Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Емпіризм та методи пізнання в філософії Френсіса Бекона

Бекон твердо стояв на позиціях сенсуалізму, а звідсіль й емпіризму. Він вважав, що почуття постачають нас вірними уявленнями про дійсність; що знання здобуваються нами досвідним (емпіричним) шляхом. «Лише відчуття, писав він, - може судити про досвід, а досвід, в свою чергу, знаходиться в самому предметі». Завдяки інформації почуттів в свідомості людини формуються спочатку узагальненні уявлення, а потім – поняття. Звідсіль, образи предметів, входячи через органи відчуттів, не зникають, а зберігаються душею, яка може ставитися до них трояким чином: або збирати їх в пам’яті, або наслідувати їм в уявленнях, або, нарешті, переробляти їх в розсудку. На цих трьох властивостях людської душі, згідно Бекону, засновуються підрозділи наук. Пам’ять є основою історичних наук, уявлення – поезії, а розсудок – філософії.

Будучи послідовним сенсуалістом, Бекон в той же час застерігав дослідників від крайнощів як проти накопичення повідомлень дише з досвіду, так й пізнання природи виключно розумом. Наука, стверджував він, виходить з досвіду, але не зациклюється на ньому. Стихійний, не цілеспрямований досвід не дає людині знання. Емпірик, що задовольняється лише накопиченням досвідних фактів, Бекон уподібнював мурасі, яка з кусочків листочків може нагромадити рихлу купу, а раціоналіста, яких шляхом «внутрішнього» роздуму шукає істину, - павуку, який витягує павутину зі свого заднього проходу. Справжній же вчений подібний до бджілки, яка з багатьох і різних квіток збирає нектар, перероблює його в собі і видає життєдайний, солодкий мед.

Маючи власні, відмінні від інших, погляди на сутність пізнання та виходячи з них, Френсіс Бекон, одначе, основну увагу приділив не стільки повному розкриттю суті своєї гносеології/епістемології, походженню ідей та їх співвідношенню, а створенню методу пізнання природи, набуття достовірних знань про неї. Знання природи, за Беконом, це знання причин тих явищ, що відбуваються в природі. А такі знання здобуваються лише емпіричним шляхом. Істина, говорив філософ, з’являється нам «не як авторитет, а як дочка часу». А тому він різко виступав проти застарілих авторитетів і дедуктивних умовиводів (висновків від загального до часткового), які ніяк не можуть привести до якісно нових знань. Навіть найдосконалішим чином побудований логічний дедуктивний умовивід може витягти з посилань лише те, що в них уже є. Більше того, дедукція рішучим чином виключає все нове, до цього часу невідоме, оскільки в кращому випадку користується вже давно установленим, всім відомим. Лише індукція (від часткового до загального) може дати людині нові знання.

Але для індуктивного узагальнення потрібна ефективна методика збору фактологічного матеріалу. Для досягнення цього Френсіс Бекон радить науковому досліднику збирати данні і розміщати їх в чотирьох видів таблиць. В першу, таблицю позитивних інстанцій, записувати випадки наявності досліджуваної ознаки, наприклад – певного рівня тепла. В другу, таблицю від’ємних інстанцій, зазначати всі випадки відсутності потрібних ознак. В третю, таблицю ступенів чи порівнянь, записувати міру проявлення зазначених ознак явищ чи предметів. Зібраний та розкладений таким чином матеріал, нарешті, відбирається і записується в четверту – таблицю прерогативних інстанцій, за показниками якої, власне, і вивчається предмет наукового дослідження. Слід сказати, що рекомендації філософа щодо таблиць знайшли і до цього часу знаходять широке застосування в наукових дослідженнях та експериментах.