Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Семінар 1: Філософія права: її предмет, завдання, методологія

Читайте также:
  1. Антична філософія
  2. Антична філософія класичного періоду
  3. Антична філософія.
  4. Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія.
  5. В якому понятті давньоіндійська філософія відобразила ілюзорність і видимість світу
  6. ВОПРОС 1 - Предмет, метод и принципы предпринимательского права.
  7. ГЛАВА 1. КРИМИНАЛИСТИКА КАК НАУКА И УЧЕБНАЯ ДИСЦИПЛИНА. ПРЕДМЕТ, ОБЪЕКТЫ И СИСТЕМА КРИМИНАЛИСТИКИ
  8. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
  9. Давньоіндійська філософія
  10. Давня китайська філософія

1. Поняття та предмет філософії права

2. Основне питання філософії права. Структура філософії права.

3. Типологія філософських концепцій права.

4. О сновні види права: природне, позитивне, гуманістичне.

5. Функції філософії права

6. Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів

 

1. Відповідаючи на перше питання необхідно вказати, що за своїм статусом філософія права є комплексною дисципліною, що знаходиться на стику філософії і юриспруденції. Дана обставина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії і правознавства. Сьогодні склалися два основні підходи до розуміння дисциплінарного статусу філософії права.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія моралі, філософія релігії, філософія політики і ін. Відповідно до цього підходу філософія права відноситься до тієї частини загальної філософії, яка «наказує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто до практичної філософії, вченню про належне. Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цієї точки зору вона є теоретичним фундаментом для створення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз'яснює в «останній інстанції» значення правових принципів і сенс правових норм. Може здатися, що існує дві філософії права. Насправді, існує тільки одна філософія права, хоча вона і живиться з двох різних джерел − загальнофілософських розробок правових проблем та з досвіду вирішення практичних проблем права. Таким чином, філософія права це єдина дослідницька і навчальна дисципліна, яка досліджує найбільш загальні принципи життєвого світу людини і його пізнання, принципи взаємодії повсякденної реальності людини з світом права, загальні принципи існування, пізнання і перетворення правової реальності.

На наш погляд філософія права це складова частина соціальної філософії, яка ставить і вирішує загальне питання: що таке право, і в чому його сенс. Тому її, поза сумнівом, цікавлять питання і про те, як пов’язане право з такими феноменами, як влада, суспільство, мораль, людина; які сутнісні характеристики права; як пізнається правова реальність і правові події.

Предмет філософії права. Відповідаючи на друге питання варто вказати, що предметом філософії права є взаємодія повсякденної реальності життєдіяльності людини з системним світом, тобто зі світом норм, законів, встановлень, розпоряджень. Саме ця взаємодія і формує правову реальність як об'єкт філософії права. У єдиному об'єкті знаходиться і предмет філософії права як філософської дисципліни.

Якщо говорити про взаємозв'язок філософії права і юриспруденції (загальна теорія держави і права), то ми можемо сказати, що вони мають загальний об'єкт, але різні предмети дослідження. Проте, було б неправильно абсолютно протиставляти філософію права і юридичну науку. З одного боку, як і всяка приватна наука, загальна теорія права використовує категорії, запозичені у філософської системи знань, право, закон, суспільство, людина, індивід, особа, держава, благо, рівність, справедливість, культура і ін. З іншого боку, вона звичайно ж виробляє і власні поняття, необхідні не тільки в юриспруденції, але і в сфері філософії права наприклад: правомірна і неправомірна поведінка, злочин, законність, законодавство, правосуддя, обов'язок, провина і ін. Нарешті, обидві ці системи знань служать методологічною основою для конкретних (прикладних) юридичних наук. Відмінність полягає лише в тому, що загальна теорія права виступає безпосередньою методологією, а філософія права загальною, такою, що дозволяє досліджувати правову реальність на рівні її суттєвих властивостей.

2.Відповідаючи на друге питання варто наголосити, що філософію права як самостійну дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від вирішення якого залежить рішення всіх інших її питань. Цим основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання: що є право? Які сутнісні форми, які онтологічні структури, які основні закони буття ми називаємо правом? Від відповіді на це питання залежить вирішення багатьох інших найважливіших правових проблем.

Основне питання визначає поділ філософії права на наступні структурні елементи:

1) онтологія права як вчення про основні принципи, форми, способи існування і розвитку правової реальності; як вчення про право, правові норми, юридичні закони, правосвідомість, правовідносини, правову культуру та інші феномени правової реальності;

2) антропологія права у якій розглядаються антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираз особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особи і права і т.д.;

3) гносеологія права як вчення про природу, методи і логіку пізнання і тлумачення правової реальності; про співвідношення емпіричного і теоретичного, раціонального, емоційного та ірраціонального в праві;

4) аксіологія права як вчення про сенс права як цінності; про співвідношення утилітарного і неутилітарного, наукового та ідеологічного в праві; про право як справедливість і загальне благо;

5) філософсько-правова праксеологія як вчення про практичну законотворчість і практичну реалізацію права, про принципи правової діяльності.

3. Відповідаючи на третє питання необхідно пояснити, що залежно від того, як філософія права інтерпретує правову реальність, виділяють наступні філософські концепції права:

· Філософсько-правовий ідеалізм. Представники цієї концепції вважають, що правова реальність є породження Духу, інобуття Ідеї, понять і тому подібне (Фома Аквінський, Гегель, В. Соловйов).

· Філософсько-правовий матеріалізм виражає протилежну точку зору і обґрунтовує вторинність права як відображеного в суспільній свідомості матеріального буття, матеріальних відносин між людьми. До філософсько-правового матеріалізму слід віднести і натуралістичні концепції, що виводили різні правові системи безпосередньо з природних умов клімату, географічного положення і тому подібне (Ш. Монтеск’є, Т. Гоббс, К. Маркс).

· Філософсько-правовий раціоналізм обґрунтовує положення про те, що знання є основоположною складовою правової реальності і головною умовою існування права (Сократ, Б. Спіноза, І. Кант).

· Філософсько-правовий ірраціоналізм вважає, що правова реальність формується і існує на основі дораціональних феноменів, нез'ясовних раціональними засобами: воля (Ф. Ніцше), відчуття солідарності (Е. Дюркгейм).

· Філософсько-правовий позитивізм розглядає правову реальність як сукупність одиничних фактів, «очищених» від моралі, політики, психології, а право як сукупність норм (О. Конт, Дж. Остін, Р. Кельзен,).

· Філософсько-правовий лібералізм проголошує як підстави права ліберальні цінності, перш за все свободу як альтернативу жорсткої зумовленості, залежності від необхідності (на цій позиції стояли майже всі просвітителі XVIII—XX вв., від Ж.-Ж. Руссо до Б. Чичеріна).

4. Відповідаючи на четверте питання варто пояснити різницю між основними видами права: природного, позитивного, гуманістичного.

Під природним правом як правило, маються на увазі ідеальні першооснови права. Це прагнення людини, які витікають з його природних потреб, з природних умов його життєдіяльності. Воно не фіксується в писаному законі і характеризується непохитністю, категоричністю і невідворотністю наслідків порушення. Поняття «природне право» виражає глибинну суть права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно: 1) існує в свідомості (правосвідомості) як його установка (хоча і знаходить вираз у формах поведінки); 2) є ідеалом, тобто має очищену від випадковостей форму належного у відносинах між людьми.

Під позитивним правом мається на увазі система правових норм, відносин і судових рішень, що діє в певному суспільстві. Це фіксована в нормативних документах система вимог соціальних інститутів, виражених в законі.

Гуманістичне право (людини) − це регулятиви взаємин в суспільстві, орієнтовані в першу чергу на людину, на правозаконность і панування загальнодемократичних принципів.

Вже з цих найзагальніших характеристик видів права стає очевидним, що природне право неминуче сполучається з матеріалістичними і натуралістичними філософсько-правовими концепціями, позитивне право обґрунтовується переважно раціоналістичними і позитивістськими теоріями, а гуманістичне право нерозривно пов'язане з філософсько-правовим персоналізмом і лібералізмом.

5. У п’ятому питанні необхідно сконцентруватися на функціях філософії права. Найважливіша з них онтологічна. Суть її виявляється в тому, що Філософія права сама, своїми засобами досліджує природу і суть правової реальності, її способи і форми існування. Світоглядна функція філософії права полягає у формуванні у людини загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і розвиток права як одного із способів людського буття. Методологічна функція виражається в тому, що філософія права виступає загальним алгоритмом дослідження правової реальності, озброює конкретні юридичні науки і окрему людину системою наукових методів пізнання і перетворення правової реальності. Аксіологічна функція полягає в розробці уявлень про правові цінності, таких як свобода, рівність, справедливість, а також уявлень про правовий ідеал і інтерпретацію з позицій цього ідеалу правової дійсності, критика її структури і станів. Виховна функція філософії права реалізується в процесі формування правосвідомості і правового мислення через розробку власне правових установок, зокрема такої важливої якості культурної особи, як орієнтація на справедливість і пошану до права.

Питання для самостійної роботи:

1. Яке різноманіття визначень філософії права наявне в традиції?

2. Чому предмет філософії права визначався в традиції по-різному?

3. Як досягнути загальноприйнятого визначення філософії права?

4. Як розвіяти сумніви в доцільності існування філософії права як особливої науки?

5. Що розуміється в науці під природним правом і позитивним правом?

6. Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів.

 

Методичні вказівки і рекомендації:

1. Перш за все необхідно звернути увагу на те, що в історії філософсько-правової думки іс­нували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Так, наприклад, Г. Гегель вважав її філософ­ською наукою про право, що має своїм предметом ідею права. Російський філософ С. Франк писав, що «філософія пра­ва по основному її змісті є пізнанням суспільного ідеалу, з'ясуванням того, яким має бути благий, розумний, справедливий, "нормаль­ний" лад суспільства».

У сучасній філософії права її предмет також визна­чається по-різному. Від найширших визначень, як, наприк­лад, у відомого російського філософа права В. Нерсесянца: "Філософія права займається дослідженням змісту права, його сутності і поняття, його основ і місця у світі, його цінності і значення, його ролі в житті людини, сус­пільства і держави, у долях народів і людства", до найвужчих, як, зокрема, в одного з провідних італійських філосо­фів права Н. Боббіо, який вважає, що єдиною проблемою філософії права, яка, власне, і становить її предмет, є справедливість.

2. Таке різноманіття підходів до предмета філософії пра­ва цілком закономірно, адже його визначення припускає виявлення ставлення дослідника як до філософії, так і до права. Можна припустити, що підходів до предмета філо­софії права стільки, скільки існує філософських систем, а виявлення предмета філософії права неможливо без чітко­го визначення позиції дослідника до самого феномена права, тобто того, що, власне, і має бути досліджено.

3. Якщо загальна філософія є вченням про гранич­ні підстави людського буття, то, відповідно, філософія права може бути визначена як вчення про граничні підста­ви права як одного із способів людського буття. Викорис­товуючи підхід І. Канта, який вважав, що предмет загаль­ної філософії як науки можна визначити шляхом відповіді на питання: 1) що я можу знати? 2) що я повинен робити? 3) на що я можу сподіватися? 4) що таке людина?, предмет філософії права за аналогією можна визначити за допомо­гою постановки таких питань: 1) що я можу знати про право? 2) що я повинен робити відповідно до вимог права і чому? 3) на що я можу сподіватися у разі додержання чи порушення цих вимог? У свою чергу всі вони можуть бути зведені до одного узагальнюючого питання: що таке пра­вова людина чи що являє собою право як спосіб людського буття? Відповіді на поставлені питання і дадуть змогу з'ясувати природу такого феномена, як право, і предмет філософської дисципліни, яка його досліджує.

4. Існує кілька обґрунтувань необхідності існування фі­лософії права, серед яких ми розглянемо лише два: істо­ричне й актуальне. Історичне обґрунтування необхідності існування філософії права здійснюється на тому неспрос­товному факті, що ці проблеми завжди хвилювали люд­ство протягом всього його існування. У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права базується на виявленні такого аспекту, такої сторони пра­ва, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософ­ського підходу.

5. Особливу увагу слід звернути на те, що під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як правило, − ідеальні першооснови права. По­няття "природне право" виражає глибинну сутність права, а його "ідеальність" виявляється в тому, що воно, по-пер­ше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеа­лом, тобто очищеною від випадків формою належного у відносинах між людьми.

Право як сфера людської діяльності тісно пов'язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, сво­бода і рівність, провина і відповідальність та інші, є водно­час найважливішими філософськими проблемами, а вирі­шення їх заглиблюється своїми коренями в розв'язання основних філософських питань про сутність людини і сенс її життя, в онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право, таким чином, за своїм духом "філософіч­не", воно виражає "філософію на практиці", що відповідно припускає і "філософію в теорії", роль якої і виконує фі­лософія права.

6. Філософія права необхідна фахівцеві для практичної діяльності, отримання знань і навиків по оптимізації правовідносин, вироблення уміння формувати правосвідомість, виявлення умов і чинників вдосконалення правової дійсності.

Цілком очевидно, що уміння усвідомити високий гуманістичний сенс своєї діяльності, філософськи обґрунтувати свою теоретичну позицію і ухвалюване практичне рішення є ознакою високого професіоналізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, особливо в області практичних рішень, не завжди усвідомлюється, проте воно в значній мірі визначається домінуючими установками світогляду юристів, на формування якого покликана робити вплив філософія права. Спроби вирішувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обґрунтування приводять, як правило, до їх релятивізації або догматизації.

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних вузів філософсько-правових знань визначається, перш за все, потребами їх майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти майбутніх юристів, їх розвитку як самостійно мислячих, політично незаангажованих громадян.

Питання для індивідуальної роботи:

1. В чому полягає мета філософських досліджень права?

2. Чи виключає багатоманітність філософських і спеціально-юридичних наукових визначень права єдність поняття права?

3. Чим різняться правове і філософське розуміння закону?

4. Які типи праворозуміння існують у філософії права і чому закономірною є наявність саме таких типів?

Теми творчих робіт:

1. Проблема розрізнення і співвідношення права і закону.

2. Філософське осмислення сутності права.

3. Право як справедливість.

4. Правове і філософське розуміння закону.

 

Алексеев С. С. Право: азбука — теория — филосо­фия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999.

Алексеев С.С. Философия права. — М., 2000. — С. 10—46.

Гарник А. В. Проблема дисциплинарного статуса философии права // Философия и социология в контексте современной культуры. — Днепропетровск, 1998.

Гегель В. Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т.- М.: Мысль, 1977. — Т. 3.

Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М.: Мысль, 1990.

Жолъ К. К. Философия и социология права. — К.: Юринком Интер, 2000.

Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. — М., 2004. — С. 5—15.

Ильин И. А. О сущности правосознания // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. — Т. 1.

Ильин И. А. Понятия права и силы (Опыт методо­логического анализа) // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. — Т. 1.

Керимов А. А. Методология права (предмет, функ­ции, проблемы философии права). М.: Аванта+, 2000.

Керимов А.Д. Основы философии права. — М., 2000. — С. 3—15.

Керимов Д. А. Философские проблемы права. М.: Мысль, 1972.

Лукич Р. Методология права / Пер. с серб. М.: Прогресс, 1981.

Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

Максимов С. І. Про філософське осмислення права (до питання про предмет філософії права) // Вісник Ака­демії прав, наук України. — 1998. — № 2.

Малинова И, П. Философия права (от метафизики к герменевтике). — Екатеринбург: Изд-во Уральской гос. юрид. академии, 1995.

Моисеев С.В. Философия права: курс лекций. — Новосибирск, 2004. — С. 5—11.

Нерсесянц В. С. Философия права. М.: Издат. груп­па НОРМА-ИНФРА-М, 1997.

Новгородцев П. И. Сочинения. М.: Раритет, 1995.

Тихонравов Ю. В. Основы философии права. — М.: Вестник, 1997.

Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. — М., 2005. — С. 9—19.

Філософія права /За заг. ред. М. В. Костицького і Б. Ф. Чміля. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

Філософія права. Навчальний посібник. За редакцією О.Г.Данільяна. Київ, Юрінком Інтер, 2005.

Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Рес­публика, 1992.

Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

Четверний В. А. Современные концепции естест­венного права. — М.: Наука, 1988.

Шкода В. В. Вступ до філософії права. — Харків: фоліо, 1996.

Юрчук В.С. Философия права: курс лекций. — М., 2008.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 19 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Філософія права епохи Середньовіччя | Філософсько-правові концепції французького Просвітництва | Семінар 3. Філософсько-правові вчення у Західній Європі кінця XVIII — середини XIX століття. | Філософія права Г. Гегеля. | Позитивізм. | Неогегельянство | Філософія права П. Юркевича | Неокантіанська філософія права Б.Кістяківського. | Апологія релігійно-філософського лібералізму Миколою Бердяєвим | Онтологічна природа права |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав