Читайте также:
|
Цивілізація в істинному сенсі цього слова полягає не у збільшенні потреб, а у вільному і добре обміркованому обмеженні своїх бажань.
М. Ганді
Одним із перших дослідників виникнення слова “цивілізація” був французький вчений Люсьєн Февр, який зазначив появу терміну лише в кінці шестидесятих років ХVІІІ століття. Цивілізація спочатку тлумачилась як процес, акт залучення до культури.
Однак із плином часу нормою, правилом стає використання поняття “цивілізація” для характеристики стану суспільства або ж його стабільних формоутворень.
В науці проблема цивілізації розглядається з позиції її множинності як у просторі так і в часі.
М.Я.Данилевський розглядає часовий рух суспільства як низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які він називає культурно-історичними типами, а на етапі зрілості – цивілізаціями. Він нараховує 10 самобутніх цивілізацій, розташованих у хронологічному порядку: єгипетська; китайська; асиро-вавілоно-фінікійська, халдейська або стародавньосемітична; індійська; іранська; європейська; грецька; римська; новосемітична або аравійська; германо-романська або європейська. Дещо пізніше в коло, навіть у центр розгляду потрапляє ще й слов‘янський тип.
За Данилевським, цивілізація – це пік розвитку культури, гребінь тієї хвилі, на який піднімається та чи інша локальна культура у широкому потоці культури вселюдської.
О.Шпенглер тлумачить цивілізацію не як злет, а як омертвіння відповідної історичної культури. Він виділяє 8 цивілізацій: китайська, вавілонська, єгипетська, антична або греко-римська, арабська, західна (фаустівська), культура майя та російська. У Шпенглера цивілізація – період не розквіту, а омертвіння певної локальної культури. Кожна культура є специфічним організмом, тривалість життя якого близько тисячоліття. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію. Витвори людських рук, зразки мистецтва і архітектури, відкриття науки, поезія, музика в епоху цивілізації перетворюються в штампи, зростає їх спрощене масове виробництво з метою отримання прибутку, збагачення. Відповідно моральні цінності відходять назад, їх змінюють користь, жадоба, жорстокість, цинізм.
А.Тойнбі налічує в історії понад 30 цивілізацій, виділяє як розвинуті двадцять одну, зводячи, зрештою, чисельність їх до тринадцяти. З них до нашого часу збереглося, на його думку, лише 6: західна, візантійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна (китайська, японо-корейська). Тойнбі розглядає цивілізацію як специфічне суспільство, до складу якого входить кілька держав, ці своєрідні союзи можуть існувати менше ніж держави, вони не поширюються на всю планету.
У ході дискусії щодо стародавніх міст 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: розвиток монументальної архітектури, писемності, міст. Вказана тріада характеризує цивілізацію як культурний комплекс, а соціально-економічну сутність цивілізації становлять поява класового суспільства і держави. Пам‘ятки архітектури показують виробничий потенціал суспільства, яке їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих гру людей на розвиткові мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі; були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами.
На сучасному етапі цивілізація розглядається як співвідношення традиційних цивілізацій з тенхногенною постіндустріальною, а далі з інформаційною цивілізацією, яка охоплює значну частину нашої планети і може вийти за її межі.
Таким чином, поняття “цивілізація” означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культурного розвитку стають стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.
Вся історія людства свідчить про поступовість прогресивного розвитку, про рух від нижчого до вищого. Homo sapiens (людина розумна) як біологічний вид стоїть вище на сходинках еволюції, ніж її попередники – пітекантропи, неандертальці. Очевидний прогрес техніки: від кам‘яних знарядь до залізних; від простих ручних знарядь до машин, які колосально збільшили продуктивність людської праці; від використання сили м‘язів людини і тварини до парових двигунів, електричних генераторів, атомної енергетики; від примітивних засобів перевезення до автомобілів, літаків, космічних кораблів. Прогрес техніки завжди був пов‘язаний з розвитком знань, а останні 400 років – з прогресом у першу чергу наукового знання. Людство освоїло, окультурило, пристосувало до потреб цивілізації майже всю планету, виросли тисячі міст – більш динамічних, у порівняні з селами, видів поселення.
Прогрес людства супроводжується і проявляється у розвитку усіх видів духовної і матеріальної культури. Та в науці немає єдиної точки зору щодо місця прогресу у розвитку людини як особистості, умов її життя і системи взаємовідносин.
Значна частина мислителів вбачають у прогресі закономірний поступ вперед і з оптимізмом дивляться у майбутнє. Оптимістична ідея історичного прогресу пов‘язана з епохою Відродження, з реальними досягненнями науки, мистецтва, ремесел, усім пожвавленням громадського життя. Світ відчув, що він іде на зустріч розумному і справедливому майбутньому і повен сил для його досягнення. Громадська думка була овіяна світлим історичним оптимізмом. В центрі соціального прогресу була висунута ідея про висхідний розвиток людського розуму. Ця ідея найшла своє найбільше вираження у таких просвітителів ХVІІІ століття як А.Гюго, Ж.Кондорсе, І.Герде та ін., а в ХІХ столітті вона стала найпопулярнішою ідеєю.
Особливе місце у висвітленні історичного прогресу належить Гегелю. Він розумів історію як єдиний і закономірний процес, в якому кожна епоха є унікальною і разом з тим є необхідним ступенем в загальному розвитку людства. Критерієм прогресивного поступу Гегель вважав свободу. Поступальність прогресу полягає в усвідомленні і прагненні до свободи.
У ХХ столітті у центрі прогресу опиняється наука, техніка, система управління. Ряд мислителів висувають ідею технотронної ери, коли визначальним, постійно прогресуючим, немаючим меж ні у просторі, ні у часі стане техніка, індустріалізація суспільного життя, яка витіснить проблеми соціальної нерівності, політичного протистояння. (З.Бжезинський, Г.Кан та ін.).
Паралельно у ХХ столітті відроджуються концепції циклічності (О.Шпенглер, П.Сорокін, А.Тойнбі) історичного прогресу. Ці концепції розглядають прогрес як рух по колу через розквіт культури, цивілізації і їх занепад. Хоча А.Тойнбі вбачає у цьому русі постійний поступ вперед у першу чергу у розвитку науки і можливостях людини.[10]
В сучасній науці є теорії, які або заперечують прогрес, або супроводжують його визнання як поступу, що залежить від того чи іншого суб‘єкту, від того, з якою системою цінностей він підходить до історії.
І треба зазначити, що заперечення прогресу не є безпідставним. Прогрес техніки, що лежить в основі росту продуктивності праці, приводить у багатьох випадках до руйнації природи і підриву природних основ існування суспільства Наука використовується для створення не тільки більш досконалих засобів виробництва, але і для створення могутніх нищівних сил: атомна, біологічна, хімічна зброя. Комп‘ютеризація, широке використання інформаційної техніки в різних видах діяльності збільшують можливості людини і в той же час є носіями небезпечних процесів: поява різних хвороб (погіршення зору, психічні перевантаження), створюються можливості для тотального контролю над особистим життям.
Розвиток цивілізації приніс з собою утвердження ідеалів гуманізму. Але саме у ХХ столітті відбулися дві найжорстокіші війни в історії людства. Європу залила чорна хвиля фашизму, який відкрито заявив про правомірність підкорення, знищення людей так званої “нижчої раси”. Сучасний прогрес людства супроводжують і такі явища як ріст наркоманії, алкоголізму, злочинності. З‘явились досить песимістичні теорії, які показують положення людини в сучасному світі, що за висловом А.Бергсона, стогне, напівроздавлений вагою того прогресу, який вона і зробила. Тому є теорії, які розробляють можливості глобальної катастрофи, пов‘язаної із збільшенням населення планети, прогресуючим зникненням природних ресурсів (Римський клуб).
Цивілізація – це рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий людством в цілому, а також ступінь і характер розвитку культури певних епох і народів, сукупність виявів досягнутого ступеня суспільного розвитку. І заперечувати постійний поступ вперед у житті людської спільності нашої планети недоцільно, але слід пам‘ятати, що цей поступ несе не лише покращення життя, примноження духовної культури і матеріального добробуту, але і має негативний вплив на життя і розвиток людської спільноти. Тому основними завданнями вчених, мислителів, політиків і громадських діячів вивчати і шукати шляхи подолання руйнівних тенденцій для людей історичного поступу. Основини напрямками цієї діяльності є:
- збереження природного ресурсу, дбайливе ставлення до природи рослинного і тваринного світу, пошук засобів, які здатні застерегти руйнацію ґрунту, зміну ландшафту, водоймів, атмосфери;
- сприяння розвитку людської індивідуальності і культурної самобутності;
- утвердження принципів гуманізму не лише для спільностей, які компактно проживають не певній території, а й в загальнопланетарному вимірі, а це означає стримування агресії, військових конфліктів, повага до людей різних етносів, рас, віросповідань.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |