Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Контексті

Читайте также:
  1. Різноманітність благодійних структур у сучасному соціальному контексті
  2. РОЗДІЛ 7. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ У КОНТЕКСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ
  3. РОЗДІЛ 7. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ У КОНТЕКСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ…112
  4. Технологія оцінювання рівнів навчальних досягнень учнів з історії в основній школі у контексті компетентнісного підходу

Парадоксальна доля драматургії В. Винниченка, що викликала як і його проза, бурхливу полеміку у сучасників та була пізніше викреслена з літературного вжитку на довгі десятиріччя.

П’єса, за Винниченком, ˗ не тільки художній твір, а й своєрідна, дещо «наукова» популяризація ідей часу, а власне, свого ставлення до цих ідей.

Сучасні літературознавці відзначають неординарність та неоднорідність жіночих образів В. Винниченка, адже митець постійно шукав і відкривав нові психологічні моделі, варіанти поведінки, занурювався у стихію природного в людині, вивчав способи і шляхи самореалізації жінки у новому (революційному) суспільному просторі. Саме це й стало одним з основних чинників розмаїтості жіночих образів у його творчості. Осмислюючи творчі шукання В. Винниченка та специфіку його світогляду, вчені зосередили свою увагу на героях, котрі були носіями авторських думок, виразниками його життєвої позиції, а почасти ставали «лабораторією» для його експериментів [10, с. 125]. Проте актуальним є й питання типології жіночих характерів, зображених у художньому доробку митця. Але увага вчених переважно зосереджується на жінках – «модерних героях», тоді як поза увагою залишаються жіночі образи так званого патріархального світу, а також жінки-гетери, героїні, які йдуть шляхом внутрішнього звільнення від обтяжливих пут моралі, героїні, які вступають у боротьбу зі своїм природним покликанням, а саме ці характери мають оригінальне авторське трактування, що й зумовило потребу створення ширшої типології жіночих характерів у творчості В. Винниченка. З'ясовано, що модерна література, з одного боку, творить свою модель жіночої поведінки, з іншого – презентує новий погляд на жінку. Літературний контекст того часу дає підстави говорити про дві тенденції у розгортанні образу жінки в українській та зарубіжній літературі доби модернізму: нові підходи у зображенні жінки та створення нового жіночого типу.

Тенденції оновлення жіночої характерології в українській літературі межі століть були лише частиною естетичних шукань російського та західноєвропейського модернізму. Віяння нового літературного напряму, безсумнівно, вплинули на формування творчого методу В. Винниченка, що, на думку Г. Костюка, виявлялося в ідейно-естетичних перегуках українського митця із Ф. Достоєвським, М. Горьким, М. Арцибашевим, Л. Андрєєвим, А. Чеховим, Г. Гауптманом, Г. Ібсеном, М. Метерлінком, д'Аннунціо та ін. письменниками. Модернізація образу жінки у їхніх творах відбувається завдяки акцентуванню уваги на демонічній (містичній, загадковій) або ідеальній природі жінки, і реалізується через еротизацію жіночих типів (це переважно властиве російській літературі, де виявляється особлива увага до упослідженої жінки (повії), вищість внутрішнього світу якої дає можливість виразно підкреслити антигуманність і бездуховність суспільства). Епістолярій та щоденник В. Винниченка дали необхідне уявлення про жінку, про підходи до вивчення жіночої натури та аспектів, пов'язаних з нею (кохання, шлюб, народження дитини), які стали темами його художніх роздумів. Окрім того, записи митця дають можливість визначити джерела та простежити процес формування специфічно винниченківської концепції жінки [5, с. 8]. Григорій Костюк з'ясував, що у «Щоденнику» жінка постає насамперед як естетичний об'єкт: В. Винниченко сприймав особу протилежної статі насамперед візуально, що виявляється у багатстві портретних замальовок, розсипаних на сторінках діаріуша. Вони вельми детальні, конкретні, виразні і пластичні, але поруч із констатуванням певних фізіологічних особливостей прозирає прагнення одухотворити перелічені деталі, розкрити таємницю характеру тієї чи іншої жінки, що реалізується насамперед у психологізації портрета – невід’ємній ознаці творчого почерку В. Винниченка. Автор акцентує увагу на еротизмі об'єктів своїх спостережень, надаючи цій властивості якості мірила їхньої естетичності. Окрім того, природність поведінки жінки (у тому числі вияви сексуальності) вітаються художником, бо ототожнюються ним із принципом «чесність з собою», тому еротизм набуває ознак етичного принципу. Митець, не маніфестуючи емансипаційних поглядів, органічно сприймав жінку як рівноправногоіповноцінного суб'єкта життя. Для нього вона наділена таким же творчим потенціалом та життєвими силами, що й чоловік. Його розуміння жінки – це складне переплетення традиційного ба- чення її як темної, стихійної сили, яка виведена у «Щоденнику» під терміном «інстинкти», і розуміння творчого розвитку жінки – «надлюдини» [9, с. 210].

Героїні у драмах Володимира Винниченка постійно емоційно самовиражаються. Автор прагне не просто показати зовнішню дію, а вона служить для того, щоб розкрити глибинні психоемоційні стимули вчинків, пояснити їх. Жінки у драмах Володимира Винниченка діють у складних морально-психологічних ситуаціях, часто екстремальних. Вони здатні приймати рішення і формувати свою життєву позицію. Вони борються за право бути собою, діяти і жити як незалежні особистості. Вони прагнуть жити так, щоб здолати дисгармонію між світом реальним і бажаним. Автор створює такі обставини, в яких виявляється їхня здатність відстояти своє «Я», власні погляди на життя і світ.

В. Винниченко виводить тип незалежної жінки – переконаної соціалістки, бунтарки проти усіх морально-етичних засад і законів буржуазного суспільства. Для цiєї героїнi властива амбівалентність її зображення, завдяки якій автор намагався представити ідеал органічного поєднання жіночності та маскулінності: вона - вродлива жінка, має велику кількість залицяльників, але разом з тим виявляє волю, рішучість та силу у прийнятті та обстоюванні своїх рішень. Ці риси її характеру розкриваються через систему конфліктів: внутрішніх (боро- тьба із власною природою, вольове опанування своїх сексуальних потягів) та зовнішніх - з поборниками моралі й щасливими і нещасливими закоханими в неї чоловіками, які прагнуть обмежити її свободу (героїня обстоює необхідність і право жінки бути самостійною і самодостатньою особистістю для того, щоб вільно обирати чоловіка і не бути матеріально залежною від нього). Ця жінка сприймає подружнє життя як взаємодоповнення, як рівноцінний обмін партнерів цінностями, насамперед через те, що шлюб для неї - не фінальна стадія розвитку індивідуума, а один із способів самореалізації й духовного збагачення [10, с. 125].




Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Творчість Володимира Винниченка у провідних українських публіцистів, літературознавців | Висновки | Список використаної літератури |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав