Читайте также:
|
1. Олігополія: характерні ознаки. Теорії олігополії
2. Моделі взаємної гри.
3. Моделі послідовної гри.
4. Модель „картель” та „ дилема ув’язнених”.
1. Олігополія: характерні ознаки. Теорії олігополії
Олігополія – це тип побудови ринку, для якого характерна наявність декількох крупних постачальників та багатьох дрібних споживачів. Продукція на олігопольному ринку може бути як однорідною, так і диференційованою.
Олігополії можуть бути однорідними і диференційованими.
Однорідні олігополії – це ті фірми, які виготовляють стандартизовану продукцію.
Диференційовані олігополії – це ті фірми, які діють в умовах олігополістичного ринку і виготовляють диференційовану продукцію.
Вхід на ринок є обмеженим, що обумовлено наявністю високих вхідних бар’єрів. Бар’єри можуть бути природними, серед який ефект від масштабу виробництва; витрати на рекламу; існування патентів та ліцензій, а також виникати внаслідок стратегічних дій існуючих конкурентів, які можуть викликати загрозу збільшення виробництва товарів за рахунок впровадження додаткових потужностей у випадку входження нової фірми на ринок, що може привести до падіння цін.
Для підприємства, що працює на олігополістичному ринку, необхідно передбачити реакцію на прийнятті рішення відносно обсягу випуску та ціни продукції не тільки з боку споживачів, але й з боку конкурентів. Стратегічні думки повинні мати комплексний характер. При прийнятті рішень підприємство повинно врахувати відповідну реакцію конкурентів, так само, як інші конкуренти будуть передбачати реакцію даного підприємства на їхні рішення. Прийняття рішень, відповідні реакції, конкуренція – динамічні процеси. Кожному підприємству необхідно ставити себе на місце конкурентів і розміркувати, як би воно поступило на їхньому місті.
Таким чином, особливістю поведінки фірми-постачальника на ринку олігополістичної конкуренції є те, що при прийнятті рішень вона завжди бере до уваги можливу реакцію конкурентів на її дії. Цей принцип лежить в основі визначення точки рівноваги на олігопольному ринку. Великий вклад у цю концепцію здійснив Джон Неш, і тому вона отримала назву «Рівновага за Нешем».
Також для олігопольного ринку характерною є конкурентна боротьба, яка проявляється в різних формах: від цінових війн до співробітництва.
Теорія олігополії не нова, її розробка розпочалася у ХІХ столітті. Засновником “теорії олігополії” вважається А. Курно. Він вперше поставив проблему олігополістичного взаємозв’язку – необхідності кожній фірмі брати до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії. Не існує єдиної теорії олігополії. Економісти пропонують різні формальні теорії, які сприяють процесу прийняття рішень підприємством на ринку олігополії.
Справжня олігополія – це майже гра, при якій кожен гравець повинен передбачити дії конкурентів у відповідь на рішення стосовно ціни або обсягу випуску.
Ситуацію, у якій досягається рівновага, отримала назву рівноваги Неша, на честь американського математика, теоретика гри Джона Неша.
Таким чином, теорія ігор – це теорія, що досліджує поведінку у можливих ситуаціях, які пов’язані із прийняттям рішень та розробкою стратегії конкурентної поведінки, на основі математичних методів.
Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із раніше встановленими правилами. Протягом гри можливі різні сумісні дії – коаліції гравців, конфлікт тощо. Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, яка показує виграш або програш учасника. Найбільш простий різновид – гра з двома гравцями. Якщо беруть участь не менше трьох гравців, можливим є утворення коаліції, що ускладнює аналіз. Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки дій для кожного учасника гри при певних рішенням його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Стратегія в цьому випадку – це варіанти дій, що дозволяються правилами гри. Якщо існує оптимальне рішення для учасника гри, незалежно від того, яку стратегію обере інший, ті кажуть про його домінуючі стратегії.
Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, або рівновага Неша – це рівноважний розв’язок гри, при якому стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору стратегії іншим гравцем. Ринок знаходиться у стані рівноваги Неша, якщо ні жодне підприємство не бажає змінювати свою поведінку в однобічному порядку. В іграх може існувати не одна, а дві рівноваги Неша, причому найкраща для всіх учасників ситуація може складатися, коли учасники грають у кооперативну гру.
З точки зору платіжної суми ігри поділяються на:
– ігри з нульовою сумою (антагоністичні), у яких виграш одних дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу всіх гравців дорівнює нулю, наприклад, модель Курно;
– ігри з ненульовою сумою, наприклад, модель дилема ув’язненого.
За характером попередньої домовленості між гравцями можуть бути:
§ кооперативні ігри, коли утворюються коаліції гравців і фірми домовляються між собою про певні правила поведінки, зв’язуючи себе певними домовленостями (наприклад, модель „картель”)
§ некооперативні ігри, коли кожен грає за себе проти всіх, серед яких розрізняють моделі:
− взаємної гри – коли учасники олігополії за приблизно рівної економічної сили виходять з припущень, щодо можливих рішень конкурентів у відповідь на їхні дії (наприклад, моделі Курно, Бертрана)
− послідовної гри – коли одна з фірм грає роль лідера і спираючись на свою економічну могутність примушує інших учасників ринку “грати за її правилами” (наприклад, модель Штакельберга, модель цінового лідера).
2. Моделі взаємної гри.
Вперше модель олігополії для двох підприємств (дуополія) була запропонована французьким математиком, економістом та філософом А. Курно у 1838 році Курно припустив, що існують дві фірми, кожна з яких володіє джерелом мінеральної води, який вона може використовувати з нульовими витратами. Свою продукцію вони продають на ринку, попит на якому заданий лінійною функцією. Кожний дуополіст виходить з припущення про те, що його суперник не змінить обсяг випуску у відповідь на його власне рішення. Це означає, що приймаючи його, дуополіст керується прагненням до максимізації свого прибутку, припускаючи випуск суперника заданим.
Припустимо, що фірми використовують однорідний товар та знають криву ринкового попиту, функція ціна-збут якого має вигляд: Р (Q) = a – bQ, де Q = q1+q2. Кожна фірма повинна вирішити, стільки продукції виробляти та рішення приймають в один і той самий час.
При прийнятті рішень кожна фірма повинна пам’ятати, що рішення відносно обсягу виробництва та кінцеве ціна буде залежати від сукупного обсягу продукції обох фірм.
Оскільки витрати дорівнюють нулю, то й граничні витрати також дорівнюють нулю. Тоді:
П1 = ТR1 (q1) = P (Q) q1= (a - b(q1+q2)) ּ q1
П2 =ТR2 (q2) = P(Q) q2 = (a - b(q1+q2)) ּ q2
Умовою максимізації прибутку дуополістів буде рівність нулю перших похідних рівнянь
∂ TR1 (q1)
-------------- = a – 2bq1 – bq2 = 0
∂ q1
∂ TR2 (q2)
-------------- = a – 2bq2 – bq1 = 0
∂ q2
Вирішуючи систему рівнянь, отримуємо:
Ця система рівнянь має назву індивідуальної пропозиції з урахуванням пропозиції іншого конкурента, або функцій реагування.
Якщо вирішити систему рівнянь:
a
q1* = -----
3b
a
q2 *= -----
3b
2a
Загальний обсяг пропозиції буде складати: Q = q1+ q2 = -------,
3b
а ціна: P(Q) = a – b 2a / 3b = 1/3 a
Графічна модель дуополії Курно представлена на малюнку 9.1. Криві реагування задані функціями q1 та q2. Якщо підприємство 2 обирає обсяг виробництва a/2b, то підприємство1 буде розраховувати свій обсяг згідно із функціями реагування (підставляємо q2 = a/2b у (9.2.7)) і обсяг q1 = a/4b. У відповідь на такий обсяг з боку підприємства 1 підприємство 2 також змінить свій обсяг згідно із функціями реагування. Врешті решт вони прийдуть до рівноважного обсягу випуску Курно-Неша, що відповідає точці С – N на графіку 9.1.
q2
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |