Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 2. CУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

1. Людські потреби і необхідність виробництва. Ресурси, фактори і найпростіші елементи виробництва. Продуктивні сили і виробничі відносини.

2. Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору в економіці. Крива виробничих можливостей.

3. Результати виробництва. Виробнича функція.

4. Відтворення та економічне зростання. Ефективність виробництва.

Ключові поняття: людські потреби, суспільне виробництво, виробничі ресурси, природні ресурси, матеріальні ресурси, трудові ресурси, фінансові ресурси, фактори виробництва, земля як фактор виробництва, капітал як фактор виробництва, праця як фактор виробництва, підприємницькі здібності, найпростіші елементи виробництва, праця, предмети праці, засоби праці, знаряддя праці, засоби виробництва, продуктивні сили, виробничі відносини, обмеженість виробничих ресурсів, абсолютна обмеженість виробничих ресурсів, відносна обмеженість виробничих ресурсів, проблема вибору в економіці, крива виробничих можливостей, продукт, блага, матеріальні блага, нематеріальні блага, послуги, матеріальні послуги, нематеріальні послуги, матеріальне виробництво, нематеріальне виробництво, індивідуальний продукт, суспільний продукт, фонд матеріального відшкодування, чистий продукт, необхідний продукт, додатковий продукт, виробнича функція, відтворення, просте відтворення, розширене відтворення, економічне зростання, екстенсивне економічне зростання, інтенсивне економічне зростання, ефективність виробництва, суспільна ефективність, виробнича ефективність.

1.1.Людські потреби і необхідність виробництва. Ресурси, фактори і найпростіші елементи виробництва. Продуктивні сили і виробничі відносини.

Щоб жити, люди мають задовольняти свої потреби. Потреби – це своєрідний психологічний стан невдоволеності, фізіологічного та психологічного дискомфорту, тощо, який відчуває людина в зв′язку з нестачею чогось важливого, що необхідно для забезпечення і розвитку її життєдіяльності та який вона намагається подолати. Людські потреби носять обʾєктивний характер, їх задоволення має силу природного закону.

Люди можуть задовольняти свої потреби, споживаючи так звані вільні, дарові блага. Їхнє отримання не вимагає від людей ніяких зусиль чи жертв. Вони є для них доступними всюди, в будь-який час внаслідок того, що знаходяться в оточуючому середовищі в достатній кількості та обумовлюють специфічну, а саме вільну форму споживання (повітря, сонячне світло, тощо). Однак, є блага рідкісні (економічні). Їх взагалі може не існувати в реальності, або вони знаходяться в обмеженій, недостатній кількості, є важкодосяжними для людини. Щоб задовольняти потреби у них необхідні зусилля з боку людей пов’язані з їх знаходженням, добуванням, змінюванням, зберіганням, переміщенням чи створенням в достатній кількості. Саме усвідомлення таких потреб перетворюється на економічний інтерес, мотив, що об′єктивно спонукає виробничу діяльність людей.

Таким чином, виробництво в найбільш загальному визначенні – це діяльність людей, шляхом якої вони отримують життєві економічні блага з метою задоволення своїх потреб. При чому, на ранніх етапах історичного розвитку людського суспільства воно мало привласнюючий характер, так як переважно зводилось до знаходження і добування благ, існуючих в готовому вигляді в оточуючому людину природному середовищі (сире м′ясо, риба, рослинні плоди, тощо). А на більш пізніх набуває відтворювальний характер, оскільки головним чином стало передбачати прилаштування, створення необхідних благ, які, як такі, в готовому вигляді не існують в оточуючому середовищі.

Людські потреби надзвичайно різноманітні. В залежності від критеріїв, покладених в основу їхнього поділу, існує багато різновидів їх класифікації. Так, наприклад, за характером виникнення розрізняють біологічні, соціальні, цивілізаційні потреби. Біологічні потреби виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти (це потреби у воді, їжі, теплі, безпеці, тощо). До соціальних відносять бажання належати до певного кола людей, бути проінформованим, здобути визнання, повагу, самореалізації. Вплив цивілізаційного розвитку виявляється в тому, що сучасна людина бажає не просто захисту від холоду, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а такого, що відповідає сучасній моді. Їй потрібні якісна, приготована з екологічно безпечних компонентів, приваблива на вигляд їжа; газети, розваги, тощо.

За важливістю і черговістю задоволення потреби поділяють на першочергові, без яких людина не забезпечить своє існування і які задовольняються благами першої необхідності (їжа, житло, одяг, медичне обслуговування) і другорядні, які головним чином задовольняються предметами розкоші (прикраси, парфуми, тощо). Такий поділ є досить умовним. Адже те, що є предметом першої необхідності для людини з високим рівнем доходу може бути для іншої, з низьким рівнем достатку предметом розкоші; а те, що свого часу сприймалось людьми як розкіш, нині є для них предметом першої необхідності (холодильники, телевізори, електричне світло). Це ж стосується і окремих країн. Блага, які є звичайними предметами щоденного вжитку в розвинутих країнах, для слаборозвинутих країн є нині ще недоступними.

Залежно від форми існування благ, що задовольняють потреби, серед них виділяють матеріальні та нематеріальні. До перших належать ті, які задовольняються головним чином речовою складовою блага як такою (продукти харчування, одяг, меблі, житло, тощо). Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг та нематеріальних благ(послуги освіти, культури, медицини; картини, книги, тощо). За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні та колективні. Індивідуальні потреби (в одязі, їжі) людина задовольняє відособлено від інших людей, колективні – спільно з іншими індивідами (суспільний транспорт, підтримання громадського порядку).

Потреби людини в якомусь конкретному благові можна задовольнити повністю. Так за певний період часу їй під силу отримати достатню кількість їжі, одягу. Однак, коли мова йде про людські потреби узагалі, то вони є невтоленними, безмежними і мають властивість тільки зростати. Це проявляється і в поновленні, збільшенні розмірів потреб, у появі нових потреб, у поліпшенні якісних параметрів задоволення потреб. Зростання потреб є об′єктивно обумовленим, так як його спонукають розум, фантазія самої людини як розумної істоти; активізація взаємообміну інформацією про їх наявність між різними людськими спільнотами в наслідок подолання замкнутості останніх у процесі історичного розвитку людства; розвиток самого виробництва. Безмежність і постійне збільшення людських потреб в свою чергу передбачає природну спрямованість розвитку виробництва, а саме його зростання з метою найповнішого задоволення потреб людей. Проте цей процес протікає не прямолінійно, а хвилеподібно. Він відслідковується лише на великих відрізках часу і проявляється як загальна тенденція. В реальній дійсності періоди підйому виробництва можуть чергуватися з періодами його спаду і застою, тобто топтанням на місці.

Для здійснення виробничої діяльності необхідні ресурси (француз. «ressource» - цінність, запас, джерело коштів), тобто комплекс засобів, які можуть бути використані в процесі створення потрібних людям благ. До них відносяться:

1) природні ресурси - це потенційно придатні для використання у виробництві природні сили і речовини;

2) матеріальні ресурси - всі створені людиною («рукотворні») засоби виробництва, тобто, які самі є результатом попереднього виробництва;

3) трудові (людські) ресурси - це населення в працездатному віці, тобто це сукупність людей в такому віковому періоді свого життя, коли вони у фізичному, розумовому, емоційному аспектах вже чи ще здатні для виконання певних виробничих функцій;

4)фінансові ресурси - грошові кошти, які суспільство в спромозі виділити на організацію виробництва.

Природні, матеріальні і трудові ресурси притаманні будь-якому виробництву, тому їх називають базовими. Фінансові ресурси з′являються лише на ринковому етапі розвитку виробництва, тобто вони є похідними.

Виробничі ресурси бувають відновними і невідновними. До відновних відносяться ті, які створюються і поновлюються природою або людиною. Так вирубаний ліс можна відновити через 5О-1ОО років, посадивши нові дерева. До відновних ресурсів належать грунти, флора, матеріальні, трудові ресурси, тощо. Невідновні виробничі ресурси – це перш за все корисні копалини (нафта, газ, вугілля, залізна руда, тощо). Людство поки що, на жаль, не знає способів їх відновлення.

Виробничі ресурси реально залучені в процес виробництва називають факторами виробництва (лат. «factor» - той що робить, виробляє). Таким чином, виробничі ресурси – це поняття ширше, ніж фактори виробництва. Фактори виробництва – це діючі ресурси. На відміну від ресурсів, фактори стають такими лише в межах їх взаємодії. Тому виробництво за своїм змістом завжди є поєднанням його факторів.

Традиційно виділяють три основних фактори виробництва:

1) земля - це як фактор виробництва, по-перше, всі блага природи, які застосовуються у виробництві – орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси, тощо. По-друге, це земля сама по собі як природна основа сільськогосподарського виробництва, місце розташування будь-якого виробництва, сховище корисних копалин. По-третє, це і земля як просторово-географічний фактор. Кліматичні умови, характер земної поверхні, географічне положення – природні складові, які суттєво обумовлюють реальний стан виробництва;

2) капітал – це частина матеріальних ресурсів задіяних у процесі виробництва (станки, інструменти, споруди, сировина, томливо,тощо);

3) праця – це частина населення, яка безпосередньо залучена до виробництва. Окрім працездатного населення (за виключенням студентів стаціонару, домогосподарок) цей фактор може включати в себе також працюючих дітей, які ще не досягли працездатного віку, та пенсіонерів.

Крім трьох основних факторів виробництва існує особливий і четвертий фактор – підприємницький хист. Це специфічний людський ресурс. Саме він має здатність, не боячись ризиків, відповідальності, самостійно проявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, знайти джерела фінансування, придбати необхідні виробничі ресурси, забезпечити їх поєднання з метою отримання прибутку. Природна здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей (5-7% населення країни). Враховуючи, що не всі вони в свою чергу обирають вірно свою професійну кар′єру, здобувають освіту, то зрозуміло, чому справжній підприємець є багатством нації. Оскільки гроші самі по собі нічого не виробляють, а можуть лише за певних умов перетворюватись в реально задіяні у виробництві ресурси, то їх і не вважають факторами виробництва.

Безпосередньо в процесі виробничої діяльності фактори виробництва представлені його найпростішими складовими елементами, а саме працею, предметами праці та засобами праці.

Праця - це процес застосування фізичних, розумових зусиль людини, її трудових здібностей, навичок з виробничою метою. Людська праця є функцією її робочої сили, тобто сукупності фізичних, розумових здібностей людини, які вона може застосовувати у процесі виробництва. На відміну від інстинктивної діяльності тварин людська праця відзначається осмисленістю, доцільною спрямованістю. Для неї характерні обмін інформацією, досвідом. Якщо на ранніх етапах розвитку виробництва зміст праці головним чином зводиться до фізичних зусиль людини, то в сучасних умовах він характеризується зростанням складності, наукомісткості робіт, посиленим поєднанням виконавчої, управлінської, розумової та інших видів праці, великим психічним навантаженням. В умовах науково-технічної революції людина усувається з безпосередньо виробничого процесу. За нею закріплюються творчі функції, пов′язані з загальним контролем і регулюванням роботи всієї виробничої системи. Високий загальноосвітній, кваліфікаційний, культурний, моральний рівень, компетентність, відповідальність, ініціативність – саме ці риси мають бути притаманні працівникам.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини і що становить основу майбутнього продукту. Раніше предмети праці головним чином були природними речами. Тривалий час їх розвиток ішов шляхом залучення до їхнього складу все нових природних речей та абсолютного збільшення обсягу. Сьогодні ж вони в своїй більшості є результатом попередньої праці людей, тобто сировиною (вугілля, залізна руда,тощо). Серед них багато принципово нових предметів праці, які взагалі не дає природа (полімери, кераміка, напівпровідники, надтверді матеріали, композиційна -, метало -, склокераміка, оптоволокно, тощо).

Засоби праці - це річ, або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Серед них вирішальними, найбільш активними є знаряддя праці – тобто ті технічні засоби праці, які безпосередньо контактують з предметами праці (машини, устаткування, інструменти, тощо). Саме рівень їхнього розвитку є визначальною ознакою кожної історичної епохи. Так ручні знаряддя праці (кам′яні, залізні) слугували основою до індустріальної (аграрної) епохи; велике машинне виробництво – індустріальної епохи; автоматизація, мікроелектронізація, інформатизація – постіндустріальної епохи. До засобів праці також належать усі матеріальні умови праці – виробничі будівлі, канали, дороги, тощо, які називають виробничою інфраструктурою.

Для сучасного стану засобів праці характерним є широке застосування автоматично діючих машин, роботів (аж до заводів-автоматів), створення гнучких виробничих систем, здатних до швидкої перебудови на нові виробничі програми. Масове використання у виробництві знайшли мікроелектроніка, нові засоби збирання, опрацювання і передавання інформації, комп′ютерна техніка. Посилюється роль енергії, традиційна енергетика доповнюється атомною. Усі ці зміни є результатом матеріалізації систематизованих знань забезпечених наукою та інформацією. Все більше значення в сучасному виробництві посідає його екологічна складова, яка виступає чи як стимул економічного розвитку, чи як обмежувач його можливостей в зв′язку з деформацією стійких зв′язків в екологічному середовищі в наслідок надмірного зростання промислового навантаження на природу, негативного впливу на неї таких побічних явищ як загазованість, забруднення шкідливими речовинами, тощо. Це дає підставу визначати науку, інформацію, енергію, екологію як особливі ресурси і фактори виробництва в сучасних умовах.

Залежно від функцій, які виконує в процесі виробництва та чи інша річ, вона може бути і предметом і засобом праці. Так справний автомобіль належить до засобів праці, а той, що в ремонті – до предметів праці. У сукупності предмети і засоби праці представляють собою засоби виробництва, які ще називають матеріально-речовим фактором виробництва. Однак, було б помилкою зводити виробництво до простого механічного поєднання його простих елементів. Воно є складною системою взаємозв′язку і взаємодії між ними через технологію, тобто спосіб впливу людини на предмети праці. Сьогодні широке застосування у виробництві знаходять принципово нові технології, а саме біотехнології, зокрема генна та клітинна інженерії, нанотехнології. Це революціонізує систему охорони здоров′я, сільське господарство та інші галузі.

Виробничо-технологічне поєднання предметів праці, засобів праці та праці називають продуктивними силами суспільства. Саме вони і є змістовною складовою виробництва. Разом з тим у процесі виробництва люди вступають між собою у відносини з приводу привласнення виробничих ресурсів і результатів виробництва, його організації та управління. Такі відносини називають виробничими і вони утворюють суспільну форму виробництва. Розвиток суспільства – це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин. Стрижнем виробничих відносин є характер і форма правлячих відносин власності на засоби виробництва. Саме в залежності від них в історії розвитку людського суспільства виділяють наступні типи виробничих відносин: первіснообщинний, азіатський, античний, феодальний, капіталістичний, посткапіталістичний. Саме вони обумовлюють розщеплення природної мети виробництва на кінцеву і безпосередню. Як уже відомо, кінцева мета виробництва полягає в задоволенні потреб усіх членів суспільства. В противному випадку виробництво не мало б сенсу. Безпосередня ж мета виробництва полягає в задоволенні потреб правлячих класів і соціальних груп, тобто тих, хто, маючи економічну владу(а вона, перш за все, визначається відносинами власності), зумовлює характер і структуру виробництва.

Таким чином, суспільне виробництво - це діалектичне поєднання продуктивних сил і відповідних їх рівню і характеру виробничих відносин на конкретно-історичному етапі розвитку людського суспільства.

2.2.Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору в економіці. Крива виробничих можливостей.

Розвиток виробництва має межу. Вона обумовлена тим, що в кожен конкретний час суспільство володіє лише певними виробничими ресурсами, які є кількісно і якісно визначеними і миттєве збільшення або поліпшення яких є неможливим, тобто вони є обмеженими. Розрізняють абсолютну і відносну обмеженість ресурсів. Під абсолютною обмеженістю розуміють недостатність виробничих ресурсів для одночасного задоволення усіх потреб членів суспільства. Але оскільки для задоволення якогось кола вибраних, певних потреб існуючих ресурсів достатньо, то вони обмежені відносно. В таких умовах перед суспільством і окремим виробником виникає проблема вибору, пошуку раціональних варіантів їх використання, а саме, як розподілити їх таким чином по різних видах виробництва, щоб досягти найкращого результату, тобто виробити таку кількість певних благ, які б забезпечували найповніше задоволення потреб членів суспільства за наявних виробничих ресурсів в конкретний час.

Загальною умовою при виборі варіантів використання обмежених виробничих ресурсів є досягнення повної їхньої зайнятості й повного об′єму виробництва. Повна зайнятість виробничих ресурсів означає використання всіх наявних для виробництва ресурсів. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, придатної землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Повний об′єм виробництва передбачає, що обмежені ресурси залучаються до виробництва саме тих благ, які в даний час найпотрібніші людям, а технологія їх використання є найсучаснішою, що забезпечує найбільший економічний результат.

Економічна наука розробила модель, що представляє вибір саме як економічну проблему. Вона відома під назвою «крива виробничих можливостей» і передбачає побудову графіка, вісь ординат якого буде показувати різні можливі обсяги виробництва якого-небудь продукту «А» (нехай це буде хліб) за даних, обмежених виробничих ресурсів (це точки а₁, а₂ і т. д.); вісь же абсцис – можливі величини виробництва продукту «В» (нехай це будуть гармати) із того ж об′єму виробничих ресурсів (це точки в₁, в₂ і т. д.) – дивись графік 2.1.

Припустимо, що ми маємо такі ресурси, які дозволяють виробляти як продукт «А» так і продукт «В». Оскільки величина ресурсів обмежена, то обмеженими будуть і максимальні результати їх використання. Для продукту «А» - це точка а₆. Такий об′єм продукту «А» можна отримати за умови використання наявних обмежених ресурсів в повному обсязі лише у виробництві даного продукту. Виробництво продукту «В» в цьому випадку дорівнюватиме нулеві. Відповідно для продукту «В» максимально можливу величину виробництва, якій відповідає точка в₃, можна отримати при використанні усіх обмежених ресурсів саме у виробництві цього продукту. За цих умов виробництво продукту «А» в свою чергу дорівнюватиме нулеві. Якщо ми з′єднаємо точки максимумів (а₆ і в₃), то отримаємо «криву виробничих можливостей». Сама назва говорить про те, що вона визначає межі (об′єми) існуючих варіантів максимально можливого одночасного виробництва продуктів «А» і «В» за умов повного використання обмежених виробничих ресурсів. Кожна точка на цій кривій (дивись, наприклад, точки «С» і «Д») показує, який максимум продукту «А» і який максимум продукту «В» може бути одночасно вироблено за умов того чи іншого варіанту виробництва. Так як модель презентує повне використання ресурсів, приріст виробництва продукту «А» може досягатися тільки за рахунок зменшення виробництва продукту «В» і навпаки. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів. Це пояснює і нахил кривої виробничих можливостей: вправо вниз. Отже у будь-який момент часу економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва мусить жертвувати часткою одного продукту заради отримання більшого об′єму іншого продукту.

Визнаючи сукупність усіх «точок» (рішень), в межах яких необхідно шукати оптимальний варіант, крива виробничих можливостей сама по собі не відповідає на питання, а яка саме точка буде визнана оптимальною. Однак важливо те, що вона окреслює зону такого пошуку. Якою ж конкретно буде ця точка залежить від чисельних реальних обставин, які визначають значимість продуктів для суспільства. Так, очевидно, що в мирний час доцільно віддавати перевагу виробництву продукту «А» (хліба), а в період реальної військової загрози – продукту «В» (гармат).

Крива виробничих можливостей є опуклою, а не прямою лінією. Така її форма не випадкова. Справа у тому, що обмежені виробничі ресурси неоднорідні. Окремі їх елементи більш ефективні у виробництві продукту «А», інші – у виробництві продукту «В», тобто вони не зовсім придатні для повноцінного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. А це означає, що для збільшення виробництва, наприклад, продукту «В» доводиться залучати щоразу все менш придатні для цього ресурси. За таких умов для виробництва додаткової одиниці продукту «В» потрібно буде дедалі більше таких ресурсів, а отже чимраз потрібно вилучати більшу їх кількість із виробництва продукту «А». Не можливість повної взаємозамінимості ресурсів у процесі виготовлення різних продуктів є основою для зростання альтернативної вартості. Альтернативна вартість конкретного продукту – це та кількість іншого продукту, від якої необхідно відмовитись, щоб збільшити виробництво першого додатково ще на одну одиницю. Так, якщо відрізки 0в = в₂в = в₂в₃ = 1 гарматі, то альтернативна вартість виробництва першої гармати – це втрати виробництва продукту «А» (хліба), що дорівнюють відрізку а₆а₅, другої – відрізку а₅а₃, третьої – відрізку а₃0. Очевидно, що а₆а₅ < а₅а₃ < а₃0. Саме це і демонструє форма кривої виробничих можливостей. Придивіться: чим ближче до «краю» виробничих можливостей, тим більшою стає альтернативна вартість. Зростання альтернативної вартості однаковою мірою стосується і виробництва продукту «А» (хліба). Збільшення виробництва хліба вимагає також відмови щоразу від більшої кількості гармат. Ця закономірність поширюється і на виробництво будь-яких інших продуктів. Зростання альтернативної вартості є відображенням дії одного із фундаментальних законів економіки обмежених можливостей: по мірі максимізації виробництва певного продукту ефективність використання виробничих ресурсів понижується.

Простір графіка, який ми розглядаємо, «заселений» ще безліччю точок, частина яких знаходиться «всередині», а частина – «поза» кривою виробничих можливостей. Якщо взяти точку, що знаходиться нижче цієї кривої (наприклад, точку «Е»), то вона також характеризує певне кількісне співвідношення виробництва продуктів «А» і «В», що можливе за наявних ресурсів. Але, так як точка «Е» не досягає кривої виробничих можливостей, то вона згідно умовам побудови графіка є результатом неповного використання обмежених ресурсів і як наслідок цього свідчить, що суспільство задовольняє свої потреби нижче реально існуючих можливостей. Вибір цієї точки може бути для суспільства тільки вимушеним в наслідок дії певних економічних і неекономічних обставин. До них можна віднести природні стихійні явища: засуху, повінь; військові та політичні конфлікти; економічні кризи; неочікувані зміни попиту; необхідність створення оптимальних резервів виробничих ресурсів як умови гнучкої роботи ринкової економіки; технічну, технологічну відсталість, тощо.

Звернемось тепер до точок, що лежать поза кривою виробничих можливостей, наприклад, точка «М». Оскільки остання показує межу, максимально можливий об′єм виробництва за умов повного і технологічно ефективного використання обмежених виробничих ресурсів, то цей варіант виробництва недосяжний в теперішній час. Однак це не означає, що він не заслуговує уваги. Справа в тому, що виробничі можливості суспільства постійно зростають завдяки науково-технічному, економічному, соціальному прогресу, а це розширює межі виробничих можливостей і зміщує криву виробничих можливостей (дивись графік 2.1) праворуч. Зміщення кривої в майбутньому забезпечується теперішньою комбінацією виробничих ресурсів, тим, чи проводить суспільство діяльність по нагромадженню коштів, ресурсів, підготовці нових технологічних змін.

2.3.Результати виробництва. Виробнича функція.

Результат виробництва прийнято називати продуктом. В залежності від форми їхнього існування продукти представлені речами (загальновизнано їх ще називати благами) та послугами. Блага – це результати виробництва, які уречевлюються, опредмечуються в процесі виробничої діяльності, тобто набувають матеріально-речову форму. Їх можна побачити, відчути на дотик, посмакувати, тощо. Розрізняють матеріальні та нематеріальні блага. Матеріальні блага – це такі продукти, сама речова, предметна форма яких сама по собі відіграє головну роль в задоволенні людських потреб, які найчастіше є першочерговими для людини. Це продукти харчування, одяг, житло, тощо. Значна частина продуктів виробництва саме уречевлюється у вигляді матеріальних благ. Нематеріальні блага – це також уречевлений результат виробництва. Їхня специфіка полягає в тому,що, незважаючи на важливість предметної форми (наприклад, розмір картини, книги,тощо), їй відводиться лише похідне значення в задоволенні потреб людини. В даному випадку речова форма є носієм, предметним символом, хоча і дуже суттєвим, того, що само по собі, по своїй суті безпосередньо не матеріалізується і що саме займає провідне місце в задоволенні людських потреб. Це емоції, настрій, світосприйняття, інформація, які закодовані в картині, книзі, нотному запису музичного твору, тощо.

В сучасній економіці дедалі більше продуктів виробництва не набувають предметної форми, тобто вони існують у вигляді послуг. В даному випадку результат виробництва співпадає з процесом самого виробництва. Послуги також поділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальними вважаються послуги пов′язані зі створенням чи зміною стану матеріальних благ. Це транспортні перевезення, зв′язок в межах промислового підприємства, ремонт автомобілів, квартир, одягу,прання і білизни, тощо. Вагому частку послуг складають нематеріальні послуги. Вони надаються безпосередньо людям як таким. Це послуги лікарів, вчителів, перукарів. Нематеріальними послугами також є перевезення пасажирів в суспільному транспорті, телефонний зв′язок, відкриття рахунків в банках, тощо. Дедалі важливішими сьогодні стають інформаційні послуги, які передбачають перш за все надання індивідам даних, повідомлень про об′єкти і процеси суспільного життя. Саме специфіка форми результатів виробництва покладена в основу поділу виробництва на матеріальну та нематеріальну сферу. До першої відносять ті виробництва, результатом діяльності яких є створення матеріальних благ та надання матеріальних послуг. Головним чином це сільське господарство, промисловість, будівництво, транспорт, зв′язок, тощо в тій їх частині, в якій вони пов′язані з виготовленням матеріальних благ. До другої – виробництва пов′язані зі створенням нематеріальних благ та наданням нематеріальних послуг. Це головним чином культура, мистецтво, освіта, охорона здоров′я, тощо.

В залежності від рівня виробництва розрізняють індивідуальний та суспільний продукт. Індивідуальний продукт представляє собою результат виробництва в межах основної одиниці господарювання (конкретного підприємства, фірми) або окремого процесу виробництва (випічка хліба, виготовлення автомобілів узагалі, тощо). Суспільний продукт – це результат суспільного виробництва в цілому, тобто діяльності усієї сукупності суб′єктів господарювання, для яких характерна господарча цілісність на основі суспільного розподілу праці, наявність єдиного спільного економічного середовища (господарчого законодавства, фінансової, грошової системи) і економічного центру – держави у певних часових, природних, державно-територіальних межах. Він представляє собою сукупність усіх матеріальних і нематеріальних благ та послуг вироблених у суспільстві за певний період часу (рік, місяць, день). За що і отримав назву сукупного суспільного продукту. Чим більш високий рівень економічного розвитку суспільства, чим більш розвинутий суспільний поділ праці, тим багатший і різноманітніший за складом суспільний продукт. В залежності від кінцевого призначення сукупний суспільний продукт виступає в формі продуктів споживання (споживчі блага та послуги) та засобів виробництва (інноваційні блага та послуги). Перші слугують задоволенню особистих невиробничих потреб людей. Це їжа, одяг, житло, послуги лікаря,артиста, тощо. Другі призначені для задоволення виробничих потреб. Це кокс, залізна руда, прокатні стани, станки, виробничі будівлі, тощо. Важливе місце в його складі займає військова продукція: танки, літаки, тощо.

По вартісній формі (грошовій оцінці) сукупний суспільний продукт ділиться на фонд відшкодування матеріальних витрат і чистий продукт. Фонд відшкодування матеріальних витрат – це та частина продукту, яка необхідна для компенсації витрат на сировину, матеріали, паливо, енергію, а також на амортизацію за зношені засоби праці, які приймали участь у виробництві цього продукту. Чистий продукт – це сукупний суспільний продукт за вирахуванням фонду відшкодування. Він представляє собою результат виробництва поточного періоду, в той час як у матеріальних витратах втілені результати виробництва попереднього періоду. Чистий продукт в свою чергу ділиться на необхідний і додатковий продукт. Необхідним продуктом є та частина чистого продукту, яка з метою відновлення здібностей до праці призначена для задоволення потреб тих працівників і членів їх сімей, які приймали безпосередньо участь у створенні сукупного суспільного продукту. Він перш за все іде на задоволення їх потреб в продуктах харчування, одязі, житлі, народженні та утриманні дітей, отриманні певного рівня загальної освіти та кваліфікації. Величина необхідного продукту для конкретно-історичного часу є величиною об′єктивною. Додатковим продуктом є та частина чистого продукту, яка виробляється понад необхідний продукт. Він є похідним від необхідного продукту і призначений для задоволення загальних суспільних потреб, перш за все для накопичення, тобто розширення виробництва в майбутньому, а також для забезпечення безпеки країни, утримання непрацездатних членів суспільства. Для кількісного вимірювання величини сукупного суспільного продукту використовуються показники системи національних рахунків розроблених ООН. Це валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий національний продукт, національний доход. Характеристика цих показників, методик розрахунку є змістом однієї із наступних тем.

В реальному житті в межах існуючої технології виробники прагнуть знайти найкраще поєднання факторів виробництва, щоб домогтися найбільшого обсягу виробництва продукції. Важливу роль в цьому відіграє виробнича функція. Вона показує чисто технічну залежність між кількістю задіяних у виробництві факторів і об′ємом випуску готової продукції. В певних межах фактори виробництва є взаємозамінними, тобто вони можуть комбінуватися в різних пропорціях, забезпечуючи однаковий випуск продукції. Тому заданий обсяг виробництва на підприємстві, у галузі чи в національній економіці може бути досягнутий при різних варіантах поєднання факторів виробництва. Перевага за інших рівних умов повинна віддаватися більш дешевшому і продуктивнішому фактору, а також найкращій комбінації факторів з точки зору мінімізації сукупності їх витрат на виробництво. При цьому необхідно мати на увазі, що, по-перше, існує межа для зростання обсягу виробництва за рахунок збільшення одного із факторів при незмінності інших, яка обумовлена дією закону спадної віддачі фактора. По-друге, існує чисто технологічна обмеженість заміщення одного фактора іншим без зменшення виробництва.

2.4. Відтворення та економічне зростання. Ефективність виробництва.

Потреби людей мають властивість поновлюватись і зростати. Тому важливою об′єктивною характеристикою суспільного виробництва є його неперервність. Неперервне відновлення, повторення виробництва називається відтворенням. Відтворення передбачає неперервне поновлення як змістовної складової виробництва – продуктивних сил, так і його суспільної форми – виробничих відносин, а також його результату – суспільного продукту. В процесі функціонування і відтворення і суспільний продукт проходять наступні чотири фази: власно виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці фази існують не ізольовано одна від одної. Вони взаємопов′язані та взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісність. Між ними існують прямі та зворотні зв′язки.

Вихідним пунктом суспільного відтворення є власно виробництво. Виробництво – це процес створення продуктів необхідних для існування і розвитку людини. Виробництво слугує споживанню. Створюючи нові продукти, воно одночасно формує нові потреби, збагачує і ускладнює їх. Саме виробництво є пріоритетною фазою відтворення, оскільки розподіляти, обмінювати і споживати можна лише те, що виготовлено. Разом з тим, виробництво включає в себе розподіл, обмін і споживання як свої внутрішні складові. Так як моменти виробництва розподіл є розподілом виробничих ресурсів між різними видами виробництва; обмін – обміном діяльністю та здібностями до праці; споживання передбачає використання сировини, машин, обладнання, людської праці для створення продуктів.

Споживання у вузькому розумінні – це процес задоволення певних людських потреб. Воно є завершальною фазою відтворення. Саме в споживанні продукти отримують підтвердження свого кінцевого призначення. Без споживання виробництво не мало б сенсу. В свою чергу споживання відроджує людські потреби і тим самим надсилає сигнал для відновлення і розвитку виробництва.

Розподіл і обмін виступають сполучними ланками поміж виробництвом і споживанням. Розподіл - це процес визначення долі, кількості, пропорції, в якій кожен учасник виробництва приймає участь у виготовленому продукті. Він створює стимули до трудової і ділової активності. Обмін – це процес руху продуктів від одного суб′єкта до іншого і форма суспільного зв′язку між виробниками і споживачами. Призначення обміну – доставляти кожному учаснику виробництва саме ті продукти, які він потребує для задоволення своїх потреб. Саме від ефективності обміну залежить можливість і умови подальшого поновлення виробництва.

Розрізняють звужене, просте, розширене відтворення. При звуженому відтворенні суспільне виробництво відновлюється у зменшених масштабах. Це проявляється в скороченні обсягу суспільного продукту, погіршенні його якості. Він виробляється щораз більш низьким у кількісному та якісному відношенні рівнем розвитку продуктивних сил. Такий різновид відтворення типовий для кризових станів суспільства. Саме він характеризував економіку 90-х років ХХ ст. в Україні та інших держав, що виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Скорочення національного обсягу виробництва було результатом зміни соціально-економічного ладу і труднощів, пов′язаних з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової. Чинником було і те, що одночасно з переходом до ринкової системи Україні доводилось вирішувати ще одне складне завдання – розбудовувати свою державність.

При простому відтворенні в кожному наступному періоді часу суспільне виробництво повторюється у незмінних масштабах. Кількісні та якісні параметри суспільного продукту, розвиток продуктивних сил, виробничі відносини залишаються сталими. Весь додатковий продукт у цьому випадку спрямовується на особисте споживання членів суспільства. Розширене відтворення – це відновлення повторення суспільного виробництва в збільшених параметрах. Воно характеризується кількісним зростанням і якісним поліпшенням суспільного продукту за рахунок більш високого рівня розвитку продуктивних сил, удосконалення виробничих відносин. Джерелом розвитку служить частка додаткового продукту, яка використовується для формування фонду накопичення і подальшого його споживання з метою кількісного та якісного зростання факторів виробництва, поліпшення організації та технології суспільного виробництва. Моментом розширеного є просте відтворення, так як перш ніж збільшити виробництво, його необхідно поновити в початковому розмірі.

Оскільки кожне суспільство в наслідок дії закону зростання людських потреб щоразу потребує все більшої кількості продуктів для задоволення потреб своїх членів, це означає, що типовим для більшості країн є розширене відтворення, яке в реальності виступає у формі економічного зростання. Економічним зростанням прийнято вважати збільшення благ і послуг, які виробляє національна економіка країни в поточному році порівняно з попереднім. Розрізняють два основних типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва продуктів за рахунок лише кількісного приросту факторів виробництва при незмінності їх попередніх якісних властивостей і рівня технології. Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва продуктів, поліпшення їх характеристик на основі якісного обновлення факторів виробництва: застосування принципово нових машин, механізмів, матеріалів, палива, більш кваліфікованих працівників, нових технологій, кращої організації та досконалішого управління виробництвом.

В реальності ці типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому вірно говорити про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип розвитку виробництва. Зростання значення в суспільному виробництві інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки. Коли ж мова іде про сучасний тип економічного зростання, то мають на увазі, що він характеризується наступними рисами, а саме: 1) є переважно інтенсивним; 2) кожен відсоток приросту виробництва представлений саме продуктами передових галузей виробництва, які на даний момент визначають науково-технічний прогрес; 3) є екологічно безпечними для людства. Очевидно, що сьогодні ні в одній країні світу економічне зростання ще не відповідає в повному обсязі цим вимогам.

Важливою характеристикою суспільного виробництва є його ефективність. Справа в тому, що саме по собі виробництво не самоціль. Його здійснюють заради досягнення певного результату, який створює ефект. Суспільне виробництво з точки зору результату, ефекту може бути більш чи менш плідним. Саме поняття ефективності і використовується економічною наукою для оцінки результативності, плідності суспільного виробництва.

Розрізняють економічну та виробничу ефективність. Економічна ефективність характеризує загальний стан національної економіки з позицій максимального задоволення потреб усіх членів суспільства за наявних, обмежених виробничих ресурсах. Її досягнення унеможливлює підвищення міри задоволення потреб хоча б однієї людини без погіршення задоволення потреб іншої. Тому визначення економічної ефективності передбачає оцінку економічної діяльності в цілому з позицій досягнення, по-перше, повного залучення обмежених ресурсів до виробництва, по-друге, повного обсягу виробництва, що, в свою чергу, передбачає залучення обмежених ресурсів до виробництва саме тих продуктів, які є найпотрібнішими для членів суспільства в конкретний час, і використання найсучаснішої технології, яка б забезпечувала максимальну віддачу від цих ресурсів. Тільки за умов повної занятості наявних виробничих ресурсів і повного обсягу виробництва максимізується задоволення потреб усіх членів суспільства, а суспільне виробництво визнається економічно ефективним.

Виробнича ефективність оцінює плідність тих виробничих ресурсів, які реально задіяні у виробничій діяльності в межах країни в цілому, чи на окремо взятому підприємстві. При цьому не береться до уваги ні стан повної зайнятості наявних виробничих ресурсів, ні стан повного обсягу виробництва в суспільстві. Оскільки результат індивідуального і суспільного виробництва приймає форму продукту, то виробнича ефективність визначається співставленням обсягу вироблених продуктів з витратами ресурсів на їх виробництво. Для вимірювання виробничої ефективності застосовують сукупність показників. Головними серед них є продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість продукції.

Продуктивність праці характеризує результативність використання живої праці (робочої сили). Вона розраховується по формулі:

,

де ПП_р – продуктивність праці; П – виготовлена продукція (товарна, реалізована, валовий внутрішній продукт, національний дохід); П_р – затрати праці (чисельність працівників на виробництві, кількість відпрацьованого робочого часу в днях, годинах, фонд заробітної плати працівників).

Розповсюдженим показником продуктивності праці є показник виробки, який визначається кількістю продукції виробленої одним робітником за одиницю робочого часу: годину, день, рік.

На рівні фірми використовується і показник продуктивності праці, який визначається по формулі:

,

де О – оборот фірми (сума реалізації за день, місяць, рік),

П_р – чисельність персоналу фірми.

Фондовіддача (капіталовіддача) показує плідність використання знарядь праці (основних виробничих фондів, основного капіталу). Вона розраховується по формулі:

,

де Ф_о – фондовіддача,

П – виготовлена продукція (товарна, реалізована, валовий внутрішній продукт, національний дохід);

Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Величина обернена фондовіддачі називається фондомісткістю (капіталомісткістю) продукції (Ф/П).

Міру використання сировини, матеріалів, палива та інших предметів праці характеризує показник матеріаломісткості продукції:

,

де М_м – матеріаломісткість,

М – затрати на предмети праці,

П – виготовлена продукція.

Нарівні з загальним показником матеріаломісткості широко використовуються показники, які характеризують використання конкретних складових предметів праці а саме: метала – металомісткість, енергії – енергомісткість, тощо на одиницю продукції.

Динаміка різних складових виробничої ефективності може бути неоднаковою, більш того, навіть різноспрямованою. Тому уявлення про виробничу ефективність в цілому може дати лише інтегральний показник, який узагальнює дію усіх її складових.