Читайте также:
|
|
Західна філософія Нового часу – надзвичайно важливий етап в історії філософії. Саме в цей час утверджуються засади сучасного філософування. Найсуттєвіша ознака філософії Нового часу – принципова орієнтація на науку, тісний зв’язок із проблемами наукового пізнання. Науку, що за часів Середньовіччя посідала останнє місце в системі духовних цінностей, Новий час висунув на перше місце, очікуючи від її прогресу вирішення усіх людських проблем.
Функції філософії щодо нової науки полягали в її світоглядному та теоретичному обґрунтуванні. Саме філософія виробляє відповідну онтологію, принципово нові уявлення про природу, на ґрунті яких розгорталося її конкретно-наукове пізнання.
Одним із перших філософів Нового часу є Френсіс Бекон (1561-1626), якого вважають засновником англійського матеріалізму. У своїх творах Бекон передусім розвиває властиві своєму часові уявлення про роль наукового пізнання, його призначення й місце в житті суспільства. Справжня мета науки, на думку філософа, полягає в тому, щоб приносити користь, збагачувати її життя новими винаходами. Наукове знання – не самоціль, воно лише засіб, знаряддя, за допомогою якого людина може вирішувати проблеми, що постають перед нею. Говорячи про потребу зв’язку теорії та практики, науки й техніки, Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь – одне й те саме. Що в дії найкорисніше – те в знанні найістинніше.
Дж. Локк твердив, що все знання людина отримує за допомогою власного досвіду. Досвід у найзагальнішому вигляді є усім, що впливає на свідомість людини й засвоюється нею протягом життя. На момент народження душа людини є порожньою, вона не має жодних ідей та принципів., лише поступово доступ заповнює це порожнє місце. Душа на час народження людини нагадує чисту дошку (tabula rasa).
Джерелом пізнання, на думку Дж. Локка, є незалежні від свідомості матеріальні речі. За допомогою чуттєвого досвіду ми пізнаємо зовнішні речі і отримуємо ідеї цих речей.
Дж. Берклі – автор класичної системи суб’єктивізму. Ґрунтуючись на сенсуалістичній теорії пізнання Дж. Локка, він створює ідеалістичну версію сенсуалізму, а своїх запереченнях філософського матеріалізму формулює головні аргументи проти нього. Ідеалізм Берклі нерозривно зв’язаний з релігією, вірою в Бога.
Серед найвагоміших постатей в історії європейської філософії Нового часу слід відзначити Д. Юма (1711-1776), який завершив лінію британського емпіризму. Вважав за можливе застосувати до людського розуму ті самі методи, що Ньютон застосував до вивчення природи. Юм переконаний, що будь-які речі, перш ніж стати предметом досвіду, мають бути представлені в наших відчуттях. Їхнє сприйняття є основою досвіду. Всі сприйняття Юм поділяє на два види: враження та ідеї. Враження є первинними елементами досвіду – це відчуття, афекти, емоції. Враження виникають незалежно від нашого бажання й волі. Збережені в пам’яті враження переробляються на ідеї.
Одним з найвидатніших учених та мислителів Нового часу вважається Рене Декарт (Картезій) (1596-1650) – родоначальник нової філософії в Франції. Інтелектуальний переворот, зроблений Декартом полягав у тому, що він перетворив самосвідомість на основу філософії. Достеменність усього можливого знання він поставив у залежність від того, що є очевидним для самосвідомості індивідуального суб’єкта.
Пошуки перших начал своєї філософії Декарт починає з вимоги піддати сумніву всі без винятку знання. Ця вимога стає вихідним пунктом його філософії. Проголошуючи принцип радикального сумніву філософ прагне звільнити наукове мислення від різних забобонів. Сумнів Декарта – це лише методичний прийом, а не останнє слово його методології. Із сумніву має починатися усяке мислення.
Усе без винятку є сумнівним, проте безсумнівним є факт сумніву, а також факт існування того, хто сумнівається. Сумнів є фактом мислення, а отже – “Я мислю, отже я існую” (cogito ergo sum).
Декарт намагався пояснити світ, виходячи з суб’єкта, самосвідомості, “Я”. Б. Спіноза натомість прагне пояснити світ з об’єкта, буття, субстанції. Він фактично прагне пояснити світ з нього самого, а не виходячи з властивостей суб’єкта, що пізнає світ. Таким чином для Спінози характерний принциповий об’єктивізм.
Істину, на його думку, ми можемо досягнути, якщо піднімемося над нашим Я, і подивимося на світ “очима Бога”. Таке бачення пов’язане з раціональним методом.
Головними принципами філософії Спінози є: раціональне пізнання та поняття субстанції.
Спіноза дає наступне визначення субстанції. “Під субстанцією – пише він, – я розумію те, що існує саме по собі й уявляється саме через себе, тобто те, уявлення про що не потребує уявлення про іншу річ”. Субстанція – це самостійне, ні від чого незалежне буття.
Г. Лейбніц – відомий вчений-енциклопедист Нового часу. Своє завдання вбачав у метафізичному обґрунтуванні наукового пізнання. На його думку, метафізика – це найглибший різновид знання. Предметом фізики у Лейбніца була матеріальна природа, предметом метафізики – Бог і душа. Наука потребує метафізики як фундаменту. Метафізика є суттєвим виміром природи і залишається першою наукою в її пізнанні.
Лейбніц критикував Спінозу за його твердження про єдину субстанцію – Бога, а також, що решту речей є модифікаціями єдиною субстанції. Він звертає увагу на різномаїття світу. З цього твердить, що кожна річ є субстанцією. У світі стільки субстанцій, скільки якісно відмінних речей. Вченню про єдину субстанцію, яке опрацював Спіноза, Лейбніц протиставляє вчення про індивідуальні субстанції-монади. Таким чином його вчення можна назвати субстанційним плюралізмом.
Доба Просвітництва – 18 ст. – була поворотним пуктом в історії людства. Сутність її полягала передусім у обстоюванні особливої ролі освіти, науки й культури в розв’язанні усіх проблем, що постали перед людством. Найголовнішим фактором людського життя просвітники вважали знання. Головна причина суспільного зла вбачалася у неуцтві, а головний засіб боротьби з ним – у просвіті умів, поширенні наукових знань.
Просвітники створили культ розуму – цей розум критичний та емпіричний. Взірцем для просвітників у певному сенсі була фізика Ньютона.
Характерною рисою цього часу стає покликаність на “природне”. Обмеживши роль Бога, а часом навіть заперечивши його існування, філософи й природознавці цього часу створили своєрідний культ природи. Таким чином, поширеними стають такі терміни як “природна мораль”, “природне право”, “природна політика”.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |