Читайте также:
|
Важлива сторона майстерності - висока техніка. Але техніка, навіть і саме досконала - це не мистецтво, а лише необхідна умова його створення. Ніж досконаліше техніка художника, тим «легше» творчий процес, тим більше підстав розраховувати на те, що при всіх інших рівних умовах праця художника увінчається успіхом.
Однак не слід змішувати техніку художника й техніцизм. Техніка художника показник ступеня оволодіння виразними засобами мистецтва.
Техніцизм - підміна мистецтва демонстрацією технічних можливостей художника, що на ділі веде до ремісництва.
Художник повинен остерігатися голого техніцизму, холодного «уміння» усе робити.
Одним найстрашніших ворогів художника є «уміння», навичка - рука випереджає мозок. Якщо «уміння» надає твору поверхневий характер, то майстерністю обумовлена його глибина. Техніка не тотожна майстерності, а зображувально-виразні засоби мистецтва не можна ототожнювати з художньою формою.
Художня форма - це особливий спосіб сполучення зовнішніх зображувально-виразних засобів мистецтва, при якому тільки й можливе виявлення його живого змісту.
Коли зміст твору виявляється можливим відокремити від форми, а форму від змісту, те це як правило свідчить про те, що в творі немає ні художнього змісту, ні художньої форми. Якщо глядач бачить один тільки малюнок, а не сам твір, заради якого й створювався малюнок - виходить, художника настигла невдача.
Є художники, які тільки лише ілюструють свої почуття в творах, але є художники, які проживають почуття у своїх творіннях. Завжди існує ризик пройти повз справжню художність, не помітивши її, або, що ще гірше, прийняти за неї показну оригінальність і мниму багатозначність. Добре відомо, що такого роду об'єкти роблять на недостатньо підготовлених глядачів майже заворожливий вплив, що має, однак, дуже мало загального зі справжнім художньо-естетичним переживанням.
Однією із загадок творчості є здатність створити в уяві цілісність ще до ясного представлення про її частини, здатність оцінити цю цілісність як правдиву ще до реалізації, повірити в її життєздатність, у її художню необхідність.
Так проявляється у творчості відомий філософський парадокс цілісності, смисл якого в тім, що цілісність може бути розкрита лише через опис своїх частин, а «розбивку» на частині можливо здійснити лише при наявності певного уявлення про ціле.
Художник утримує, фіксує первісну цілісність, що з'явилася йому як задум, у своєму внутрішнім сприйманні. Художній образ коректує всю наступну роботу, з ним художник звіряє свої почуття, думки й знання про об'єкт, що зображує. Цей процес корекції породжує подвійний зір, погляд на предмет і погляд усередину себе, одночасно йде звірення з реальністю предмета й з реальністю свого образа-задуму. Вихідна нереалізована ще цілісність управляє складним творчим процесом.
Ежен Делакруа говорив, що тільки великий талант може отримати те враження, що миттєво охоплює вас, той початковий начерк ідеального задуму, що художник схоплює в перший момент натхнення. Одні тільки великі художники мають певну вихідну точку, і от до цього - найбільш чистого вираження ідеї, вони й вертаються з таким трудом, після довгого або швидкого завершення роботи.
Загальне бачення схоплює основні зв'язки між елементами раніше чіткого уявлення про самі елементи й виражає зв'язки надзвичайно сильно. Людська уява здатна виобразити закон об'єкта, взаємодію головних його частин, його логіку до повного уявлення самого об'єкта.
Образ невловимий, він володіє неповної «представимостью» й одночасно він є наповненою, насиченою концентрованою духовною енергією.
Щось властиве тільки йому, не дає досягти повної ясності, абсолютної видимості, граничної наочності, щось виключає повний переклад образа на мову дискурсивного мислення, не дає йому стати мислю.
Це специфічна властивість художнього образа можна назвати «принциповою нероздільністю».
Нероздільність, плинність, цілісність образа-задуму забезпечує існування багатозначності.
Багатозначність є суттєва якість твору мистецтва, що визначає багатоваріантність його сприйняття, його історичну лабільність. Залишаючись фізично незмінним, але потрапляючи в контекст іншої художньої культури, воно як би міняється духовно, тому що кожне нове покоління привносить в сприйняття даного твору свій суспільно-історичний досвід, свою духовність, і зміна цих сприйняттів «впечатывает» свій слід у зміст твору, що залишається в тої ж самої незмінній своїй формі. Великі твори мистецтва, убираючи в собі досвід наступних поколінь, немов би розширюються в своєму змісті.
Багатозначність, лабільність художнього твору виступають як прояв базисної особливості художнього образа в цілому, як прояв суперечливої його природи. Образ не тільки багатозначний, але й певен, не тільки багатоваріантен, але має й свій інваріант, не тільки лабілін, але й стабілін.
У художньому образі об'єднані суттєві протилежності, які відображають протиріччя живого життя. Структура художнього образа являє собою напружене поле, створене суперечливою єдністю загального й одиничного, об'єктивного й суб'єктивного, повторного й неповторного, емоційного й раціонального, умовного й подібного, лабільного й стабільного і т.інш.
Якщо думка матеріальна, що доведено наукою, те можна говорити про художній образ, як про концентрацію «духоматерии», що існує в особливому енергетичному інформаційному полі, у якому сконцентровано все, що зазнавало людство протягом всієї історії свого існування. У художника існує зв'язок з інформаційним полем, і чим талановитіше художник, тим міцніше і якісніше в його цей зв'язок. Інформація приходить до художника у вигляді образів, знаків, символів, сновидінь і т.п.
Мистецтво - це один зі способів самовираження людини. Вважати, що мистецтво повинне тільки відображати дійсність було б не вірно. Твори мистецтва - це унікальна міра злиття великого й малого, загального й особистого.
Мистецтво - це пізнання заради «очеловечивания» дійсності й у теж час самопізнання заради «очеловечивания» себе.
Високе мистецтво дозволяє нам з меншими труднощами вписуватися в потік причин і наслідків, що ускладнюється, більш гармонійно включатися в небувалі моральні ситуації. Мистецтво готовить нас, нашу психіку до майбутнього, до різноманітних метаморфоз, передбачаючи зміни в нашім способі життя. Завдяки цьому воно стало надійним засобом пристосування людини до динаміки форм суспільного існування, способом знаходження їм душевної стійкості в драматичних обставинах.
Мистецтво довело, що воно здатно компенсувати ті втрати, які несе із собою відхід людини від природи, що породила його, і роду, що сформував його, амортизувати ті крайності, які пов'язані з неухильним ростом індивідуальної самосвідомості.
Мистецтво сповідає й проповідує гуманність. Любов до ближнього, чуйність, милосердя входять до складу художньої діяльності й у критерій її оцінки саме тому, що без таких властивостей і якостей ця діяльність втратила б свій первісний зміст. Етичний, моральний початок входить до складу самої природи мистецтва, і не випадково орієнтація на добро й справедливість, на заповіді суспільної моральності, на совість людську пронизує всю художню картину миру.
Мистецтво - заняття прежде всего моральне, духовне. І до нього треба ставитися надзвичайно серйозно й відповідально й не укладати його в такі поняття як форма, жанр, тема.
Мистецтво повинне озброювати людину перед обличчям життя, давати йому сили, енергію протистояти їй. Мистецтво дає нам віру, надію, наповнює нас духовністю, почуттям власного достоїнства, воно укріпляє наш дух і дає людині, суспільству можливість опиратися, спосібність не здаватися.
Мистецтво, як вогонь, що очищає, входить у нашу душу, знищуючи все наносне, порожнє, поверхневе й штучне; воно сплавляє в душі те, що розбилося й тріснуло; воно зігріває, оживляє й воскрешає те, що змерзнуло й гине. Воно розправляє наші крила, крила нашої душі, що поникли над тягарем негод.
Людині потрібна віра, світ. Мистецтво дає йому віру, світ, надію на майбутнє, перспективу.
Геній, талант пов'язаний з перспективою й світом. Провівши людини крізь драматичні, трагічні ситуації, крізь безнадійність - дати йому вихід у спокій, у радість, у стан надії. От у чому ідея мистецтва.
Отже, художній образ - це складна форма духовної діяльності людини. Без художнього образа плакат не відбудеться, як великий твір мистецтва. Художник повинен мати величезне внутрішнє, духовне багатство, щоб створити твір мистецтва, що може схвилювати й потрясти глядача, підняти його над суєтою проблем, допомогти йому в духовних пошуках. Художник не отримає того результату, якого чекає від нього суспільство, тому що плакат - це насамперед твір мистецтва, що виражає суспільно-значимі явища, що оголює проблеми й хвороби суспільства.
Список літератури:
1. А. Зисъ. Мистецтво й естетика. - М., Позов-В, 1975-
2. Алла Михайлова.-М., Позов-В, 1978.
3. А. Казин. Художній образ і реальність. -Ленінград, 1985-
4. Б. Рунин. Творчість. - №4,1983-
5. Л. Переверзєв. Творчість. - №1,1984.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |