Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 6. Кіммерія

Читайте также:
  1. Висновки до першого розділу
  2. Вправи до розділу 8.
  3. Додаткові пояснення до підрозділу 2.1
  4. З точки зору користувача, основними характеристиками монітора є розмір по діагоналі, роздільна здатність, частота регенерації (обновлення) та клас захисту.
  5. Завдання до 3 розділу контрольної розрахункової роботи
  6. І розділ. Філософська теорія
  7. ІІ розділ. Філософська праксологія. Філософія спорту
  8. ІІІ розділ. Історія філософії у викладі першоджерел
  9. На вікові групи не розділяються.
  10. На вікові групи не розділяються.

 

Пройшли тисячі років, змінились епохи. Трипільська цивілізація із архаїчної давно уже перетворилася на високорозвинуте суспільство арійських народів. Наприкінці ІІ тисячоліття до нашої ери на території сучасної України від Тиси і Карпат до Сіверського Дінця, нижньої і середньої течії Десни та пониззя Дону завершився процес формування праукраїнських, прабалтійських і частково прагерманських племен…

 

…В цей же час на землях України розпочинаються процеси, яких не було у попередні тисячоліття. Раніше, у часи Другого Великого переселення народів, праукраїнці залишали обжиті території Трипілля-Аратти, розходились по світу і засновували нові держави. Але приблизно з 15 століття до нашої ери Україна сама стає об’єктом зовнішньої міграції. Першим таким народом-пришельцем, звістка про який дійшла до наших днів, стали кіммерійці.

 

Вперше про ці племена ми дізналися з творів давньогрецького поета Гомера, античних істориків Геродота, Євстафія, Скімпа, Каллімаха, ассирійських, іудейських, урартських авторів. Усі вони залишили доволі заплутані і не завжди зрозумілі описи кіммерійців, через що багато дослідників і досі сперечається у питанні походження та етнічної приналежності цього етносу.

 

Згідно описів давніх істориків, земля кіммерійців у 12-7 століттях до нашої ери простягалася від передгір’я Карпат, пониззя Дунаю до Кубані. Це підтверджують дані археології. Пам’ятки перебування цього народу дійсно знаходять у Криму, Північному Причорномор’ї, в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, біля дніпровських порогів, на Північному Кавказі та інших територіях, зазначених давніми авторами. Античні історики називають топоніми і гідроніми, пов’язані з кіммерійцями. Наприклад: кіммерійські стіни, місто Кіммерик, гора Кіммерій у Криму, кіммерійські переправи, Боспор Кіммерійський (Керченська протока).

 

Тож, такий народ, як кіммерійці, дійсно існував. І з місцем їхнього проживання усе зрозуміло. Проблема в іншому: для істориків залишається загадкою питання його походження. Більшість пристала на думку Геродота, котрий стверджував, що кіммерійці є давньоіранським етносом, який через Кавказ прийшов на землі України, де й створив свою власну державу. За розповідями істориків ці племена, будучи, нібито, агресивними, маючи чудове озброєння і найновітніші методи ведення війни, тероризували південний схід тогочасної України. Вони ж нещадно розгромили близькосхідні держави – Фрігію, Іонію, Лідію. Дісталося й більш іменитим – Ассирії та Урарту, з ними кіммерійці вели безперервні грабіжницькі війни.

 

Однак, ця гіпотеза має ряд недоречностей та явних помилок, які мимоволі її спростовують. Наприклад, давні історики описують державу кіммерійців, як досить високорозвинену, з широкими культурними та торгівельними міжнародними зв’язками. Виникає запитання, як могли кочові племена, прийшовши на чужі землі, створити таке могутнє суспільство? Для цього потрібно мати певні наукові знання, державні традиції та розвинену економіку. Звідки усе це могло бути у диких кочовиків?

 

До того ж, не забуваймо, що на момент приходу кіммерійців (15 століття до н.е.) на території України давно уже існувала потужна цивілізація Трипілля-Аратта. Невже б оріяни-праукраїнці дозволили чужинцям окупувати південний схід своєї країни? А тим більше – створити там якусь державу?!

 

Наступне, той же Геродот, Страбон чи Плутарх пишуть, що кіммерійці мали високорозвинене сільське господарство. Знову недоречність: як вони могли його створити, якщо ніколи до того ним не займались? Це ж не було їхньою традицією, оскільки вони були кочовиками. Перехід кочових племен до осілості завжди був важким та тривалим процесом. Не могли кіммерійці так швидко змінити рід занять. Та ще й досягти таких успіхів у справі, яка була їм чужою, і у якій вони не розумілися.

 

Далі, усі античні історики повідомляють, що кіммерійці мали досить розвинені ремесла, і, зокрема, металургію. Якби мова йшла про традиційну бронзову, то це ще можна було б прийняти. Але йдеться про досконалу обробку заліза і надміцної сталі! Кіммерійцям приписується першість винаходу метрової довжини стальних мечів з загостреним з обох боків лезом. Звідки кочовики могли знати секрети виплавки і кóвки заліза, а тим більше – сталі? Як у безлюдних і безводних степах вони могли створити таке новаторське виробництво? Де брали сировину для виготовлення металів?

 

І, нарешті, викликає сумніви спроможність кіммерійців придумати і виготовити досконалі зразки озброєння та кінської збруї і створити найновішу тактику ведення бою. Усі ці військові нововведення, пишуть історики, пізніше стануть предметом запозичення та копіювання іншими європейськими народами. Видається дивним, як невідоме кочове плем’я могло мати знання і вміння, на які не спромоглися навіть цивілізовані європейці? Звідки така геніальність?

 

Підсумовуючи, скажемо, що загальноприйнята версія походження кіммерійської держави є хибною. Ніякої могутньої кіммерійської цивілізації у 15-7 століттях до нашої ери на теренах України не існувало. Що ж тоді відбувалося насправді?

 

У кінці ІІІ тисячоліття до нашої ери у розвитку Праукраїни настав новий етап. На наших землях уже довгий час існувала держава, спадкоємниця Трипілля-Аратти. Назвемо її Великою Конфедерацією оріянських народів. До її складу входили десятки арійських племен та об’єднань. Внаслідок демографічного вибуху частина з них періодично залишала простори України і відправлялася на освоєння нових земель, про що ми уже говорили у попередньому розділі.

 

Навряд чи Конфедерація, в силу своїх великих розмірів і відсутності ефективних засобів комунікації, була унітарною державою. Найбільш імовірно, це був союз князівств, очолюваних суспільною елітою – брахманами, волхвами або військовими вождями. Князівства мали певну долю самостійності, хоча підкорялись центральній владі. Між суб’єктами Конфедерації були налагоджені тісні торгово-економічні зв’язки. Розвиненим було також військове співробітництво: у разі зовнішньої загрози князівства об’єднувалися для спільної боротьби проти ворогів.

 

Розвиток господарства Великої Конфедерації спричинив посилення суспільного поділу праці. Частина оріян переходить до табунного скотарства, вважаючи це заняття більш легким і прибутковим. Цьому сприяло також те, що у ІІІ тисячолітті до нашої ери на землі відбулося потепління. Південні території України стали більш посушливими, що ускладнило ведення традиційного землеробства. З’явилася потреба запровадження зрошувального господарства. Але це було надто важким завданням. В Україні не було річок, подібних Тігру, Євфрату чи Нілу, які, розливаючись, щедро збагачували землю водою, мінеральними та органічними речовинами.

 

Тому жителі південних районів вирішили за краще змінити рід занять і перейти до скотарства. Це спонукало державу розширити колонізацію на південь і південний схід, де у цей час склалися чудові умови для розвитку кочового тваринництва. Частина жителів переселяється у степи, змінюючи заняття. Так з’явились арії-скотарі. Саме вони створили досконалу техніку верхової їзди, мистецтво виготовлення сідел, кінської збруї тощо.

 

Вони ж почали розводити нові породи коней. Одні з них використовувалися, як тяглова сила у домашньому господарстві. Інші, більш витривалі та швидкі, як скакуни для військових потреб. Крім коней розводили також велику рогату худобу, овець, кіз, волів, свиней тощо. Ті скотарі, які залишились осілими, поєднуючи рільництво з тваринництвом, тримали ще й домашню птицю – гусей, качок, курей. Більшість же оріян-праукраїнців, які жили північніше, й надалі традиційно продовжували займатися землеробством.

 

Однак, починаючи з 17 століття до нашої ери появились нові обставини, які дещо змінили звичний спосіб життя оріян. На північно-східних та східних кордонах Аратти здавна проживали різні дикі племена, нащадки неандертальців та кроманьйонців. Вони були витіснені з Європи арійцями і, ховаючись, облюбували собі не обжиті та пустельні території на схід від України. Жили первіснообщинним ладом. Їхнім головним заняттям було збиральництво, полювання та рибальство.

 

З праукраїнцями вони співіснували відносно мирно. Перейняли в оріян вміння їздити на конях, стріляти з лука, володіти бойовою сокирою. Пробували навіть запозичити основи землеробства та скотарства. Але з часом зрозуміли, що це важка праця. Є значно легший спосіб заробити на життя – це розбій. Так з’явилися озброєні банди грабіжників, які зруйнували спокій на східних кордонах України.

 

Квітуча оріянська Конфедерація з великими запасами харчових продуктів почала приваблювати войовничих та голодних східних сусідів. Прикордонні райони країни стали об’єктом постійних нападів. Грабіжники забирали худобу, грабували міста і села, вбивали людей. Рятуючись, населення покидало обжиті місця і перебиралося вглиб держави, куди банди не могли прорватись. Колись густозаселені степи почали безлюдніти.

 

Щоб убезпечити себе від нападників, оріяни здійснили низку заходів. Вони першими розпочали формування кавалерійських військових підрозділів, завданням яких було не допустити грабіжників вглиб країни. Ці мобільні армії постійно патрулювали степові землі, оперативно реагуючи на будь-яку зміну ситуації на кордоні.

 

Крім того, на східних і північно-східних рубежах оріяни розпочали будівництво укріплених фортець. Така споруда розташовувалась на якомусь природному підвищенні і мала 50-100 метрів у діаметрі. Захищалась високими дерев’яними стінами, а також кількома рядами валів і ровів. У фортеці розміщувався військовий гарнізон і зберігався великий запас зброї та продуктів харчування. Часто фортеці будувалися з каменю, особливо у місцевостях, де була проблема з лісоматеріалами.

 

Також оріяни постійно вигадували нові види оборонної і наступальної зброї: бойові молоти, булави, сокири, різного виду і призначення списи, удосконалені далекобійні луки, шкіряні щити, панцирі, шоломи. Крім того, оріяни оволоділи секретом виплавки заліза, а пізніше сталі, які відразу використали для виготовлення зброї. Саме вони, а не кіммерійці, створили знаменитий довгий і прямий двосічний меч із хрестоподібним руків’ям, стальні кинджали та ножі. Меч стає основним видом зброї, відібравши першість у бойової сокири, яка до цього була безсумнівним лідером. Майстерне володіння мечем стає характерною особливістю оріян-праукраїнців. Пізніше залізна зброя набуде поширення і в Європі та на Кавказі, перекочувавши туди з України.

 

У середині ІІ тисячоліття до нашої ери трипільці-арії винайшли абсолютно новий вид наступальної зброї – легку бойову колісницю! Крім того, придумали мобільні засоби пересування, своєрідні тачанки, на яких розміщувався озброєний загін із 6-8 чоловік. Їх використовували для патрулювання східних кордонів.

 

У 15 столітті до н.е. до південно-східних окраїн Конфедерації підійшли добре організовані і войовничі невідомі племена. Що це були за люди? І чи дійсно їхня поява несла якусь загрозу для України?

 

Раніше, як тільки на кордонах держави з’являлися вороги, арійці не задумуючись пускали в хід зброю, винищуючи нападників, або викидаючи їх за межі країни. Але у випадку із цими незнайомцями сталось незрозуміле: оріяни не вчинили опору і впустили їх на свою територію. Чому? Щоб зрозуміти дивну логіку подій, потрібно повернутися назад у часі і вияснити, ким були ці загадкові прибульці.

 

Як ми пам’ятаємо з попередніх розділів, у пошуках життєвого простору в кінці IV тисячоліття до нашої ери оріяни-праукраїнці колонізували землі у долині річок Тігр і Євфрат, заснувавши там Шумерську державу. Але пізніше вона буде знищена кочовими племенами семітів, котрі на її руїнах створять Вавилонське царство. Ті сумеріяни, котрі вижили, вимушені були залишити Межиріччя.

 

Частина втікачів вирушила на північ. Разом з шумерами країну покидали інші споріднені їм племена, наприклад, массагети та саки. Рухалися на возах, запряжених кіньми, женучи з собою табуни худоби, овець, кіз. Також везли зерно, різноманітний сільськогосподарський реманент та домашній крам.

 

Обігнувши Кавказький хребет із заходу і сходу, втікачі вийшли у степи між Азовським і Каспійським морями. У цій не обжитій місцевості вирішили зупинитися. Деякий час нащадки шумерів освоювали нові землі. Проте з часом частина з них вирішила йти далі. Племена массагетів і саків пішли на схід і південний схід, заселивши територію від Волги до Іртиша на півночі, і нижньої та середньої течії Сирдар’ї на півдні. Також багато саків оселилися у Ферганській долині…

 

…В той час, як массагети і саки пішли у східному напрямку, інші племена вирушили на північний захід і північ. І ось тут ми можемо повернутися до нашої попередньої розповіді: ці кочовики-мігранти й були тими войовничими і добре організованими племенами, котрі у 15 столітті до н.е. появилися на південно-східних рубежах української держави.

 

Коло замкнулося: після кількох тисяч років відсутності нащадки трипільців-аріїв зупинилися на кордонах Великої Конфедерації оріянських народів. Вони повернулися на землі Праукраїни – своєї другої після Гіпербореї Батьківщини. Перед ними на тисячі кілометрів простягалась густонаселена і багата країна їхніх пращурів.

 

Тепер стало цілком зрозумілим, чому праукраїнці дозволили їм оселитися на території своєї країни: це були генетичні родичі, нащадки арійців. Маючи широкі торгово-економічні зв’язки з країнами Кавказу та Сходу, українці й раніше стикалися з шумерами під час своїх торгових операцій. Тобто – вони не були для них незнайомцями. Крім того, прибулі не мали щодо Аратти ніяких ворожих намірів, вони лише хотіли оселитися на її південних територіях. До того ж, оріяни-праукраїнці потребувáли таких досвідчених та загартованих бійців, якими були сумеріяни.

 

Кам’яна стела 3 тисячоліття до нашої ери, відома як Керносівський ідол Знайдена у 1973 році біля села Керносівка Дніпропетровської області Дослідження малюнків на стелі довели, що створена вона була на честь арійського Бога Індра Бог зображений, як типовий козак – при зброї, з вусами та оселедцем

 

Так розпочалось заселення Аратти різними арійськими народами, які напливали з Північного Ірану. Залишивши під тиском семітських племен Месопотамію, вони поверталися на землі Протошумерії, несучи свою культуру, яка хоч і відрізнялася від традиційної оріянської, але мала спільне з нею коріння. Усе це в деякій мірі позначиться на подальшому етногенезі української нації.

 

Цей процес міграції триватиме ледве не дві тисячі років. Однак, у майбутньому із позитивного він стане однією з найбільших проблем України. З часом хвиля переселення арійських народів вичерпається. Натомість виникне нова, яка підхопить і понесе до кордонів нашої країни генетично чужі і ворожі нам тюркські та семітські племена. Їхньою метою буде лише грабунок і вбивства. Це руйнуватиме економіку, негативно позначиться на розвиткові культури і державності українців.

 

Заселивши південь Аратти, сумеріяни почали освоювати нові землі, переймаючи в українців передові виробничі та військові технології. Вони сформували кавалерійські загони на зразок оріянських, переозброїли армію найновішою зброєю, в тому числі й залізною, запозичили тактику ведення бою. Мали вони й укріплені міста та городища. Зокрема – Мотронівку, Пастирське, Волківці, Хмільне та багато інших. Армія степовиків поступово стала грізною силою, що дозволило очистити степи від грабіжників та бандитів і унеможливило подальший розбій на кордонах.

 

За деякий час розпочалось піднесення економіки півдня України. Кочовики займались табунним скотарством, оскільки степи стали безпечними. Також ця територія поступово почала заселятися землеробами із центральних районів, яких приваблював теплий клімат і родючі ґрунти. Прибували і ремісники, оскільки зростаюча економіка і армія потребували їхньої продукції. Колись пустуючі землі почали перетворюватися на густонаселений край. Більшість жителів регіону становили представники автохтонного українського етносу, перемішані з нечисленними прийшлими арійськими народами.

 

На 10 століття до н.е. південь і південний схід України настільки зміцнилися, що стають усе більш незалежними від центральної влади. Воєнізований стиль життя краю приводить до зростання політичної ваги і впливу військової еліти, яка починає виявляти бажання проводити самостійну внутрішню, а особливо – зовнішню політику. Так у 8 столітті до н.е. у світовій історії з’являється новий грізний завойовник, котрий кілька століть триматиме у страху країни Кавказу, Близького Сходу та Малої Азії.

 

Ми свідомо до цього часу не називали героїв нашої розповіді кіммерійцями, хоча мова йшла саме про них. Уже тривалий час історики шукають пояснення слову “кіммерійці”. Хтось перекладає його з давньоіранської, як “рухомий кінний загін”. Інші переконані, що воно походить з ассирійської мови і означає “велетень”. Ще хтось побачив, що це слово у грузинів, вірмен та осетинів перекладається, як “богатир”, або “могутній”. Таким чином, роблять висновок вчені, слово “кіммерійці” у давні часи було лише характеристикою войовничого народу, а не його самоназвою.

 

Але розгадка імені “кіммерійці” є зовсім іншою. Оригінально воно походить від слова Шумер. З давніх часів жителів Шумеро-Аккадської держави називали шумерами, або сумеріянами. Назва кіммеріяни походить від слова сумеріяни. Відповідно – кіммерійці це сумерійці. Така невелика заміна звучання пов’язана, очевидно, з давньогрецькими істориками. Вони написали слово “сумерійці” так, як почули – “кіммерійці”. І уже від них ця назва попала в історію.

 

Офіційна історична наука трактує кіммерійців, як народ іранського походження, який окупував степи Північного Причорномор’я і створив тут свою державу. Але таке твердження не відповідає істині. Ми про це уже говорили на початку розділу – не могли дикі зáйди-кочовики створити цивілізовану державу. Не мали вони для цього ні знань, ні державних традицій. Історія знає агресивні і могутні кочові імперії, здатні завойовувати значні території і підкоряти десятки народів. Але не знає жодної високорозвиненої кочової цивілізації. Кочові імперії і цивілізованість – поняття не сумісні. Крім того, кіммерійців було надто мало для того, щоб на чужих землях створювати свою державу.

 

В Україні уже здавна існувала розвинена цивілізація. Сумеріяни, які після падіння Шумерської держави прийшли на українські землі, швидко були втягнуті у вир життя тогочасного українського суспільства. З часом вони зазнали асиміляції і розчинилися серед українсько-арійського етносу.

 

Тож, говорячи про кіммерійців, ми повинні мати на увазі, що мова не йде про чужих нам кочовиків іранського походження. Кіммерійцями (сумерійцями) були скотарі-арії Північного Причорномор’я. Згадаймо, що у період потепління вони залишили свої традиційні заняття рільництвом і з землеробів стали скотарями. Так у степовому регіоні народилася нова для України культура кочового тваринництва. На момент приходу шумерів-утікачів вона уже тривалий час існувала на південноукраїнських землях.

 

Але сумерійцями (кіммерійцями) можна вважати також хліборобів лісостепової і лісової зони північних та центральних районів України. Вони були одним народом із причорноморськими аріями. Їх різнив лише рід занять. Усі були пов’язані між собою тісними торгово-економічними зв’язками. Згадайте чудове озброєння кіммерійців-степовиків – усі ці дива техніки створювалися ремісниками з центральних районів Аратти. Основні бронзо- та залізоливарні центри були розташовані саме там.

 

Восьме століття до нашої ери стало епохою, коли про кіммерійців-сумерійців дізнався весь тогочасний світ. У 722-705 роках до нашої ери вони організували низку військових походів, під час яких були розгромлені Урарту та Ассирія. У сьомому столітті до нашої ери географія походів розширюється. Під ударами завойовників впали Іонія і Лідія. У 676-674 роках до нашої ери було розгромлене Фрігійське царство. Згодом знову дісталось Ассирії та Урарту. Безперервні війни та походи тривали кілька століть.

 

Кіммерійці мали сильне військо, основу якого становили великі рухливі загони вершників, захищених легкими обладунками, озброєних стальними мечами, кинджалами, сокирами, потужними луками і стрілами зі стальними наконечниками. Воїни мали чудову підготовку, оскільки війна і військовий промисел були їхнім основним ремеслом. Тактика бою була простою, але ефективною: спочатку кіннота на великій швидкості, грізно вигукуючи бойові кличі, неслась повз ворогів, засипаючи їх хмарами смертоносних стріл. А далі навально атакувала, довершуючи розгром. Отож, професіоналізм, мобільність і стрімка атака – ось секрет успіху їхньої армії…

 




Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Поперечно-полосатые бусы 2 страница | Поперечно-полосатые бусы 3 страница | Поперечно-полосатые бусы 4 страница | Поперечно-полосатые бусы 5 страница | Поперечно-полосатые бусы 6 страница | ПАМЯТНИКОВ ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ | Границы химических типов и подтипов щелочных стекол | СЕВЕРОКАВКАЗСКИХ БУС ВТОРОЙ | VIII-IX вв. | СПИСОК ИЛЛЮСТРАЦИЙ |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав