Читайте также:
|
Філософія життя – це напрямок в західноєвропейській філософії, який сформувався в кінці 19 ст. в Німеччині, особливої ж популярності набув на початку 20 ст., втрачає самостійне значення після другої світової війни, що пов’язане було з утвердженням філософії екзистенціалізму, яка доповнив основні ідеї філософії життя феноменологічним методом і акцентувала увагу на цілому ряді нових проблем того часу. Філософія життя виникає в епоху культурної кризи в Європі. Основні симптоми цієї кризи почали проявлятися передусім у тому, що зростала ірраціональність суспільного життя, загострювалися конфлікти між особистістю та суспільством, а також у все більш виразному поглинанні тотальністю соціуму людської індивідуальності.
Таким чином, постає період сильних за своїм пафосом умонастроїв, коли ірраціональність суспільства намагалися експлікувати через аналогічні властивості самої людської природи, як таку, що має глибоке та вічне, “як саме життя”, коріння. З цього в філософії життя з’являється різкий протест проти панлогічного розгляду світу. Була висунута ідея про те, що в самій спробі побудувати цілісний світогляд філософія не може і не повинна спиратися виключно на природничі науки. Більше того, вона не повинна абстрагуватися від конкретної людини з її реальними життєвими проблемами.
Одним з представників філософії життя був А. Шопенгауер. В його творчості зустрічаємо передусім обґрунтування рис світогляду песиміста. Його часто навіть називають “теоретиком вселенського песимізму”. Твердить, що страждання є природним. Кожна людина має певні потреби, від цього вона страждає. Таким чином страждання є первинним. Усе життя сприймається Шопенгауером, як страждання.
Основною причиною страждань є “воля до життя”. Вона є таємною сутністю світу, яка не дається в пізнанні. “Воля до життя” є первинною, безосновною, безпричинною, вона знаходиться поза часом і поза простором, не має мети. Волю Шопенгауер вважає головним і первинним в людині.
Говорячи про причини страждань, філософ зауважує, що такою причиною є також переважання волі над розумом. Воля сліпа, вона не має жодної мети, вона незмінна. Причиною страждань є також егоїстична відірваність людини від інших людей та інстинктивне прагнення до життя.
Ф. Ніцше – надлюдина. Ідеал досконалої людини відрізняється від сучасної філософу людини гармонією діонісійського начала з його радісним ствердженням інстинктивної жаги життя, та аполонівського начала, яке надає цьому життю одухотворену чіткість та цілісність ідеалу. Таким чином, ми отримуємо тут величезну силу. Могутність цієї сили має бути направлена на творче прагнення до нового. Надлюдина – це передусім творець. Він творить самого себе. Внутрішніми складовими ідеалу людини, який висунув Ніцше є
(1) вміння жертвувати собою,
(2) великодушність і безмежну жагу діяльнісної любові,
(3) чесність, безстрашність,
(4) твердість, героїзм.
Ці якості, на думку Ніцше дозволять надлюдині надати свій сенс всьому на цій землі.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |