Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Читайте также:
  1. III. Словниково-логічні вправи
  2. IV.І Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття
  3. АБЕТКОВИЙ ПОКАЖЧИК АНГЛІЙСЬКИХ ТЕРМІНІВ
  4. АБЕТКОВИЙ ПОКАЖЧИК УКРАЇНСЬКИХ ТЕРМІНІВ
  5. Активного словника
  6. Збагачення словникового запасу учнів
  7. Короткий опис
  8. КОРОТКИЙ ПУТЬ К МИРОВОМУ ГОСПОДСТВУ
  9. Монографії, посібники, словники, довідники

АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) – те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першопричина світу і умова його буття. Звідси – «абсолютна ідея», абсолютна монархія тощо.

АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) – один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремлені й виділені в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція – процес мисленого ізолювання окремого предмета чи властивості.

АБСУРД (лат. absurdus - невідповідний, безглуздий; від surdus – глухий, неявний) – термін інтелектуальної традиції, що позначає, що світ виходить за межі нашого уявлення про нього; безглуздість феномена чи твердження в межах даної теоретичної системи. Абсурдність в даному випадку означає не відсутність смислу, а смисл, який непочутий, невиявлений.

АВТОНОМІЯ (гр. autos - власний і nomos - закон) – позначає феномен дистанціювання особистості від соціального контексту. Виділяють становлення Автономності: 1) виділення людини з природи; 2) виділення індивіда з роду (індивідуальна Автономність, або власне автономність).

АГНОСТИЦИЗМ (гр. а - заперечення, gnosis - знання) – філософське вчення, яке заперечує можливість однозначного пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін запровадив у 1869 р. англ. дослідник природи Т. Г. Гекслі.

АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіos - цінність і...логія) – філософське вчення, що досліджує цінності як смислоутворюючу основу людського буття, які задають спрямованість і мотивованість людського життя і діяльності.

АЛОГІЗМ – міркування, що порушує закони логічного мислення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.

АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

АНАМНЕЗИС (гр. anamnesis - пригадування) – термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує бачене нею у світі ідей (сутностей).

АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) – віра в існування душі як надприродного носія життя людини.

АНТРОПОМОРФІЗМ (гр. антропос - людина і morphe - вигляд, форма) – наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (гр. антропос - людина і лат. centrum - осереддя, центр) – принцип світогляду Відродження та Нового часу, за якими людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

АНТРОПОЛОГІЯ (гр. антропос – людина, логос – вчення) розділ філософії, предметом якого є вивчення людини, її природи та суті її буття.

АПОЛОГЕТИКА (гр. apologetikos - захисний, виправданий) – галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віровчення християнства.

АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) – ускладнення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх. Розробляються античною філософією – елеатом Зеноном.

АРХЕ (грец. arche - початок, походження) – термін давньогрецької філософії: 1) відправна точка, початок чогось у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) – моральний принцип, який полягає у крайньому обмежені потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

АТРИБУТ (лат. attribuo - наділяю) – невід’ємна властивість об’єкта, без якої він не може ні існувати, ні мислитися.

БІНАРНІСТЬ / бінарна опозиція (лат. binarius - двоїстий) – модель відношень (смислових, соціальних), в основі якої лежить двоїстість, двочленність. Спосіб мислити світ як такий, що збудований на протилежностях (верх-низ, раціональне - ірраціональне, суб’єкт - об’єкт, “я” - “Інший”, маскулінне - фемінне, культурне - природне тощо).

БОГ – надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релігійної віри і поклоніння. У християнстві Бог є особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї прощення гріхів, просити спасіння та вічне життя.

БУТТЯ – філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від видимого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

ВИДИМІСТЬ (позірність) – однобічне, поверхове (викривлене) відображення або виявлення сутності.

ВИПАДКОВІСТЬ – зовнішня зумовленість явищ; те, що може статися або не статися, залежно від умов і обставин.

ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) – 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяльність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рішеннями.

ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) – філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) – поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.

ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і logos - вчення) – розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) – у широкому значенні – історично змінна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні – культурний рух епохи Відродження.

ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) – філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) – 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасному розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філософське вчення про універсальні закони руху і розвитку світу.

ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) – духу й матерії, ідеального й матеріального.

ДУХ – наділена свідомістю й самосвідомістю істота, суб’єкт мислення, почуттів і волі; активна сила людини, спрямована на пізнання і перетворення світу.

ДУША – термін, яким позначається внутрішній світ людини, її почуття, емоції, відчуття. Душа є життєвою силою, що втілює безтілесну ідею, є опосередковуючою ланкою між духом (ідеальним) і тілом.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість вважається центром Всесвіту; 2) риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) – термін давньогрецької філософії. Платон використовував його в значенні «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель вико­ристовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією. Смисловий образ речі, мисленеве а не чуттєве сприйняття речі.

ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні – механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичуються з протилежних кон­цепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.

ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) – термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходження нижчих форм буття з вищого буття – єдиного універсального непорушного начала.

ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) – напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) – у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формую­че начало.

І ДЕАЛІЗМ (грец. idea - вигляд, першообраз) – протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне – вторинним.

ІДЕНТИЧНІСТЬ (лат. identificare – ототожнювати) – психологічне уявлення людини про своє Я, що характеризується суб’єктивним відчуттям своєї індивідуальної самототожності і цілісності; ототожнення себе з тими чи іншими типологічними категоріями (соціальним статусом, статтю, віком, роллю, етичною нормою, групою, культурою, тощо).

ІДЕЯ (грец. idea - вигляд, образ, начало) – смислова форма, сутність всякої речі, без якої ніщо не має свого буття. Ідеї є вічними праобразами мінливого світу речей.

ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens - властивий, притаманний чомусь) – внутрішньо притаманне, на відміну трансцендентному – зовнішньому; випливає з природи самого явища.

ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio - прагнення, намір) – термін схоластичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

ІРОНІЯ (гр. еігопеіа – прикидання. відмовка) – стилістичний принцип, який полягає у невідповідності прямого смислу висловлювання його прихованому значенню і спрямовується на розщеплення будь-якої серйозної завершеності. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) – принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому волю, інстинкт, інтуїцію, віру як основу світу та його розуміння. Налаштований проти духу Просвітництва.

ІСНУВАННЯ – 1) синонім буття; 2) буття, в якому проявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму, що позначає унікальність людського існування.

І СТОРИЗМ – принцип наукового пізнання, за яким процеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) – у вченнях індійських релігій – особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон відплати» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступ­них перевтіленнях.

КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) – у давньогрецькій філософії тлумачили як очищення душі від пристрастей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впливом мистецтва.

КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й загальна ознака) – універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) – напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності.

КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) – ідеалістичний напрям, який стверджує, що існування всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) – мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.

КУЛЬТ (лат. cultus - вшанування, поклоніння) – сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) – наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) – термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Логос, неадекватний словам.

МАЄВТИКА (повивальна майстерність) – пізнавальний метод Сократа, що відображає процесуальність народження істини, уподібнюючи свою діяльність з мистецтвом повитухи (акушерки).

МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) – протилежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух – вторинними.

МАТЕРІЯ (лат. materia – речовина) – 1) як протилежність формі, субстрат або матеріал, з якого створені речі; 2) як протилежність свідомості – зовнішнє, об’єктивне буття, формами існування якого є простір і час.

МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленого зосередження.

МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») – 1) в історії філософії термін вживається для позначення філософських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища визначеними і незмінними, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пізнання) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.

МЕХАНІЦИЗМ – світогляд, основу якого становить абсолютизація законів механіки, зведення складних явищ до простіших, якісних відмінностей до кількісних.

МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) – у широкому розумінні – визнання надприродної сутності явищ; у вузькому - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом. МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) – 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності, для якої характерна символічність, синкретичність (нероздільна єдність протилежностей: знання – віра, чуттєве – розумове тощо) і життєвість.

МУДРІСТЬ – позатеоретична форма світоглядного філософського осмислення дійсності і розв'язання практичних питань на основі життєвого досвіду і розуму.

НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) – система умоглядних уявлень про природу як цілісну, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

НЕОПЛАТОНІЗМ – містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III—V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.

НЕСВІДОМЕ – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання. Вперше теорію Н. розробив З.Фрейд – сукупність активних психічних утворень, станів, процесів, механізмів і дій людини, що неусвідомлюються нею без застосування спеціальних методів.

НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) – заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

НУС (грец. nus - думка, розум) – одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мисленевих закономірностей, яким підпорядковані космос і людина. Поняття найповніше розкрито у філософії Анаксагора.

ОБ'ЄКТИВАЦІЯ – перетворення суб'єктивного (властивостей, притаманних суб'єкту) на об'єктивне (на властивості об'єкта), що відбувається в процесі суспільної практики.

ОБРАЗ – форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об'єктивної дійсності та свідомості людини.

ОНТОЛОГІЯ (грец. on (ontos) - суще і...логія - вчення) – розділ філософії, що вивчає питання першопочатку всього сущого та його форм виявлення (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).

ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.

ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) – один з провідних напрямів ідеології в епоху середньовіччя, що мав на меті тлумачення біблійних текстів, питань теології тощо.

ПРИНЦИП ( лат. ргіпсіріит - начало, основа) – 1) першоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки; 2) внутрішнє переконання людини.

П РОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia - передбачення, провидіння) – теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру Бога.

РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний, від ratio - розум) – 1) у широкому розумінні – філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку природи і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на противагу сенсуалізму (емпіризму), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).

РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) – сукупність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта, причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.

РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) – логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в процесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення.

РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus - відносний) – 1) принцип відносності людських знань; 2) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує моменти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єктивну істину, пізнаваність світу.

РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) – термін для позначення здатності людського пізнання досліджувати сам пізнавальний акт, діяльність самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини. Специфічна риса філософського світогляду.

СВІДОМІСТЬ – властивий людині спосіб відношення до дійсності, опосередкований знанням; саморефлексія буття, завдяки якій воно є буттям „для себе”.

СВОБОДА – сфера цілеспрямованої діяльності; спосіб, у який діяльна сутність покладає власне буття, сама визначає себе до існування й дії.

СВОБОДА ВОЛІ – один з аспектів свободи, в якому розкривається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis - мирський, світський) – процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства від впливу релігії.

СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus - почуття, відчуття) – напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos - недовірливий, той, хто досліджує) – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.

СОФІЗМ (грец. sophisma - судження, придумане хитро, майстерність, уміння) – логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.

СПЕКУЛЯТИВНЕ – термін, під яким розуміється тип теоретичного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомо­гою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття.

СУБ'ЄКТ (лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) – носій певного роду діяльності; у теорії пізнання – свідома істота, що пізнає.

СУБ'ЄКТИВНЕ – те, що властиве суб'єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб'єкта; знання і переживання суб'єктом самого себе; індивідуаль­ність пізнання різних людей.

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) – філософська категорія для позначення фундаментальної основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії.

СХОЛАСТИКА (грец schole - вчена бесіда, школа) – тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за допомогою раціоналістичних засобів.

СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia - знання, наука) – світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впливу природничих наук на розвиток культури.

ТЕЇЗМ (грец. Theos - Бог) – релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ – той, що лежить поза межами певної сфери (свідомості, пізнання, природи); протилежне іманентному..

УНІВЕРСАЛІЇ (лат. universalis - загальний) – філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схоластиці.

ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis - визначений долею) – концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею.

ФЕНОМЕН (грец. phainomenon - те, що з'являється) – явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції.

 

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Структура залікового кредиту з курсу | Предмет філософії | Ортега-і-Гассет X. Що таке філософія? – М. 1991. - С. 77, 86-87, 97-99. | Гуссерль Е. Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія // Вопр. философии. – 1992. – №7. – С. 138 – 140. | Хайдеггер М. Основні поняття метафізики // Хайдеггер М. Час і буття. - М, 1993 - С. 327– 333. | Рассел Б. Історія західної філософії. – 2-е вид. – Новосибірськ, 1999. – С. 11– 12. | Вчення Платона і Арістотеля | Аристотель. Метафізика // Соч.. 4 т. - М., 1975. -Т. 1. - С. 80, 87-88. | Аристотель. Фізика // Соч. У 4т - М, 1981.- Т 3 - С. 76-77, 234-235, 242, 262. | Ксенофонт. Спогади про Сократа. - М., 1993. - С. 119 – 123. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав