Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Історична закономірність і свідома діяльність людей

Читайте также:
  1. I Часто ли я чувствую себя в изоляции от людей, часто ли я боюсь людей, в особенности фигур, наделенных властью, автрритетом?
  2. Quot;Йодис-концентрат" - целебный продукт для здоровья людей!
  3. Автор игры - человек (или группа людей), создавший концепцию (или идею) принципиально новой формы игровой деятельности.
  4. Анализ умения понимать людей.
  5. Ая основа – Хаджури чрезмерствует в постановлениях на людей, даже если говорит об ученом.
  6. БЕГСТВО ОТ ЛЮДЕЙ ОГНЯ
  7. Библейское благословение: нужда людей
  8. Благодать изменяет обстоятельства и располагает к нам людей
  9. Бог не делает людей больными
  10. Бога, мою маму, Дэвида, моих детей, Скотта Иглстоуна, Шерон Джордж, Джоан Маркусон и всех созависимых людей, которые чему-то учились у меня и позволили мне учиться у них.

 

З давніх часів людина ставила перед собою питання, чи є певні закони, згідно з якими функціонує і розвивається суспільство, чи ці процеси протікають стихійно?
З позицій деяких мислителів, у суспільному житті не існує ніяких об'єктивних закономірностей. На думку багатьох сучасних соціологів, суспільство є проста, механічна сукупність людей. Все суспільне життя, його закони, вважають вони, є породження людської свідомості. Закони можуть існувати лише тоді, коли вони створені людиною. Таке розуміння суспільства і закономірностей його розвитку є суб'єктивістським і веде до волюнтаризму. Заперечення закономірностей суспільного розвитку спричинює заперечення історичної необхідності, ставить суспільний розвиток у сферу випадковостей і свавілля окремих людей.

Суспільство, як і природа, розвивається закономірно. Така діалектико-матеріалістична точка зору. Закони суспільного життя подібні до законів природи. Існують і діють незалежно від свідомості й волі людини. Люди не можуть створювати або знищувати суспільні закони. Вони можуть лише відкривати, пізнавати їх і використовувати у своїх інтересах у процесі суспільної практики.
Разом з тим, закономірності суспільного життя не тотожні закономірностям природи. В природі закони діють стихійно. В суспільстві об'єктивні закони прокладають собі дорогу через свідому діяльність людини, яка ставить перед собою певну мету з тим, щоб її реалізувати. Це зовсім не означає, що закони втрачають свою об'єктивність. Вони діють так само нездоланно, неминуче, як і в природі. Це — історична необхідність. Але дія законів суспільства проявляється як тенденція. Це зумовлено взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивного фактора.

Під об'єктивним фактором розуміють такі умови, які не залежать від волі й свідомості людей і визначають напрями й межі їх діяльності. Це передусім природні умови регіону, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, історично назрілі потреби суспільного розвитку та ін.
Суб'єктивним фактором є діяльність народних мас, держави, класів, політичних партій, громадських рухів, окремих осіб — їх свідомість, воля, рівень розуміння об'єктивних потреб розвитку суспільства тощо.

Люди у своїй діяльності змушені зважати на об'єктивні умови. Тільки їх врахування у конкретних історичних обставинах дає змогу вирішувати проблеми суспільного життя й розвитку. Разом з тим, наявність об'єктивних умов недостатня для перемоги нового, перетворення можливості в дійсність у розвитку суспільства. Рушійною силою історичного процесу виступають прогресивні, революційні елементи суб'єктивного фактора. Своєю активно-творчою діяльністю прогресивні елементи дають простір для дії об'єктивних законів розвитку. Але поряд з ними є й такі елементи, які перешкоджають соціальному прогресу, дії об'єктивних законів розвитку суспільства — фашизм, расизм, неонацизм та ін.
Дію об'єктивних умов і суб'єктивних факторів у суспільному розвитку треба розглядати нероздільно, вїхдіалектичній єдності. Абсолютизація ролі свідомості, волі людей чи соціальних інституцій, ігнорування об'єктивних умов і законів веде до волюнтаризму й авантюризму. Фетишизація об'єктивних законів і умов при ігноруванні ролі суб'єктивного фактора, навпаки, породжує фаталізм, схиляння перед стихійністю.

Співвідношення історичної закономірності і свідомої діяльності людей треба розглядати в діалектичному взаємозв'язку, який розкривається в категоріях необхідності і свободи.
Історична необхідність — це те, що закономірно випливає з дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в свою чергу, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність. Тим самим людина (суспільство) відкриває шляхи для розширення своєї свободи.

Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Дії об'єктивних законів людина уникнути не може. Свобода зовсім не означає протиставлення суб'єкта цим законам або «звільнення» від них. Такий шлях до свободи є ілюзорним. Від необхідності втекти неможливо. Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності. Свобода людини, як підкреслював Ф.Енгельс, полягає не в уявній незалежності від законів природи й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності.

Оволодіння природною необхідністю реалізується в розвитку продуктивних сил. їх прогрес можна інтерпретувати як поступовий процес звільнення людства від підкорення стихійним силам природи, тобто розширення свободи суспільства стосовно природи. Відношення до природи завжди опосередковане певною формою суспільних відносин, законами суспільного розвитку. Свобода суспільства визначається мірою оволодіння цими законами, їх перебування під свідомим контролем, подолання панування соціальної стихії. В міру розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин свобода розширює свої межі, панування людини над природними і суспільними процесами посилюється.

У живій і неживій природі немає прикладів абсолютної свободи, свободи від усього, від будь-якої залежності. Ще складнішим і багатограннішим є соціальний зміст поняття свободи. При його аналізі необхідно підходити завжди конкретно-історично. Людина як частина природи і суспільства всіма своїми діями вплітається в різноманітні відносини з природою і суспільством, державою і нацією, класом та партією, трудовим колективом і сім'єю. Тому при визначенні свободи особи природно виникають питання: свобода від чого і від кого, а також свобода для чого і для кого? Свобода в чому?
Абсолютна свобода неможлива не тільки тому, що людина включена у всезагальні зв'язки з природою і суспільством, а ще й тому, що завжди обмеженими є її власні можливості. Природні й соціальні умови завжди обмежували і будуть обмежувати свободу особи. Але можливості останньої постійно розширюються. Людина не може бути повністю незалежною від зовнішніх природних і суспільних умов. Це означає, що вона завжди має лише відносну свободу. При цьому, зрозуміло, рівень її свободи залежить від міри свободи суспільства, в якому вона живе.

Для розуміння свободи важливе значення має пізнання необхідності. Однією із особливостей взаємозв'язку свободи і необхідності є те, що необхідність виступає основним елементом свободи, її об'єктивним змістом. Характеристика свободи як пізнавальної необхідності складає сутність її гносеологічного аспекту. Однак свободу не можна зводити тільки до необхідності. Досягнення свободи пов'язане з пізнанням дійсності й активною практичною діяльністю людини. Історична необхідність, на відміну від необхідності в природі, реалізується в діяльності людей. Необхідність обмежує свободу діяльності і разом з тим утверджує її.

Існування необхідності в реальному світі створює умови для свідомої діяльності особи, для вибору. Людина в процесі і в результаті своєї діяльності пізнає необхідності не тільки в природі, але й у людському суспільстві. В результаті пізнання необхідності особа спрямовує свою діяльність у відповідності з нею. В процесі практичної діяльності наше пізнання необхідності може коригуватися, доповнюватися, уточнюватися і т.д. За рахунок цього відбувається розширення нашої свободи, яка необхідна людині для її розвитку. Чим краще ми пізнаємо природні й суспільні явища, власну природу, потреби, ідеали і т.д., тим ефективніше використовуємо свої сили, тим ширшої свободи набуваємо.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Філософські ідеї Гегеля. | Основні категорії онтології | Категорії методи | Проблема протиріччя в філософії | Традиції — елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу. | Матеріалізм і ідеалізм. Обмеженість географічного, технократичного та економічного детермінізму | Філософські концепції свідомості | Роль моралі, політики і економіки в житті суспільства | Суспільно-історичний характер пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання | Право і правосвідомість |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав