Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Окресліть основні логічні ідеї Л. фон Вітгенштейна.

Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітгенштейна. У його знаменитому «Логіко-філософському трактаті» вони постають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу. Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як визнано в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними. Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти наділені логічною формою — набором властивостей, які дозволяють їм вступати в ті або ті відносини.У мові прості факти описуються простими реченями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення.Вся мова — це повний опис всього, що є в світі, тобто всіх фактів.Мова припускає також опис можливих фактів. Така мова цілком під порядковується законам логіки і піддається формалізації. Усі речення, що порушують закони логіки або що не відбивають спостережуваних фактів, як уважає Вітгенштейн, є безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату». Пізніше Вітгенштейн розглядав мову як рухому систему контекстів,«мовних ігор», підвладну виникненню суперечностей, пов'язаних з неясністю смислів використовуваних слів і виразів, що повинні усуватися шляхом пояснення останніх. Пояснення правил уживання мовних одиниць і усунення суперечностей, за Вітгенштейном, і складає завдання філософії. Л. Вітгенштейн наголошував, що роль мови в пізнанні і діяльності людей неможливо переоцінити. Мова, згідно з його поглядами, не просто засіб передачі іншим знань і намірів, що вже є в людини, вона є важливим засобом пізнання і засвоєння світу, організації спільної діяльності людей. Подібну думку на століття раніше висловлював Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835): пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не безпосередньо відображає світ, а інтерпретує його – „... кожна мова утворює тканину, зіткану з понять та уявлень певної частини людства”. Ідеї Гумбольдта пізніше знаходять розвиток у філософії неогумбольдтіанства, зокрема в працях Едуарда Сепіра (1884-1939) та Бенджамена Уорфа (1897-1941). І донині перебуває в колі наукових дискусій гіпотеза Сепіра-Уорфа, згідно з якою в мовному світі все відносне; ми членуємо світ так, як нам підказує рідна мова.Антропологічний підхід до мови, що визначився ідеями німецької класичної філософії і реалізувався у філософській концепції мови Вільгельма фон Гумбольдта, простежуємо й у лінгвістичній філософії Людвіга Вітгенштейна. На думку останнього, мова – це та призма, через яку і за посередністю якої ми взагалі дивимося на світ. При цьому природно, що саму призму ми не помічаємо. Метафора оптичного засобу (чи органу), за допомогою якого ми дивимося на світ, але самого не помічаємо і не можемо помітити, повторюється у Вітгенштейна в різні періоди його творчості. У нормальних ситуаціях, на думку філософа, ми не повинні звертати увагу на свій оптичний інструмент. Але іноді, самі того не усвідомлюючи, переносимо фокус свого зору на ці «призми» (лінзи), вдивляючись у неясні відблиски, які грають на їхній поверхні, уявляємо, що вдивляємося в глибоку сутність досліджуваного явища. Частіше всього це відбувається тоді, коли людина філософствує. Л.Вітгенштейн переконаний: «проблеми, що виникають через неправильне розуміння мовних форм, мають характер глибини. Це глибоке занепокоєння… Воно коріниться в нас та:к само глибоко, як форми нашої мови». У свою чергу неадекватне прочитання форм мови, подібно до окулярів, що спотворюють, породжує неправильне бачення речей. Це посилюється ще й тим, що мисленнєві схеми, моделі, формули і т.ін. нерідко ототожнюються із самою дійсністю. Вербальне трактування часто витісняє реальне бачення ситуації. Звикнувши використовувати мовні форми для відтворення реальності, ми починаємо сплутувати їх з самою реальністю, недооцінюючи складний, багатогранний і далеко не прямий характер зв’язку мови і реальності. У цьому суть «пасток мови».