Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Протошумерська цивілізація на території України

Читайте также:
  1. Банківська система України.
  2. Визволення України
  3. Визначити вартість закупівель товарів, робіт і послуг на яку поширюється дія Закону України „Про здійснення державних закупівель”?
  4. Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг малих підприємств України
  5. ВОЄННІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
  6. Воєнні дії на території України в роки війни.
  7. Гармонізація законодавства України із законодавством ЄС.
  8. Громадянина України.
  9. Державний кордон України на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах встановлюється
  10. Джерела КП України як галузі права.

Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності.

Книга перша. – Ванкувер – Луцьк, 2011.

Розділ 4. Протошумерська цивілізація на території України

 

 

Протошумерська цивілізація на території України

 

У світовій історичній науці давно побутує думка про те, що першою цивілізацією на нашій планеті була так звана Шумеро-Аккадська держава, яка виникла у кінці 4 тисячоліття до нашої ери. Засновниками її вважаються шумери – народ з гірських районів Еламу, і семітські племена Аккаду. Це стало аксіомою. І з цим твердженням вже давно ніхто не сперечається. Тут, здавалося б, усе зрозуміло.

 

Однак, у світлі найновіших досліджень і відкриттів чітко можна побачити, що ця гіпотеза має дві суттєві помилки. Перша полягає у тому, що засновниками цієї цивілізації визнаються племена, які не мають до цього ніякого відношення. Ні жителі гірських районів Еламу, ні семіти Аккаду не є її творцями. Як і інші народи даного регіону. Що ж тоді відбувалося насправді, і хто створив цю дійсно велику культуру? Відповідь на це запитання ми дамо згодом…

 

Другою помилкою є твердження про те, що Шумеро-Аккадська цивілізація була першою на планеті. Чи так це насправді? Чи були шумери першими?

 

Вже давно увагу дослідників привертало дивне нагромадження кам’яних брил поблизу міста Мелітополя, відоме серед місцевих жителів, як Кам’яна Могила. Повний периметр цієї гори із 3 тисяч каменів різного розміру становить майже 3 кілометри, висота – 12 метрів. Діаметр споруди перевищує 200 метрів…

 

…Результатом досліджень стало відкриття 65 гротів та печер, на стінах та стелях яких було виявлено кілька тисяч зображень. Вони дуже різноманітні: це таємничі знаки, написи, лінійно-геометричні композиції, малюнки людей, сцени з життя давніх жителів, зображення диких та свійських тварин, календарі, карти неба тощо.

 

Крім малюнків було знайдено багато речей: знарядь праці, зброї, предметів побуту. А в одному із гротів була відкрита унікальна скульптура – голова Ведичного дракона Врітру. Ця знахідка засвідчила, що досліджуючи Кам’яну Могилу, учені мають справу не з пам’яткою первісних людей. Оскільки, кроманьйонці та Ведична традиція – це речі зовсім не сумісні. Отож, творцями усього, що впродовж багатьох років відкрили учені, були представники якоїсь давньої цивілізації, пов’язаної з Ведичною культурою.

 

Сенсація сталася, коли у 1994 році петрогліфами зацікавився відомий шумеролог Анатолій Георгійович Кіфішин. Він зумів прочитати написи, що дозволило отримати інформацію, котра може цілком змінити загальноприйняту версію походження людської цивілізації. Які ж таємниці відкрила нам Кам’яна Могила? І чому вони претендують на роль сенсації світового масштабу?

 

По-перше, проаналізувавши те, що прочитав А.Кіфішин, та усе, що відкрили учені до нього, можна прийти до висновку, що ця пам’ятка є науково-релігійним комплексом, найдавнішим святилищем, вік котрого нараховує 12-14 тисяч років!… Отож, пам’ятки, подібної Кам’яній Могилі, на нашій планеті більше не існує! Це був духовний центр давньоукраїнських арійців!

 

Друге. А.Кіфішин був вражений тим, що він може читати написи з Кам’яної Могили! Чому? Тому, що вони подібні до тих, які були знайдені у Месопотамії. З тією лише різницею, що українські є набагато давнішими. Отже, писемність в Україні існувала ще задовго до того, як вона виникла у Шумеро-Аккадській державі! Більше того, клинописне письмо у Межиріччі якраз і пішло від піктографічного письма, відкритого у Кам’яній Могилі!

 

Далі. Вченими було знайдено написи, зроблені буквами, які дуже нагадують грецький алфавіт та теперішню нашу “кирилицю”. Неймовірно?! Але факт – сучасна “латиниця” та “кирилиця” також, очевидно, зародилися на території України! Пізніше, коли праукраїнці розселялися світом, своє письмо вони принесли у Грецію. І уже тут воно оформилося у писемність, яку ми знаємо і вважаємо грецькою.

 

Четверте. На одній із кам’яних плит Анатолій Кіфішин прочитав напис, зроблений метровими знаками – “Шу-Нун”. У перекладі із шумерської це означає “Рука Цариці”. Імовірно, це була назва святилища, а, можливо, і усієї держави.

 

П’яте. Святилище одночасно було велетенським історичним архівом. Написи на стінах печер і каменях є зібранням законів, міждержавних договорів, описом життя народу, який жив у ті часи на цій території. Це був своєрідний літопис цивілізації Шу-Нун. І, знову ж таки, іншого часопису такого ж масштабу на планеті не існує…

 

…Шосте. Наступна сенсація сталася, коли було розшифровано і прочитано частину піктографічних написів Кам’яної Могили. Виявилося, що Шумеро-Аккадська держава не була першою цивілізацією на нашій планеті, так само, як і Єгипетська. Усі вони є похідними від якогось самого раннього світового культурологічного центру.

 

І таким найдавнішим центром виявилася протоцивілізація Шу-Нун (“Рука Цариці”). Це було дев’яте тисячоліття до нашої ери! Наступним етапом світової історії була знаменита Трипільська культура (сьоме тисячоліття до нашої ери). І лише після того (як похідна від Трипілля) виникає Шумеро-Аккадська держава (четверте тисячоліття до нашої ери), а дещо пізніше – Єгипетська!

 

Отож, колискою світової цивілізації були землі України!…

 

…Цивілізація Шу-Нун існувала на території нинішніх Запорізької, Полтавської, Дніпропетровської, Харківської, Донецької та Луганської областей. Імовірно, це було об’єднання кількох держав, оскільки у написах згадуються різні державні утворення, наприклад – Західне, Північне та інші. На чолі цих держав були царі. Збереглися імена і навіть династичні списки правителів.

 

У той же час, їхня влада не була абсолютною. Народ приймав активну участь в управлінні державою. Існували різні демократичні установи, зокрема – народні зібрання. І це у дев’ятому тисячолітті до нашої ери (!), задовго до знаменитої давньогрецької демократії!

 

Жителі української протошумерської цивілізації першими на землі почали займались землеробством, про що свідчать малюнки та прочитані тексти. Один із написів звучить так: “Радісно плуг ріже землю”. Часто зустрічаються слова зерно, ячмінь, плуг. Натомість у науці й досі загальноприйнятою є хибна думка про те, що землеробство вперше виникло у країнах Сходу?!

 

Про розвиток тваринництва розповідають малюнки із зображенням одомашнених тварин та запряжених биків. Сцени із полювання свідчать про те, що жителі Шу-Нун полюбляли м’ясо диких тварин. Ще вони займались збиральництвом. Розвивались у них також різноманітні ремесла, промисли та торгівля.

 

Чисельні зображення Дерева Життя, фігурки бика, змій, риб, священних собак, крилатих коней, дракона тощо свідчать про те, що давня міфологія також зароджувалася на землях України. Адже усі ці персонажі згодом стануть основними дійовими особами легенд та міфів у багатьох народів світу.

 

Боги, відомі нам із шумеро-аккадських клинописних текстів, вперше зустрічаються у петрогліфах Кам’яної Могили! Отож, Небесні Правителі – Енліль, Нінліль, Гатумдуг, Ніндара, Енкі, Інанна, Ашнан, Ішкур та інші – теж родом з України! Пізніше, під час розселення оріян по світу, ці боги разом з праукраїнцями перекочують на інші землі і ляжуть в основу багатьох давніх світових релігій, міфів та епосів…

 

…Нагадаємо, що до приходу оріян вся територія неарійського світу була заселена первісними людьми. Це були в основному кроманьйонці і асимільовані ними залишки неандертальців. Займались збиральництвом, полюванням, рибальством, тваринництвом. Племена, які жили в Європі, в основному перейшли до осілості. Ті, котрі проживали південніше, часто вели кочовий спосіб життя.

 

З появою оріян у неарійському світі у людській історії розпочався новий період. Арійці принесли з собою нові знання, уміння та цілком відмінні життєві принципи. На освоєних землях вони створюють перші державні утворення, де намагаються запровадити ті ж порядки, які колись панували у Гіпербореї. Підкорені племена, мимоволі ставши частиною відроджуваного арійського світу, опинилися у вирі перетворень і вимушені були запозичувати знання та спосіб життя аріїв.

 

З приходом арійців у світі розпочинається те, що історики назвали ”неолітичною революцією”. І що ті ж історики приписують кроманьйонцям. Насправді, кроманьйонці до цієї “революції” не мають ніякого відношення. Справжніми її творцями були арії, котрі просто запровадили у щоденне життя те, що їм було відоме ще від часів “Золотого віку”, який панував у Гіпербореї.

 

Світ невпізнанно змінюється. Оріяни запроваджують землеробство. А це означає, що людство переходить до виробляючого, відтворюючого господарства – паразитування на тілі природи закінчується. З’являється безліч технічних винаходів, які негайно запроваджуються у життя. Наприклад, вози, колісниці (кроманьйонці так і не спромоглися винайти колесо), глиняна кераміка, посуд, якісне житло. Розвивається ткацтво. Дикуни знімають із себе грубо зшите хутро та шкіри. Вслід за арійцями вони одягають одяг із якісних натуральних тканин та шкіряне взуття. З’являється металургія, на зміну каменю і кістці приходять метали…

 

…Але,.. випробувана тисячоліттями життєва філософія аріїв приходить у протиріччя із тією, яка десятки тисяч років існувала в оточуючій їх реальності. Розпочинається конфлікт двох світів, тобто, боротьба світлої арійської ідеології з ідеологією первісного варварства…

 

…Ми є недосконалі, гріховні, жорстокі, розпутні, занадто матеріальні – тому що поряд з нами, нащадками арійців, живуть послідовники неандертальців і кроманьйонців. А якась частинка їхньої варварської крові нуртує і у нас самих. Вони нібито розчинилися, асимілювалися серед арійців. Але їхня дика сутність все ж періодично проявляється користолюбством і аморальністю, кривавими бунтами, насильством та війнами. У той же час ми є милосердними, духовними, гуманними, щирими, відвертими, творчими – тому, що є нащадками гіперборейців.

 

Звичайно, арійців, так би мовити у чистому вигляді, уже не залишилось. Мігруючи зі своєї Батьківщини Гіпербореї на південь, оріяни постійно контактували з іншими племенами. Тисячоліття спільного проживання з нащадками первісних людей далися взнаки. В результаті змішування арійців з місцевими аборигенами виникали нові держави, нації та мови.

 

Також результатом асиміляції стала поява народів так званої індоєвропейської мовної групи. До неї увійшли слов’яни, германці, греки, вірмени, балти, іллірійці, індійці, іранці, фракійці, хети, фрігійці, кельти, італіки, тохарці. Ядром індоєвропейської групи народів є українці, білоруси та поляки, у крові яких вміст арійських генів є найвищим.

 

Білі ж народи, які не належать до індоєвропейської групи, є цілком осібною гілкою людської популяції. І пройшли свій, цілком відмінний шлях становлення у зовсім іншому культурному середовищі. Найбільш імовірно, вони є результатом еволюційного розвитку кроманьйонців.

 

Але процес змішування був двохсторонній: з одного боку – дикий світ розвивався, поступово піднімаючись до рівня цивілізованості. З іншого – арійці частково деградували, опускаючись до рівня аборигенів. Сучасний суперечливий світ якраз і є результатом синтезу двох світів, двох ідеологій, двох філософій життя…

 

…Важкий тягар неандертало-кроманьйонства не дозволяє людству бути досконалим. На свою біду оріяни, а пізніше їхні нащадки українці, розчинили у своєму середовищі велику кількість первісних людей. Ця руйнівна, некерована, антидержавна, дика сила час від часу в періоди лихоліть вибухає жорстокими погромами, бешкетами і сліпою різаниною. Неандертальці знаходять один одного, згуртовуються і починають жорстоко мстити арійцям. Первісна дикість на деякий час перемагає – їхні нащадки руйнують хліборобську культуру, національні основи і моральні засади оріян-українців. Потрібна така ж дика сила, щоб утихомирити бунтівників. Після чого настає відносне затишшя – до наступного бунту дикості.

 

Уся наша підлість, тваринна жорстокість і гедонізм (коли тілесні насолоди є метою життя) – родом з первісності. Поборювання у собі кроманьйонця та неандертальця і, натомість, оріянізація свого внутрішнього світу і є цивілізаційним шляхом людства. Від того, хто у цій боротьбі переможе, – первісна людина чи арієць – буде залежати подальша доля людства.

 

Створені аріями потужні розвинені суспільства (так званий “золотий мільярд” – Європа, Північна Америка, Австралія) є лідерами у сучасному світі. Саме це й не дає нашій цивілізації загинути. Людство розвивається, дякуючи науці, технічному прогресу, освіті, демократії та гуманізму, які панують у цивілізованих країнах.

 

Як довго нащадки аріїв будуть домінувати? – невідомо. Але не має сумніву: якщо вони втратять лідерство, то лице нашої планети дуже швидко зміниться. І нас чекатимуть трагічні часи. Якщо неандертало-кроманьйонець переможе, то людство знову опуститься до рівня первісної дикості.

 

Розділ 5. Трипільська цивілізація (ч.1)

Частина перша. Трипільці – генетичні предки українців

 

 

Коли відомий український археолог чеського походження Вікентій В’ячеславович Хвойка у 1896 році біля села Трипілля на Київщині знайшов залишки якогось давнього поселення, ніхто й не здогадувався, що тим самим було зроблено одне із найбільших наукових відкриттів за всю історію світової археології. Через деякий час подібні знахідки було ним виявлено і в інших місцях, в тому числі й у самому Києві.

 

Стало зрозуміло, що відкрито якусь давню культуру. За місцем першої знахідки її було названо Трипільською. Пізніше залишки цієї культури було знайдено і в інших країнах. На основі географії пам’яток було встановлено її межі – це територія України, Молдови і Східної Трансільванії. У Молдові і Румунії (за місцем відкриття) її називають культурою Кукутені. Однак, у цих країнах культура Трипілля-Кукутені займає відносно незначну територію. Основна ж її площа припадає саме на територію нашої держави. Трипільці, а точніше арії, займали простори майже усієї сучасної України…

 

…Початок Трипільської епохи багатьма істориками датується шостим тисячоліттям до нашої ери (5400 чи 5500 рік). Однак після прочитання архіву Шу-Нун цю дату можна перенести вглиб історії ще на тисячу років. Таким чином, Трипільська цивілізація була започаткована приблизно у 6200 році до нашої ери…

 

…Трипільська цивілізація була революційним проривом у світовій історії. Оріяни-праукраїнці, вперше у світі винайшовши і запровадивши рільництво, здійснили перехід від споживаючого, привласнюючого господарства до виробляючого. Землеробство стало основою життя трипільців. Вони вирощували пшеницю, кілька сортів ячменю, овес, просо, бобові, жито, коноплі.

 

Також мали горóди, сади і виноградники. Уміли виготовляти вино, медовуху та варити пиво! Землю обробляли за допомогою мотик з кам’яним, роговим, а через деякий час – бронзовим наконечником. Пізніше почали використовувати плуги. Зерно мололи за допомогою кам’яних зернотерок та жорен. З часом навчились будувати водяні і повітряні млини. З борошна вперше у світі почали випікали запашний хліб, різного виду пампушки, пиріжки і галушки. Із сушених фруктів варили узвар.

 

Крім землеробства значне місце у житті трипільців-праукраїнців займало також тваринництво. Розводили корів, кіз, овець, свиней, домашню птицю а також биків і коней, яких повсюдно використовували як тяглову силу. Споживали молоко, уміли виготовляти сметану, масло і сир. З появою землеробства та тваринництва трипільці не відмовились і від традиційних занять, таких як полювання, рибальство та збиральництво. Однак ці види діяльності для них були лише допоміжними – як доповнення до раціону.

 

Небачених досі висот досягли ремесла. Виготовлялись предмети побуту, прикраси, зброя та найрізноманітніші знаряддя праці з каменю, дерева, кісток, рогів, пізніше – з міді і бронзи. Вперше широкого вжитку набувають меблі – ліжка, лавки, стільці, шафи, скрині, столи. Усе це майстри полірували, прикрашали різьбою зі складними візерунками, покривали різнокольоровими фарбами і лаками.

 

Трипільці винайшли гончарне колесо і виготовляли чудової якості глиняний посуд – кухонний, господарський та культовий, який потім обпалювали у печах. Кераміка розписувалась чорною, червоною, білою та жовтою фарбами, прикрашалась складним орнаментом, який відображав язичницькі та космогонічні погляди трипільців. Зокрема, часто зустрічається зображення хреста і знаменитої Сварги (свастики), яка у трипільців-аріїв була священним символом.

 

Трипільці першими оволоділи секретом обробки металів. Зароджується металургія. Спочатку вони використовували мідь, а у четвертому тисячолітті до нашої ери з’являється перший штучний метал – бронза. В Україні відкрито і досліджено близько двох десятків бронзоливарних майстерень. Бронзу виготовляли, змішуючи розтоплені у спеціальних печах мідь і олово. Знайдено сотні кам’яних і глиняних матриць, з яких виливали серпи, ножі, наконечники стріл та списів, сокири, прикраси тощо. З’являються також кузні, де ремісники кували вироби із металів. Крім міді і бронзи майстри використовували срібло і навіть золото. З цих благородних металів в основному виготовлялись прикраси.

 

Трипільці винайшли ткацький верстат. Тому на відміну від північних і північно-східних сусідів (предків сучасних угро-фінських народів), котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудові домоткані вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою.

 

Мали кілька видів шкіряного взуття. На шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла чи золота: це – ланцюжки, намиста, пекторалі, підвіски. Використовували кілька видів зачісок. Часто волосся заплітали в одну або дві коси. Користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованої до блиску бронзи чи срібла. Загалом, зовнішній вигляд оріянок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг.

 

Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед чоловіків оріян був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією українців. А вояки крім того ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою українських воїнів та знатних людей…

 

…Виробництво у достатній кількості продуктів харчування, розвиток ремесел привів до появи у трипільців торгівлі. Спочатку вона носила натуральний характер, тобто, одні товари обмінювали на інші. Пізніше з’являються товарно-грошові відносини. Роль грошей могли виконувати мідні, бронзові чи золоті вироби, а також великі стандартизовані кремінні пластини.

 

Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера.

 

Трипільці мали досить багаті наукові знання. Вони володіли основами математики, геометрії, астрономії, винайшли колесо. Створили найдавніший у світі календар, який використовували для господарської та наукової діяльності. Уміли лікувати різноманітні хвороби, робити прості хірургічні операції.

 

А носіями цих знань була суспільна еліта, духовні провідники народу – волхви. Ці мудреці були єдиними людьми, котрі ще володіли здібностями, які колись були властиві усім гіперборейцям. Очевидно, Боги залишили цих небагатьох Вибраних, як канал зв’язку між людьми і Вищими Силами, як посередників, щоб за їх допомогою наділяти людей необхідними знаннями і регулювати суспільний розвиток. Свій досвід і вміння волхви берегли і передавали з покоління у покоління лише таким самим Вибраним і Духовним, оскільки, попавши у недобрі руки, ці знання могли наробити великого лиха…

 

…Оріяни-праукраїнці першими у світі створюють свою писемність. І вона не обмежувалася лише піктографічними написами, відкритими у Кам’яній Могилі. Ще в шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття, під час розкопок трипільських поселень, у різних кінцях України були знайдені глиняні таблички, посуд та прясла з загадковими письменами. Отож, використання письма для зберігання найрізноманітнішої інформації у праукраїнців було доволі поширеним явищем.

 

Трипільці мешкали у глинобитних, білених ззовні і зсередини одно-, або двоповерхових будівлях. Це вже були справжні будинки, у яких вперше з’явилися двері, вікна, дво-, або чотирисхилий дах, горище, глиняна підлога (настил із колод, обмазаних глиною), меблі, печі, господарські скрині, освітлення (каганці).

 

У двоповерхових будинках перший поверх часто мав господарське призначення, а на другому жила сім’я. Обійстя були досить великими, площею від 20 до 150 м2. Поділялися на кімнати, яких могло бути від двох до шести. Звичайно у такому будинку дружно проживало кілька поколінь трипільців. Навколо будинків завжди був добре доглянутий горóд і садок. А усе господарство обгороджувалось плетеним тином. Це був захист (ні-ні, не від злодіїв), щоб домашня птиця і худоба не розбрелась і не наробила збитків сусідам.

 

Будинки, як ззовні, так і зсередини, усіляко прикрашались. Наприклад, зовнішні стіни розмальовувались кольоровими фарбами, з використанням рослинних та тваринних мотивів. Внутрішні стіни білили підфарбованою глиною чи вапном, надаючи їм білого, або кольорового відтінку (наприклад, жовтого чи помаранчевого). Печі та комини розмальовувались різнокольоровими узорами. А навколо будинків завжди були квітники, де висаджувались волошки, мальви, чорнобривці тощо.

 

Кілька десятків будинків утворювало село, у якому зазвичай проживало 600-700 людей. Оріяни селилися найчастіше на високих берегах річок, часом перегороджуючи їх, утворюючи ставки, будуючи водяні млини. Звичайно на ставках і річках у великій кількості плавала домашня і дика водоплавна птиця. Додайте до усього вищесказаного теплий літній день, спів соловейка, гул хрущів над вишнями, далекий спів дівчат – і ви отримаєте ідилічну картину життя типового трипільського поселення. А заодно задайтесь запитанням: ну, чим не українське село епохи 17-19 століть?

 

Трипільці-праукраїнці прославились також тим, що першими у світі почали будувати великі протоміста. Вони вражають своїми розмірами. Площа такого городища звичайно становила понад 100 гектарів. І мешкало у ньому до 10 тисяч жителів. Таких міст-велетнів в одній лише Черкаській області вченими уже виявлено близько тридцяти. А скільки їх було по усій Україні? Сотні? Тисячі?

 

Нагадаємо, що знаменитий Вавилон (кілька тисяч років пізніше) теж мав площу приблизно 100 гектарів. Міст, подібних йому, у Вавилонському царстві було зовсім не багато! У Трипіллі ж такі міста були звичайним явищем. Більше того, в Україні вченими відкрито ще масштабніші поселення. Наприклад, протомісто Вільхівець мало площу 150 га, Небелівка – 220, Томашівка – 250, Майданка – 270 га. Найбільшим із відкритих на даний час є протомісто Тальянки площею 450 гектарів, в якому проживало до 30 тисяч людей. Воно в чотири рази більше за Вавилон! Ніде більше у світі подібних міст на той час не будували!

 

Трипільці дбали про благоустрій своїх поселень. У центрі сіл та міст завжди був величезний майдан (у Тальянках площею майже 60 гектарів). Він використовувався для здійснення якихось культових дій і проведення народних зібрань. Навколо майдану по кругу забудовувались житлові, адміністративні і культові будівлі. Деякі з них були площею від 50 до 300 м2, з великою кількістю кімнат. А іноді довжина будинків сягала до 600 метрів! Міста мали в’їзди, виїзди, добре впорядковані вулиці, тротуари. Навколо міста будувались оборонні вали для захисту від ворогів і хижих звірів. Пізніше роль оборонних споруд почав відігравати крайній зовнішній ряд будинків, які навмисне будували дуже щільно один біля одного у вигляді суцільної стіни.

 

За суспільним устроєм Трипільська цивілізація була доволі демократичним утворенням. Сімейна родина, побудована на принципах рівноправності та поваги до старших членів роду і жінок, була основою життя громади. Кілька родин об’єднувались у плем’я. На чолі племен були обрані вожді. Однак усі найважливіші рішення приймались народними зборами. Кілька трипільських племен утворювали племінні союзи, які, в свою чергу, об’єднувались у велику конфедерацію…

 

…Рабство у трипільців було повністю відсутнє, як суспільне явище. Загалом оріяни-праукраїнці, попри життєві катаклізми і сутички з дикими нащадками кроманьйонців, намагалися зберігати традиції демократії і гуманізму, які панували в їхній колишній Батьківщині – Гіпербореї.

 

Трипільська цивілізація і зараз дивує нас своїми культурними досягненнями. Духовний світ оріян – це те першоджерело, з якого пізніше черпатимуть свої релігійні, культові і світоглядні уявлення усі інші земні цивілізації. Трипільці мали розгалужену систему міфологічних вірувань, ритуалів, обрядів, які вони зуміли зберегти ще від часів Гіпербореї. Вони вірили в безсмертя душі. У великій пошані була Богиня-Матір, яка символізувала материнство й земну родючість. Пізніше вона стане богинею Інанною у шумерів, Ісідою у єгиптян, Деметрою у греків. А боги інших давніх світових релігій Енліль, Гатумдуг, Ніндара, Енкі, Ашнан, Ішкур, Зевс, як ми уже писали, – теж родом з України-Трипілля! Поширеним був культ Бика, як символу сили, неба і небесних явищ, Змія, як знаку вічності та безперервного руху.

 

У трипільців розвивається образотворче мистецтво і скульптура. Археологи знаходять тисячі одиниць чудово оздобленого посуду, глиняних статуеток і навіть монументальних кам’яних пам’ятників. У пошані було пісенне мистецтво, яке дійшло до нас в українських народних піснях. Українські народні танці і навіть бойове мистецтво гопак також родом з Трипілля.

 

Трипільська цивілізація подарувала людству згадувані уже нами найдавніші у світі Ведичні книги – “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата”, “Рамаяна”. Вони були зібранням священних гімнів оріян-праукраїнців. Пізніше ці книги ляжуть в основу епосів інших індоєвропейських народів. “Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що “Рігведа” зародилася на берегах Дніпра”. (Б.Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М.Кікешева “Заклик до слов’ян”).

 

Третина жителів сучасної Європи містять у собі частинку трипільської крові. Тому, що багато племен, предків нинішніх європейців, колись в епоху Трипілля проживали на території України. А пізніше вони переселилися на ті землі, на яких проживають нині. Але справжніми духовними і культурними нащадками Трипільської цивілізації є сучасні етнічні українці.

 

Що дає нам право так заявити? По-перше, Трипільська культура існувала на землях України, а не Московії, Греції чи, скажімо, Франції. Географічно – вона наша. По-друге, сучасне українське населення є автохтонним на цій території. І від часів Трипілля нікуди звідси не зникало. Тож і генетика та традиції не могли зникнути.

 

Наступне, ми є нація хліборобів. Трипільці-арії на генетичному рівні передали нам любов та повагу до землі і сільськогосподарської праці. Велику хліборобську культуру українців не змогли вбити ні Голодомор, ні репресії, ні страхіття колективізації з подальшим “райським” колгоспним життям.

 

І, нарешті, ми запозичили у трипільців практично усе: хати, городи, квітники і плетені паркани навколо хат, вбрання і мистецтво вишивки, посуд і орнамент на ньому, звичку розмальовувати хати і комини, “оселедці” у воїнів, килимарство, різьбу по дереву, пісенні і музичні традиції, народний фольклор, вечорниці, свята, писанки, національну кухню. Духовність, щирість, доброта, миролюбність, шанобливе ставлення до старших, до матерів, жінок, до хліба – це теж від трипільців. А вони усе це запозичили у своїх далеких предків – гіперборейців.

 

Оріяни були землеробами. Засоби до життя (їжу та одяг) вони мирно брали у Матінки-природи, вирощуючи усе необхідне на землі. Це був взаємний процес: Природа милостиво дарувала, а люди вдячно ці дари приймали. А не забирали їх шляхом вбивства (полювання на тварин), чи грабежу собі подібних (війни). Це виховувало у них доброту і неприйняття насильства та жорстокості, як способу отримання засобів до життя.

 

Повага до Землі-годувальниці, осілість і тривале проживання на одній території сприяли тому, що рільничі народи любили свою землю, яка їх годувала. Вони зневажали загарбництво і паразитування за рахунок інших. Так формувався особливий менталітет українців. Саме тому нинішні генетичні українці (тут ми не говоримо про космополітів та зрусифікованих покручів), будучи нащадками великої землеробської культури трипільців-аріїв, є працьовитими, толерантними, милосердними, демократично налаштованими і схильними до компромісу.

 

Ці риси є ознакою сили української нації. Ми сповнені кращих людських якостей, величні духовно та морально – у цьому наша перевага над іншими етносами. Наша Віра, народна мудрість, традиції, звичаї, світогляд, усна народна творчість, танці, пісенне мистецтво є тим безцінним і невичерпним джерелом духовності, яке століттями живитиме усі довколишні народи.

 

Українська мова – також родом з Трипілля. У ній безліч звичних нам слів, якими у свій час послуговувалися трипільці-арії. Наприклад: хліб, ячмінь, буревій, плуг, голуб, іскра, батько, тато, жито, кінь, кобила, срібло, ліс, весна, віл, співати, вирій, зима, равлик, свинець, теля, малина, меч, літо, мідь, олово, вишня, ненька, вогонь, ворота, пити, спати, горіх та багато-багато інших. Трипільці спілкувалися давньоукраїнською мовою, якій було властиве чітке чергування голосних і приголосних у словах. У ній було багато пом’якшуючих букв і звуків, що робило її красивою та милозвучною – усе, як у сучасній українській мові. Та й як могло бути по-іншому: будучи нащадками трипільців, ми, цілком логічно, мусили успадкували і їхню мову.

 

І, нарешті, ще один вражаючий висновок: оскільки Трипільська цивілізація була найбільш архаїчною на нашій планеті, то й давня українська мова, якою спілкувалися її носії, теж є найстарішою прамовою, з якої постали усі інші. Міхал Красуцький, відомий мовознавець у своїй книзі “Древність української мови” писав: “Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських”.

 

У шумерських поемах, Ведичній літературі, грецьких джерелах згадується могутня держава Аратта. Це був багатий та процвітаючий край. Громадяни Аратти жили у справедливості, добробуті та благополуччі. Перший “Золотий вік” людства пов’язаний із Гіпербореєю. А другий був створений арійцями уже після її загибелі на землях загадкової Аратти. Якщо врахувати, що існувала ця цивілізація у 7-4 тисячолітті до нашої ери, то можна зробити висновок, що Трипільська культура і є цією легендарною Араттою. Суперечки стосовно місця її знаходження не мають ніякого сенсу – жодної іншої високорозвиненої цивілізації у цей час на землі не було.

 

Розділ 5. Трипільська цивілізація (ч.2)

 

Частина друга. Друге Велике переселення народів

 

Трипілля-Аратта у своєму розвитку досягла таких висот, що для подальшого її прогресу потрібен був новий життєвий простір. Це було зумовлено кількома факторами. По-перше, удосконалення традиційних знарядь праці і поява перших металів спричинили зростання продуктивності праці трипільців.

 

По-друге, наслідком піднесення виробництва стало покращення харчування. Що, у свою чергу, привело до загального зростання життєвого рівня. Далі, ріст споживання, успіхи народної медицини та покращення якості життя суттєво збільшили середню тривалість життя людей. І, четверте, – усе вищеназване спричинило у Трипіллі демографічний вибух.

 

Стрімко зростає населення країни. Розвиток традиційних виробничих технологій уже не встигав за темпами збільшення кількості жителів міст та сіл. Це й змусило частину трипільців залишити рідні землі і відправитися у світ шукати нові території, які були б придатними для ведення рільничого господарства. Тож, у 5 тисячолітті до нашої ери розпочинається те, що можна назвати Другим Великим переселенням народів.

 

На першому його етапі трипільці розширювали зону проживання довкола своїх традиційних земель. У 5 тисячолітті до н.е. вони колонізували Подністров’я, Побужжя, Закарпаття, Волинь, Лівобережжя Дніпра, Поділля, Приазов’я, Північне Причорномор’я, а згодом і Крим. Загалом, протягом 5-4 тисячоліття до нашої ери практично усі території сучасної України були колонізовані трипільцями. Наші землі поступово перетворюються на густонаселену країну.

 

Тим часом на європейському континенті відбувалися подібні процеси. У цей період триває заселення Європи арійськими племенами. Обживаючи нові землі, арії в основному поселилися там, де й нині живуть їхні нащадки. Відтак у результаті колонізації ними ще донедавна диких європейських просторів почала формуватись сучасна етнічна карта Європи. Так була започаткована велика європейська цивілізація, яка стрімко рушить уперед суспільний прогрес. І яка на довгі роки стане визначальним фактором у розвитку усієї людської цивілізації.

 

Але оріяни колонізували не тільки європейські території. У 4 тисячолітті до н.е. розпочинається наступний етап Великого переселення народів – частина трипільців полишає територію України і вирушає у далекі краї. Праукраїнці (і, напевно, невелика частина прабалтійських та прагерманських племен) обігнули з заходу і сходу Кавказькі гори і опинилися у нинішньому Західному Ірані (або Оріяні, як вони назвали цю територію) та верхів’ях Тігру і Євфрату.

 

У середній течії цих рік жили дикі кочові племена аккадів, халдеїв, гуттів і негрів. Вони здивовано спостерігали, як з півночі йшли дивні люди і розселялися по їхніх землях. Прибулих незнайомців місцеві жителі назвали сумеріянами (шумерами). Чужаки були незвично білошкірими, світлоокими, розмовляли незрозумілою співучою мовою, їхнє військо їхало на конях. Сім’ї, домашній крам, пшеницю везли великими возами. Саме ці прибульці з України – оріяни (сумеріяни, або шумери) – прийшовши у Межиріччя та підкоривши місцеві племена, і заснували велику Шумеро-Аккадську державу.

 

Цьому твердженню можна й не вірити. Але чому тоді у царських могильниках шумерських міст (наприклад у місті Урі) поховані правителі, які є явно не місцевого походження? На фоні темношкірих чи смаглявих корінних жителів усі вони виділяються нордичним типом лиця та будови тіла, є білошкірими і русявими. Крім того, надто уже багато у шумерів спільного з українською національною традицією: у господарстві, культурі та способі життя.

 

Переселенці, прибувши у Месопотамію, будували хати-мазанки. Тобто, плели стіни хат з гнучких прутів і обмазували їх зсередини і ззовні глиною, після чого білили. Нагадаємо лише, що цей тип житла є традиційним для українців. Згодом вони почали розбудовувати міста, наприклад – Ур, Кіш, Ума, Куту, Киян, Марі, Шипар. Міста жили, як окремі держави, мали своїх ковалів, золотарів, зброярів, мельників, учителів.

 

Оріяни зуміли приборкати примхливі ріки Євфрат і Тігр. Вони споруджували земляні вали, які оберігали їхні поселення від повеней. На чолі кожного сумеріянського (оріянського) селища стояв староста, якого називали “татес”. Звучить надто уже по-українськи – майже, як “тато”.

 

Карта руху трипільців-аріїв в епоху Другого Великого переселення народів 4-2 тисячоліття до нашої ери

 

Шумери займались землеробством і тваринництвом. Виникає питання: звідки у диких місцевих племен могло взятися високорозвинене рільництво? Відповідь проста – воно було принесене у Межиріччя споконвічними трипільцями-землеробами звідти, де й зародилося – з України. Шумери мали також досить розвинене ремесло, уміли виплавляти метали (бронза), виготовляти тканини. На гончарному крузі робили якісний глиняний посуд, що нагадував трипільський. Мали розвинені науки, зокрема, арифметику, геометрію, астрологію, астрономію, медицину.

 

Розвивалась культура: живопис, скульптура, настінна мозаїка. Шумери любили пісенне мистецтво. А одним із найбільш улюблених інструментів у них були цимбали. Вражає їхнє храмове будівництво, зокрема, велич культових зіккуратів. Священною твариною у них був бик. Так само, як і в Україні тих часів.

 

Цікаво, що жінки у сумеріян були у великій пошані і мали рівні права з чоловіками. Нічого подібного серед місцевих аборигенів Межиріччя не було. Ця традиція існувала лише в українців-аріїв. А ввечері шумери усією сім’єю сідали вечеряти. Тепер згадаймо Шевченкове: “Сім’я вечеря коло хати”. Спільна вечеря, коли за одним столом збиралося кілька поколінь, що дружно жили в одній хаті (батьки, діти, онуки), також є давньою українською традицією.

 

Шумери використовували календар. Вони поділили рік на 12 місяців, добу на 24 години, коло на 360 градусів. Знали таблицю множення, могли передбачати сонячні і місячні затемнення. Крім того, у них було своє законодавство. А ще вони користувались піктографічним письмом, яке принесли з України.

 

Однак, збігло кільканадцять століть, і в оріянську Месопотамію вдерлися семітські кочові племена. Оріян було відносно небагато, тому стримати навалу диких племен вони не зуміли. Колись квітучі міста і села були пограбовані. Частина жителів, захищаючи свої землі, загинула. Захопивши Шумеро-Аккадську державу, семіти започаткували нову – Вавілонське царство.

 

Ті шумери, котрим пощастило вижити, залишили Межиріччя і вирушили на північ, де знову заснували нові цивілізації. Так виникло царство Урарту та перші Іранські держави. А у Малій Азії на території сучасної Туреччини вони створили знамените Хеттське царство. Решта сумеріян пішли ще далі на північ і у середині ІІ тисячоліття до нашої ери повернулись на колись давно залишені землі Праукраїни.

 

Але праукраїнці були засновниками не лише Шумеро-Аккадської держави. Вони відіграли головну роль також у формуванні в кінці четвертого тисячоліття до нашої ери Єгипетського царства. Першими царями Єгипту були арійці. Вони ж започаткували перші царські династії.

 

У середині 4 тисячоліття до н.е. у долину річки Ніл прибули перші переселенці з Трипілля. Деяка їхня частина пішла на захід нинішньої Північної Африки, яка в ті часи всепланетного похолодання нагадувала лісостепи нинішньої південної України. Оселившись там, оріяни почали займатися землеробством і розбудовувати звичний їм спосіб життя. З часом більшість з них повернеться до Європи. Ще хтось мігрує до Єгипетського царства, де у той час заправляли їхні колишні земляки.

 

Ті, що залишаться, будуть асимільовані місцевими племенами туарегів. Однак, у звичаях і побуті місцевих жителів ще й досьогодні зберігся оріянський слід. Наприклад, туареги називають річку “вóда”. Молодь збирається на “вечорниці”, співають пісень, де багато слів і звучання нагадують українські народні пісні. В одязі жінок-туарегок є багато елементів вишивки (червоного-чорного), що подібні до наших українських вишиванок. Та й колір шкіри туарегів значно світліший, ніж в інших навколишніх народів.

 

Трипільці, котрі поселилися у долині річки Ніл, створили дві держави: на півночі – Нижній Єгипет і на півдні – Верхній Єгипет. Приблизно у 3000 році до н.е. два царства будуть об’єднані у єдиній державі. Об’єднувачем країни став цар півдня Менес. На місці сучасного Каїру він побудував храм Хет-ка-Пта, що у перекладі означає “Будинок Духа Птаха”. (Звучить чомусь дуже подібно до українського: Хатка Птаха). Пізніше греки назовуть його “Ейгюптус”. Це слово й увійде в історію, як назва цілої країни.

 

Розпочався цивілізований династичний період історії Єгипту. Цікавим є той факт, що правитель Менес не був місцевого походження. Він, так само, як і уся єгипетська правляча еліта, був нащадком пелазгів – переселенців з Праукраїни, які у середині 4 тисячоліття до нашої ери заселили долину річки Ніл.

 

На користь цієї гіпотези говорить кілька фактів. По-перше. У давніх джерелах Менес згадується не як темношкірий абориген, а як високий та світлошкірий прибулець. По-друге. Згадайте українську назву храму: Хет-ка-Пта (Хатка Птаха). Вона явно не місцевого походження. По-третє. Єгиптяни епохи Менеса обожнювали лелеку. І на честь птаха навіть збудували храм. У пелазгів він також вважався священним. По-четверте. Вплив трипільської культури відчувався в усьому: у мові, побуті, звичаях, елементах одягу і релігійних віруваннях єгиптян. А на стінах єгипетських храмів часто зустрічається зображення, що нагадує тризуб, який був одним із символів трипільців.

 

Зображення на гробниці фараона Херембеха (2 тисячоліття до нашої ери) Трипілець-гіксос з чубом-оселедцем

 

Друга міграційна хвиля з України до Єгипту розпочалася у 18-17 столітті до н.е. На цей раз володарями країни стали гіксоси, котрі також були одним із арійських народів Трипілля-Аратти. Вони заснували 15 і 16 династію єгипетських фараонів. Це були високі на зріст, русяві, синьоокі та білошкірі люди. Багато з них носили чуби-оселедці. Вони привезли з собою і поширили у Єгипті металеву зброю, колісниці і вози.

 

Слово гіксоси сучасними єгиптологами перекладається, як “володарі чужоземних країн”. Це також говорить про те, що вони були не місцевого, а прийшлого походження. Імена їхніх фараонів мають явно українське коріння: Мина, Киян, Шишак, Тудалій, Гузій, Вусирод, Гор, Любарн, Укрмир. І ще один цікавий факт: померлих фараонів єгиптяни відвозили до місця поховання на… санях. І це у країні, де ніхто не знав, що таке сніг!? Звідки така традиція? Та з України, звісно! Подібний звичай існував в українців і пізніше: в епоху Київської Імперії у такий спосіб часто ховали київських князів.

 

Традиція будувати на місці поховання єгипетських фараонів величні піраміди також не є випадковістю. Згадайте, що ховаючи померлих правителів, скіфи насипали величезні кургани-піраміди. Такий же звичай існував і в епоху Київської Імперії. За часів Козаччини загиблих гетьманів, полковників та простих козаків також вшановували високими земляними курганами. По усій території України їх розкидано тисячі. Цей звичай бере початок ще від часів Трипілля. Тож не дивно, що мігрувавши до Єгипту, українці принесли з собою і свої поховальні обряди.

 

Зараз на території Єгипту проживають араби, які у свій час завоювали цю країну. Мова, якою говорили фараони, померла. Сучасні єгиптяни говорять мовою завойовників – арабською. Але араби не можуть вважатися спадкоємцями Єгипетського царства, оскільки не є нащадками перших єгиптян. Їхня культура є цілком відмінною від тієї, яка існувала на цих землях кілька тисяч років тому. Засновниками і творцями ранньоєгипетської держави були вихідці з Трипілля-Аратти. Тобто – праукраїнці!

 

Важливу роль у переселенських рухах тих часів відіграли згадувані уже нами пелазги. Це було об’єднання давньоукраїнських племен часів Трипільської цивілізації. Проживали у поріччі Росі, Дніпра, Десни, Прип’яті. У 4 тисячолітті до нашої ери вони залишили Трипілля-Аратту і вирушили освоювати нові землі.

 

У кінці ІІІ тисячоліття до нашої ери пелазги завоювали острів Кріт, де заснували величну Мінойську цивілізацію. За рівнем свого розвитку вона стала унікальним явищем у світовій історії. Перші грецькі міста-держави, які виникли у Малій Азії, і навіть легендарна Троя теж були засновані пелазгами. А грецькі народи-державотворці – ахейці, іонійці, дорійці – ніхто інші, як переселенці з Трипілля! “Батько історії” Геродот колись писав, що Еллада (Стародавня Греція) спочатку називалася Пелазгією. На українське походження пелазгів вказують і назви їхніх племен. Наприклад: пани, галичі, поляни, любичі, гірники, вовки, компанійці, доляни, заліси, лучани, расини.

 

У кінці ІІ тисячоліття до нашої ери трипільське плем’я дорійців (арійців), яке проживало на півдні України, завойовує Грецію і створює тут свою цивілізацію. З їхнім приходом дике місцеве населення познайомилося з такими технологічними новинками, як землеробство, тваринництво, технологія обробки металів, верхова їзда, плуг, металева зброя, ткацтво, писемність, нотна грамота, мистецтво співу тощо.

 

Дорійці дали назву багатьом грецьким топонімам. Наприклад, Еллада (на честь Бога грози Іла), Сіракузи (на Херсонщині – Сірогози), острів Кос (на Івано-Франківщині – місто Косів), острів Карпатос (наші гори Карпати). Головним богом у спартанців-дорійців був Арес. Цей могутній Бог війни у скіфів також вважався верховним божеством. Предмети побуту, посуд, житло спартанців – усе несло у собі традиції трипільців.

 

Частина пелазгів осіла на землях, які з часом стали називатися Палестиною, а їх самих згодом назвали філістимлянами. Отож, у Палестині задовго до приходу на ці землі іудеїв, уже були міста, засновані пелазгами. Це Скіфопіль і Русасалем, котрий зараз називається Єрусалим! Ось що про це пише відомий американський історик Джон А.Вільсон у книзі “Культура Стародавнього Єгипту”: “Гіксоси, мирно вийшовши з Єгипту, побудували місто Єрусалим десь за 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаани звали гіксосів “русами”, а збудоване ними селище “Русасалем”, що означає “Русів постій, мир”. Зі слова “Русасалем” постало слово “Єрусалим”.

 

Ця гіпотеза має наукове підтвердження. Ізраїльський археолог Еммануель Анаті у своїй книзі “Палестина до давніх євреїв” (Лондон, 1964) пише, що під час археологічних досліджень у Палестині були відкриті поховання гіксосів. У могилах вчені виявили керамічні вироби та речі, ідентичні знайденим у Трипіллі.

 

Засновники Римської держави – етруски, теж походять із легендарної Аратти-Трипілля! Це були українські племена, котрі у першому тисячолітті до нашої ери заселили північ Апеннінського півострова. Ще у 1853 році у Московській імперії була видана книга Олександра Черткова “Пелазго-фракійські племена, що населяли Італію”. Перед написанням цієї книги автор у європейських бібліотеках детально дослідив оригінальні твори античних авторів. Це дало йому змогу зробити сенсаційний висновок про те, що творцями античної цивілізації були вихідці з українських земель – пелазги та етруски. У своїх висновках він опирався на свідчення Страбона, Діонісія Галікарнаського, Геродота, Тіта Лівія, Плутарха, Плінія, Платона та інших.

 

Олександр Чертков подає назви етруських племен, котрі, внаслідок демографічного вибуху, залишили простори Трипілля-Аратти і переселилися до Італії та Греції. Це: орачі, трояни, дуліби, ірпіни, бреги, поляни, обричі, давні. Як бачимо, чисто українські слова. Нічого латинського у них немає.

 

Називає він і імена перших етруських міст: Оріана, Кордон, Порусія, Оратанія, Малюта, Кума, Русалія, Коса, Курінь, Спѝна, Галичі, Луг, Перун, Боян, Поляна, Лугань, Тур, Мотига, Київ, Озеро, Лях, Сало. Знову – українізми! А ось українські слова, якими етруски послуговувалися ще у другому тисячолітті до нашої ери: скриня, господиня, земля, святиня, хата, погани, жупан, тризна та багато інших.

 

Тож не дивно, що Тіт Лівій колись написав: “Від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого – усе було заселене етруськими племенами”. На цих землях етруски створили високорозвинену цивілізацію, що передувала римській. Розвивалася економіка, архітектура, містобудування, мистецтво, художнє ремесло. Етруські жінки мали рівні права з чоловіками, користувалися великою пошаною і приймали активну участь у суспільному житті країни. Це знову – суто українське явище.

 

А ще етруски танцювали… гопак. Свідчення про це О.Чертков віднайшов у працях давніх авторів. Діонісій Галікарнаський писав про молодих патриціїв, котрі проходячи вулицями Риму “…співали й спритно танцювали, жваво підстрибуючи та тупаючи ногами”. І далі: “Один із учасників танцює вприсядку, просуваючись поволі уперед, а інші йдуть слідом, співаючи пісні”. Чи танцюють подібні танці у супроводі хору італійці? Ні! Так танцюють лише українці!

 

У 7 столітті до нашої ери Етрурія вступає у смугу кризи. І згодом буде підкорена місцевими грецькими та латинськими племенами. За словами О.Черткова, помираючи, етруська держава дала початок грецькій та римській цивілізаціям.

 

Вирушили оріяни-праукраїнці і на Схід. Вони пройшли територіями Середньої Азії, Ірану і дійшли до Індії, яку назвали Бгарата, на честь своєї Батьківщини Аратти. І тут, у Бгараті, оріяни записали свої священні тексти та гімни у книгах “Рігведі” (друга половина ІІ тисячоліття до н.е.) та “Авесті” (початок І тисячоліття до н.е.).

 

У сучасній науці побутує думка про те, що Ведична література народилася в Індії, і що це є священні тексти індуїзму. Але таке твердження не відповідає істині. Ведичні тексти створювалися аріями, які ніколи не були автохтонним населенням Індії. Тож, Ведична література могла з’явитися там лише з приходом арійців. І оспівувати індуїзм арії також не могли – у них були зовсім інші вірування та Боги.

 

Про це у своїй книзі “Індійська філософія” пише президент Індії, видатний історик та філософ С.Радгакрішнан: “Веди – найстародавніший пам’ятник людського розуму, яким розпоряджається людство… Оріяни принесли з собою поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скитії-Руси-України”.

 

А ось що пишуть Креґем Кларк та Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед: “У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів. А є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря”.

 

Тож, Священне Ведичне вчення зародилось на території України. А з початком Великого переселення трипільців-аріїв поширилось до Індії. Цілком зрозуміло, що з часом Ведична література пристосувалася до місцевих умов і за формою набула деяких індуських рис. Саме це й вводить в оману дослідників. Якби Ведичні тексти збереглися в Україні, то за формою вони були б зовсім іншими.

 

Прийнято вважати, що мовою, на якій розмовляли арійські народи, був санскрит. У зв’язку з цим виникає кілька логічних запитань: хто був його творцем?; де він виник?; коли з’явилася ця мова? Учені й досі не мають єдиної думки з цього приводу. Усі лише сходяться на тому, що: перше – цією мовою розмовляли індоєвропейські народи; друге – вона, очевидно, є найдавнішою у світі; третє – санскрит остаточно сформувався у 5 столітті до нашої ери, як мова релігійної еліти – брахманів, і за останні дві з половиною тисячі років не зазнав істотних змін; четверте – ця мова не була у широкому ужитку, а зберігалася, як священна; п’яте – вона є мертвою мовою, а її носії уже давно вимерли; шосте – санскрит зберігся лише в Індії. Ним написані священні книги “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата” та інші.

 

Але в усіх цих стереотипах є кілька помилок, які унеможливлюють знаходження відповіді на запитання про місце виникнення та творців цієї мови. І головна помилка полягає у тому, що нинішній варіант санскриту вважається його оригінальною версією. Виходячи з цього дійсно важко віднайти його Батьківщину, оскільки ця мова не схожа на жодну іншу.

 

Але можна піти зовсім іншим шляхом. Однозначно, що санскрит не є мовою автохтонного населення Індії – це мова прийшла. Жодної іншої міграційної хвилі, окрім арійської, у 2 тисячолітті до нашої ери історія не знає. Тож санскрит до Індостану могли принести лише арії, які цією мовою розмовляли. Батьківщиною арійців було Північне Причорномор’я. Звідси висновок: санскрит виник на території України. Про це у книзі “Етнологія Європи” пише відомий дослідник Р.Дж.Латгем: “…санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилась тому, що до Індії, далеко перед народженням Христа, прибули арії з України”.

 

Подібну думку висловив мовознавець А.Діамонт у книзі “Історія та оригінальність мови”: “У степах Східної Європи, більше, ніж 5000 років тому, започаткувалася індоєвропейська мова. Її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу”. Про українське коріння санскриту стверджують також С.Радгакрішнан, Р.С.Маюмдар та багато інших вчених.

 

Є достатньо фактів, які підтверджують правильність цих висновків. По-перше, на основі досліджень санскриту багато учених заявило, що найбільш наближеною до нього є українська мова. Зокрема про це говорить відомий московський історик, філософ, поет, мовознавець та релігійний діяч 19 століття Олексій Степанович Хом’яков (1804-1860 р.р.). До такого висновку він прийшов, коли готував до друку перший у Московії словник санскритської мови.

 

По-друге, у санскриті є більше тисячі українських слів, якими ми користуємося й донині. Наприклад: тато, буття, ворота, сотня, узвар, пити, дати, йти, ясно, святий, вогонь, рушати, спати, кіл, диво, віра, плавати, ліпити, радити, уміти, отаман, зима, кара, їжа, ненька, могутній, нова, наречена, сад, Дажбог, сміх, тонкий, весна, гарний, орач, орати, бити.

 

Третє. Українська мова стала ключем для розшифрування багатьох давніх текстів. Всесвітньовідомий французький історик та лінгвіст Жан-Франсуа Шампольйон тривалий час намагався прочитати єгипетські письмена. Але безуспішно. Доки не зацікавився давньоукраїнською мовою. Використовуючи її, він зрештою зумів у 1822 році прочитати єгипетські ієрогліфи. Інший приклад: у 1975 році болгарський учений Джон Стойко на основі української мови розшифрував письмена етрусків. Це свідчить, що українська мова є найдавнішою. Вона є тією прамовою, з якої пішли усі інші мови відомих стародавніх культур та цивілізацій.

 

По-четверте, первинний санскрит є священним засобом комунікації. Він був даний арійцям Богами для спілкування ще у “золоті” часи Гіпербореї. Відповідно – це була благородна мова, чиста та без інвективу (матюків). Тепер згадаймо, що українська мова є практично єдиною у світі, де відсутнє лихослів’я. Чому? Тому, що створена вона була на основі санскриту та мовних традицій аріїв.

 

П’яте. Священні Ведичні тексти були принесені до Індії і записані на санскриті арійцями. Разом з ними прийшли і їхні вірування. А тепер давайте порівняємо українську та індуську міфологію. Вражаюче, але вона є ідентичною. Судіть самі: наш верховний Бог Сварог існує в Індії, як Сварга, Дажбог у індусів – Дажба, Перун – Варуна, Бог вітрів Вій та смерті Яма зовуться так само, а Трипільська Діва збереглася в Індії, як Дева.

 

Тож, ідентичність санскриту та української мови є незаперечною. Але виникає логічне запитання: чому ж тоді санскрит і українська мова різняться між собою? Відповідь є досить простою. Арії, які мігрували з України до Індії, кілька тисяч років жили у відриві від своєї Батьківщини. За цей час їхня мова контактувала з мовами місцевих автохтонних народів. Зрозуміло, що під їхнім впливом вона зазнала суттєвих змін. З часом сформувався той її варіант, який ми усі знаємо і називаємо санскритом.

 

У цьому й помилка: те, що вчені вважають первинним санскритом, є лише мовною мішаниною, яка остаточно сформувалася у 5 столітті до нашої ери. Тобто – це є спотворений індійський варіант давньої української мови. А оригінально санскрит був зовсім іншим. В своїй основі це була мова арійських народів, які в епоху Трипілля-Аратти проживали на території України. Тобто – це була давньоукраїнська мова.

 

Тож, говорячи про санскрит, ми повинні мати на увазі не той його теперішній мікс, на якому був написаний індуський варіант “Рігведи”, “Авести” чи “Магабгарати”, а давньоукраїнську мову праукраїнців-аріїв часів Трипілля.

 

У 80-х роках 20 століття у пустелі Такла-Макан, у басейні річки Тарім, біля міст Черчень, Урумчі та Лоулань (Китайська Народна Республіка) були знайдені поховання людей. Дякуючи сухому клімату та солоним ґрунтам мумії чудово збереглися. І нічого у цьому не було б дивного, якби не одне але… Усі вони належали білим європейцям з характерною нордичною будовою обличчя та тіла. На даний час у різних кінцях Китаю таких мумій знайдено уже кілька сотень. Їхній вік вченими оцінюється від чотирьох до двох тисяч років!

 

Це відкриття поставило перед істориками цілу низку запитань. Звідки у Китаї європейці? Хто ці люди? Як вони опинилися за тисячі кілометрів від своїх земель? І взагалі – де знаходиться їхня перша Батьківщина?

 

Подальші дослідження показали, що муміфіковані тіла належать представникам арійської раси, котрі у 2 тисячолітті до нашої ери мігрували на територію Західного Китаю. Ця версія спочатку була нічим не підтвердженою гіпотезою. Доки у 2010 році не було проведене генетичне дослідження мумій. Для вивчення були взяті найстаріші тіла, поховані приблизно у 2000 році до нашої ери. Генетичний аналіз показав, що залишки містять у собі гаплогрупу R1a, яка є характерною лише для арійських народів.

 

Тож, питання було вирішено: це дійсно були європейці. Таким чином, починаючи з ІІІ тисячоліття до н.е. у Китаї проживали арії. Якщо врахувати, що це був період Великого переселення народів, то їхня поява в Азії не була чимось дивним. Міграція трипільців-аріїв до Китаю стала наслідком демографічного вибуху у Трипіллі-Аратті. Тохарійці (саме так учені назвали цих переселенців з Праукраїни) вирушили на Схід у пошуках земель, придатних для ведення рільничого господарства.

 

Дослідження поховань показали, що “китайські” арії досягли дивовижно високого рівня у своєму розвитку. Були вони високими (170-190 см), кремезними та білошкірими людьми. Носили розкішний, барвистий одяг, пошитий з якісних різнокольорових тканин, які й через тисячі років не втратили яскравість. Одягали штани, пальта, сорочки, панчохи, якісне шкіряне взуття та багато прикрашені капелюхи.

 

Серед речей, знайдених у похованнях, були шуби, шкіряні рукавички та сумки, ножі, дзеркала, прикраси, чудовий посуд, зерна пшениці і навіть дитяча пляшечка для годування немовляти, яка була виготовлена з овечого соскá. Усе це говорить про те, що тохарійці були висококультурним народом, займалися сільським господарством та мали досить розвинені різноманітні ремесла. “Китайські” арії уміли навіть робити хірургічні операції, про що свідчить розріз на шиї однієї із мумій чоловічої статі, який був зашитий кінським волосом.

 

Відкриття арійських поховань у Китаї змушує учених переглянути давню історію цієї країни. Усе говорить про те, що Західний Китай був заселений білими людьми ще до того, як там з’явилися монголоїди. І лише у 8 столітті до нашої ери арійці були витіснені, знищені або асимільовані тюркомовними народами монголоїдного типу. Якщо подібні поховання будуть знайдені і в інших провінціях, то можна буде говорити про культурну експансію європейських аріїв по усій території Китаю.

 

Мумія мужчини-арійця (2 тисячоліття до нашої ери) Знайдена біля міста Черчень, Китай

 

І інший висновок: є усі підстави говорити про те, що найважливіші винаходи, які приписують місцевим аборигенам, також були принесені у Китай українськими аріями. Наприклад, метали, досконала зброя (мечі з обома загостреними сторонами, сокири, луки, булави, списи з металевими наконечниками, міцні метало-шкіряні обладунки), колесо зі спицями, господарські вози, бойові колісниці, кінська упряж (дерев’яні вудила, батіг, шкіряні вуздечка та сідла), верхова їзда, різного виду тканини і ткацькі верстати для їх виготовлення, якісний посуд. Адже вищої культури ІІ тисячоліття до нашої ери, ніж тохаро-арійська, у Китаї ще відкрито не було. Нічого подібного місцеві монголоїди на усьому азіатському континенті у цей час створити не змогли.

 

Не викликає сумніву, що й такі відомі “китайські” винаходи, як компас, порох, шовк, технологія виготовлення фарфору також належать арійським народам. Якщо українські арії колонізували Західний Китай, то чому вони не могли мати значно ширшу зону свого проживання? Очевидно, у давнину арії населяли усю територію Китаю. Вони й створили усі ці дива тогочасної науки та техніки.

 

Едвін Пуллібланк, з Університету Британської Колумбії (Канада), стверджує про постійну європейську присутність у Китаї у І тисячолітті до нашої ери. У китайських джерелах постійно згадуються добре озброєні білі чужинці-вершники, які контролювали значні території, і славилися неймовірною військовою майстерністю. Канадійський учений переконаний, що це були Причорноморські скіфи. Він також довів, що європейці відіграли головну роль у становленні у 221 році до н.е. першої централізованої Китайської імперії Цінь-Шихуанді.

 

Але з часом арійці будуть підкорені місцевими племенами монголоїдного типу. Аборигенів було надто багато: згадаймо, що Китай уже з самих давніх часів славився неймовірною народжуваністю та непомірною кількістю населення. Тож, предки сучасних китайців, перейнявши в арійців їхні передові військові технології (якісна залізна зброя, засоби захисту, мистецтво верхової їзди, бойові колісниці), зможуть їх підкорити. Велика арійська цивілізація у Китаї загине. А її носії будуть асимільовані серед диких місцевих монголоїдів. Повториться історія з айнами у Японії.

 

Натомість народиться рабовласницький Китай з усіма його жахіттями. Про арійців з часом забудуть, а їхні великі винаходи стануть надбанням аборигенів. Але нічого нового переможці аріїв створити уже більше не зможуть. А лише використовуватимуть те, що було винайдено до них. Йтимуть століття за століттями, змінюватимуться епохи, арійська Європа дивуватиме світ усе новими культурними та технологічними досягненнями. А Китай так і залишатиметься відсталою рабовласницькою державою.

 

Підсумовуючи, скажемо: давно уже прийшов час переглянути загальноприйняту концепцію світової історії. Без сумніву, Шумерська, Єгипетська, Грецька та усі інші ранні держави були великими цивілізаціями. І ми не збираємося применшувати їхню велич. Однак, вони не були першими. Світовим центром, з якого ці культури розвинулися, було Трипілля-Аратта.

 

Про те, що українські землі є “колискою” світової цивілізації, говорить щораз більше учених із світовим ім’ям. Це, зокрема, Дж.Гавкс, Л.Вуллі, Г.Кларк, Георг Біббі, Л.Спраг де Кемп, Р.Гіршмен, Дж.Мелларт та багато інших.

 

Відомий історик Джон Бовле у книзі “Людина у віках” пише: “Арії вийшли з території України”. Герберт Дж.Мюллер у книзі “Воля у стародавньому світі” зазначив: “Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців”. А це уже Джавахарлал Неру, прем’єр-міністр Індії: “Оріянська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра та Дону”. “Україна більше, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв”. (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету, Індія). А ось слова Арвінда Аллока, директора інституту охорони національних пам’яток Індії: “Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі… Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв”.




Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Поперечно-полосатые бусы 1 страница | Поперечно-полосатые бусы 2 страница | Поперечно-полосатые бусы 3 страница | Поперечно-полосатые бусы 4 страница | Поперечно-полосатые бусы 5 страница | Поперечно-полосатые бусы 6 страница | ПАМЯТНИКОВ ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ | Границы химических типов и подтипов щелочных стекол | СЕВЕРОКАВКАЗСКИХ БУС ВТОРОЙ | VIII-IX вв. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.064 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав