Читайте также:
|
“Без суспільства людина була б непомітною, відчуваючи потребу в стимулах до досконалості. Але більш важливо те, що без суспільства наша досконалість не мала б сенсу”
У.Годвін
Соціальне – це значить сумісне, спільне, сукупне, яке передбачає також зазначення видів сукупності з точки зору об’єктів спільної діяльності, типів взаємодії, результатів діяльності, відображення вказаної сукупності в свідомості людей. Виходячи з цього суспільство – системна єдність соціальних результатів діяльності людей. Люди відрізняються від інших природних істот зокрема тим, що мають свідомість. Це значить, що людські вчинки творяться свідомо. Про те це не означає, що всі фактичні результати, наслідки вчинків наперед свідомо визначені людьми. Соціальні результати – як правило, опосередковані, побічні “продукти” людської діяльності, тої, яка безпосередньо цілеспрямована на зовсім інше – на забезпечення життя, відтворення його умов. Прямуючи до задоволення своїх матеріальних потреб, люди менш за все замислюються про природу своєї суспільності, про її підтримку, про її типи і форми, про те, як вона складається, під впливом яких факторів змінюється.
Важливою ознакою людської спільності є її системна єдність. Система визначається рядом ознак:
1. Цілісність. Ця ознака вказує на те, що система протистоїть своєму оточенню (середовищу), і що властивості й функції елементів системи визначаються їх місцем у межах цілого.
2. Зв’язки. Цілісність забезпечується системо творчими зв’язками між суспільними групами, станами, класами.
3. Структура і організація. Цими поняттями виражається упорядкованість системи і її спрямованість, що забезпечується усталеністю зв’язків: форма державного управління, структура органів влади.
4. Управління – різноманітні за формою і жорсткістю способи зв’язку рівнів системи, які забезпечують нормальне функціонування й розвиток певної системи: демократичність чи тоталітарні методи, економічний чи ідеологічний тиск.
5. Ціль (цілеспрямований характер поведінки). Властива системам, які мають власний орган управління: розбудова національної чи соціальної держави, прагнення до створення соціалістичного суспільства.
6. Самоорганізація. Вона властива системам цілеспрямованого характеру поведінки: активне функціонування місцевого самоврядування, громадських об’єднань.
Отже системні об’єкти відзначаються цілісністю, організованістю, наявністю інформаційних потоків, в них обов’язковими є зв’язки, що творять між собою. Системи мають самостійність відносно середовища, але обмінюються в ними речовиною і енергією, абсолютно замкнених систем немає. У суспільній системі – це обмін результатами матеріального виробництва, зразками духовної культури, ідеологією і результатами політичної діяльності.
Підхід до суспільства як специфічного системного утворення з названими загальними характеристиками став найбільш поширеним у соціальній філософії. Найпершими складовими елементами системи є людські індивіди. Та водночас люди самі є певним “соціальним результатом” і діють вони як функціональні одиниці цілого суспільства.
Непроста проблема початкового підходу до суспільства і його елементів суперечливо виявилась у теоретичній соціології в розбіжностях “Індивідуалістичної” і “колективістичної” методологічної установки. Перша, яку пов’язують з німецьким соціологом Максом Вебером (1864-1920) схильна пояснювати факти суспільного життя, спираючись на знання про індивідів, про їх свідомість, дії, рішення. Друга установка знайшла чіткий вияв у позиції класика сучасної західної соціології Еміля Дюрекгейма (1858-1917), який віддавав перевагу таким поняттям як “колективна свідомість”, “органічна солідарність”, що вказує на надіндивідуальний характер багатьох суспільних явищ і першість суспільного у діяльності індивідів.
Існує багато соціальних продуктів людської діяльності, тобто таких, які визначають, забезпечують сумісність життя людей або просто свідчать про своє неприродне походження. І у широкому розумінні слова “соціальною” якістю помічене все, що включено у вир сумісного життя людей. Цей загальний результат діяльності людей і сама її діяльність складає те, що можна назвати соціальною реальністю.
Важливо звернути увагу на поширену помилку, яка мала місце у соціальній філософії. Йдеться про тривале ототожнення, з одного боку, природи і суспільства, з другого – суспільства і держави. Що стосується першого, то були і досі є такі філософи, які уподібнювали суспільне життя людей природним процесам, не бачали ніякої специфіки соціального, виводили людські характеристики із способів взаємодії “суспільних” тварин. Це різні натуралістичні течії, такі як соціал-дарвінізм.
З іншого боку, серед мислителів довгий час панувало ототожнення суспільства і держави. Тільки завдяки працям економістів XVIII століття, що усвідомили окремішність “громадянського суспільства” як царини, де тчеться тканина “сумісності”, наукова думка визнала нарешті нетотожність понять “суспільство” і “держава”
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |