Читайте также:
|
Наземні умови життя більш різноманітні і контрастні, ніж грун-тові, це зумовило складнішу і різноманітнішу будову стебла порів-няно з коренем.
Первинна будова. На верхівці стебла розташована первинна ме-ристема (конус наростання). На рівні зачаткових листків заклада-ється прокамбій, який формує первинні флоему і ксилему
Зовні від прокамбію відокремлюється первинна кора, всередину — серцевина. Поверхневий шар клітин конуса наростання диференці-юється в епідерму. Так виникає первинна будова. За первинної бу-дови тканини стебла, так само як і кореня, поділяють на два комп-лекси: первинну кору, вкриту епідермою, і центральний циліндр (рис. 2).
Первинна кора складається з таких тканин: механічної ткани-ни — коленхіми, розташованої під епідермою; паренхіми первин-ної кори, значна частина клітин якої містить хлоропласти; ендодер-ми — внутрішнього шару первинної кори, клітини якого часто міс-тять крохмальні зерна, і тоді його називають крохмалоносною піхвою.
Зовнішній шар центрального циліндра називають перициклом. Він складається з одного або кількох рядів паренхімних клітин, з яких можуть утворюватися додаткові корені, додаткові бруньки, вторинні мерпетеми — камбій і фелоген. Іноді перицикл поруч з паренхімою містить і склеренхіму (перициклічні волокна). Все-редину від перициклу розташована провідна система, яка утворю-ється з прокамбію. У центрі розташована серцевина, яка склада-ється з великоклітинної тонкостінної паренхіми, в якій можуть від-кладатися запасні продукти.
Структурні відмінності первинної будови стебла залежать віл способів закладання прокамбію. У голонасінних і дводольних по-критонасінних прокамбій закладається двома способами При першому способі утворюються окремі тяжі прокамбію, розташовані по колу. Отже, провідні тканини за первинної будови також розташовуються окремими пучками по колу і розділені ділян-ками паренхіми, які утворюють первинні серцеподібні промені. При другому способі прокамбій закладається циліндром, і тоді провідні тканини за первинної будови розташовуються також циліндром. У однодольних тяжі прокамбію, а також судинно-волокнисті пучки, що диференціюються з нього, розташовуються більш або менш до-вільно по всій товщі центрального циліндра, включаючи серцевину
Головні ознаки відмінності первинної будови кореня від первинної будови стебла такі: у кореня в центральному ци-ліндрі найчастіше не утворюється серцевина; ніколи не буває епі-дерми, коленхіми; провідний пучок завжди радіального типу і роз-ташований у центрі центрального циліндра; первинна кора займає більшу частину кореня.
Вторинна будова. Як і у кореня, вторинна будова пов'язана з утворенням вторинної меристеми — камбію, тому спостерігається лише у голонасінних і дводольних покритонасінних. Камбій закла-дається у центральному циліндрі між первинною флоемою і пер-винною ксилемою. Він утворюється з прокамбію і паренхіми пер-винних серцевинних променів. У відцентровому напрямку камбій
диференціюється у вторинну кору, яка складається з вторинної флоеми (вторинного лубу) з типовими для неї гістологічними еле-ментами — ситоподібними трубками, супровідними клітинами, лу-б'яними волокнами, луб'яною паренхімою, а також з паренхіми серцевинних променів.
У доцентровому напрямку камбій відкладає вторинну деревину, яка складається із судин, трахеїд, волокон де-ревини, паренхіми деревини, а також паренхіми серцевинних про-менів. Однак треба зазначити, що елементів вторинної деревини звичайно відкладається набагато більше, ніж елементів вторинної кори. В результаті діяльності камбію стебло розростається у тов-щину. Під час переходу до вторинної будови первинна кора стебла продовжує функціонувати і відмирає не відразу, як у кореня. Та-ким чином, за вторинної будови стебло складається з епідерми, або корка, первинної і вторинної кори, камбію, вторинної і первинної деревини, серцевини.
Структурна різноманітність вторинної будови стебел зумовлена різноманітністю первинної структури, а також особливостями ді-яльності камбію. Дуже поширені такі типи вторинної будови стеб-ла: непучковий, перехідний, пучковий.
За непучкової будови прокамбій закладається циліндром і від-разу перетворюється на камбій. Отже, і за первинної, і за вторин-ної будови елементи флоеми і ксилеми розташовуються також су-цільним циліндром.
У сосни в центрі стебла розташована невелика ділянка тонко-стінних паренхімних клітин — серцевина
До периферії від неї лежить деревина (ксилема), яка займає більшу частину стебла. Вона складається з трахеїд, які утворюють концентричні шари — річні кільця. Річне кільце утворюється внаслідок періо-дичності функціонування камбію, який навесні диференціюється в тонкостінні трахеїди з великою порожниною, що виконують про-відну функцію, а влітку і навесні — в товстостінні трахеїди з ма-лою порожниною, які виконують в основному механічну функцію. У деревині скрізь, але переважно в осінніх ділянках річних кілець, розташовані смоляні ходи. Масив трахеїд перетинає по радіусу серцевинні промені, які складаються з одного ряду живих парен-хімних клітин. По них речовини рухаються в горизонтальному на-прямку. Таким чином, деревина сосни, як і інших хвойних, має досить однорідну і тому примітивну організацію: ні судин, ні воло-кон деревина не має, а паренхіма деревини являє собою лише клі-тини серцевинних променів і епітеліальні клітини смоляних ходів.
Між деревиною і вторинною корою розташований камбій. Вто-ринна кора складається з вторинної і первинної флоеми і пери-циклічної зони. Ситоподібні трубки не мають супровідних клітин Між ними розташовані великі округлі клітини луб'яної паренхіми. Серцевинні промені і у флоеми складаються з одного ряду клітин. однак більших, ніж у ксилемі. Назовні від флоеми розташовані ве-ликі клітини паренхіми первинної кори, серед яких помітні більші смоляні ходи. Корок складається з шарів клітин, з тонкими скорковілими стінками, які чергуються з шарами клітин з товстими здерев'янілими стінками.
Листкорозмі́щення — порядок розташування листків на стеблах, що відображує симетрію в будові пагона. Розрізняють: 1) спіральне, або чергове, листкорозміщення, при якому від кожного стеблового вузла відходить один листок (властиве більшості рослин); 2) супротивне Л. — у кожному вузлі сидять один проти одного два листки, при цьому взаємно перпендикулярно (у губоцвітих, бузку); 3) кільчасте Л. — від кожного вузла відходять три і більше листків (напр., у воронячого ока, елодії). Вертикальні лінії, які умовно можна провести через основи листків, що сидять один над одним, наз. ортостихами; спіральна лінія, умовно проведена через основи всіх листків, розташованих у проміжку між двома листками однієї ортостихи, наз. основною, або генетичною, спіраллю; сукупність листків на цій спіралі — листковим циклом, а кут між двома листками на горизонтальній проекції листкового циклу — кутом розходження. Спіральне Л. виражають математично у вигляді дробу, чисельник якого — число обертів осн. спіралі в листковому циклі, а знаменник — кількість листків у ньому або число ортостих на стеблі.
Бру́нька (gemma) — зародок пагона рослин, що забезпечує його верхівкове наростання та галуження. Зазвичай знаходиться в пазусі листка або на верхівці стебла. Після формування брунька може знаходитися деякий час в стані спокою або одразу давати початок пагону.
Вегетативна (ростова) брунька являє собою зародковий пагін, в ній знаходиться сильно вкорочена вісь — зародок стебла з конусом проростання на верхівці та тісно розташовані зародки листків. Генеративна (квіткова) брунька несе в собі також зародки квіток та суцвіть. Квіткова брунька, що несе в собі лише одну квітку називається бутоном.
Листкові зародки розвиваються на конусі наростання в акропетальному порядку, тобто знизу догори, і внаслідок нерівномірного росту загинаються до верхівки, утворюючи замкнену бруньку. Зовнішні листкові органи захищають внутрішні меристематичні частини від висихання та пошкоджень, та утворюють всередині бруньки темну вологу камеру. При розгортанні бруньки листки відгинаються від стебла та розсуваються завдяки росту міжвузль стебла, які майже не виражені в бруньці.
Розрізняють верхівкові, або термінальні, бруньки, за рахунок яких йде ріст пагона або його частин в довжину, та бокові, що забезпечують галуження та утворення системи пагонів, і представленні у більшості насінних рослин пазушними бруньками (знаходяться в пазухах листків).
Зовнішні листки або їх частини інколи перетворюються на луски, утворюючи так звані закриті бруньки (характерні головним чином для багаторічних древесних рослин холодних та помірних широт, а також тропічних і субтропічних областей з сухим періодом). При розгортанні таких бруньок луски відпадають, а міжвузля залишаються короткими. В результаті утворюються брунькові кільця, завдяки яким можна визначити межі річних приростів та вік гілки.
Відкриті, або голі, бруньки (без лусок) характерні для багатьох дерев вологих тропічних лісів, але часто зустрічаються також в помірному поясі на незимуюючих (інколи і на зимуюючих, як у горлянки) пагонах трав.
У багаторічних рослин бруньки переживають період спокою (сплячі бруньки), часто пов'язаний з несприятливими умовами середовища, і лише з початком теплого або вологого сезону дають пагін (бруньки поновлення). Бруньки можуть закладатися в пазухах всіх листків, але не всі з них розгортаються одночасно. Сплячі бруньки зберігають життєздатність протягом багатьох років, і з них у випадку пошкодження вищерозташованих частин стебла або гілки розвиваються пагони. Цю здатність бруньок використовують для створення крони плодових і декоративних дерев.
Велике значення має формування додаткових бруньок, які закладаються на стеблах, листках, коренях і служать для вегетативного розмноження рослин.
Сплячі бруньки характерні для листяних дерев, чагарників, чагарничків і деяких багаторічних трав. Це – бруньки, які утворюються на пагоні як і звичні бруньки відновлення, але не розвиваються в нормальні пагони протягом декількох, іноді багатьох, років. Нерідко вони сплять протягом всього життя рослини і гинуть разом з пагоном, на якому утворилися. Зрозуміло, наскільки велике біологічне значення цих бруньок, що становлять резерв і забезпечують не тільки тривале природне оновлення пагонової системи, але і відновлення рослини навіть при дуже серйозних травмах.
Листок (лат. folium, грец. phýllon) — вегетативний орган вищих рослин, похідне пагону, що виконує функції фотосинтезу, транспірації та газообміну. Розміри листків найчастіше знаходяться в межах 3-10 см, однак є й цікаві винятки. Наприклад, Вікторія амазонська, з родини німфейних, має листки діаметром до 2 м, які можуть витримати вантаж більше 50 кг, а деякі тропічні пальми мають листки довжиною 20-25 м (разом із черешком). Це бічна, зазвичай плоска, зеленого кольору частина пагона. Першими листками насінних рослин є сім'ядолі зародка. Потім завдяки заросткам верхівкової меристеми формуються надземні або підземні листки. Листкова пластинка виконує основні функції листка.Черешок виконує опірну і провідну функції, регулює положення листкової пластинки відносно напрямку світла. По черешку проходять судинно-волокнисті пучки, які з'єднують стебло з листковою пластинкою. Прилистки також можуть мати різну форму й розміри.
Листок — бічний дорсивентральний орган пагона з детермінованим (обмеженим) ростом, пристосований до здійснення фотосинтезу, газообміну, транспірації, а також може виконувати запасальну функцію, слугувати для вегетативного розмноження, навіть бути ловильним апаратом у рослин-хижаків.
На одній рослині листки бувають анатомічно та морфологічно відмінними, що доводить їх пластичність. Певні сукупності листків (формації) різняться положенням, будовою та переважаючою функцією. Пластичність листка проявляється у формуванні різних формацій, а також у здатності змінюватися під впливом умов зовнішнього середовища (гетерофілія).
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 75 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |