Читайте также:
|
Український народ, прийнявши в Х сторіччі Віру Православну Христову, щоб зібрати весь народ Руси-України в одну сильну соборну родину. Запровадив у своїй Церкві Соборність, заповідану народам Св. Письмом та Св. Переданням. У Християнських Церквах, за прикладом Собору Апостолів, од початку II ст. Соборність, як система управління й життя церковного, де право керівництва й вирішення справ мають усі члени Церкви - єпископ, духівництво і народ, що збереже Церкву від корупції. Соборно, така близька здавна демократичному єству нашого народу, була одною з головних передумов розквіту, внутрішньої сили і величі Української Церкви впродовж усього часу незалежного її існування. Найвищим керівним органом Української Церкви завжди був Церковний Собор, який складався з трьох частин: 1. Єпископів, 2. Духівництва, 3. Представників од вірних. Церковний Собор без котроїсь із цих трьох складових частин Церкви не вважався законним. Літописи свідчать про Українські Церковні Собори з давнього часу. Так відомо про Помісний Собор року 1147-го, за часів Київського князя Ізяслава II (на якому вільними голосами обрано й висвячено мощами Св. Климента на Митрополита України Клима Смоля-тича, визначного вченого і діяча українського) і про інші Собори. Собори збиралися в міру потреб, крайові (помісні) - для важливіших справ, як вибори Митрополита й т. ін., єпархіальні - для виборів єпископа для єпархії тощо. Єпископів завжди вибирало духівництво з народом. Виборність єпископату завжди мала ті добрі наслідки, що між єпископами і народом був міцний живий зв'язок. У єпархіях керували Єпархіальні Собори, на яких у великому числі брали участь з правом рішального голосу вірні від парафій. Через Єпархіальні Собори єпископи ближче пізнавали своє духівництво і народ, свою паству. У єпархіях ніхто з ієрархів не керував самовладно, ніхто з духівництва не приходив до громади непрошений. На основі Св. Письма,Св. Канонів та Св. Передань, в українській Церкві обиралися всі священики і церковнослужителі і всі члени єпархіальних та деканальних установ. Всю парафіяльну церковну владу вибирала собі сама парафія, - вона вибирала кандидата на настоятелів, а єпископ благословляв його чи висвячував. Коли парафія не мала свого кандидата на Настоятеля, то такого призначав єпископ, за згодою парафії. Сутність християнства - це і є спілкування, справжнє, живе спілкування. А справжнє спілкування можливе лише в Любові. А Любов - то і є Христос. І саме в цьому сенсі християнство без Христа мертве, бо втрачає свою сутність - тоді воно перетворюється на формальність, філософію, релігію - що завгодно, а не на спосіб життя, просто буденне, щоденне, звичайне життя. Коли говориться, що там де двоє чи троє в ім*я Христа збираються, - то і є коли люди збираються в ім*я любові. це дуже просто, без якогось зайвого пафосу - любити. це, як казав у своїх проповідях митрополит Антоній Сурозький, так ставитися до іншого, так перейматися його болями і радощами, його життям загалом - щоби й себе забути. і нам страшно так любити. Мабуть саме в цьому і є отой буденний простий щоденний подвиг, нікому не помітний, - любити. і це, як на мене, і є християнство, таке, яким нам його дав Христос. це і є спілкування з Богом.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |