Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Стабілізаційна політика.

Читайте также:
  1. Зовнішньоекономічна політика.
  2. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.

Завершити аналіз стратегій економічного розвитку провідних країн світу буде доречно оглядом еволюції стабілізаційної політики, що зазнала складної трансформації. Вивчення і узагальнення стратегії макроекономічної стабілізації додатково ускладнюється тим, що економічні коливання по-різному виявляли себе у різних країнах. Розглянемо один різновид коливань — середньострокові цикли, залишаючи поза увагою коли­вання, викликані політичними чинниками, фінансовими кризами, біржовими спекуляціями та інфраструктурними перетвореннями, оскільки боротьба з такими коливаннями виходить за межі власне стабілізаційної політики і містить, крім неї, соціальну, структурну, зовнішньоекономічну скла­дові.

Проблема нестабільності економічного розвитку вияв­лялась неоднаково у різних країнах. Історично перші кри­зи надвиробництва (кризи середньострокового циклу) фіксувалися у Великій Британії з 1825 р. У подальшому вони набули характеру загальноєвропейських, а згодом — і загальносвітових. Наприкінці XX — початку XIX ст. найбільш помітними були економічні спади, початок яких припав на 1972,1982,1993, 2001 pp. Проте першим виявом свідомої стабілізаційної макроекономічної політики слід вважати 30-ті роки XX ст., початок яких ознаменувався потужною кризою, названою "Велика депресія". Безпре­цедентне для мирного часу падіння виробництва (у СІЛА, наприклад, понад 25 % докризового рівня), змусило уряди провідних країн вдатися до прямого впливу на рівень еко­номічної активності, переважно через сукупний попит.

Ідеологічним підґрунтям цих дій можна вважати кейн-сіанство, незважаючи на те, що самі ідеї Кейнса не схва-лювалися, зокрема, президентом США Ф.Д. Рузвельтом, чи канцлером Німеччини А. Гітлером, хоча і перший, і другий подолали кризу фактично у дусі кейнсіанських рекомендацій — через збільшення державних витрат на будівництво та ВПК, що стимулювало сукупний попит. Проте на батьківщині, у Великій Британії, кейнсіанство набуло популярності. У подальшому його почали свідомо використовувати практично всі провідні країни, причому не тільки для стабілізації, а і для прискорення економічного розвитку. Хоча теоретичні кейнсіанські моделі економіч­ного зростання вимагають дотримання певних темпів зростання, перевищення яких викликає кризу, на практиці велика частина змінних (схильність населення до заоща­джень, продуктивність виробництва тощо), які необхідно врахувати, прогнозуючи темп безкризового зростання, є несталою. Тому уряди, як правило, використовували кейн-сіанську концепцію вибірково. Якщо здавалося, що у пев­ний момент слід стимулювати сукупний попит, то завжди виникали вагомі причини для того, щоб збільшити державні витрати. Загалом, у цей період у світі значно посилилася роль безпосереднього втручання уряду в економічні процеси завдяки наявності трьох потужних тоталітарних держав — фашистської Німеччини, мілітаристської Японії та Ра­дянського Союзу, який на той час теж вважався дуже важ­ливим елементом загальносвітового економіко-політич-ного середовища. Необхідність протистояти іноземцям у військово-політичній сфері змушувала уряди Великої Бри­танії, Франції та США також концентрувати економічну владу в єдиному центрі — "в руках" держави. В цих умовах військові витрати становили значну частку бюджету, що і створювало сприятливі умови для застосування кейнсі-анських "рецептів". Однак після закінчення Другої світової війни виправданість прямої стимуляції попиту державою почали піддавати сумніву, до чого спонукало кілька при­чин.

1. Збільшення державного боргу внаслідок постійного зростання державних витрат. *

2. Фактичне згасання та викривлення принципу ринко­вої конкуренції під впливом майже директивного держав­ного розподілу доходів корпорацій.

3. Поширення тенденцій перекладання проблем приват­ного бізнесу на державу, згасання приватної ініціативи.

У Німеччині та Японії лібералізація економіки була здій­снена примусово окупаційною владою. У Сполучених Шта­тах вона утвердилася як відповідь на надзвичайно сприят­ливі умови для приватного бізнесу на зовнішніх ринках. У Великій Британії та Франції зменшення ролі уряду в еконо­мічному житті стало реакцією на розпад колоніальних імперій, погіршення загальної економічної ситуації і неспро­можності держави повернути втрачені позиції. Загальним результатом було підвищення значення приватного сектору і відповідне зменшення ролі уряду.

Можливо найбільш показовим у цьому плані є процес відходу від класичних кейнсіанських концепцій на їх бать­ківщині — Великій Британії. Отже, у першу післявоєнну чверть століття теоретичною основою, на якій ґрунтувалася економічна політика, залишалося кейнсіанство. З початку 60-х років уряди консерваторів і лейбористів, проводячи політику "стоп — вперед", намагалися поперемінно до­могтися поліпшення платіжного балансу або зростання економіки. Наростання інфляційних процесів у першій половині 70-х років ускладнювало і модифікувало завдання держави. Вона почала усе активніше вдаватися до дефля-ційної політики. Однак це лише погіршувало ситуацію: обмеження попиту на внутрішньому ринку, без зниження темпів зростання цін, послаблювало стимули до підвищен­ня продуктивності праці. Результатом була "стагфляція" — комбінація високої інфляції з низькими темпами росту економіки і збільшенням безробіття.

Економічна криза середини 70-х років та тривала по­дальша депресія спонукали уряд відмовитися від дефля-ційної політики і перейти до "політики доходів", що була пов'язана з довгостроковими програмами заохочення еко­номічного зростання і досягнення фінансової стабільності. Втручання держави у процес встановлення заробітної плати було основною частиною лейбористського "соціального контракту" уряду з профспілками. Однак ефективність "політики доходів" була обмеженою: зрештою вона не змогла стримати підвищення цін і швидкого збільшення грошової маси. Тим часом економічна ситуація наприкінці 70-х років різко погіршилася. Зросло соціальне напруження. Країна продовжувала втрачати свої позиції у світовому господарстві, всі колишні варіанти державного регулювання, засновані на кейнсіанській теорії, було дискредитовано. У травні 1979 p., після приходу до влади уряду торі на чолі з Маргарет Тетчер, Британські Острови перетворилися у свого роду полігон для випробувань ідейно-політичних установок правих кон­серваторів; до цього в розвинених країнах Заходу вони не випробувалися. "Зміна віх" в економічній теорії і практиці відбулася у Великій Британії раніше, ніж у СІЛА.

За час перебування консерваторів при владі (80-ті — перша половина 90-х років XX ст.) значній ерозії піддали­ся багато традиційних цінностей та інститутів. Істотних змін зазнала модель соціально-економічного механізму і політичного устрою суспільства. Держава вдалася до ре­формування відносин власності, її "розпилення" (реалізації теорії "демократії власників"), до перетворення системи соціальних послуг — впровадження ринкових засад і кон­куренції в "державі добробуту", створення "змішаної" дер­жавно-приватної системи охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення, поширенню принципу свободи вибору в шкільній освіті.

В умовах "роздержавлення" макроекономічного регу­лювання все більшої популярності набували неоліберальні концепції державного регулювання — монетаризм, "еко­номіка пропозиції" та ін. В цілому вони надають великого значення приватній ініціативі, економічній свободі та осо­бистій відповідальності суб'єктів економіки. Проте ігнору­вати роль держави в економіці неможливо, і щоб зменшити її вплив, який часто дестабілізує ринкові відносини, про­понувалося перейти до переважно непрямих методів. Ска­жімо, монетаристи особливу увагу приділяли регулюванню кредитно-фінансової сфери та грошового обігу, представ­ники "теорії раціональних очікувань" — створенню ефек­тивної (зокрема, інформаційної) інфраструктури, прибіч­ники "економіки пропозиції" наголошували на необхідності зменшення податків і поліпшення доступу до економічних ресурсів. Цей своєрідний протест проти "зарегульованості" кейнсіанства однак не набув ознак, тим не менше, цілісної доктрини. Окремі положення та "рецепти" використову­ються у певних обставинах для вирішення конкретних завдань. Єдиним системним досягненням неолібералів було виокремлення фінансової сфери на чолі з центральним банком у категорію відносно самостійних регуляторів на­ціональної економіки.

Частковість і обмеженість монетарної стабілізаційної політики повною мірою виявилася під час останнього еко­номічного спаду на початку XXI ст. Використавши випро­буваний засіб — зниження облікової ставки — Федераль­на резервна система США зменшила її до безпрецедентно низького рівня (1,6 %), проте очікуваного пожвавлення не відбулося. У Великій Британії зниження облікової ставки було меншим (до 4 %), проте враховуючи більший рівень інфляції в цій країні, можна теж вважати його подарунком для фінансової сфери. Однак результат також виявився невтішним. Тому пошук ефективних інструментів анти-кризового регулювання, які були б адекватними сучасному стану економіки розвинених країн, триває.




Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Пластичность | Свет и тени | Декоративная трансформация плоскости | Глобалізація, її причини, джерела та наслідки | Недоліки та переваги глобалізації | Поняття конкурентоспроможності національної економіки. | Групування провідних країн світу. | Головні економічні проблеми провідних країн. | Стратегія економічного розвитку Японії. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав