Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Життя і творчість

Тема. ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК

(1799 – 1850)

П Л А Н

1. Життєвий і творчий шлях.

2. «Людська комедія» - широка панорама життя Франції ХІХ ст.

3. «Гобсек». Фанатична любов до золота. «…Золото – ось духовна суть теперішнього суспільства».

Життя і творчість

Оноре Бальзак увійшов до світової літерату­ри як видатний письменник-реаліст. Бальзак був сином дрібного буржуа, внуком селянина, він не отримав того виховання й тієї освіти, яку дають своїм дітям дворяни (частка «де» була ним присвоєна).

Письменник ставив основною метою своєї творчості «відтворення рис грандіозного об­личчя свого віку через зображення характер­них його представників». Він створював сотні, тисячі несхожих один на одного персонажів, життя яких, на перший погляд, може здаватися хаотичним, дифузним рухом. Але увесь цей рух стихійно вкладаєть­ся у певне русло, підкоряється певним законам. Бальзак інтуїтивно проник у суть соціальних процесів, через художній аналіз дійшов до синтезу, причому його вивчення законів розвитку суспільства ви­явилось настільки глибоким, що спеціалісти (соціологи, економісти, юристи) визнають його першість над ними.

Оноре де Бальзак почав писати трохи пізніше за Стендаля. Славі передувала юридична кар'єра та робота журналіста. Бальзак навіть встиг відкрити власну друкарню, яка згодом прогоріла. Він взявся створювати романи заради заробітку. І дуже швидко здивував світ аб­солютною зрілістю свого стилю. Романи «Останній шуан, або Бретань у 1800 році»(1829) і «Сцени приватного життя» (1830) сподобалися читачам, хоча критика зустріла їх стримано. Після цих творів Бальзак вже більше не зростав як митець, а просто випускав у світ один твір за іншим, за два тижні створюючи черговий роман.

Однією із найсерйозніших пристрастей Бальзака, починаючи з дитячих років, була філософія. У шкільному віці він трохи не збо­жеволів, коли у католицькому пансіоні ознайомився зі старовинною монастирською бібліотекою. Він не почав серйозну письменницьку працю, поки не простудіював праці всіх більш-менш видатних фі­лософів старих і нових часів. Тому і виникли «Філософські етюди» (1830-1837), які можна вважати не тільки художніми творами, а й досить серйозними філософськими працями. До «Філософських етюдів» належить і роман «Шагренева шкіра» (1830-1831), фанта­стичний і водночас глибоко реалістичний.

Бальзак любив повторювати: «Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем.» Ці слова вказують на матеріал, на об'єкт вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які «секре­тарськими» назвати не можна. Бальзак, створюючи образи, спирався на те, що бачив у реальному житті (імена практично всіх героїв його творів можна знайти в газетах того часу), але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало, та й, на жаль, існує суспільство. Він робив це не як вчений, а як художник. Тому та­кого значення набуває в його творчості прийом типізації (від грець­кої typos — відбиток). Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля), але одночасно він втілює певну тен­денцію, яка існує в суспільстві на певному історичному відрізку.

Бальзак створював типові образи по-різному. Він міг бути націле­ним тільки на типовість, як наприклад, у «Монографії про рантьє», а міг загострювати окремі риси характеру або створювати загострені ситуації, як, наприклад, у повістях «Євгенія Гранде»і «Гобсек». Ось наприклад опис типового рантьє: «Практично всі особини цієї породи мають на озброєнні тростину або табакерку... Подібно усім особинам із роду «людина» (ссавці), він має сім клапанів на обличчі і, найпевніше, володіє повною кістковою системою... Його обличчя бліде і часто має форму цибулини, воно не має характерності, що і є його характерною ознакою». А от набитий зіпсованими консервами, ні­коли не топлений камін в будинку мільйонера-Гобсека, безумовно, є рисою загостреною, але саме ця загостреність підкреслює типовість, викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої і виступає Гобсек.

Влади грошей Бальзак боявся більше, ніж влади феодалів. На королівство він дивився, як на єдину сім'ю, у якій король є бать­ком і де існує природний стан речей. Щодо правління банкірів, яке почалося після революції 1830 р., то тут Бальзак побачив серйозну загрозу для всього живого на землі, тому що відчув залізну й хо­лодну руку грошових інтересів. А владу грошей, яку він викривав постійно, Бальзак ототожнював із владою диявола і протиставляв і владі Бога, природному ходу речей.

Головним об'єктом вивчення у творчості Бальзака є найпотужніша сила сьогоднішнього часу — буржуа, ті самі «ангели грошей», які набули значення головної рушійної сили прогресу. Бальзак викриває їхні звичаї, детально й скрупульозно, як біолог, що досліджує звички певного виду тварин.

Збільшення капіталу стає майже інстинктом в характері Гранде перед смертю він «страшним рухом» хапає золотий хрест священика, який схилився над непритомною людиною.

Гобсек — «рицар грошей», головний герой однойменної повісті (1835) набуває значення єдиного бога, в якого вірить сучасний світ. Вираз «гроші правлять світом» яскраво реалізується у повісті. Ма­ленька, непримітна, на перший погляд, людина, тримає в своїх руках весь Париж. Гобсек карає й милує, хоча він є по-своєму справедливим: може жорстоко покарати того, хто нехтує благочестям і через це влі­зає у борги (графиня де Ресто), а може і поставитися прихильно, як, наприклад, до білошвейки на прізвисько Вогник.

Люди знищили старого Бога, який керував феодальним світом і призначав королів, і створили нового бога, Ідола Грошей, від імені якого правлять світом Гобсек, Гранде і видатний злочинець, «Напо­леон каторги», Жак Коллен (він же — Вотрен, він же — іспанський абат Карлос Еррера). Жак Коллен під різними іменами діє в романах «Батько Горіо» (1834-1835), «Втрачені ілюзії» (1837-1843), «Блиск і злидні куртизанок» (1838-1847), у п'єсі «Вотрен». Коллен — ха­рактер титанічний. Його нібито вирізьблено із суцільної брили. І ре­зультати його діяльності теж є титанічними: він знищує навкруги себе всі прояви моральності і перетворює душі людей на пустелі.

Відносини між людьми у Бальзака переважно визначаються гро­шима, але не тільки вони цікавили автора.

Думка про створення єдиної системи творів, яка могла б реалі­зувати прагнення письменника змалювати широку панораму жит­тя Франції XIX ст. виникла у Бальзака в 1833 р. Так розпочалася «Людська комедія» з персонажами, що переходили з роману в роман. «Людська комедія» узагальнює всю творчу діяльність Бальзака. Це багатотомне видання включає 93 романи, в яких діють 2000 персона­жів. Романи «Людської комедії» автор групував за трьома розділами: «Етюди про звичаї», «Фізіологічні етюди» і «Аналітичні етюди».

«Етюди про звичаї», в свою чергу, розділяються на «Сцени при­ватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени політич­ного життя», «Сцени воєнного життя», «Сцени сільського життя». Таким чином, перед нами постає величезна панорама усієї Франції часів первісного накопичення капіталу. Ми бачимо величезний живий організм, який постійно рухається. Відчуття постійного руху і єдності, синтетичності картини виникає завдяки персонажам, що повертаються («наскрізні персонажі»). Наприклад, Люсьєн Шардон вперше зустрічається у «Втрачених ілюзіях», де намагається підкори­ти Париж, а у «Блиску і злиднях куртизанок» Люсьєн Шардон, уже підкорений Парижем і перетворив на покірливе знаряддя диявольсь­кого честолюбства абата Вотрена (ще один наскрізний персонаж).

Максим де Трай, родина де Ресто постійно з'являються на сторін­ках різних творів, і у читача виникає враження про відсутність кра­пок у кінці окремих романів. Це не просто зібрання творів, а панорама життя. «Людська комедія»— яскравий приклад саморозвитку твору мистецтва, який ніколи не зменшує величі твору, а навпаки — надає йому сили, що йде від Природи. Саме такою могутньою, набагато пе­ревищуючою особистість автора, і є геніальна творчість Бальзака.

«Гобсек»

Повість «Гобсек» входить до складу першого розділу «Людської комедії» («Етюди про звичаї»), у якому Бальзак створив галерею найтиповіших образів своїх сучасників різного соціального статусу та різних професій.

Повісті «Гобсек», як і всім творам великого романіста, властива багатоплановість. Це дає можливість письменникові в межах не­великого твору якнайширше і якнайглибше охопити зображува­ну дійсність, показати прояви страхітливої влади грошей у різних верствах буржуазного світу. Цю потворну владу з винятковою силою і правдивістю розкрито у стосунках старого лихваря Гобсека та його численних жертв, що марно змагаються з ним, намагаються навіть кричати, щоб потім замовкнути, як нарешті вмовкає зарізана на кухні качка. Великий реаліст, Бальзак змальовує і світ, і людину в дії, в русі, в динаміці.

Ім'я центрального персонажацього твору — лихваря Гобсе­ка — стало загальним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психо­логічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користо­любством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов і покликання Гобсека. В одному з чернових варіантів повісті Гобсек був мало не взірцем доброти й сердечності. Але письменник зрозумів, що похмура буржуазна дійсність не знає доброчесних лихварів, і пере­робив твір. Характерно, що саме тоді, коли повість стала життєво правдивою, буржуазна критика зчинила галас, нібито Гобсек, що дійшов до маразму, — просто вигадка Бальзака. Але в тім і полягає сила великого реаліста, що, навіть змальовуючи виняткові явища, він переконливо доводить: вони — неминучий наслідок законів буржуазного світу.

В образі Гобсека узагальнено риси приватновласницької пси­хології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини). Ось життєва філософія Гобсека: «Що може задовольнити наше «я», наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити наші примхи потрібен час, потрібні матеріальні можливості і зусилля. У золоті все це є у зародку, і воно насправді дає все». При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось іншого. Для Гобсека не існує жодних задоволень, крім усвідомлення наявності свого багатства.

Колись зухвалий, жорстокий корсар і работорговець Гобсек, став­ши лихварем, перетворився на тихенького, зовні зовсім не примітно­го чоловічка, хоч насправді був таємним володарем буржуазного Па­рижа. Гобсек фанатично любить золото. «В золоті втілено всі людсь­кі сили... — каже він. — А життя? Хіба це не машина, яку приводять у рух гроші?.. Золото — ось духовна суть теперішнього суспільства». Гобсек знає весь Париж. Він пильно стежить за багатими родинами, щоб у критичний для них момент шулікою впасти на їхній статок.

Чи були у нього інші риси? Через яскравість головної риси, його життєвого надзавдання, їх майже непомітно. «Це була людина-автомат, яку щодня заводили», — пише про нього Бальзак.

Гобсек — цей ходячий вексель — людина неабиякого розуму. Він спритний, безстрашний і навіть здатний робити філософські узагальнення щодо природи суспільства, аналізувати його рушій­ні сили. Знає він і психологію людей. Щоб зробити висновок про всевладність золота і створити власну філософію, теж треба вміти мислити. Отже, він розумна людина, але його пристрасть вияв­ляється сильнішою за розум. Влада золота, про яку він стільки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, він сам собі створює пастку.

Усвідомивши силу грошей у суспільстві, де кипить невгаси­ма «боротьба між бідними й багатіями», Гобсек дійшов виснов­ку, що краще тиснути самому, ніж зазнавати утисків від інших, і, розв'язуючи зашморг мішка із золотом, відчуває себе справжнім володарем світу. Цей своєрідний філософ виростає в очах чесно­го адвоката Дервіля в романтизований символ влади золота. Але Бальзак-реаліст знімає з нього романтичний ореол, показуючи, що жадоба накопичення призводить до втрати здорового глузду.

Що може бути абсурднішим за смерть від голоду посеред незлі­ченного багатства? Але попри абсурдність, смерть головного героя є логічною: Гобсека вбиває власна ж ідея про всевладність золота та його неперевершену самоцінність. Він настільки боявся втратити свій статок, що знищив його у фізичному розумінні: дорогі тканини, посуд, картини — все зіпсувалося, бо було зачинене в комірчині і цим багатством жодна людина не користувалася. Цей навмисний зовніш­ній абсурд — природне завершення подібного ставлення до життя.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення і влас­не процес збагачення людини. Ані Гобсеку, ані іншим золото не дає щастя. І хай образ Гобсека — граничний випадок, він свідчить, до чого призводить шлях користолюбства.

«Чи є у цієї людини Бог?» — риторично запитує інший герой тво­ру — Дервіль. Так, є: це Мамона, інакше кажучи — гроші. Служінню цьому ідолові підпорядковане життя Гобсека.

Автор знайомить читача з життям багатьох інших персонажів, наділяючи кожного чіткою не тільки психологічною, але й соціальною характеристикою, тобто надаючи їм рис, притаманних цілим соціаль­ним групам суспільства. У повісті розгорнуто галерею соціальних портретів: аристократи різного ґатунку — від респектабельної ви- сокородної родини Гранльє до великосвітського бандита Максима де Трая, лихварі Жигонне та Вербруст, що ладні, як і Гобсек, поживити­ся там, де пахне смаленим, нарешті люди з народу — працьовита гри­зетка Фанні Мальво і сам Дервіль, виходець із буржуазної дрібноти, що вчився на мідяки. Усі симпатії письменника на боці цих останніх, про що свідчить красномовне зіставлення: з одного боку — працьовита і чиста Фанні та її чоловік Дервіль — чесний трудівник, позбавлений дріб'язкових забобонів і фальшивого самолюбства, а з іншого — блис­куча красуня, графиня Анастазі Ресто, яка розоряє свого чоловіка і дітей заради коханця — духовної потвори з ангельським обличчям.

Історія родини Ресто ілюструє жахливу силу грошей, що зни­щують родинні зв'язки і спонукають до злочинів: графиня, неначе злодійка, нишпорить у паперах померлого чоловіка, тіло якого ще не охололо. Звичаї родини Ресто типові для французького суспіль­ства часів Реставрації.

Закономірності суспільного життя розкриваються у випадку Гобсека, який все ж таки є романтичним героєм, що живе однією пристрастю: характер і поведінка Гобсека міцно пов'язані з обста­винами, — він лише з більшою мірою концентрації виражає типове явище часу.