Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Методи теорії просторової економіки

Читайте также:
  1. I. Организационно - методический раздел
  2. I.Организационно-методический раздел
  3. III. Учебно-методическое обеспечение дисциплины
  4. IX. Учебно-методическое обеспечение курса.
  5. Mix-методики маркетинговых исследований
  6. V. Методичні вказівки до написання курсових робіт
  7. VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
  8. VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
  9. VI. Учебно-методическое и информационное обеспечение дисциплины
  10. А) Словесні методи навчання

Питання оптимального розміщення виробництва, ефективності економічної організації простору здавна цікавили виробників, але перші поважні праці у цій галузі з'явились у XIX ст., зокрема твори I. Тюнена. Натомість підвалини теорії просторової економіки покладені у першій половині XX ст. німецькими вченими А. Вебером, А. Лешем, В. Кристалером, а також — трохи згодом — американцем У. Ізардом. Спільний та найбільш істотний метод у теоріях I цих учених — суворе абстрагування простору як такого, виокремлення його з множини інших факторів, які впливають на економіку. Попри зрозумілі вади, перевага такого трактування у тому, що воно дає змогу проаналізувати роль просторової складової у комплексі передумов і факторів економічного розвитку.

Засновники теорії просторової економіки (у США її називають "регіональною наукою") розглядали економічний простір як ідеально рівну поверхню з рівномірно розташованими об'єктами народного господарства й населенимипунктами. Так легше було виявити просторові закономірності й визначити їх методами геометрії. Сьогодні у чистому вигляді теоретичне вчення німецької школи просторової економіки майже не застосовується, але засади аналізу території, зокрема облік транспортних витрат, зберігають свою актуальність. Тому корисно хоча б побіжно познайомитися з поглядами цих вчених.

Теорія "концентричних кілець" Тюнена. Німецький поміщик Тюнен, вивчаючи питання утворення ренти, вирішив виявити вплив міста — ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього обширу. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою круг. Чим далі від центра, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі круга. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково. Для кожного різновиду сільськогосподарського виробництва є поріг, перевищення котрого робить виробництво невигідним; він залежить від відстані до центра.

Шляхом емпіричних розрахунків. Тюнен обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра (стосовно господарської ситуації початку XIX ст.). Він виокремив 6 зон (рис 5.1), які концентричними кільцями розташовувались довкола міста-ринку: овочеві культури й молочне тваринництво — найближча до центра зона, потім — лісівництво (що за

тих часів було вельми прибуткове), зернові культури, кормові культури, трипільна сівозміна, екстенсивне тваринництво.

Найістотнішим у теорії Тюнена було запровадження до економічного аналізу поняття відстані. Треба зазначити, що коло наукових зацікавлень Тюнена було досить широке: він, зокрема, — один з засновниківтеорії граничної корисності.

Теорія "штандортів" А. Вебера. Якщо розглядати розташування джерел сировини й споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розташування виробництва. За наявності двох пунктів сировинита одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку (рис. 5.2).

У пунктах А й С знаходяться джерела сировини, у пункті В — споживач готової продукції. Транспортні витрати не залежать від складу вантажу, а лише від його маси й відстані. У таких випадках Маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їхні напрями (r1, r2,) Точка рівноваги Ро відшуковується за методом побудови паралелограма.

Розташування точки Ро є ідеальним, якщо враховувати лише сировину й споживача. Якщо ж з'являються нові фактори — наприклад, центр розміщення робочої сили, — то точка Ро відповідно зміщуватиметься.

 

Схему А. Вебера розвинув Т. Паландер, який накреслив на ній ізолінії, що відповідають змінам транспортних тарифів і вартості сировини. У зв'язку зі зміною транспортних тарифів може виникнути кілька точок Ро з мінімальними транспортними витратами.

"Система шестикутників" Кристалера — Леша. Обидва німецьких вчених створили своє вчення у тридцяті роки XX ст. Попри деякі розбіжності, їхні погляди на просторові закономірності розміщення дуже близькі. В. Кристалер висунув теорію "центральних місць". Центральне місце це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Леш розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.

Вихідною точкою в міркуваннях Кристалера й Леша є шестикутник як ідеальна комірка організації виробництва. Сутність міркувань полягає ось у чому. На ідеальній рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до одиничного центру, буде круг (бо відстань від центра до найвіддаленіших точок, що зазнають впливу, за цих умов однакова). Інший центр утворює круг, третій — ще один тощо. Проте круги не є ідеальною формою заповнення економічного простору, бо, прилягаючи одне до одного, вони творять незаповнений простір. Набагато краще "пакуються" вписані у коло шестикутники (рис. 5.3).

У системі шестикутників заповнюється увесь простір, тобто не залишається території поза ринковою зоною, як це трапляється V випадку з кругами (затемнена ділянка).

Споживачі продукції можуть по-різному розташовуватись стосовно центра. Леш за центр узяв ферму, господар якої виготовляє пиво не лише для себе, але й для інших ферм. Збільшення масштабу виробництва понижує витрати на одиницю продукції, а віддаленість вироблюваної продукції — збільшує їх. Взаємодія цих складових визначає радіус перевезень і, отже, площу шестикутника. Решта ферм може перебувати або у вершинах шестикутників, або на сторонах, або всередині (рис. 5.4).

 

Потім Леш розглядає випадок, коли зона збуту центра збільшується. Він будує систему шестикутників дедалі більших розмірів, які поступово вкривають увесь простір країни (регіону). Він визначає відстань між конкуруючими центрами за формулою

де b — відстань між центрами; а — відстань між центром і споживачами; п — кількість споживачів для кожного центра.

Логічно побудувати мережу шестикутників з урахуванням виробництва різної продукції, тоді кожний споживач буде забезпечений усіма видами продукції.

Кристалер побудував систему шестикутників за принципом визначення рангів центральних міст — залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи — найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо порядків. Кристалер виходив з припущення, що обслуговувана точка має знаходитися на відстані до 1 години ходи (4 км); за цим він визначав розміри шестикутників (рис. 5.5).

Таким чином Кристалер створив ієрархію центральних місць за їхнім функціональним значенням і ступенем впливу на навколишній простір. 3 кожним щаблем зона впливу утричі більшає відносно. попередньої, від цього залежить і населення центру.

Кристалер виокремив сім рівнів впливу. Побудована на цьому принципі мережа шестикутників укрила усю Південну Німеччину, і виявилось, що збігання реальної мережі поселень регіону з розрахунковою мережею досить велике. Але треба пам'ятати, що Південна Німеччина — це досить рівна місцевість, що сприяло такому збігові.

Треба враховувати що з розвитком приватного автотранспорту годинна доступність від споживача до центру становить не 4 км, а принаймні удесятеро більше. Одначе й досі ідея Кристалера - Леша має послідовників

За допомогою теорії просторової економіки можна вирішувати нескладні завдання локалізації об'єкта методами аналітичної геометрії та математичного аналізу. Розгляньмо кілька прикладів.

Розрахунок ефективності витрат. Ефективність виробництва великою мірою залежить від оптимального розташування підприємств. Крім безпосередньо виробничих факторів (продуктивність праці якість обладнання тощо), на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, комплексність, щільність населення, географічне розташування підприємства та інші фактори й передумови, про які йшлось у попередніх розділах.

Ефективність виробництва визначається двома складовими: ефектом виробництва й витратами на його досягнення. Ефект має тяжіти до максимально можливого, а витрати — до мінімуму. Загальна формула ефективності має вигляд

,

Де Е — ефективність; Еф — ефект; В — витрати.

Ефект може виявлятись як збільшення обсягу виробництва, приріст прибутку (для окремого підприємства) або національного доходу (для регіону або цілої країни). Розрізняють ефективність загальну (абсолютну) й порівняльну. Загальна ефективність народногосподарських заходів визначається шляхом відношення одержуваного приросту національного доходу до витрачених капіталовкладень. Порівняльна ефективність обчислюється при виборі найвигіднішого варіанта розташування об'єкта з усіх, що є.

Витрати складаються з капіталовкладень К й поточних витрат С (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку додавати витрати й капіталовкладення не можна, бо капіталовкладення окуповуються не за один рік. Для того щоб звести витрати до річної розмірності, запроваджується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є оберненою величиною терміну окупності Г, цебто Е = 1/ Т. Отже, величина Е означає таку частину капіталовкладень, яка окуповується протягом року. Існують нормативні терміни окупності Тн. У плановій економіці їх розраховує держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці у даний період розвитку країни. За умов ринкової економіки Тн не регламентується, але об’єктивно існує такий середній термін окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними.

Відповідно є й нормативний показник ефективності Ен. Для різних галузей економіки він не однаковий. Індивідуальна ефективність капіталовкладень не повинна бути нижча за цей показник. Тепер можна вивести загальну формулу витрат:

Вi = Сi + Ен • К.i

Це формула зведених витрат, бо тут усі витрати зведені до річної

Розмірності. Зведені витрати є однією зі складових при розрахунках так званої порівняльної економічної ефективності. Порівняльна eефективність обчислюється при виборі з кількох варіантів такого, ­ефект досягався б за найменших витрат. Таким чином,

Сi + Ен - Кi min

Формула зведених витрат часто використовується при аналізі розміщення виробництва. Можна, скажімо, розрахувати, що краще-спорудити один великий завод або кілька середніх, що виробляють аналогічну продукцію. Звичайно (хоча й не завжди) зі збільшенням капіталовкладень знижуються поточні витрати. Таке зниження не завжди пропорційне, тому зведені витрати треба обчислити для кожного варіанта. Може виявитись, що подальше збільшення капіталовкладень, зростання обсягів виробництва стимулює зниження поточних витрат, але не такою мірою, що зменшила б загальні витрати.

Коли варіанти витрат розглядаються щодо території, треба обов'язково врахувати й видатки на транспортування сировини, палива й готової продукції. Вони можуть включатись і д0 поточних витрат С, але для наочності їх доцільно виокремити, бо вони є найважливішим просторовим фактором. Тоді

Ві = Сі + Ен * ' Кі. + Ті ,

де Ті — питомі витрати підприємства на перевезення сировини, палива й готової продукції.

Економічна оцінка території. Перш ніж підприємство, виробничий комплекс, галузь або населений пункт будуть розміщені, треба здійснити аналіз території гаданого розміщення.

Територіальний аналіз робиться на рівні усієї країни або на рівні окремих регіонів за галузевим чи, власне, територіальним принципом. Відповідно до цього спеціальні урядові органи, науково-дослідні установи або інші наукові групи складають схеми розміщення продуктивних сил. В Україні це робить Рада з вивчення продуктивних сил (РВПС).

Схеми поділяються на загальні, галузеві й регіональні. Загальні схеми відбивають стратегічні напрями у розміщенні продуктивних сил країни; вони сполучають докупи інтереси розвитку галузей та регіонів. Загальні схеми дають можливість розрахувати ефект від розміщення виробництва у масштабі усієї країни.

Галузеві схеми спираються на аналіз ефективності розміщення окремих галузей народного господарства.

Регіональні схеми охоплюють території великих економічній районів, промислових і сільськогосподарських зон, територіально-виробничих комплексів, адміністративних районів, міських поселень. Особливу роль серед регіональних схем відіграє так зване районне планування, схеми й проекти якого охоплюють порівняно невелику але економічно цілісну територію; в Україні, наприклад, такою територією є група адміністративних районів, тобто частина області. За умов жорсткого соціально-економічного планування це є частиною довготермінових планів, реалізація яких передбачена законом. За умов ринкової економіки аналіз території дає важливий індикативний матеріал для прийняття рішень на різних рівнях: від підприємця - до керівника виконавчих органів країни.

Схема районного планування являє собою оцінку території за низкою ознак, які треба враховувати для визначення ефективності будівництва й функціонування об'єкта. Проекти районного планування конкретизують реалізацію можливостей, відзначених у схемах.

Аналіз території має починатися з її функціонального зонування. Територія району ділиться на зони, що вирізняються якоюсь специфікою за природними, економічними й соціальними параметрами. Особлива увага приділяється визначенню зон господарського тяжіння щонайбільших, найбільших, великих та середніх міст. У зв'язку з цим робиться розрахунок вантажо- і пасажиропотоків між центрами тяжіння й периферією. Довкола центрів тяжіння формуються три концентричних пояси: безпосереднього тяжіння, формуючого впливу та економічного впливу.

Перший пояс — це приміська зона радіусом у межах 1,5-годинної доступності від центру міста; вона характеризується масовими поїздками населення на роботу до міста. Водночас у цій зоні розташовуються філії промислових підприємств, які є у місті, складські приміщення; промисловість ніби переміщується з центру міста до периферії. Але у низці випадків приміська зона є місцем активної житлової забудови, де забезпечені прошарки населення прагнуть селитися "поближче до природи". У процесі субурбанізації приміські пояси можуть мати вищі темпи господарського розвитку порівняно з центром міста.

Зона формуючого впливу має радіус доступності 2 — 3 години. Тут розташовуються підприємства, які виробляють для міста продукцію, що швидко псується: молокозаводи, м'ясокомбінати, птахофабрики. Тут же можуть розташовуватись рекреаційні заклади: санаторії, будинки відпочинку, кемпінги. Масові поїздки здійснюються лише з культурно-побутовою метою до міста або з рекреаційною метою (особливо у вихідні дні) — з міста.

Зона економічного впливу має радіус доступності 3 — 4 години й більше. Масові поїздки мешканців усередині цього поясу не характерні; переважають ділові поїздки й вантажопотоки виробничого призначення.

Потім визначаються зони поза господарським тяжінням великих міст. Це спеціалізовані території: лісові масиви, місця видобутку корисних копалин, райони екстенсивного сільського господарства, розлогі курортні райони. У цих зонах головна увага приділяється аналізу факторів спеціалізації для прогнозування варіантів подальшого розвитку території.

Функціональне зонування території дозволяє визначити ділянки, найбільш придатні для промислового й житлового будівництва, сільськогосподарського виробництва, організації масового відпочинку. Воно виявляє шляхи оптимізації виробничої й соціальної інфраструктури. Зонування полегшує визначення можливостей комплексотворення, налагодження вигідних внутрішньорегіональних господарських зв'язків між підприємствами, раціонального використання трудових і природних ресурсів.

Після проведення функціонального зонування території здійснюється аналіз її ресурсно-економічного потенціалу. Він поділяється на три блоки: аналіз природних умов та ресурсів, аналіз демографічного потенціалу, економічний аналіз.

Аналіз природно-ресурсного потенціалу території включає вивчення: геологічної будови й корисних копалин, гідрологічних і гідрогеологічних умов (поверхневі й підземні води), геоморфологічних умов (форми поверхні, величина схилів, ступінь членованості поверхні тощо), кліматичних умов (сонячна радіація, температура, опади, вологість, вітер), ґрунтово-рослинний покрив, тваринний світ, екологічні особливості.

Аналіз демографічного потенціалу полягає у вивченні сучасної чисельності населення й трудових ресурсів та прогнозу їхньої чисельності на перспективу. Аналізується статевовікова структура населення, фахова, освітня й культурна структура трудових ресурсів, а також купівельна спроможність населення, традиційні навички, ціннісні орієнтації (перевага матеріальних і духовних цінностей) тощо.

Прогноз чисельності населення здійснюється різними методами. Найпростіший — лінійна функція. Її формула

де N0 — початкова чисельність населення; Nt — чисельність населення через tроків; k — середньорічний приріст населення; t період прогнозування.

Лінійна функція використовується тоді, коли середньорічний приріст — постійна величина.

Докладніші розрахунки прогнозної чисельності населення здійснюються за методом пересування віку, що вивчається у курсі демографічної статистики.

Загальну величину трудових ресурсів визначають за формулою

С = Т — а — п — b + m,

де С — чисельність трудових ресурсів; Т — чисельність населення у працездатному віці; а — особи працездатного віку, які працюють V домашньому господарстві; п — непрацюючі інваліди у працездатному віці; т працюючі пенсіонери й підлітки; b ті, що навчаються з відривом від виробництва.

Демографічний аналіз передбачає також визначення демографічної місткостітериторії, яка визначає граничну кількість мешканців, що може бути розселена тут за даного соціально-економічного рівня розвитку.

Економічний аналіз території передбачає визначення варіантів спеціалізації регіону, доцільності спорудження тих або інших об'єктів. Повинні враховуватись можливості кооперування, комбінування й концентрації виробництва. Важливе значення має аналіз стану виробничої й соціальної інфраструктури, особливо транспортної сис теми, системи енергопостачання.

За результатами природно-ресурсного та економічного аналізів дається інтегральна оцінка території, її сутність полягає у визначенні оптимального варіанта використання території для подальшого розвитку й розміщення виробництва й сфери послуг. Інтегральна оцінка містить висновок про найбільш раціональне використання природних і трудових ресурсів, про доцільність і ефективність розміщення галузей у регіоні, визначає у загальних рисах обсяг виробництва, напрям вантажопотоків, прогнозує соціальний та екологічний розвиток регіону.

Після аналізу й оцінки території розробляються конкретні рішення про її використання. Питання про використання території узгоджується з місцевими органами влади у віданні яких вона перебуває.

На цій заключній стадії визначається характер режиму використання тих або інших ділянок території. Наприклад, виділяються Ділянки й зони, на яких промислове будівництво недоцільне з екологічних міркувань.

Здійснюється вибір площі для великого промислового та іншого будівництва. Визначається напрямок виробничих комунікацій, інженерної інфраструктури. Розраховуються обсяги потрібних поставок на підприємства регіону сировини, палива та електроенергії як із місцевих ресурсів, так і з інших регіонів. Робиться розрахунок потрібного контингенту працівників для підприємств. Визначається кількість, розмір і місця розташування об'єктів культури, побутового обслуговування, масового відпочинку. Існують спеціальні нормативи для розрахунку необхідної кількості місць у школах, дитячих садках, ліжко-місць у лікарнях, кількості відвідувань на рік поліклінік, театрів, музеїв тощо — залежно від чисельності населення.

Ці нормативи укладені в Україні стосовно державного сектору економіки. За умов ринкової економіки нормативи не завжди спрацьовують. Так, кількість торговельних точок і площ може визначатися конкуренцією. Проте й тут є межі (які можна розрахувати), поза котрими ризик не виправданий.

Районне планування розробляють спеціалісти з розміщення продуктивних сил, урбанологи, містобудівники. За умов ринку планування — це глибоко аргументований висновок про доцільність використання території з тією чи іншою метою, тобто своєрідний індикативний план. Підприємець може (хоча й не зобов'язаний) використовувати рекомендації планувальників у своїй господарській діяльності. Районне планування має велику цінність для регіональнихорганів влади у їхній оперативній роботі з управління територією та особливо для визначення перспектив соціально-економічного розвитку регіону.

Реалізація районного планування дає змогу здійснити найбільш ефективне господарське використання території — як для регіону в цілому, так і у масштабі окремого об'єкта народного господарства.




Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Економічні передумови | ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ | Сировинний фактор | Паливно-енергетичний фактор | Водний фактор | Споживчий фактор | Фактор науково-технічного прогресу | Фактор ринкової кон'юнктури | Фактор економіко-географічного положення | Екологічний фактор |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав