Читайте также:
|
|
В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов’яно-латинську колегію), засновано близько у 1576 році в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов’янську, грецьку, латинську мови і така звані “вільні науки”: граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялась вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в “острозькому наспіві”, широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов’ян.
Першим ректором Острозької академії був український і білоруський письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, який разом з іншими вченими здійснив переклад Біблії. Його син Мелетій Смотрицький – автор знаменитої граматики старослов’янської мови “Граматика словенська”. Острозька академія мала велике значення для поширення освіти серед населення і виникнення братських шкіл у Львові, Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Після смерті князя Острозького (1608 р.) розпочався занепад Академії. У 1636 р. під тиском польсько-католицьких сил Острозька академія перестала існувати (відроджена у 1994 р.).
1632 р. в Києві шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію – вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об’єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра Могили (Петру Мовіле). Петро Могила (1597 – 1647) – син молдавського господаря, навчався у Сорбонні, у Парижі разом з французьким філософом Рене Декартом. Згодом П. Могила порвав зі світським життям і постригся у ченці Києво-Печерської Лаври. Всі кошти і знання Петро Могила віддав справі розвитку науки і освіти в Україні. Улюблене дітище київського митрополита стає відомим вищим навчальним закладам.
У 1701 р. колегія одержала титул та права академії і отримала назву Київська академія – один із найвпливовіших освітніх і культурних осередків в Україні і Європі. Академія вважалась елітним вищим навчальним закладом, який функт. На початку XVIII ст. у Київській академії навчались понад дві тисячі студентів – представників різних народів і різних станів.
Курс навчання в академії тривав 12 років. Студенти отримували філологічну підготовку, вивчали старослов’янську, українську літературну, грецьку, латинську, польську мови, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, класичною грецькою, римською і частково середньовічною літературою, історією, географією, філософією, богослов’ям. Пізніше в академії розпочали студіювати російську, німецьку, французьку мови, математику, фізику, астрономію, архітектуру. В останні роки існування академії були створені класи домашньої та сільської економіки і медицини. Значне місце посідала художня і музична освіта, риторична підготовка. Київська академія була видатним осередком культури, освіти і науки, де щороку навчалося від 500 до 2000 студентів без вікових обмежень. Для незаможних при академію існувала бурса. В академії навчалися Петро Гулак-Артемовський, Дмитро Бортнянський, Дмитро Туптало, Григорій Сковорода та інші видатні особистості, серед яких відомі вчені, письменники, композитори, державні і релігійні діячі, шість гетьманів України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький Петро Конашевич-Сагайдачний.
На зорі започаткування Російської академії наук з 20 академіків – 13 були українцями, випускниками Києво-Могилянської академії. Саме кияни стояли у витоків вищої освіти Росії. Так, з ініціативи вихованця Київської академії Симеона Полоцького 1687 р. в Москві було відкрито Елліно-грецьку академію. Вона виконувала функції підготовки державних і релігійних діячів. У 1701 р. школу було перейменовано на Слов’яно-латинську, а потім на Слов’яно-греко-латинську академію. І тільки у 1755 р. було започатковано Московський університет. Багато вихованців Києво-Могилянської академії працювали в Російській академії наук, Московському і Петербурзькому у-тах, займали високі державні посади на теренах Росії.
Історичні факти свідчать про значний науковий та освітній потенціал академії, яка у 1 пол. XVIII ст. переживала значне піднесення. Так, Київська академії заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові (1700), Харкові (1727) і Переяславі (1738 р., у 1862 р. переведена до Полтави), і постійно допомагала новоствореним освітнім осередкам.
Однак у 1817 р. академію було ліквідовано, і замість неї створено Київську духовну семінарії, перейменовану у 1819 р. в духовну академію, яка припинила своє існування в 1918 р. Київська академії відроджена в 1992 р. як у-т “Києво-Моилянська академія” (УКМА). 19 травня 1994 р. Указом президента України УКМА було надано нового статусу – Національний університет “Києво-Моилянська академія”.
Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано “статус академії і титул університету” із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. Як зазначає Т. І. Туркот, Львівський у-т було започатковано цісарським декретом від 21 жовтня 1784 р. І хоча існують такі протиріччя, більшість дослідників зупиняється на даті – 1661 р. Львівський у-т пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772 р.), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918 р.), польської держави (до 1939 р.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип’якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського у-ту І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови.
У 1787 – 1808 рр. при у-ті функціонував Руський інститут, у якому окремі навчальні предмети богослов’я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918 – 1939 рр. польський у-т мав 4 факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 р. Львівський у-т став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою.
У XIX ст. завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічним потребам відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський (1865, м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875) та інші навчальні заклади.
Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний у-т (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897), Єкатиринославське вище гірниче училище (1899) та ін.
Усього в Україні до 1917 р. діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося понад 35000 студентів. Напередодні війни 1941 р. в Україні функціонувала університетська система, до складу якої входило шість класичних університетів – Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський, Чернівецький, а після закінчення війни та приєднання Закарпаття до України до університетської системи ввійшов Ужгородський державний університет – перший вищий навчальний заклад на Закарпатті.
У 50-ті рр. минулого століття головними центрами вищої освіти в Україні залишилися Київ, Харків, Одеса і Львів. 1958 р. у цих містах концентрувалося 70 вищи навчальних закладів із 140, а них навчалося 59 % від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 ВНЗ, у Києві – 18, в Одесі – 16, у Львові – 12 вищих навчальних закладів.
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |