства України про охорону здоров'я означають:

- правові, організаційні, економічні і соціальні основи охорони здоров'я на Україні;

- регулюють громадські стосунки в цьому напрямі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил;

- високій працездатності і довголітньому активному життю громадян;

- усунення чинників, які швидко впливають на здоров'я;

- попередження захворюваності, інвалідності, смертності і зниження їх рівня;

- поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на конституції України і складається з цих основ, і інших, прийнятих окремо актів законодавства, які регулюють громадські стосунки у галузі охорони здоров'я.

У статті 4, проголошуються основні принципи охорони здоров'я:

- визначення охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави одним з головних чинників виживання і розвитку народу України;

- підтримка прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я і забезпечення, пов'язаних з ними, державних гарантій;

- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищень медично-соціального захисту найбільш слабкої частини населення;

- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги і її послуг у галузі охорони здоров'я;

- відповідність завданням і рівню соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

- орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичної допомоги, об'єднання наших традицій і досягнень зі світовим досвідом в області охорони здоров'я;

- попереджувальний профілактичний характер, комплексний соціальний, економічний і медичний підхід до охорони здоров'я;

- багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, об'єднання державних гарантій з демонополізацією підприємств і конкуренцією;

- децентралізація державного управління, розвиток саморятувальних заходів і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основах.

Право на охорону здоров'я має кожен громадянин України, що передбачає:

- життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичне спостереження і соціальне обслуговування, яке є необхідним для підтримки здоров'я людини;

- безпечна для життя і здоров'я природне довкілля;

- санітарно - епідемічне благополуччя територій і населеного пункту, де він мешкає;

- безпечні і здорові умови роботи, навчання, побуту і відпочинку;

- кваліфіковану медично-санітарну допомогу, що включає вільний вибір лікаря, закладів охорони здоров'я;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі чинники ризику, і їх міру;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій, що стосуються формування державної політики в області охорони здоров'я;

- участь в управлінні охороною здоров'я і в проведенні громадської експертизи з цих питань в порядку, передбаченому законодавством;

- можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

- правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

- відшкодування за втрачене здоров'я.

Законодавством України можуть бути визначені і інші права громадян в області охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» від 24 січня 1994 р. зі змінами і доповненнями.

- регулює громадські стосунки, які виникають у сфері санітарного і епідемічного благополуччя;

- визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян;

- встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби;

- здійснює державний санітарно - епідеміологічний контроль на Україні.

У статті 1, визначено, що санітарне і епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечує:

- низький рівень захворювання;

- відсутність швидкого впливу на здоров'ї населення, чинників довкілля;

- відсутність умов для виникнення і розширення інфекційних захворювань.

Згідно із статтею 4, громадянин має право на:

- безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку і природного довкілля;

- участь в розробці, обговоренні і громадської експертизи проектів програм і планів забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань відповідними органами;

- відшкодування шкоди, заподіяного їх здоров'я, внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також явні і можливі чинники ризику для здоров'я і їх міра.

Законодавством України громадянам можуть бути визначені і інші права для забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя.

Згідно із статтею 5, громадяни зобов'язані:

- піклуватися про стан свого здоров'я, і здоров'я і гігієнічного виховання своїх дітей не шкодячи здоров'ю інших громадян;

- брати участь в проведенні санітарних і профілактичних заходів;

- проходити обов'язкові медичні огляди і щеплення, в передбачених законодавством випадках;

- виконають розпорядження і вказівки посадовців державного і санітарно - епідемічного контролю;

- використати їх обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон «Про попередження захворювання на синдром придбаного імунітету (СНІД) і соціальний захист населення». Закон виконаний в новій редакції(згідно із законом України від 3 березня 1998 р. № 155/98 - ВР.

Синдром придбаного імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і завдяки відсутності нині специфічних методів профілактики і ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масові поширення цього захворювання у всьому світі і на Україні створюють:

- загрозу особистої, громадської і державної безпеки;

- заподіює тяжкі соціально-економічні і демографічні наслідки.

Це обумовлює необхідність введення спеціальних заходів для захисту прав і законних інтересів громадян і суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в області охорони здоров'я населення.

Особливій актуальності придбаває закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000р.

Цей закон спрямований на:

- попередження виникнення і розширення інфекційних захворювань людей;

- локалізацію і ліквідацію спалахів і епідемій;

- відновлює права, обов'язки і відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Визначимо деякі нормативно-правові акти для охорони здоров'я, які розроблялися останнім часом:

- постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999 №696 «Про Затвердження правил санітарної охорони території України»

- постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999 №667 «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом»

- постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999 №341 «Про програму профілактики СНІД і наркоманії на 1999-2000 року»

- постанова Верховної Ради від 19.02.1999 №453 - XIV «Про проект закону України про захист населення від інфекційних хвороб»

- постанова Кабінету Міністрів від 23.03.1998 №357 «Про комплексні заходи з попередження поширення хвороб, які передаються статевим шляхом»

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., кодексу закону про працю, і інших нормативних актів.

Ви про них дізнаєтеся на заняттях з предмета «Охорона праці».

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., проголошує що:

- забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності по охороні життя і здоров'я людей, національного багатства і довкілля.

Цей Закон означає:

- загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України;

- регулює стосунки державних органів, юридичних і фізичних в цій галузі, не залежно від виду їх діяльності і форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові і соціальні основи дорожнього руху з метою:

- захисту життя і здоров'я громадян;

- створення безпечних і комфортних умов для учасників руху;

- охорона природного довкілля.

Закон регулює:

- громадські стосунки у сфері дорожнього руху і його безпеки;

- визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій не залежно від форм власності і господарювання.

У статті 14 визначені права і обов'язки учасників дорожнього руху - учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, же/д переїзди або інші місця, призначені для пересування людей і перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху відносяться водії і пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погонні тварини.

Учасники дорожнього руху мають право на:

- безпечні умови дорожнього руху, на стягнення збитків, створених внаслідок незадовільного стану автомобільних доріг, вулиць, же/д переїздів, вимогам безпеки руху;

- вивчення норм і правил дорожнього руху;

- отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних і інших організацій, а також органів Державної автоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, інформації про умови дорожнього руху.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

- знати і неухильно дотримуватися умов цього закону, правил дорожнього руху і інших нормативних актів з питань безпеки руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не заподіювати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

- виконувати розпорядження органів державного контролю для підтримки законодавства про дорожній рух.

Згідно із законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993р., кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимоги гарантій забезпечення реалізації цього права від кабінету Міністрів України, Міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого саморятування, керівництва підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і підпорядкування.

Держава, як гарант цього права створює систему ЦЗ, яка має свою мету захисту населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

У статті 1 написано, що ЦЗ України є державною системою органів управління сил і засобів, які створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

Завданнями ЦЗ України є:

1. Попередження виникнення НС техногенного походження і вжиття заходів по зменшенню збитків і втрат у разі аварій, катастроф, великих пожеж і стихійних лих;

2. Сповіщення населення про загрозу і виникнення НС в мирний і військовий час і постійне інформування його про обстановку, що складається;

3. Захист населення від наслідків НС (аварій, катастроф, великих пожеж, стихійних лих і застосування засобів поразки);

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф і стихійних лих і у військовий час;

5. Організація проведення СіДНР в районах лих і інших осередках ураження.

6. Створення системи аналізу і прогнозування, сповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним (біологічним) зараженням, підтримка їх в готовності для стійкого функціонування в НС мирного і воєнного часу;

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦЗ, її органів управління і сил, навчання населення умінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р., спрямований на:

- забезпечення захисту життя, здоров'я і майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, заподіяного: - практичною діяльністю, - випадковими радіоактивними аваріями - шляхом виконання попереджувальних і рятувальних заходів і шляхом відшкодування шкоди.

У статті 3 говориться про права людини по захисту від дії іонізуючих випромінювань - «Кожна людина, яка мешкає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується виконанням комплексу заходів:

- для запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення;

- компенсацію за перевищення встановлених дозових меж опромінення;

- відшкодування збитків, нанесених внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань (ст. 12) розглядається згідно з щорічною оцінкою стану захисту населення від дії іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

- пошук і виявлення джерел шляхів, які роблять вплив іонізуючих випромінювань на людину;

- реалізація заходів для знищення джерел і шляхів, які роблять вплив іонізуючих випромінювань на людину, і захисту від цього впливу людини;

- впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках і в інших місцях масової реалізації;

- організація постів індивідуальних дозиметричних вимірів, згідно з нормативами, певними відповідними центральними органами виконавчої влади;

- надання населенню безкоштовних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побуту і поховання побутових радіоактивних відходів;

- створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних і дезактиваційних робіт за замовленням населення, і умов для збирання і поховання побутових радіоактивних відходів;

- прокат, ремонт, атестація і обслуговування побутових приладів радіаційного контролю.

У цьому законі розглядається захист людини від впливу радіонуклідів, які містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині і питній воді.

 

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ, ПОВ'ЯЗАНІ З

ЧОРНОБИЛЬСЬКОЮ КАТАСТРОФОЮ

 

Чорнобильська катастрофа - унікальна катастрофа за усі часи розвитку людської цивілізації. У зв'язку е винятковим різноманіттям наслідків катастрофи виникло величезне різноманіття проблем, для врегулювання яких знадобилося багато постанов різних органів влади, законів, концепцій і інших правових документів, що дістали збиральну назву «Чорнобильське законодавство».

Катастрофа торкнулася доль мільйонів людей на великій території різних держав (колишніх республік СРСР), де виникли нові соціально-економічні умови.

Постановою Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. «Про невідкладні заходи по захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» республіка оголошена зоною екологічного лиха.

Проведете ефективних дій з ліквідації наслідків катастрофи зажадало залучення не лише величезних фінансових, матеріальних і інших ресурсів, але і рішення проблем соціального і медичного характеру, правильного правового регулювання режимів територій, що піддалися різній мірі радіоактивного забруднення, в умовах повної відсутності науково обґрунтованих норм радіаційної безпеки.

На 3-ій сесії Верховної Ради УРСР від 27-28 лютого 1991 р. був прийнятий цілий пакет документів, серед яких «Концепція проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи».

Основний принцип концепції полягав в тому, що для критичної групи населення (діти 1986 року народження) величина ефективної дози додаткового опромінення, пов'язаного з катастрофою, не повинна перевищувати 0,1 бер в рік і 7,0 бер за життя.

Юридичне забезпечення положень Концепції здійснюється на підставі Законів:

1. «Про правовий режим територій, що піддалися радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи«;

2. «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в результаті Чорнобильської катастрофи«і Тимчасового положення про Національну комісію радіаційного захисту населення України (НКРЗУ).

Першим законом встановлено чотирьох категорійне зонування радіоактивно забруднених територій.

1. Зона відчуження - територія, з якою проведена евакуація населення в 1986 р.

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення - територія, що піддалася забрудненню довгожівучімі радіонуклідами з щільністю забруднення ізотопами цезію 15 Кu/км2 і більше, або стронцію 3 Кu/км2 і більше, або плутонію 0,1 Кu/км2 і більше.

Передбачалося, що в таких районах доза додаткового опромінення може перевищити 0,5 бер в рік.

3. Зона гарантованого добровільного відселення - територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5,0 Кu/км2 до 15,0 Кu/км2, або ізотопами стронцію від 0,15 Кu/км2 до 3,0 Кu/км2, або плутонію від 0,01 Кu/км2 до 0,1 Кu/км2, а також територія з ґрунтами, сприяючими високій міграції радіонуклідів в рослини з щільністю забруднення ізотопами цезію від 1,0 Кu/км2 до 5,0 Кu/км2, або стронцію від 0,02 Кu/км2 до 0,15 Кu/км2, або плутонію від 0,005 Кu/км2 до 0,01 Кu/км2.

Передбачалося, що ефективна додаткова доза опромінення в цих умовах перевищить 0,1 бер в рік.

4. Зона посиленого радіологічного контролю - територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1,0 Кu/км2 до 5 Кu/км2, або стронцію від 0,002 Кu/км2 до 0,15 Кu/км2, або плутонію від 0,005 Кu/км5 до 0,01 Кu/км2, за умови, що додаткова доза опромінення не перевищить 0,05 бер в рік.

Межі зон встановлюються і переглядаються Кабінетом Міністрів України, на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і інших міністерств і відомств.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, в результаті Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991р. № 106 «Про організацію виконання постанови Верховної Ради Українською РСР про порядок введення в дію законів Української РСР»Про правовий режим територій, що піддалися радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи«і»Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в результаті Чорнобильської катастрофи«.

Згідно з цим переліком до зони відчуження увійшли 74 села і 2 міста; у зону безумовного (обов'язкового відселення) - 87 сів і 4 селища міського типу; у зону гарантованого добровільного відселення - 767 сів, 15 селищ міського, типу і 4 міста; у зону посиленого радіологічного контролю - 1200 сів, 40 селищ міського типу і 23 міста.

Для кожної з вказаної зон, відповідно до закону «Про правовий режим.»., визначений її правовий режим. Так, землі зон відчуження і безумовного відселення виводяться з господарського обороту і вивезення за межі зон яких-небудь матеріалів, продуктів, кормів, лікарських рослин, машин, механізмів і ін. без спеціального дозволу місцевих органів виконавчій владі і дозиметричного контролю забороняється. На вказаних територіях забороняється також випас худоби, полювання, рибальство, перегін тварин, сплав лісу, транзитний проїзд, в'їзд на територію зони і виїзд з неї без спеціальних пропусків і дозиметричного контролю. Положення про в'їзд і виїзд затверджено постановою Кабінету міністрів України від 23 липня 1991р. № 106.

У зоні гарантованого добровільного відселення допускається використання землі, але у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Для зниження захворюваності населення в цій зоні державою гарантується: добровільне переселення людей, постійний дозиметричний контроль, радіоекологічний і медично-біологічний моніторинг, проведення суцільної диспансеризації населення, дезактивація території.

Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю спрямований на дотримання цього контролю до населення і довкілля, при цьому гарантується проведення щорічної суцільної диспансеризації людей і забезпечення профілактики захворювань.

Державний контроль за дотриманням правового режиму в зонах, що піддалися радіоактивному забрудненню, покладений законом на обласні Ради депутатів і відповідні виконавчі органи влади.

Законом передбачений радіоактивний контроль рівня радіоактивного забруднення сільгоспугідь, сільгосппродукції, усіх видів транспортних засобів і визначені відповідні контролюючі органи, а контроль за достовірністю даних радіаційного контролю покладений на Державний санітарний нагляд Міністерства охорони здоров'я України.

Другий закон України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає, що такими особами є:

а) учасники ліквідації наслідків аварії;

б) потерпілі від Чорнобильської катастрофи.

У Законі сформульовані також ознаки, по яких потерпілі можуть бути віднесені до тієї або іншої категорії«...

Окрім цього до потерпілих від Чорнобильської катастрофи відносяться діти, у яких дози опромінення щитовидної залози перевищують рівні, встановлені Мінохоронздоров'я України.

Для встановлення пільг і компенсацій Закон визначає 4 категорії громадян:

категорія 1 - інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілі, інвалідність яких є наслідком аварії, а також хворі променевою хворобою;

категорія 2 - учасники ліквідації наслідків аварії, що працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. в зоні відчуження, що працювали в цій зоні з 1.07.86 р. по 31.12.86 р. не менше 5 днів, в 1987 р. - не менше 14 днів; потерпілі, евакуйовані із зони відчуження в 1986р.; що постійно мешкали в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до відселення;

категорія 3 - учасники ліквідації, що працювали пізня і менша кількість днів, чим учасники категорії 2, до 1993 року і потерпілі, які постійно мешкали в зоні безумовного і гарантованого відселення на день аварії, або прожили в зоні безумовного відселення за станом на 1.01.93 р. не менше 2-х років, а на території гарантованого відселення - не менш 3-х років.

категорія 4 - особи, які постійно мешкають на території зони посиленого радіологічного контролю, якщо за станом на 01.01.93 р. вони відпрацювали не менш 4-х років.

Для кожної категорії встановлений свій перелік пільг і компенсацій. Загалом, спектр їх досить широкий - безкоштовне придбання ліків, безкоштовне протезування, безкоштовне санітарно-курортне лікування, щорічна диспансеризація і лікування, переважне право на працевлаштування або на залишення на роботі у разі скорочення штатів, позачергове забезпечення житловою площею, 50% зменшення плати за газ і електроенергію, безкоштовне користування усіма видами транспорту, звільнення від сплати податків і мит усіх видів, дітям і їх батькам надано право на повне держзабезпечення дітей до 7 років, щомісячна виплата 50% мінімальної зарплати на дитину шкільного віку, евакуація із зони відчуження, представлення жінці більш тривалу декретну відпустку, виплата одноразової допомоги і вартість проїзду сім'ям при переселенні, отримання безвідсоткової довгострокової позики, підвищення зарплати для окремих категорій працівників, зайнятих на території радіоактивного зараження, військовослужбовцям та ін., додаткова пенсія за збиток здоров'я, зменшення пенсійного віку (до 10 років) та ін.

Закон визначає також конкретний механізм реалізації застосування пільг і компенсацій, забезпечуючи системою гарантій і правових санкцій.

За всякі порушення режимів територій передбачені різні заходи відповідальності посадовців аж до кримінальної.

Таким чином, увесь комплекс прийнятих правових актів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в цілому забезпечує належний правовий захист потерпілих від катастрофи, визначаючи порядок функціонування територій, що піддалися радіоактивному зараженню, проведення різних заходів по ліквідації наслідків і профілактиці поширення радіоактивності.

Проте, ряд авторів відмічає (Малишев та ін., Крисаченко) і деяку обмеженість Чорнобильського законодавства і взагалі законодавства, контролюючого функціонування атомних об'єктів. Відзначається, наприклад, відсутність якого-небудь особливого правового статусу і пільг для населення, що мешкає в 30-кілометровій зоні навколо працюючих атомних електростанцій, хоча ці люди мешкають і працюють явно в зоні підвищеного ризику і ніхто не може дати гарантії, що «завтра» їх не осягне долі чорнобильців.

Очевидно, і технологічна сторона атомної енергетики, і законодавча база повинні формувати соціальну прийнятність і економічну зацікавленість населення в розвитку атомної енергетики хоч би на цьому етапі розвитку, коли інших реальних альтернатив доки не видно.

Викликає сумнів можливість забезпечення екологічного права громадян на отримання точної і своєчасної інформації про радіаційну обстановку, що пов'язано з досить складною, з багатьма обмовками, процедурою реалізації цього права.

Відомі немало випадків, коли виникають великі складнощі, які вимагають багато здоров'я і сил для реалізації чорнобильського права, хоча, з іншого боку, число чорнобильців за документами істотно перевищує їх реальну кількість (за оцінками). Це свідчить про те, що, мабуть, не досить чітко розроблена схема реалізації законів, та і деякі положення не завжди однозначно можуть бути представлені.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. визначає:

- правові, організаційні, соціальні і економічні основи діяльності, пов'язані з перевезеннями небезпечних вантажів з/д, морським, річковим, автомобільним і авіаційним транспортом.

Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є:

- виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки;

- фізичного захисту;

- захисту здоров'я людей;

- охороні праці;

- санітарно-епідемічного благополуччя населення;

- безпека руху.

Закон України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» від 8 червня 2000р. визначає:

- організаційні і правові основи захисту громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які перебувають на території України захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС техногенного і природного походження.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 16 січня 2001 р., визначає:

- правові, економічні і організаційні основи діяльності, пов'язані з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямовані на захист життя і здоров'я людей і довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах, шляхом попередження їх виникнення, обмеження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Еколого-правове регулювання гарантується нормами Закону України «Про охорону навколишнього і природного середовища» від 25 червня 1991 р., який передбачає: - мета, - завдання, - принципи і механізми забезпечення ефективного природо використання, - охорона довкілля, - забезпечення екологічної безпеки.

У законі передбачені принципи охорони довкілля:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки;

- гарантування екологічно безпечного положення для життя і здоров'я людей;

- екологізація матеріального виробництва;

- науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства;

- збереження просторової і видової різнобічності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

- гласність і демократизм при ухваленні рішення, реалізація якого впливає на стан довкілля, формування у населення екологічного погляду;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської і іншої діяльності на довкілля;

- вилучення плати за спеціальне використання природних ресурсів за забруднення довкілля і зниження якості природних ресурсів;

- рішення проблем охорони довкілля на основі широкого міжнародного співтовариства.

Закон закріплює екологічні права і обов'язки громадян України:

- право на безпечну для життя і здоров'я природне довкілля;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів для розміщення і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан природного довкілля;

- участь в проведенні громадських екологічних експертиз;

- отримання повної і достовірної інформації про стан природного довкілля і його вплив на здоров'ї населення;

- право на подання до суду позову на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян, і стягнення з них збитків, нанесених їх здоров’ю і майну, внаслідок негативного впливу на природне довкілля.

Громадяни України зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використати її багатства, здійснювати діяльність і вимоги екологічної безпеки, екологічних нормативів;

- не порушувати екологічного права і законні інтереси інших об'єктів;

- вносити плату за спеціальне природокористування;

- компенсувати шкоду за забруднення і інші негативні впливи на зовнішнє природне середовище.

Закон України «Про охорону природного довкілля» визначає:

- поняття екологічної безпеки і заходу по її забезпеченню;

- екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств і інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних і хімічних речовин;

- передбачає заходи по охороні природного довкілля від шкідливого біологічного впливу, швидкого впливу фізичних чинників і радіоактивного забруднення від забруднення виробничими, побутовими і іншими викидами.

Закон передбачає, що на Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних бажань(природних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних їм ін.).

Верховною Радою України були прийняті законів що стосуються довкілля.

1. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.

2. Закон України «Про природно - заповідному фонді України» від 16 жовтня 1992 р.

3. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р.

4. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.

5. Закон України «Про використання ядерної енергетики і радіаційної безпеки» від 8 лютого 1995 р.

6. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р.

7. Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р.

8. Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 р.

9. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001р.

10. Закон України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр». від 21 вересня 2000р.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюється відповідними кодексами:

- так, охорона і використання земель регулюється - Земельним кодексом ( 2002)

- охорона і використання надр - Кодексом про надра України ( 1994)

- охорона і використання вод - Водним Кодексом ( 1995)

- охорона і використання лісів - Лісовим кодексом України ( 1994)

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі Законодавчих актів.

Передусім, це постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України:

- «Про затвердження порядку вилучення оплати і стягнення плати за забруднення природного довкілля» - 1992 р.

- «Про Затвердження Положення про державний моніторинг природного довкілля» - 1993р.

- «Про затвердження концепції охорони і відтворення природного довкілля Азовського і Чорного морів» - 1998 р.

- «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони природного довкілля«- 1998р.

- «Про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» - 1999 р.

 

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

 

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

З часу надбання незалежності в Україні прийнято цілий ряд законодавчих актів природоохоронного змісту, основні з яких наступні:

1. Закон України «Про охорону природного довкілля» введений в дію з 1 липня 1991 р., при цьому скасований Закон України «Про охорону природи Української РСР» від 30 червня 1960 р.

2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.).

3. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.).

4. Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.).

5. Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.).

6. Закон України «Про виняткову(морський) екологічну зону України» (1995 р.).

7. Постанова Верховної Ради України «Про червону книгу України».

Перший закон пакету - закон України «Про охорону довкілля» є головним законодавчим актом України в області охорони природного довкілля.

Вже в преамбулі до закону відзначається, що охорона природного довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова стійкого економічного і соціального розвитку України. З цією метою Україна, відзначається далі, здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Закон складається з 16 розділів. Розділ 1 - загальні стани - включає 8 статей, які визначають: завдання законодавства про охорону природного довкілля (ст. 1); комплекс природоохоронних законів (ст. 2), що розробляється; основні принципи охорони природного довкілля (ст. 3); право власності на природні ресурси (ст. 4); об'єкти правової охорони природного довкілля (ст. 5); державні екологічні програми (ст. 6); питання підвищення екологічної культури суспільства (ст. 7) і комплекс наукових досліджень з метою розробки наукових основ раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки (ст. 8).

Розділ 2 - екологічні права і обов'язки громадян - включає 4 статті, визначають: екологічні права громадян (ст. 9); гарантії екологічних прав (ст. 10); гарантії захисту прав громадян (ст. 11) і обов'язки громадян в області охорони природного довкілля (ст. 12).

Розділ 3 - повноваження рад народних депутатів - містить статті (ст. 13-15), що розмежовують компетенції Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих Рад, народних депутатів відповідно.

Розділ 4 - повноваження органів управління в області охорони природного довкілля - містить 6 статей (ст. 16-21). У них визначаються суть, завдання управління і склад органів управління (ст. 16); компетенції Кабінету Міністрів України, Уряди Автономної Республіки Крим, виконавчих і розпорядливих органів місцевих Рад народних депутатів, спеціально уповноважених органів державного управління в області охорони природи (ст. 17-20) і повноваження громадських об'єднань (ст. 21).

Розділ 5 - спостереження, прогнозування, облік і інформування в області природного довкілля - містить 4 статті. У них визначаються: створення системи державного моніторингу природного довкілля і склад органів, що його, що здійснюють (ст. 22); кадастри природних ресурсів (ст. 23); порядок державного обліку об'єктів, що шкідливо впливають на природне довкілля і об'єми викидів забруднюючих речовин (ст. 24); порядок інформування Верховної Ради України про стан природного довкілля (ст. 25).

Розділ 6 - екологічна експертиза - містить 5 статей, що визначають обов'язковість і об'єкти екологічної експертизи (ст. 26, 27); порядок проведення, завдання експертизи і склад підрозділів екологічної експертизи (ст. 28); обов'язковість виконання висновків державної екологічної експертизи (ст. 29) і статус громадської екологічної експертизи (ст. 30).

Розділ 7 - стандартизація і нормування в області охорони природного довкілля - містить 3 статті, в них визначаються завдання екологічної стандартизації і нормування, екологічні стандарти і нормативи (ст. 31-33).

Розділ 8 - контроль і нагляд в області охорони довкілля - містить 4 статті, в них визначаються: завдання контролю і перелік контролюючих органів (ст. 34-35); завдання і права громадського контролю (ст. 36); прокурорський нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства (ст. 37).

Розділ 9 - регулювання використання природних ресурсів - містить 3 статті, в них визначаються: порядок використання природних ресурсів державними і приватними користувачами (ст. 38); перелік природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення (ст. 39); обов'язкові вимоги, дотримання яких потрібні при використанні природних ресурсів (ст. 40).

Розділ 10 - економічний механізм забезпечення охорони природного довкілля - містить 9 статей, в них визначаються: завдання економічних заходів забезпечення охорони природного довкілля (ст. 41); джерела і порядок фінансування природоохоронних заходів (ст. 42); порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів і норм плати за їх використання, забруднення і погіршення якості (ст. 45); розподіл платежів за використання природних ресурсів (хто розподіляє платежі, кому поступають засоби) (ст. 46); утворення позабюджетних республіканських і місцевих фондів охорони природного довкілля (ст. 47); порядок стимулювання раціонального і дбайливого природокористування (ст. 48); порядок екологічного страхування (ст. 49).

Розділ 11 - заходи по забезпеченню екологічної безпеки - включає 10 статей, в яких визначаються: екологічна безпека як такий стан природного довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей (ст. 50); екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводу в дію і експлуатації підприємств, споруд і інших об'єктів (ст. 51); вимоги охорони довкілля при застосуванні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсинів, неконтрольованої і шкідливої біологічної дії, акустичної, електромагнітної, іонізуючої і інших фізичних чинників і радіоактивного забруднення і забруднення усіх видів від транспортних засобів (ст. 52-56); вимоги екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів і винаходів, застосуванні нової техніки, технологій і систем, при проведенні військових маневрів, переміщенні військ і військової техніки(окрім особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України), будівництві і експлуатації військових і оборонних об'єктів і об'єктів внутрішніх справ і державної безпеки (ст. 57, 58); екологічні вимоги при розміщенні населених пунктів (ст. 59).

Розділ 12 - природні території і об'єкти, що підлягають особливій охороні, - включає п'ять статей, в яких визначаються: система природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні (ст. 60); природно-заповідний фонд України (ст. 61); курортні і лікувально-оздоровчі зони (ст. 62); рекреаційні зони (ст. 63); рідкісні зникнення, що знаходяться під загрозою, види тварин і рослин (ст. 64).

Розділ 13 - надзвичайні екологічні ситуації - включає дві статті. Стаття 65 визначає зони екологічних катастроф і підвищеної екологічної небезпеки, а також організації, відповідальні за класифікацію цих зон і визначення їх статусу і прав. Стаття 66 визначає схему і організації, відповідальні за розробку і здійснення заходів по відвертанню аварій і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків. Складання переліку екологічно небезпечних об'єктів ставиться Міністерству охорони природного довкілля і ядерної безпеки України.

Розділ 14 - вирішення суперечок в області охорони природного довкілля - складається з однієї статті 67, яка встановлює порядок вирішення суперечок між різними організаціями і установами, включаючи організації і установи інших держав в області охорони природного довкілля.

Розділ 15 - відповідальність за порушення законодавства про охорону природного довкілля - включає три статті, в яких встановлюється відповідальність (адміністративна, дисциплінарна, цивільна, кримінальна) за порушення законодавства України про охорону природного довкілля (ст. 68); визначаються особливості застосування громадянської відповідальності (ст. 69); і адміністративній, і кримінальній відповідальності за екологічні правопорушення і злочини (ст. 70).

Розділ 16 — міжнародні відносини України в області охорони природного довкілля — включає дві статті. Стаття 71 встановлює участь України в міжнародній співпраці в області охорони природного довкілля і здійсненні заходів по розвитку і зміцненню міжнародної співпраці з іншими державами і у рамках діяльності організацій ООН, а також встановлює пріоритет міжнародного права в договорах, ув'язнених Україною, у разі, якщо в законодавстві України є інші правові норми. Стаття 72 визначає обов'язку іноземних юридичних осіб, громадян і осіб без громадянства по дотриманню законодавства України про охорону природного довкілля.

На закінчення слід зауважити, що більшість статей цього основного природоохоронного закону не мають властивості прямої дії, вони лише обкреслюють схему правових взаємовідносин, припускаючи, що статті прямої дії є предметом відповідних додаткових законодавчих актів, частково розроблених (див. перелік на спр. 321), а що частково розробляються по напрямах, визначуваних ст. 2 справжні Закони.

Другим законом вказаного пакету є Закон України про природно-заповідний фонд України (1992 р.). Він визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, відносно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій і об'єктів.

До природно-заповідного фонду відносяться ділянки суші і водного простору, природні комплекси і об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну і іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафту, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримки загального екологічного балансу.

Закон складається з 11 розділів, що включають 66 статей, що охоплюють усі правові питання охорони природно-заповідного фонду України - класифікацію територій і об'єктів, форми власності на цих територіях, правові начала їх функціонування, види їх використання (1-й розділ, 10 статей); управління в області організації охорони і використання територій заповідного фонду (2-й розділ, 3 статті); режим територій і об'єктів (3-й розділ, 11 глав, 25 статей); охоронні зони територій і об'єктів фонду (4-й розділ, 2 статті); науково - дослідницькі роботи на територіях і об'єктах фонду (5-й розділ, 3 статті); економічне забезпечення організацій і функціонування (6-й розділ, 7 статей); державний кадастр територій фонду (8-й розділ, 4 статті); охорона територій (9-й розділ, 4 статті); відповідальність за порушення законодавства (10-й розділ, 2 статті) і міжнародну співпрацю в області охорони і використання територій (11-й розділ, 2 статті).

Третім законом пакету є закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.).

Цей закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, що є одним з основних життєво важливих елементів природного довкілля, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвертання шкідливої дії на природне довкілля.

Закон складається з десяти глав, що включають 48 статей, які визначають правові і організаційні основи і екологічні вимоги в області охорони і використання атмосферного повітря. Так, в 1-му розділі (3 статті) викладені завдання Закону, склад законодавства з питання охорони атмосферного повітря і принципи управління в цій області. У 2-му розділі викладені принципи стандартизації і нормування в області охорони атмосферного повітря (8 статей). У 3-ому розділі, що включає 12 статей, викладені правові питання заходів по охороні атмосферного повітря.

У 4-му розділі викладені вимоги Закону про дотримання заходів по охороні атмосферного повітря при проектуванні будівництва і реконструкції промислових підприємств (6 статей). У 5-му розділі викладені правові аспекти регулювання стосунків в області використання атмосферного повітря (3 статті), в 6-му - екологічного механізму забезпечення охорони атмосферного повітря (5 статей), в 7-му – контролю (4 статті). Восьмий розділ присвячений питанням державного обліку і моніторингу в області охорони атмосферного повітря (2 статті), дев'ятий розділ - питанням правопорушень (2 статті) і десятий розділ - міжнародним відносинам (1 стаття), де знову підкреслюється пріоритет міжнародного права.

Четвертий закон — «Закон України про тваринний світ»(1993 р.).

У Законі вказується, що тваринний світ є одним з основних компонентів природного довкілля, національним багатством України, джерелом духовного і естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для отримання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів, а також інших матеріальних цінностей.

Заходи по захисту, відтворенню і раціональному і дбайливому використанню тваринного світу робляться в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні. Закон містить 7 розділів, 59 статей. У розділі 1-му встановлюється склад законодавства про охорону, відтворення і використання тваринного світу, завдання законодавства, визначається об'єкт тваринного світу, суб'єкти права загальнодержавного, колективного і приватного власників, основні принципи охорони і державного управління охороною, права і обов'язки громадян. У другому розділі визначаються форми використання тваринного світу і обов'язку і права користувачів (21 стаття). Третій розділ визначає правові аспекти охорони тваринного світу. Він містить 19 статей. Далі закон включає правові аспекти моніторингу і державного обліку (4-й розділ, 2 статті), контролю в області охорони, використання і відтворення тваринного світу (5-й розділ, 6 статей), відповідальності за порушення законодавства (6-й розділ, 1 стаття), міжнародних відносин України в області охорони тваринного світу (7-й розділ, 1 стаття).

П'ятий закон — Закон України «Про екологічну експертизу» — містить 8 розділів, всього 51 статтю. У Законі визначаються суть, мета і завдання екологічної експертизи, склад законодавства по ній, об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи (1-й розділ, 11 статей); форми екологічної експертизи (2-й розділ, 6 статей); державне регулювання і управління в області екологічної експертизи (3-й розділ, 9 статей); статус експерта (4-й розділ, 4 статті); права і обов'язки замовників екологічної експертизи (5-й розділ, 2 статті); порядок проведення (6-й розділ, 14 статей); порядок фінансування (7-й розділ, 3 статті); відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу (8-й розділ, 1 стаття); міжнародна співпраця в області екологічної експертизи (9-й розділ, 1 стаття).

Шостий закон - Закон України «Про виняткову (морський) економічну зону України» - містить 32 статті. У них визначаються правовий режим виняткової(морський) економічної зони України, склад законодавства, пов'язаний з правовим режимом виняткової (морський) зони. Визначається виняткова (морська) зона як морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать їй, шириною 200 морських миль, відлічених від тих же початкових ліній, що і територіальне море України.

Положення про Червону книгу України«було прийняте Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року.

Червона книга України є основним державним документом, в якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що знаходяться під загрозою зникнення, і заходи по їх збереженню і науково обґрунтованому відтворенню. Занесені в Червону книгу тварини підлягають особливій охороні на усій території України. Залежно від стану і міри загрози для популяцій видів тварин і рослин, занесених в Червону книгу, вони підрозділяються на категорії: зниклі, зникаючі, уразливі, рідкісні, невизначені, недостатньо відомі, відновлені. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги створена національна комісія з питань Червоної книги України.

Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992р. був також затверджений «Порядок обмеження, тимчасової заборони (призупинення) або припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону природного довкілля».

Цей Порядок встановлює правові основи ухвалення відповідного рішення про характер обмеження діяльності підприємства або будь-якої іншої юридичної одиниці.

 

Питання 2. Управління і контроль за безпекою життєдіяльності

Контроль по дотриманню законодавства по безпеці життєдіяльності на Україні здійснюється різними державними і громадськими організаціями. Серед них:

- державні органи (загальною, спеціальною і галузевою компетенції)

До першої групи органів відноситься:

- Верховна Рада

- Кабінет Міністрів

- виконавські комітети місцевих рад народних депутатів

- місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетентності - уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань: - охорона праці, - охорона здоров'я, - охорона довкілля.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади. Особливу відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики у галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом: - прав громадян на охорону здоров'я, - забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, - впроваджує в життя державну політику охорони здоров'я, - здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України:

- організовує розробку і здійснює комплексні загальнодержавні програми;

- створює економічні, правові і організаційні механізми, які стимулюють ефективну діяльність в області охорони здоров'я;

- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

- складає міжурядові угоди і координує міжнародну співпрацю з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції;

- здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в області охорони здоров'я;

Міністерства і відомства і інші центральні органи державної виконавчої влади у рамках своєї компетенції: - розробляють програми і прогнози в області охорони здоров'я, - визначають єдині науково - обґрунтовані державні стандарти; - критерії і вимоги, які можуть сприяти охороні здоров'я населення, - формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, - здійснюють державний контроль і спостереження і іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров'я.

 

Кабінет Міністрів

Забезпечує здійснення заходів, застережливих НС і ліквідацію їх наслідків

 
 


Розподіляє міста і території по групах, а юридичних осіб по категоріях для реалізації заходів по ЦЗ

 
 


Створює резерви засобів індивідуального захисту і майна ЦЗ, матеріально-технічних і інших фондів на випадок НС в мирний і військовий час, а також визначає їх об'єм і порядок використання

 
 


Здійснює заходи до забезпечення готовності органів управління в справах ЦЗ, сил і засобів ЦЗ, до дій в умовах НС

 

Створює єдину систему підготовки органів управління в справах ЦЗ, сил ЦЗ і населення до дій в умовах НС

 
 


Визначає порядок створення спеціалізованих, професійних і невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань

 
 


Задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління з питань ЦЗ

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади у галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням і затверджується кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідемічну службу складають органи, установи і організації санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, організації, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Державного комітету з питань охорони кордону України, служба Безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, яка здійснює: - контроль і спостереження за змістом санітарного стану, державних стандартів, критеріїв і вимог, спрямованих на забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення являється Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює державний санітарний лікар України - перший заступник міністра охорони здоров'я України, якого призначає на посаду і звільняє з неї Кабінет Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

- здійснення державного санітарно - епідеміологічного спостереження;

- визначення пріоритетних заходів по профілактиці захворювань, а також охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього чинників довкілля;

- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, відновлення чинників довкілля, які швидко впливають на здоров'я;




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 31 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | <== 4 ==> | 5 | 6 | 7 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.075 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав