Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Польський національно-визвольний рух і Україна

Читайте также:
  1. Країни світу. Україна на карті світу
  2. Лекція Україна в системі міжнародних соціальних стандартів
  3. Московська держава та Україна
  4. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА
  5. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА
  6. Правозахисний і національно-визвольний рух в Україні в 60–80-х рр. ХХ ст.
  7. Україна в умовах становлення комуністичного режиму
  8. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації.
  9. Україна у другій світовій війні та першому повоєнному десятилітті

 

Польський шляхетський суспільний рух в українських землях після поділів Речі Посполитої: особливості ідеології та діяльності.

Наприкінці ХVІІІ ст. суспільний рух польської шляхти вступив в якісно нову стадію розвитку. Це зумовлювалося втратою незалежності Польщі внаслідок поділів Речі Посполитої, що призвело до ліквідації необмежених суспільно-політичних прав і привілеїв польського шляхетства, до нівелювання ролі цього соціального стану в російському імперському соціумі в період інкорпорації Правобережної України, до поглиблення конфлікту між російським абсолютистським ладом та анархо-республіканськими уподобаннями польської провідної верстви. До суспільно-політичного та соціально-економічного чинників генези польського руху додавалися історико-психологічний, духовно-релігійний та етнокультурний.

На рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. польський шляхетський рух набув характеру національно-визвольного, хоча історична перспектива Польща усвідомлювалася його послідовниками по-різному, що спричинило виникненню двох течій: профранцузької та проросійської. Дієвими прикметами першої течії стало формування польських легіонів, які підтримували Наполеона, створення представницьких органів польської еміграції, діяльність таємних організацій тощо. Друга течія, зокрема її ідеологи А. Чарторийський, М. Огінський, розгорнула конституційно-правову діяльність з метою розробки легальних проектів задля відродження польської держави за підтримки російського імператора. Посилення русифікаторського курсу царату послабило позиції проросійської течії руху і привело до поширення опозиційних настроїв у регіоні Правобережжя.

Ідеологія польського суспільного руху шляхти базувалася на різних ідейних елементах, зокрема традиційних ідеях сарматизму, соціально-політичного консерватизму, а також концепціях романтизму, націоналізму та слов’янофільства. Особливостями польської шляхетської ідеології стали ідеї месіанізму та міфологізації власної історії, започатковані польськими романтиками К. Бродзінським, А. Міцкевичем, С. Гощинським. На цьому тлі формуються нові сспільно-політичні міфи, зокрема про шляхетську демократію та соціальну злагоду часів Речі Посполитої, особливу роль поляків у європейській цивілізації.

У 1821 р. В. Лукасінський утворив таємну організацію – Польське патріотичне товариство на чолі з Тимчасовим ЦК, який керував округами, а ті – гмінами (земляцтвами). Серед 7 провінцій, якими опікувалося ППТ, були й такі, як Волинь і Поділля, Галичина. Усього налічувалося бл. 200 членів організації, які прагнули до відродження державності Польщі, хоча поміркована течія виступала лише за польську автономію в межах Російської імперії, а радикали – за поновлення Речі Посполитої. Активну діяльність вели такі члени цієї промасонської організації, як полковник Крижановський, князь Антін Яблоновський, сенатор і граф Станіслав Солтік та ін. Вплив організації на Волині й Поділлі було доручено поширювати Собанському, який започаткував у Бердичеві Провінційну раду. Засідання ППТ відбувалися не регулярно, під час ярмаркових днів у Балті та Бердичеві і контрактових ярмарків у Києві. Діяльність організації в регіоні не вирізнялася активністю. Не випадково чисельність її учасників не перевищувала в українських землях 30 осіб.

У 1822 р. царська влада заарештувала В. Лукасінського і засудила на 9 років, хоча насправді – на 46. У 1823 р. ППТ очолив підполковник Северин Кжижановський, в 1824 р. активізувалися контакти з декабристами, але не мали практичних наслідків. Поразка декабристів спричинила розгром Польського патріотичного товариства, яке мало контакти з Південним товариством російських дворянських революціонерів. Заарештували 126 його членів.

Порушення Миколою І польської Конституції 1815 р., неврожай 1830 р. призвели до посилення невдоволення серед поляків. 29 листопада 1830 р. група поляків на чолі з Людвіком Набєляком і Северином Гощинським здійснила напад на Бельведер – резиденції Костянтина Павловича. Повстанці захопили Варшаву. 3 грудня створено Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, 5 грудня ген. Ю. Хлопіцький проголосив себе диктатором. 17 грудня 1830 р. Микола І зажадав повної капітуляції всіх зрадників. Відновило діяльність ППТ на чолі з істориком Й. Лелевелем та публіцистом М. Мохнацьким. 25 січня 1931 р. відбувся Акт детронізації царя. На початку лютого до Польщі увійшло 115 тис. російських військ на чолі з ген. І. Дибіч-Забайкальським. Польська армія налічувала 54 тис. осіб.

У березні розпочалося повстання у Литві. Більшість українців вороже зустріло плани польської шляхти щодо повстання на «східних кресах». У лютому тут визначили керівником повстання В. Тишкевича, але лише 3 травня 1831 р. загони польської шляхти проголосили на Київщині початок повстання «на Русі».

До складу армії повстанців ішли шляхтичі, чиновники, міщани тощо. Українські селяни не стали на бік повстання, тому що вважали його чужою справою. Проте за кілька днів повстанці зазнали поразки від росіян: на Волині під Боромлем зазнав поразки кінний корпус генерала Ю. Дверницького, який рухався із Польщі на допомогу повсталій шляхті, а згодом така ж участь спіткала і повстанське військо ген. О. Колиско на Поділлі, поблизу м. Дашева. Водночас українські селяни розпочали боротьбу проти своїх поміщиків.

Улітку 1831 р. припинили боротьбу й партизани під командуванням Кароля Ружицького, що діяли на Волині. Всього в Україні діяло бл. 6 тис. повстанців. Наприкінці липня 1831 р. армія фельдмаршала Івана Паскевича оточила Варшаву. 6 вересня розпочався штурм. Поразка породила масову еміграцію до Франції, Швейцарії, Бельгії та Англії, до склала до 10 тис. осіб. Польська еміграція поділялася на консервативну, аристократичну на чолі з А. Чарторийським та революційно-демократичну – очолювану І. Лелевелем Емігранти-аристократи прагнули до визволення Польщі і поновлення держави-монархії з королем в кордонах 1772 р., при цьому кріпосне право залишалося недоторканим і будь-яких реформ не передбачалось. Революційні демократи, які об’єднували здебільшого дрібну шляхту, виступали за оновлення Польщі, зокрема вимагали скасування кріпацтва, станових привілеїв, встановлення республіки, національної та релігійної рівноправності.

У 30-х рр. ХІХ ст. революційно-демократичні ідеї набирали популярності. У 1833 р. було утворено таємну організацію «Молода Європа» на чолі з Джузеппе Мадзіні, яка об’єднала низку таємних товариств, таких як «Молода Італія», «Молода Німеччина», «Молода Франція», «Молода Іспанія», «Молода Швейцарія». ЦК організації перебував у Швейцарії. 12 травня 1834 р. в Берні виникла таємна організація «Молода Польща». У грудні 1835 р. лідером організації став революційний демократ І. Лелевель.

«Молода Польща» прагнула розгорнути роботу з підготовки до майбутнього повстання на теренах Польщі, Литви, Білорусі і України. Цю важливу справу І. Лелевель доручив польському революціонеру Шимону Конарському (1808 – 1839), який походив із збіднілих дворян, під час польського повстання 1830 – 1831 рр. брав активну участь у боях з царськими військами, пройшовши війський шлях від підпоручика до капітана, згодом – учасник експедиції Ю. Залівського – невдалої спроби знову підняти народ на боротьбу з царатом.

Ш. Конарський висловлював свої революційно-демократичні погляди у статтях «Перехідний стан і остаточне влаштування суспільства», «Злочинство народу внаслідок погано влаштованого суспільства», у прокламації «Голос вопіющого в пустелі». Взимку 1835 р. Ш. Конарський прибув до Кракова, де 11 лютого було створено нову таємну організацію «Союз польського народу», яка поширювалася на 5 провінцій, в т. ч. до складу другої входили Волинь, Поділля, Київщина, а четвертої – Галичина. У грудні 1835 р. Ш. Конарський таємно перейшов російсько-австрійський кордон і відвідав ряд регіонів, зокрема Волинь, Поділля та Київщину. На Правобережжі він виявив низку розрізнених організацій: на Волині – таємне політичне товариство під девізом «Віра, надія і любов» (керівник Каспер Мошковський), у складі якого був і гурток студентів Київського університету Св. Володимира.

11 лютого 1835 р. Ш. Конарський створив «Співдружність польського народу», яка поширилася на 5 провінцій, в т. ч. Литву, Волинь, Поділля і Київщину та Галичину. Статут товариства мав два девізи: «Через народ для народу» і «Свобода, рівність, братерство». У грудні 1835 р. Ш. Конарський побував в Україні, відвідав Волинь, Поділля, Київщину, об’єднав майже всі, що там існували, таємні товариства і гуртки. Головною резиденцією Ш. Конарського стало с. Лісов Луцького пов. на Волині. В цьому краї діяло й таємне товариство під девізом «Віра, надія, любов» на чолі з Каспером Мошковським, учасником польського повстання 1830-1831 рр. У листопаді 1835 р. члени товариства провели з’їзд у Немирові на Поділлі. До цього ж товариства належав і гурток студентів Київського університету. Згодом товариство активізувало конспіративну діяльність і злилося з «Союзом польського народу».

Товариство на чолі з Ш. Конарським мав статут – «Союз польського народу» з двома девізами: «Через народ для народу» і «Свобода, рівність, братерство», що означало орієнтацію на народні маси та ідеї Великої французької революції. Документ визначав два основні напрями боротьби – повалення деспотизму і внутрішні реформи. Програма базувалася на моральних принципах і не передбачала глибоких змін у суспільстві.

Ш. Конарський та його найближчі помічники – Мошковський, Савич, Родзевич – здійснювали конспіративну і пропагандистську діяльність, мали політичний вплив на учнів Немирівської, Вінницької, Житомирської, Клеванської, Ровенської, Київської гімназій та дворянських училищ у повітових місцях, підтримували контакти з емігрантами, насамперед з І. Лелевелем. Одним із найголовніших завдань «Союзу» була підготовка збройного повстання, яке мало одночасно розпочатися в Польщі, литві, Білорусі та Україні. Головною рушійною силою Ш. Конарський вважав шляхту. Але радикальні ідеї відлякували частину поміщиків. 27 травня 1838 р. Ш. Конарський був виданий купцем-провокатором поблизу Вільно, заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок виконано 27 лютого 1839 р. До військового суду було віддано 73 учасники «Союзу». У Києві з 6 лютого по 6 березня 1839 р. відбулося шість військово-судових процесів. Діяльність «Союзу» сприяла зближенню прогресивних сил слов’янських народів у боротьбі проти царизму й кріпосництва.

 

 

 




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | <== 3 ==> |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав