Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Категорії людського існування

Читайте также:
  1. Буття і існування. Поняття реальність
  2. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття
  3. Дидактика, її категорії та принципи
  4. ДИДАКТИКА. її КАТЕГОРІЇ
  5. Е) категорії
  6. Єдність і багатоманітність людського буття й проблема його достатності
  7. Завдання 12. Специфіка людського буття. Буття і мислення.
  8. Завдання 18. Проблематичність людського буття.
  9. Історичність людського буття
  10. Категорії діалектики

 

 

Історичний і повсякденний досвід перебування людини в світі знаходить відображення у категоріях людського існування, серед яких привертають особливу увагу такі:

- потреби існування;

- сенс життя;

- проблема смерті чи безсмертя;

- вікова визначеність і покоління.

Потреби людини – це її фундаментальна риса, неповторна суттєва характеристика. За багатством потреб, за їх характером, способами формування можна значною мірою оцінювати рівень розвитку особистості, вони є рушійною силою розвитку як суспільства, так і людини, яка виробляє одяг і продукти харчування, предмети розваг, твори літератури, живопису, музики..

Людські потреби історично обумовлені, визначаються типом суспільних відносин, соціальним середовищем, системою виховання, національним і культурним розвитком суспільства.

У процесі розвитку відбуваються як якісні, так і кількісні зміни у системі потреб. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку, виникають та розвиваються нові нагальні потреби – в інформації, освіті, спілкуванні, участі у суспільному, політичному, культурному, релігійному житті.

Потреби людини є основою її інтересів, які характерні лише для людини. Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Вони, говорив Гегель, рухають народами. Тому для розуміння суті суспільних процесів, практичних дій людини, політичних програм, гасел, заяв, передвиборних обіцянок треба відшукувати справжні інтереси дійових осіб. Складність цієї важливої акції полягає, зокрема, у тому, що справжні інтереси далеко не завжди правдиво зображаються їх носіями. Часто буває, що про інтереси одних говорять інші.

Для розуміння складної взаємодії найрізноманітніших інтересів вчені класифікують їх: за суб’єктами (інтереси держави, нації), за сферами суспільного життя (матеріальні, духовні), за тривалістю та ін.

Однією з істотних умов поступального розвитку суспільства, зміцнення держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів, пошук таких механізмів співіснування, які б забезпечили можливість задовольняти потреби усіх членів соціуму.

Вищою потребою людського існування є сенс життя – це визначальна центральна ідея сутності людського життя. Потреби людини, її інтереси фокусуються у сенсі життя, який визначається самою суттю людини, її розвитком, інтелектом, уподобаннями, самооцінкою власних можливостей. Одна людина задовольняється досягненням матеріального достатку, інша – особистим щастям, вихованням дітей. Є особистості, які прагнуть кар’єри, слави, бачать своє призначення в служінні богу, благочинній діяльності чи досягненні визначених політичних цілей, наукових звершень і т.п. Можна виділити окремо особистостей, які визначають свій сенс буття у ступені корисності для інших людей, природи, збагаченні історичної спадщини духовними досягненнями.

Питання про сенс життя зачіпає і питання про можливість смерті, а при наявності сенсу життя, то і питання про можливість безсмертя. У різні епохи ставлення до смерті було різним. Французький історик Філіп Арісс (1914-1984) у своєму дослідженні “Людина перед обличчям смерті” виділив у тисячолітній європейській історії зміну моделей відношення до смерті:

- “приручена смерть” - (раннє середньовіччя) відображає почуття солідарності індивіда з общиною, з усім родом і той хто помирає, відчуває тривогу за сім”ю, община прагне згуртуватися за допомогою ритуалів;

- “смерть своя” - смерть родича немов послаблює захист від дикої природи, і тому вона потребує особливої уваги;

- “смерть близька і далека” – пов’язана з вірою в те, що померлий не покидає повністю світ, а знаходиться поруч в очікуванні воскресіння для вічного життя;

- “смерть перевернута” – виражається в тому, що смерть ніколи не сприймалась нейтрально, вона входить у сукупність всього недоброго, злого, що веде свій родовід з первородного гріха, а значить смерть, як один з проявів зла, визнавалась невід’ємною від сутності людини. [8]

Сьогодні дослідники зазначають, що відношення людей до смерті обумовлене рівнем розвитку культури.

Для людей нашої епохи реальним є тільки сьогочасне, але не минуле чи майбутнє. Вчорашні надії, а часто і люди, швидко зникають з емоційної пам’яті. Це створює враження нетривалості часу, його одноманітності, і тому смерть здається завжди недоречною, несвоєчасною. На сучасному етапі розвитку людства як і протягом тисячолітньої історії людина задумується і прагне віднайти можливості до безсмертя, яке розглядається як можливість вічного існування духу чи створених людиною зразків матеріальної і духовної культури. Вона також мріє, і про продовження можливостей життя тілесного на землі. Та важливим є здатність людини знайти гармонію між можливостями земного життя і втіленням власних задумів і бажань, навчитися максимально ефективно використовувати свої можливості, якими кожного із нас нагородила природа.

Кожна людина протягом життя відчуває зміну своїх бажань і потреб в залежності від віку. На кожному етапі життєвої діяльності вона переживає появу нових уподобань, зміну цільових установок. Із збільшенням. життєвого досвіду людина гостріше починає відчувати відповідальність за прожитий час,

 

починає помічати ознаки, які відділяють її від покоління молодших і старших, шукає своє місце в історичному ланцюзі життя.

 

Важливо усвідомлювати вікову дійсність і місце особистості у часовому просторі життя: молодість – час пошуку свого місця у цьому світі; зрілість – утвердження цінностей і розгортання активної соціальної діяльності; старіння – це мудрість, вона може бути діяльною, розумово активною і її рамки не визначені часом, а залежать від здатності особистості бути активною і корисною суспільству. Старість не повинна наповнюватись відчаєм, її протяжність визначається здатністю до навчання, передачі набутих знань молодим поколінням, до аналізу і формування висновків з набутого досвіду. Як зазначав М.Хайдегер, в момент смерті людина досягає свого максимального розвитку, тому доцільно пам’ятати, що життя повинне завжди бути націлене на пошук нового, на осмислення уже пройденого етапу і на формування нових ідей, які здатна творити лише людина, як розумна істота, наділена творчою активністю, що виокремлює її із вічного кругообігу природи.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Філософія стародавньої доби про людину | Людська сутність у філософії Нового часу і Відродження | Теорії людського буття новітньої епохи | Соціальність людського буття | Людина і культура | Суспільне виробництво, як основа життєдіяльності людей | Духовна діяльність і духовні цінності людей | Суть, структура і особливості суспільної свідомості | Політична свідомість | Правова свідомість |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав