Читайте также:
|
Ягш6Лекція 5. Опозиційні та революційні суспільно-політичні рухи в українських землях кінця ХVІІІ – середини ХІХ ст.
(2 години)
П Л А Н
1. Масонський опозиційний рух та його особливості в українських землях.
2. Таємні організації російських дворянських революціонерів – декабристів у Наддніпрянській Україні.
3. Польський національно-визвольний рух і Україна.
Джерела:
Восстание декабристов: Материалы. Документы. Следственные дела. Т. 1-14. – М.: Госиздат, 1925-1929; Госполитиздат, 1950-1958; Наука, 1969-1976.
Декабристы в воспоминаниях современников / Сост., общ.ред., вступ-ст. и коммент. проф. В. А. Федорова. – М.: Изд.-во Моск. ун-та, 1988. – 508 с.
Декабристы: Избр. соч.: В 2 т. / сост. и прим. А. С. Немзера и О. А. Проскурина. – М.: Правда, 1987. – Т. 1. – С. 21-94, 172 – 173, 220 – 223.
Декабристы: Избр. соч.: В 2 т. / Сост. и прим. А. С. Немезера и О. А. Проскурина. – М.: Правда, 1988. – Т. 2. – С. 380 – 507.
Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей. – М., 1956. – Т.2.
Избранные социально-политические и философские произведения декабристов: В 3 т. – М., 1951. – Т. 1 – 3.
Література:
Бовуа Даніель. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793 -1830. – Л.: Кальварія, 2007. – 296 с.
Бовуа Даніель. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831 -1863). – К.: ІНТЕЛ, 1996. – 416 с.
Грицак Ярослав. Нарис історії України. – К.: Генеза, 1996. – С. 30-35.
Громакова Н. Ю. Масонство і польська дворянська опозиційність на Правобережній Україні // Зб. наук. кр. молодих вчень ДДУ. Історія Вип. 1. – Д.: ДДУ, 1999. – С. 22 – 32.
Громакова Н. Ю. Суспільний рух польської шляхти Правобережної України в 1795 – 1830-х роках: автореф. … на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук. – Д., 2002. – 20 с.
Єфремов С. Масонство на Україні // Наше минуле. – 1918. – Кн.. 3.
Казьмирчук Г. Д. Декабристи: Історіографія проблеми. 1917 – 1935 рр. – К.: КДУ, 1994. – 126 с.
Казьмирчук Г. Д. Декабристоведение: истоки и проблемы. 1917 – 1993 гг. – К.: КДУ, 1993. – 116 с.
Кравців Б., Оглоблін О. Масонство // Енцикл. українозн. словн. част. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1486 – 1488.
Крижанівська О. Масонство в Україні в другій половині ХVІІІ – ХІХ ст. // Історія в школах України. – 1997. – № 1.
Крижановська О. Основні проблеми сучасного українського масонознавства // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. VІІ. – К., 2004. – С. 257 – 269.
Крижановська О. О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у ХVІІІ – на початку ХХ ст.) – К., 1998.
Крижановська О. Таємні організації: масонський рух в Україні. – К.: Інф.-аналіт. агенція «Наш час», 2009. – 200 с.
Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на Украине в 20-40-е годы ХІХ века. – К,: Вища школа, 1979.
Нечкина М. В. Декабристі. – М.: Наука, 1975 – 184 с.
Лебедев Н. М. Пестель – идеолог и руководитель декабристов. – М.,1972. – 342 с.
Лисенко М. М. Повстання Чернігівського полку. – К.: Рад. школа, 1956. – 103 с.
Медведська Л.О. Сергій Іванович Муравйов-Апостол. – К.: Рад. школа, 1961. – 148 с.
Медведська Л. О. Павло Іванович Пестель. – К.: Рад. школа, 1964. – 157 с.
Ольшанська П. Н. Декабристы и польское національно-освободительное движение. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 226 с.
Пыпин А. Русское масонство ХVІІІ и первой четверти ХІХ ст. – Пг., 1916.
Рябінін-Скляревський А. А. Таємні товариства на півдні в епоху декабристів (Масони, гетерія, філарсти та вільнодумці) // Рух декабристів на Україні. – Х: Укрцентралів, 1926.
Сергієнко Г. Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. – К.: Наук. думка, 1975. – 184 с.
Сергієнко Г. Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів (1826-1850 рр.) – К.: Наук. думка, 1971. – 300 с.
Смирнов А. Ф. Революционные связи народов России и Польши 30-60-е годы Х1Х в. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 427 с.
Мінілексикон:
Соціально-політичний рух. Опозиційність. Революційність. Масонська опозиційність. Масонські ложі. Декабристи – дворянські революціонери. Таємні організації. Програми. Статути. Національно-визвольний рух “Конарщина”.
І. Тезисний конспект лекції:
Масонський опозиційний рух та його особливості в українських землях
Стан історіографічної розробки теми. Першими дослідниками масонства в Україні були В. Пероговський та І. Павловський, які розглянули склад та діяльність житомирських і полтавської лож. На початку ХХ ст. про контакти полтавських масонів з декабристами та польськими патріотичними організаціями писав В. Семевський. У 1918 р. першу спробу дати узагальнюючу оцінку масонському руху в Україні до його офіційної заборони здійснив С. Єфремов у праці «Масонство в Україні» (Наше минуле, 1918. – Ч.3. – С. 3 – 16), який відмітив наявність у ньому національних елементів та поступову політизацію. Стислий нарис історії масонства подав М. Слабченко. На початку 1960-х рр. Б. Кравців та О. Оглоблин уперше порушили питання про «політичне масонство» початку ХХ ст. В сучаній історіографії є різні оцінки масонства – від негативних (Р. Петрів) до апологетичних (Л. Гузар). Найбільш вагомий вклад у вивчення масонства зробила О. О. Крижановська – автор монографії – «Таємні організації: масонський рух в Україні» (К., 2009) та Віктор Савченко, який написав науково-популярне видання «Україна масонська» (К., 2008).
Питання про витоки масонства дискусійне. Найвірогідніше, масонський орден виріс із середньовічної цехової організації, зокрема з корпорації каменярів-будівельників. До нової доби він був «оперативним», практичним, пов’язаним з діяльністю будівельників, а на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. – «спекулятивним», теоретико-символічним, який пропагував антикатолицькі та антимонархічні ідеї.
Датою оформлення масонства вважається 1717 р., коли виникла Велика ложа Англії. Масонство – космополітичний релігійно-етичний рух за моральне, інтелектуальне та фізичне удосконалення людства з метою уніфікації релігій та руйнування національних держав, за створення великої демократичної Республіки – швидко поширювався. У першій половині ХVІІІ ст. масони діяли в Ірландії та Шотландії, згодом – в Європі, Америці та Азії. За Петра І у Петербурзі виникла масонська організація «Св. Андрія». Національною спеціфікою російського масонства стала його політизація та «обплутування» ним урядових сфер. У 1738 р. масонство з’явилося в Польщі, де розквітло в останній чверті ХVІІІ ст. Масонство не було єдиним, а поділялося за поглядами й обрядовістю на темплієрство, розенкрейцерство, мартінізм та ін.
У середині ХVІІІ ст. масонство з’явилося в українських землях. У 1742 р. польські шляхтичі заснували масонську ложу у с. Вишнівці на Волині, а в 1758 р. м. л. «Трьох богинь» існувала у Львові. Наприкінці цього ж століття в українських землях засновано 12 м. л., зокрема київська «Безсмертя», житомирська «Розсіяного мороку». В них брали участь переважно польські аристократи та поміщики. Тодішні масони визнавали ліберально-прогресивні ідеї, насамперед французького Просвітництва, сприяли розвитку культури, збереженню традицій. У 1767–1782 рр. особливу роль у суспільно-політичному житті Галичини зіграла львівська ложа «Трьох Білих Орлів», яка поширювала ідеї релігійної та національної толерантності. Польські масони брали участь у формуванні легіонів, воювали на боці французької армії.
Масонські ідеї поширювалися в українських землях через Польщу, Росію і напряму із західноєвропейських країн. У ХVІІІ – на початку ХІХ ст. масонство Галичини та Правобережної України перебувало здебільшого під польськими впливами, а масони Лівобережної і Слобідської України – під російськими.
Нарикінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. масонський рух в українських землях активізувався, що було пов’язано з Великою Французькою революцією 1789-1794 рр. та приєднанням Правобережної України до складу Російської імперії внаслідок поділів Речі Посполитої. В зазначений період «майстерні» масонів діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчузі, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Самборі тощо. Водночас слід зазначити, що певний час, від 1794 до 1799 р. польське масонство переживало кризу, а до 1812 р. діяло на теренах Російської імперії таємно польські масони патронували класичну гімназію (1805), згодом (1819) ліцей у Кременці. Серед його випускників – Г. Олізар, Т. Падура та ін.
Відродження польського масонства в українських землях припадає на 1816 – 1819 рр., що отримали назву «золотої епохи масонства». На думку проф. Л. Баженова, тоді діяло 40 м. л. Втім, як зазначала О. Крижановська, «Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського та ін.».
Найбільш відомою польською м.л. була «Цілковита таємниця» в Дубно, яка називається в літературі й Волинською ложею. Це був територіальний масонський союз польських лож у системі Великого Сходу Польщі. Таємно вона функціонувала ще з 1815 р. До складу м.л. входили брати М. і Г. Олізари, губернський маршалок В. Ганський, граф К. Карвицький, проф. повітового училища М. Колпачкевич та ін. У 1818 – 1821 рр. в Дубно – Луцьку діяла м.л. «Ранкової зірки, що сходить», яку очолювали Густав Олізар, поміщик і суддя Станіслав Липкий, генерал і князь Михайло Любомирський та ін. У період 1815-1821 рр. функціонували польські м.л. в Чуднові на Житомирщині (2), у Вінниці, Острозі, Рівному, Рафаїлівці. У 1819 р. майор 4-го піхотного полку Валерій Лукасинський створив організацію «Національне масонство», до якої належало бл. 200 членів. Організація не мала статуту, вирізнялася аморфністю і самоліквідувалася вже 1820 р.
У 1820 р. капітан Ф. Маєвський заснував у Бердичеві орден польських Тамплієрів. Посвята прихильників цієї м.л. відбулася на початку 1821 р. на двох зібраннях у Києві. Тоді ж утворили керівний центр – Верховну Раду, до складу якої увійшли Маєвський (великий майстер), Станіслав Карвицький (заступник великого майстра), Лаговський (великий оратор), Пулавський (великий намісник) та ін. Збори «рицарів храму» відбувалися в Бердичиві.
Мета полягала у поширенні моралі й доброчинності, розповсюдженні добрих звичаїв, встановленні опіки над вдовами й сиротами. Орден поширив діяльність на всю Правобережну Україну.
Крім польських м. л. на Правобережжі діяли й відділення великої ложі петербурзької Астреї, зокрема «Розсіяної Чемності» (Житомир, 1814 р.), «Міневра» (Поділля, 1818 р.) та ін.
У 1815 р. відродилася м.л. в Житомирі «Розсіяного мороку», яка в 1817 р. приєдналася до Союзу «Астрея» із Петербурга. До 1822 р. в ній налічувалося понад 100 братів. Очолював м.л. лікар Ф. Гейнч (Гінч), який керував у ній представниками широких верств: від польських аристократів типу полковника частин Царства Польського кн. М. Радзівілла або волинського губернського маршалка, графа Б. Комаровського до дрібних чиновників та купців.
У березні 1818 р. в Києві заснована м.л. «Об’єднаних слов’ян», що керувалася з Петербурга Союзом «Астрея». Таємним «куратором» і натхненником м.л. став генерал, герой 1812 р. Микола Раєвський, а його першим однодумцем Олександр Бакунін. Контакти з масонами Одеси і Полтави здійснював Сергій Волконський – брат М. Рєпніна-Волконського, зять М. Раєвського. Ложа мала на меті об’єднати масонів російського і польського походження, дотримувалася досить «лівих» поглядів. У ложу входило 80–100 осіб, зокрема командири військових частин, розквартированих на Київщині, офіцери, чиновники, «іноземні богослови», представники освіти, науки, мистецтва, медицини, а число жертвувателів доходило до 1000. Найбільшу групу учаників складали представники місцевої польської аристократії та середнього шляхетства. Серед них: київський губернський маршалок, відомий польський поет, польський аристократ, граф Густав-Генріх-Атаназі-Нарцис Олізар, який закликав дворян Київщини звільнити кріпосних і зарахувати до державних селян.
З Росії масонство поширилося на Слобожанщину та Лівобережжя. Серед масонів другої половини ХVІІІ ст. – початку ХІХ ст. були Капністи, Кочубеї, Кулябки, Ломиковські, Лукашевичи, Мартоси, Полетики, Родзянки, Скоропадські, Тарновські, Туманські, Ханенки та ін.
У 1817 р. м.л. з’явилася в Харкові, що було пов'язано з прибуттям до міста Захарія Карнеєва, командора Мальтійського Ордену. Будучи попечителем Харківського університету, він організував й очолив релігійно-етичне товариство – філію петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс», яке підпорядковувалося, скоріше за все, масонському об'єднанню «Астрея». До м.л. увійшли 15 – 20 «братів» і «сестер», у.т.ч. проф. філософії Андрій Дудрович, викладач російської історії Петро Гулак-Артемовський та ін.
У квітні 1818 р. начальник канцелярії малоросійського генерал-губернатора кн. М. Рєпніна-Волконського – надвірний радник, багатий поміщик Михайло Новіков заснував у Полтаві м.л. «Любов до істини». Великим майстром м.л. був колишній маршалок, поміщик Семен Кочубей. До складу організації увійшли: колишній губернський суддя, Василь Тарновський, хорольський предводитель дворянства С. Алексєєв, його брат –катеринославський губернський предводитель дворянства Д. Алексєєв, полтавський прокурор Горбовський, переяславський повітовий предводитель дворянства Василь Лукашевич, він же входив до польської київської м.л., вітією (оратором) був видатний письменник Іван Котляревський, всього понад 20 осіб. Організаційно належала до петербурзької «Астреї» і була закрита 12 березня 1819 р., імовірно, за контакти з «Союзом благоденства».
Великим центром масонського руху на півдні України (тодішній Новоросії) була Одеса, де розквіт масонерії припав на 1818 – 1821 рр. На чолі південної Пальміри в 1815-1820 рр. стояв граф Людовік-Олександр-Андре (Олександр Федорович) де Ланжерон. За часів градоначальника-ліберала, який належав до кількох петербурзьких м.л. і феодосійської ложі «Йордан», в місті діяли такі м.л., як «Три царства природи», «Друзі природи», «Ложа французької та італійської літератури», «Понт Евксинський».
Де Ланжерон (розенкрейцер з 25-річним стажем) очолював одну з найчисленніших м.л. імперії – «Понт Евксинський» (відкрита в листопаді 1817 р.), до складу якої входило близько 180 «братів», а з урахуванням «масонів-гостей» – близько 280 осіб. Серед них було 60 росіян, українців та поляків, кожний десятий був француз. Ця м.л. належала до шотландського обряду Дев’ятої великої російської масонської провінції – «Великої Провінційної Ложі Росії». Масонські роботи велися в ній французькою, німецькою, італійською та російською мовами. До м.л. «Понт Евксинський входили найвідоміші чиновники Одеси: колишній градоначальник Феодосії С. Броневський, П. Саражинович – управляючий канцелярією О. Ланжерона, чиновник канцелярії губернатора Г. Кареницький та ін., а також адміністратори, офіцери, купці, місцева інтелігенція. Масони ставили на меті сформувати місцеву еліту, що в майбутньому побудує «місто Сонця». У 1819 – 1820 рр. на керівних ролях в цій м.л. були декабристи – брати Серг. Гр. і Мих. Мик. Волконські. В числі гостей ложі були майбутні декабристи-офіцери В. Раєвський, А. Тітов, С. Краснокутський, С. Муравйов-Апостол, А. Борисов.
6 листопада 1818 р. була офіційно відкрита м.л. «Трьох царств природи», яку теж очолював О. де Ланжерон. У ній збиралися досвідчені масони з великим стажем, зокрема віце-консул Франції в Одесі Адольф Шале, полковник, командир Одеського піхотного полку Ренальєр фон Дрентельн, Великий канцлер Великої Провінційної Ложі Росії, почесний член десятка м.л., товариш міністра внутрішніх справ імперії, композитор Андрій П. Римський-Корсаков. Але основу цієї м.л. складали в основному купці, в т. ч. Жозеф Жульєн, Фредерік Андре, Жуль Козлін та ін.
Масони мали вплив на одеських інтелектуалів, пов’язаних з Рішельєвським ліцеєм та Комерційною гімназією. До 1822 р., за даними В. Савченка, близько 50 % одеситів інтелігентних професій належало до масонів.
У 1819-1822 рр. м.л. невідомої назви і належності, вірогідно розенкрейцерська, існувала в Катеринославі. Братами були катеринославський губенський маршалок Дмитро Алексєєв, генерал Іван Інзов, директор гімназії Мізко.
Масонські ложі в Україні вирізнялися між собою характером діяльності. Так, харківська ложа «Вмираючий Сфінкс» була релігійно-етичним товариством переважно університетських викладачів та місцевих дворян, а полтавська м. л. «Любов до істини», до складу якої входили поміщики, чиновники, військові, підтримували контакти з декабристами. Масонський рух в Україні був слабшим, ніж у Західній Європі. Українські «брати» працювали обережно, незлагоджено, без чіткої ідейної основи, не гартувалися в міжнародному масонському русі, не виробили єдиної концепції майбутнього устрою України.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 53 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |