|
Читайте также: |
Драматургія В. Винниченка постала як унікальне явище в період занепаду трагедії і розквіту соціальної драми, що подавала картину світу в образах і «костюмах» конкретної доби, проте сила і напруженість багатьох конфліктів винниченкових п'єс часто відносять нас до висот трагічного протистояння героїв, відомих з часів Еврипіда чи В. Шекспіра. На відміну від більшості драматургів початку ХХ століття, які плекали жанр буржуазної, побутової чи неоромантичної драми («Ляльковий дім» Г. Ібсена, «Там, усередині» М. Метерлінка, «Пігмаліон» Б. Шоу), В. Винниченко шукає метафоричні засоби створення художньої картини світу і суттєвих закономірностей людських вчинків. Проблемою більшості його п'єс стає внутрішня роздвоєність особистості, необхідність «чесності з собою», жорстокість духовного розп'яття на хресті обов'язку. Таким проблемам підпорядковані драми «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Базар», «Брехня», «Співочі товариства», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Дочка жандарма», «Натусь», «Молода Кров», «Мохноноге», «Мементо», «Гріх», «Кол-Нідре», «Над», «Великий секрет» і опублікована після смерті драматурга п'єса «Пророк». У цих творах митець органічно використовує можливості модерної драми: відкритий фінал, винесення конфлікту поза межі сюжету, відчуження автора від героя, умовність, символізм. Роздвоєність внутрішнього світу героя автор демонструє у своїх п'єсах на декількох рівнях: соціально-побутовому, ідейно-політичному, національному, філософському. Найбільш глибока проблема вибору постає у необхідності внутрішнього переродження, у прагненні гордого самітника, увібравши, наче море, брудний потік юрби, подолати в собі людину [18, с. 113].
Епічний талант В. Винниченка швидко сягає нових граней. З 1911 року один за одним виходять його романи. Дещо раніше з’являється друком перша п’єса автора «Дисгармонія» (1906). П'єси В.Винниченка тяжіють до багатогранності романів. Складні й незвичні за своєю жанрово-стильовою структурою, вони чітко зберігають родову визначеність. Не пориваючи з традиціями, зокрема й з традиціями нової драми, що вже склалися на той час у європейській літературі, В.Винниченко шукає самобутній шлях у драматургії [17, с. 37].
В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …» [17, с. 44]. Ці думки розділяв і М.Садовський, який у 1910 році узявся за постановку п'єси «Брехня», написаної драматургом цього ж року. Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки режисура була надто традиційною та й актори, хоча й були відомими і талановитими, не були готові відтворити всю глибину образів, створених Винниченком. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна естетика. На сторінках «Української хати» з цього приводу з'явився такий відгук: «Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в «Український театр». Цього раніше не бувало…» [14, с. 54].
Саме завдяки драматичним творам Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як Д. Антонович, В. Ревуцький, Г. Лужницький, Л. Залеська-онишкевич.
Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п'єси «Базар», «Брехня» (1910), «Співочі товариства» (1911), «Чорна Пантера і Білий Медвідь» (1911), «Дочка жандарма», «Натусь» (1912), «Молода кров» (1913).
Найбільшим успіхом користувалася п'єса «Чорна Пантера і Білий Медвідь», опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді «Молодий театр» Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки «Базару» та цієї п'єси.
П'єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах «Молодого театру», стаціонарного українського театру М.Садовського та драматичного театру ім. І.Я.Франка. В драматичному театрі ім. І.Я.Франка на початку 1920-х років йшли п'єси «Гріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства».
Я. Мамонтов відзначає надзвичайну популярність та вагому мистецьку вартість п'єс В. Винниченка, а самого драматурга вважає найбільш репертуарним і продуктивним серед його сучасників. Надзвичайний суспільний резонанс п'єс В. Винниченка Я. Мамонтов пояснював їхньою парадоксальною проблемністю, актуальністю, яскравістю та виразністю образів: «Жодний письменник український не був таким сином свого часу, як В. Винниченко … ніхто не ставить питання з такою гостротою, з таким темпераментом і парадоксальним блиском, як Володимир Винниченко… Коло порушених проблем у Винниченка досить широке: мораль, полові відносини, соціальна та політична боротьба, творчість … все те, що найбільше цікавило й нервувало інтелігенцію на початку ХХ століття» [17, с. 107].
Аналізуючи п'єси «Великий Молох», «Щаблі життя», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», Я. Мамонтов відзначив, що В. Винниченко не був першовід- кривачем порушених морально-етичних та соціально-політичних проблем у драматургії, проте новаторською була сама спроба розв'язання їх через парадокс. Подібної думки дотримуються й сучасні дослідники драматургії В. Винниченка – Олена Гнідан, В. Гуменюк, Лариса Мороз [17, с. 110].
У питанні визначення творчого методу В. Винниченка Я. Мамонтов полемізує з тогочасними критиками М. Вороним та О. Дорошкевичем, які вважали драматурга неореалістом, майстром «подвійного театрального дійства». Наприклад, М. Вороний у праці «Театр і драма» драми В. Винниченка «Брехня» та «Чорна Пантера і Білий Медвідь» відносить до нової психологічної драми, або драми «живих символів» [18, с. 167]. Я. Мамонтов вважав, що літературною манерою та драматичним методом В. Винниченко належить попереднім літературним генераціям [18, с. 190]. Зв'язок драматурга з попередньою літературною традицією підкреслюють також і сучасні дослідники, адже зовні його п'єси – звичайні родинно-побутові драми з традиційним для української літератури питанням місця інтелігента в житті суспільства, його обов'язку перед народом. Новаторство В. Винниченка, полягає не в формально-змістовній, а ідеологічній площині, у відмові від народницької філософії.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 93 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |