Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

III. Боротьба з пелагіанством

Багато що з найвпливовішої частини Августинової теології сто­сувалося боротьби з пелагіанською єрессю. Пелагій був валлієць, що по-справжньому звався Морган, тобто «людина з моря» - в грецькому перекладі Пелагій. Він був освічений і добросердий церковник, менш фанатичний, ніж більшість його сучасників. Вірив у свободу волі, піддавав сумнівові вчення про пра­батьківський гріх і вважав, що коли люди чинять доброчесно, то роблять це завдяки власному моральному зусиллю. Коли вони чи­нять праведно й держаться правої віри, то йдуть на небо в наго­роду за свої чесноти.

Ці погляди, хоч тепер вони видаються банальними, тоді зчи­нили велику колотнечу й були, переважно заслугами св. Августи-на, оголошені єретичними. Проте вони здобули на якийсь час чи­малий успіх. Августинові довелось писати патріархові Єрусалим­ському, щоб остерегти його перед мерзенним єресіархом, який переконав багато богословів Сходу прийняти його, Пелагієві, погля­ди. Навіть після його засудження знаходились люди, звані напівпелагіанами, що обстоювали його доктрини в пом'якшеній формі. Минуло чимало часу, поки остаточно перемогло чистіше вчення святого, зокрема у Франції, де напівпелагіанську єресь ос­таточно засудив собор у Оранжі 529 року.

Св. Августин учив, що Адам до гріхопадіння мав свободу волі й міг би стриматись від гріха. Та коли вони з Свою з'їли яблу­ко, в них увійшла зіпсутість, що передалася їхнім нащадкам, із яких ніхто не може стриматись від гріха своєю власною волею. Тільки Божа благодать дає людині здатність бути доброчесною. А що. всі ми успадкували Адамів гріх, то й заслуговуємо всі на вічне прокляття. Всі, хто помре нехрещеним, навіть немовлята, підуть до пекла й терпітимуть нескінченні муки. І ми не маємо підстав нарікати на це, бо ми всі нечестиві. (В «Сповіді» святий перелічує всі гріхи, які він учинив іще в колисці). Але завдяки вільній благодаті Бога декотрі люди з тих, хто був охрещений, обрані для того, щоб попасти на небо; вони і є обранці. Ці люди попадуть на небо не тому, що вони добрі; ми всі наскрізь зіпсуті, якщо тільки Божа благодать, уділена самим лише обран­цям, не дарує нам здатності бути інакшими. І не можна назвати жодної підстави, чому одні спасуться, а інші будуть прокляті; причина тут - нічим не мотивований вибір Бога. Прокляття свідчить про Божу справедливість; спасіння - про Боже милосер­дя. 1 те, й друге показують Його доброту.

Аргументи на користь цієї жорстокої доктрини - що була відроджена Кальвіном, і відтоді католицька церква вже не три­мається її - можна знайти в писаннях апостола Павла, зокрема в Посланні до римлян. Августин скористався ними так, як правник користується законом: тлумачення дотепне, і з текстів витиснуто все, що лишень можна. Кінець кінцем ми переконуємось - не в

тому, що святий Павло справді вірив так, як висновує з його по­слань Августин, а в тому, що коли взяти деякі тексти ізольовано, то в них можна знайти саме ту ідею, яку приписує їм Августин. Може здатися дивним, що засудження нехрещених немовлят нікого не приголомшувало, а навпаки, було приписане доброму Богові. Та переконання гріховності так опанувало Авгу­стина, що він справді повірив, ніби новонароджені діти — це поріддя Сатани. Велика частина того, що є в середньовічній церкві наижорстокішого, видимо походить від Августинового по­хмурого почуття вселюдської провини.

Є тільки одне логічне утруднення, що справді бентежить св. Августина. Воно полягає не в тому, що навряд чи варто було творити людину, коли величезна більшість людського роду прире­чена на вічні муки. Ні, його бентежить те, що коли пра­батьківський гріх успадкований від Адама, як учить св. Павло, то душа, як і тіло, мусила дістатись людині від батька й матері: ад­же грішить душа, а не тіло. Він бачить труднощі в цій доктрині, але каже: оскільки Святе Письмо про це мовчить, то правильний погляд на ці речі зовсім не є необхідним для спасіння душі. І тому лишає питання нерозв'язаним.

Дивно, що останні видатні інтелектуали перед сторіччями тем­ноти були заклопотані не рятуванням цивілізації, чи вигнанням варварів, чи усуненням зловживань державного правління, а про­повідуванням переваг дівоцтва та ідеї прокляття нехрещених не­мовлят. Коли зважити, що саме ці турботи Церква передала но-вонаверненим варварам, то вже не дивуєшся, що наступна доба перевершила трохи не всі вже скінчені періоди жорстокістю й за­бобонами.