Читайте также:
|
Розділ І Мета і цінність людської життєдіяльності
Протягом усієї багатовікової історії філософії проблеми людини, її буття, цінності і призначення існування знаходились у центрі уваги мислителів. Людська життєдіяльність завжди була тісно пов‘язана із природним простором.
Людина удосконалювалась фізично, покоряючи світ дикої природи, шукала способи пізнати світ і зрозуміти дивовижні процеси навколо, удосконалюючи свою здатність до мислення, розвиваючи мову, спілкуючись із собі подібними і прагнучи зберегти і передати іншим набутий досвід.
Що є людина? Це жива істота, у якої багато спільного з тваринним світом? Це боже творіння, бо здатне управляти собою, розуміти природу, її фауну і флору? Це непізнана і загадкова сутність, яка є кристаликом світового розуму, бо може управляти могутніми явищами природи?
Щоб усвідомити сутність людини неможливо зупинитися на одній групі конкретних ознак, не можна обмежити її вивчення якоюсь однією наукою. Тому найбільш повне уявлення про людину може дати філософія.
Історія філософської думки про людську життєдіяльність
Філософія стародавньої доби про людину
Аналізуючи спадщину мислителів світу можна виокремити кілька підходів до сутності людського буття. Так, у Стародавній Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії. Філософія Стародавнього Китаю прагне визначити місце людського буття у світі, висуваючи на перший план її моральні цінності, визначеність її земного шляху Небом.
Багатогранним є філософія людини у Стародавній Греції і Римі. Уже Анаксімандр висуває ідею еволюційного походження людини. Він вважає, що людина зароджується і розвивається до дорослого стану у череві величезної риби. Народившись дорослою, бо дитиною вона не змогла б самостійно вижити, людина виходить на суходіл і починає новий період свого існування.
Демокріт визначає людину як тварину, яка від природи здатна до всякого навчання і має помічниками руки, розум і гнучкість мислення. Розглядаючи людську душу, атомісти вважають її сукупністю атомів і вона є смертною.
Людина була й у центрі філософії Сократа. Він розглядав як моральну істоту. Основним девізом “Пізнай самого себе” мислитель стверджував, що світ людина може пізнати тільки пізнавши свою душу і справи.
Цікавою щодо сенсу людського буття є філософія кіренаїків (основні представники Арістіп і Феодор із Кірени). Вони проповідували гедонізм (“гедоне” - насолода) – це етичне вчення, яке найвищу цінність життя вбачає в насолоді й щастя – це насолода, хоча стверджували, що насолода повинна бути розумною й не можна бути рабом насолоди.
Філософія афінського мислителя Платона характеризується протиставленням тіла і душі. Тіло – смертне, а душа – безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі утворюються із залишків тієї суміші, з якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної й нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям і завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. Платон стверджував: “Ми – це душа, безсмертна істота, що замкнена у в‘язницю яка приречена на загибель”.
Новим кроком вперед є етика Тита Лукреція Кара – староримського поета і філософа. Людина, за Лукрецієм, це дитя живої і творчої природи, згусток сил і здібностей.
Римські стоіки також приділяли увагу етичному вченню. Один із їх учнів Епіктет, що народився рабом і став філософом, значну увагу приділяв людській діяльності і розуму, як основі буття і щастя. Епіктет стверджував: “Душа наша схожа на посудину з водою, а думки, які нам приходять, схожі на світло, що падає на цю воду. Коли вода в посудині коливається, то здається, що коливається і світло, яке падає на цю воду, хоча це і не так насправді. Так само, коли душа хвилюється, то здається, неначе і самі наші думки розхитуються і плутаються. Але насправді хвилюється тільки душа, заспокоюється вона, - і думки наші зразу упорядковуються”.
У середні віки найбільшого розвитку набуває сприйняття людини як божого творіння, підпорядкованого в своїй діяльності і думках лише божим законам.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |