Читайте также:
|
Одним з істотних результатів революції 1905 р. був Маніфест 17 жовтня, в якому проголошувалася свобода слова. Однак фактично цензурні переслідування почалися вже в листопаді 1905 р. у кінці 1906 р. Міністр внутрішніх справ було надано право одноосібно переслідувати опозиційну друк. 26 квітень 1906 вийшов новий указ про цензуру, який зобов'язує порушувати кримінальне переслідування за видання «преступних» книг.
Законодавство про друк після 1917 р. Одним з перших декретів радянської влади був декрет про друк від 27 жовтня 1917 р., що поклав початок обмеженням діяльності «класово чужих» видавництв. 28 січня 1918 був створений Революційний трибунал друку. У результаті його діяльності до липня 1918 майже всі буржуазні газети були закриті. Передбачалося, що закриття буржуазних газет і видавництв - тимчасова міра, яка буде скасована після перемоги радянської влади. При Радах створюються спеціальні комісаріати агітації, пропаганди і друку. В рамках непу, при декларуванні дозволу діяльності приватних видавництв, 6 червня 1922 було створено Головне управління у справах літератури та видавництв (Головліт), місцевими органами були облліти і губліти. Головліт виконував цензур - функції Телефон. Так, існувало секретне розпорядження створювати для «частників» неможливість нормальної реалізації їхньої продукції. На кожному виданні мав стояти номер дозволу Головліта, без якого жодна друкарня не мала права друкувати твір.
У своїй практичній роботі цензори («політредактори») керуватися двома основними документами. Специфіка цензури в СРСР, як і в інших тоталітарних загальностях, полягала в тому, що вона не зводилася тільки до системи заборон, але є активним «переконуваної свідомості». цензура не обмежувалася табуюванням окремих творів і тим, що наказувала авторам, як і про що треба писати, активно втручаючись в творчий процес - аж до правки літературного стилю.
У 1987 р. в СРСР була введена політика гласності, ряд цензурних обмежень було скасовано.
Цікаво, що незабаром після цього рішення М.С. Горбачова радянські газети і журнали, як зайво радикальні, заборонили до ввезення до деяких соціалістичні країни, в Зокрема в НДР і Румунію.
20 березня 1911 був прийнятий закон про авторське право. це був один з найбільш досконалих буржуазних законів у цій галузі.
У розділ кута цей закон ставив інтерес автора, встановлюючи довгий термін дії авторського права (50 років після смерті автора-письменника) і не створюючи засоби впливу на автора і його на спадкоємців у громадських інтересах.
Після 1917 р. відбулися безпрецедентні зміни в області авторського права: будь-який твір живого або вже померлого автора визнавалося надбанням Радянської республіки, тобто державнний інтерес в даному випадку був поставлений вище приватного.
У 1925 і 1928 рр.. були прийняті закони про авторське право на рівні СРСР, а в 1929 р. - на рівні РРФСР.
Згідно з цими законами авторський гонорар фактично прирівнюються до зарплати (а не до права власності). термін дії авторського права обмежувався 25 роками (для спадкоємців після кончини автора - 15 років).
У 1952 р. СРСР приєднався до Женевської конвенції про авторському праві; були також укладені відповідні двустороння договори з низкою країн.
Таким чином, в XIX - початку XX в. цензура і права автора в Россії розвивалися в цілому в руслі європейських тенденцій. Різкі вимірювання відбулися після 1917 р. Була створена соціалістична система цензури, що включала в себе, зокрема, самоцензуру і «Перекиску свідомості»; відбулися істотні зміни в авторському праві. Повернення до колишньої лінії розвитку стався лише в 1980 -і рр..
У період 1900-1917 рр.. в країні продовжували функціонувати багато видавництв, створені в кінці XIX в. Велика їх частина (140) належала до категорії великих з річним оборотом більше 20 тис. руб. Розвивалися акціонерні компанії в книговидавничому справі: на їхню частку припадало до 70 % друкованої продукції.
Основними формами власності були акціонерні спілки і пайові товариства. Великі підприємства воліли вибудовувати власний повний цикл від видання книги до її продажу. Однак у порівнянні з іншими галузями промисловості в країні рівень конкуренції в книжковій справі був не дуже високий; продовжував функціонувати ряд дрібних підприємств. Розорення дрібних підприємств сприяла криза 1900-1903 рр.. У результаті посилилися концентрація і монополізація виробництва, зв'язок книговидання з банківським капіталом.
Внутрішньополітична ситуація сильно впливала на обсяги друкованої продукції. Так, в 1905-1907 рр.. виникло 350 видавництв, що випускали переважно політичну літературу, а вже в 1907-1908 рр.. намітився спад; середній тираж видання в цей період становив усього 2 тис. прим. Однак у 1913 р. знову спостерігається підйом: на рік випускалося порядку 34 тис. назв накладом 118 млн. прим..; тим самим у три рази було перевищено обсяг книговидання кінця XIX в. У роки Першої світової війни знову спостерігався спад; зменшився навіть парк машин в друкарнях: якщо в 1913 р. їх налічувалось 7 тис., то в 1916 р. - 6 тис.
На початку XX в. зросла частка провінційного книговидання в загальному обсязі друкованої продукції в країні. найбільш великими видають центрами були Казань, Саратов, Нижній Новгород, Ростов- на -Дону, Томськ. Зростає також частка книг на мовах народів, що населяють Росію: у 1913 р. до 40 % книг виходило іншими мовами, крім російської.
2. Тематичний спектр та особливості книговидання США ХХІ ст.
Сучасна організація книговидавничої справи в США складна, децентралізована і многотипна: комерційні вид- ва, університетські вид- ва, видавн. орг- ції (наук. установи, різні об'єднання, пром. Фірми і т. п.). Загального центру, координуючого видавничу справу в США, немає. Найбільш поширений тип вид. підприємства - комерційне вид- во, що складається, як правило, з самостійних відділів: видавничого, виробничого, рекламного і т. п. Очолює фірму директор- видавець (не завжди її власник) зі своїм адміністративним штатом або Рада директорів. Залежно від виду власності можна виділити чотири типи комерційних вид- в: 1) приватна фірма, що є власністю однієї особи або однієї сім'ї; 2) видавнича компанія, акції до-рій належать декільком співвласникам; 3) видавнича корпорація (акціонерне тов) - власність груп власників акцій і вкладників; 4) компанія- конгломерат, власниками якої є тисячі приватних осіб, підприємства, банки, різні трести і компанії. Дедалі більшого поширення набувають компанії- конгломерати, що об'єднують фірми, діяльність яких не має між собою нічого спільного. Типовим прикладом може служити компанія " ІТТ", що випускає обладнання для зв'язку, контролююча фірма з прокату автомобілів, ряд будує. підприємств, готелів і включає до свого складу вид- ва " Бобс - Меррілл ", " Дж. К. Холл енд компанії.
За видами книжкової продукції, вид- ва поділяють на кілька категорій: 1) випускають " трейдбукс " (" tradebooks "), тобто книги, призначені для загального книжкового ринку (худож. літ- ра, книги з історії, про спорт і подорожі, біографії, документальна проза, кулінарні книги), 2) видають навчальну літературу для початкових і середніх шкіл, 3) видають літ-ру для коледжів, 4) випускають книги в паперових обкладинках для масового книжкового ринку (" massmarket paperbacks "), 5) що видають книги на замовлення, що надсилається поштою (" mailorder publications "), і для книжкових клубів (" book - club books "); 6) випускають т. зв. професійну книгу (науково- технічну, медичну літ-ру і т. п.); 7) вид- ва університетів (" University - press books ") та науково - дослідн. центрів, що випускають наук. та навчальну літературу; 8) випускають довідкову та енциклопедичн. книгу ("subscription reference books").
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |