Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Опишіть структуру правової культури.

Читайте также:
  1. Аменяйте структуру классом
  2. В чому специфіка правової справедливості?
  3. Визначення поняття «організаційно-правова форма господарювання» та коротка характеристика основних груп підприємств виділених за критерієм організаційно-правової форми власності.
  4. Визначте структуру світогляду, його аспекти та рівні
  5. Історична типологія культури.
  6. Как интегрировать группу управления в формализованную структуру Вашей организации
  7. КОМПЛЕКС СТИМУЛИРОВАНИЯ И ФАКТОРЫ,ОПР СТРУКТУРУ КОМПЛЕКСА
  8. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
  9. Людина в світі культури. Моделі культури.
  10. Макет листовки должен учитывать фирменный стиль рекламируемого товара, содержать текст рекламного сообщения и иметь необходимую структуру.

Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян —

виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовної практики — виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання — основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.

Питання для індивідуальної роботи:

1. Розкрійте природно-правовий підхід до розуміння права.

2. Розкрійте позитивістський підхід до розуміння права.

3. Назвіть основні відмінності між природним і позитивним правом.

4. Розкрійте співвідношення права і закону.

5. Як реалізується право в державі?

6. Що таке владний потенціал, і який його зв'язок з правом?

7. Який механізм зв'язку влади і права?

8. Що таке «порядок» як об'єктивне явище?

9. Яку роль грають норми у встановленні правопорядку?

10.Як пов'язані з порядком звичаї, вдачі, традиції?

11.Що таке культура?

12.Яке місце правової культури в системі культури?

Література:

1. Бутенко А.П. Общественный прогресс и его критерии. — М., 1980.

2. Вала Л. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М., 1989.

3. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. — М., 1999.

4. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Соч.: в 10 т. — М., 1994. — Т. 4.

5. Ильин И.А. О сущности правосознания // Соч.: в 10 т. — М., 1994. — Т. 4.

6. Ильин И. А. Пути России. — М., 2007.

7. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. — 1994. — № 3.

8. Лукашева Е.А. Права человека и культура. — М., 1979.

9. Нерсесянц В.С. Право и закон: их различие и соотношение // Вопросы философии. — 2006. — № 5.

10.Ницше Ф. Воля к власти. — Харьков, 2004.

11.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

12.Пригожин И.Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

13.Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. — М., 2005. — С. 211—230.

14.Швейцер А. Культура и этика. — М., 1991.

15.Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. — М., 1992.

16.Юрчук В.С. Философия права: курс лекций. — М., 2008.

 

Список рекомендованої літератури:

Основна література:

 

1. Алексеев С.С. Философия права. — М., 2000.

2. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. — М., 2001.

3. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). — М., 2000.

4. Керимов А.Д. Основы философии права. — М., 2002.

5. Моисеев С.В. Философия права: курс лекций. — Новосибирск, 2004.

6. Нерсесянц В.С. Философия права. — М., 2005.

7. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. — М., 1997.

8. Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. — М., 2005.

Додаткова література:

1. Августин Блаженный. Исповедь. — М., 1991.

2. Аквинский Фома. Выдержки из работ // Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1.

3. Аристотель. Соч.: в 4-х т. — М., 1983.

4. Бердяев Н.А. Государство // Власть и право. Из истории русской православной мысли. — М., 1990.

5. Бердяев Н.А. Оправдание неравенства. — М., 1990.

6. Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого // О назначении человека. — М., 1993.

7. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. — М., 2004.

8. Большая юридическая энциклопедия. — М., 2008.

9. Боргош Ю. Фома Аквинский. — М., 1960.

10. Бэкон Ф. Великое восстановление наук // Соч.: в 2-х т. — М., 1971. — Т. 1.

11. Вехи: сборник статей о русской интеллигенции. — М., 1990.

12. Гегель Г. Философия права. — М., 2000.

13. Гоббс Т. Левиафан // Соч.: в 2-х т. — М., 1991. — Т. 2.

14. Гроций Г. О праве войны и мира. — М., 1957.

15. Гумплович Л. Социология и политика. — М., 1895.

16. Гумилев Л.Н. От Руси к России. — М., 1992.

17. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. — М., 1989.

18. Древнекитайская философия. — М., 1972.

19. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. — Л., 1990.

20. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. — М., 1991.

21. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. — М., 1977.

22. Зорькин В.Д. Из истории буржуазно-либеральной мысли России второй половины XIX — начала XX в. — М., 1975.

23. Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. — М., 1978.

24. Ильин И.А. Пути России. — М., 2007.

25. Кант И. Метафизика нравов — СПб., 1997.

26. Книга правителя области Шан. — М., 1993.

27. Конт О. Дух позитивной философии (Слово о положительном мышлении). — СПб., 2001.

28. Кобрин В.Б. Иван Грозный. — М., 1989.

29. Коркунов Н.М. Русское государственное право. — СПб., 2001. — Т. 1.

30. Ленин В.И. Государство и революция // Полн. собр. соч. — М., 1980. — Т. 36.

31. Локк Дж. Собр. соч.: в 3-х т. — М., 1988.

32. Лукьянов А.Е. Начало древнекитайской философии. — М., 1994.

33. Мамардашвилли М. Сознание и цивилизация. — М., 2004.

34. Маркс К. Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — М., 1980. — Т. 4.

35. Макиавелли Н. Государь. Размышления о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве. — М., 1996.

36. Монтень М. Опыты. — М., 1998.

37. Монтескье Ш. О духе законов // Избранные произведения. — М., 1955.

38. Мудрость тысячелетий: энциклопедия. — М., 2004.

39. Ницше Ф. Воля к власти. — Харьков. 2004.

40. Новгородцев П.И. Об общественном идеале // Власть и право. Из истории русской правовой мысли. — Л., 1990.

41. Овидий. Метаморфозы. — М., 1977.

42. Платон. Собр. соч.: в 4-х т. — М., 1994.

43. Пирумова Н.М. Социальная доктрина М.А. Бакунина. — М., 1990.

44. Поляков А.В. Естественноправовая концепция В.С. Соловьева // Правоведение. — 1987. — № 4.

45. Посошков И.Т. Книга о скудости и богатстве / Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII в. — М., 1989.

46. Поучение Владимира Мономаха детям / Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII в. — М., 1989.

47. Радищев А.Н. Путешествие из Петербурга в Москву. — М., 1980.

48. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Трактаты. — М., 1969.

49. Сен-Симон. Труд о всемирном тяготении // Избр. соч. — М.: Л., 1948. — Т. 1.

50. Сократ, Платон, Аристотель, Сенека. Жизнь замечательных людей. — М., 1995.

51. Соловьев В.С. Оправдание добра. — М., 1996.

52. Соловьев В.С. Право и нравственность // Власть и право. Из истории русской правовой мысли. — Л., 1990.

53. Соловьев С.М. Соч.: в 18 кн. — М., 1988-1993. — Кн. I — VIII.

54. Солоухин В.А. Древо. — М., 1991.

55. Тойнби А. Постижение истории. — М., 1991.

56. Токвиль А. Демократия в Америке. — М., 1992.

57. Т уманов В.А. Буржуазная правовая идеология. — М., 1971.

58. Убальдо Никола. Иллюстрированный философский словарь. — М., 2006.

59. Чанышев А.Н. Аристотель. — М., 1981.

60. Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. — М., 1988.

61. Чичерин Б.Н. Избранные труды. — СПб., 1998.

62. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. — Вып. 1. — М.: ИНИОН АН СССР, 1987. — Вып. 2. — 1988.

63. Хорос В.Г. Народническая идеология и марксизм (конец XIX в.). — М., 1972.

64. Цицерон. О государстве. Диалоги. — М., 1996.

65. Юрчук В.С. Философия права: курс лекций. — М., 2008.

66. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1994.

Орієнтовні питання до екзамену.

1. Філософія права: її предмет, завдання, методологія.

2. Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія.

3. Філософія права в системі наук, її основні питання і функції.

4. Сутність методології права та її рівні.

5. Основні типи праворозуміння: правовий позитивізм і природно-правове мислення.

6. Способи обґрунтування права: об'єктивізм, суб'єктивізм, інтерсуб'єктивність.

7. Історичні типи філософії права від античності до Просвітництва.

8. Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху античності.

9. Філософія права Платона.

10. Філософія права Аристотеля.

11. Особливості філософсько-правової думки в епоху середньовіччя.

12. Філософія права Августина.

13. Філософія права Фоми Аквінського.

14. Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.

15. Філософія права Макіавелі.

16. Філософія права Т. Гобса.

17. Філософія права Дж. Локка.

18. Філософія права Ж.-Ж. Руссо.

19. Філософія права Нового часу та епохи Просвітництва

20. Філософсько-правові вчення у Західній Європі кінця XVIII — середини XIX століття.

21. Етико-правові ідеї у філософії І. Канта.

22. Вчення І. Канта про природний закон.

23. Вчення І. Канта про категоричний імператив.

24. Філософія права Г. Гегеля.

25. Історична школа і марксизм як форми правового об'єктивізму.

26. Філософія права XX століття.

27. Загальна характеристика філософії права XX століття.

28. Позитивізм та його трансформація у неопозитивізм.

29. Філософія права Дж. Остіна.

30. Філософія права Б. Кельзена.

31. Філософія права Г. Харта.

32. Концепції відродженого природного права XX століття.

33. Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.

34. Вітчизняна філософсько-правова думка.

35. Філософія права в Україні: виникнення, світоглядно-методологічні підстави, основні ідеї.

36. Філософія права П. Юркевича.

37. Філософія права Богдана Кістяківського.

38. Основні ідеї російських філософів права.

39. Філософія права В. Соловйова.

40. Правова онтологія: природа і структура права.

41. Онтологічна природа права. Правова реальність.

42. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення.

43. Як розвивалося уявлення про природне право від античності до XX століття.

44. Сучасне розуміння природного права.

45. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя.

46. Правова антропологія: гуманістична природа права.

47. Природа людини і право. Антропологічні основи права.

48. Філософський зміст і обґрунтування прав людини.

49. Особистість і право. Гуманістична природа права.

50. Правова аксіологія: ціннісні основи права.

51. Цінності у праві та право як цінність.

52. Свобода як цінність. Право як форма свободи.

53. Справедливість як основна правова цінність.

54. Правосвідомість як проблема філософії права.

55. Право і мораль.

56. Універсально-цивілізаційне і специфічно-культурне у правосвідомості.

57. Інституційний вимір права. Філософські проблеми права і влади у посттоталітарному суспільстві.

58. Політико-правові інститути та їхня роль у здійсненні права.

59. Філософські проблеми права і влади в суспільстві, що трансформується.

 

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Людина як правова істота | Філософський сенс і філософсько-правове обґрунтування прав людини | Що означає «ступінь» і «міра» свободи? | Що таке відповідальність і які її види виділяє філософія права? | Що таке справедливість? | В чому специфіка правової справедливості? | Право як загальне благо. | Цінності в праві і право як цінність. | Чим визначається специфіка правової діяльності? З яких елементів складається правова діяльність? | Право і влада |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав