Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальні закони розвитку

Читайте также:
  1. I. Загальні положення
  2. I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  3. I. Загальні положення
  4. I. Обстеження стану мовленнєвого розвитку дитини.
  5. Аналіз поточної маркетингової ситуації на ринку та перспектив її розвитку
  6. Аналіз стратегічних складових потенціалу розвитку Закарпатської області
  7. Беззаконие
  8. Беззаконие боится силы русского народа, часто падавшего, но всегда встававшего!
  9. Беззаконию не нужна никакая «элита», ему нужна смерть всех!
  10. В основании сатанизма Триады Войны лежит «тайна беззакония».

Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Для з'ясування суттєвих моментів за­кону необхідно розглянути основні його категорії. Почнемо з по­няття «протилежність». Протилежність — філософська катего-

 

рія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, проце­си в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємо-виключають одне одне (асиміляція — дисиміляція, змінність — спадкоємність, виробництво — споживання, добро — зло та ін.).

Між протилежностями існує два види відношень: відношення едності і відношення протидії. Що являє собою відношення єдності?

По-перше, єдність протилежностей — це їх нероздільність. Кож­на протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існува­ти не можуть (якщо зникає одна з протилежностей, перестає існу­вати й інша). По-друге, єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежно­стей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони всту­пають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взає-мопроникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існу­ють як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність виклада­ча та студентів).

Що ж являє собою відношення взаємодії («боротьби») проти­лежностей?

Перебуваючи у взаємообумовленості й розвитку, протилежності не «байдужі» одна до одної, вони взаємно впливають одна на одну. Між ними йде протиборство. Його сутність полягає в тому, щоб ро­зірвати єдність. Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилеж­ностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємовиштовхують, взаємовиключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припи­няється. Відношення, яке характеризується єдністю протилежнос­тей і водночас є постійним протиборством між ними, називається суперечністю. Суперечності притаманні всім явищам і процесам ре­альності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвит­ку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкри­ває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності — це не тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання. У зв'язку з цим розрізняють такі ступені суперечностей, як то­тожність, відмінність, протилежність. У такій формі буття, як су­спільство, виокремлюють ще таку ступінь суперечності, як конфлікт.

Поняття «тотожність» означає початковий ступінь розвитку су­перечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторо­ни з самою собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же — це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими реча­ми, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєн-

 

 

ня єдиного, як самодиференціація єдиного на протилежності. У мо­мент роздвоєння одночасно в тому ж відношенні виникає і проти­дія протилежностей. У ході становлення суперечності протидія протилежностей все більше виходить на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У самій протидії проти­лежності відіграють різну роль. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилеж­ностей веде, зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що ви­никають, мають нові притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.

Суперечності в навколишньому світі дуже багатогранні; їх кла­сифікують (схема 7.3):

1) за формою прояву — внутрішні і зовнішні;

2) за роллю в розвитку — внутрішні і зовнішні;

3) стосовно сутності — суттєві і несуттєві;

4) за типом у суспільстві — антагоністичні і неантагоністичні.
Види суперечностей ґрунтовно описані в навчальній літературі

і немає необхідності давати їх розгорнуту характеристику.


Схема 73- Класифікація суперечностей

Отже, можна зробити висновок, що закон діалектичної проти­лежності — це закон, в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що вирішуєть­ся на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.

 

Чим же визначається центральне положення цього закону у всій системі діалектики? По-перше, цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсут­тєвіше питання теорії розвитку. По-друге, цей закон утворює осно­ву всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов'язані відношенням єдності та про­тидії. По-третє, закон діалектичної протилежності визначає голов­ний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

На відміну від закону діалектичної протилежності, що розкри­ває джерело розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з'ясувати специфіку цього за­кону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, зав­дяки яким він реалізується: якість, кількість, міра, стрибок тощо.

 

 

 

темі зв'язків. Якість речей органічно пов'язана з їх кінцем, так як зі зникненням даної якості зникає і сама річ, перетворюючись на іншу. Поряд з якістю всі речі, процеси, явища мають і кількісну ви­значеність. Вони обов'язково мають якийсь розмір, об'єм, масу та ін. Кількість — це об'єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін (схема 7.4).

Отже, ми з'ясували, що речі і явища мають якісні та кількісні особливості. Але може скластися враження, що між цими сторона­ми речей і явищ немає тісного зв'язку, що вони незалежні одні від одних. Але це не так. Якість і кількість перебувають у діалектично­му взаємозв'язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. До того ж певній якості зав­жди відповідає не будь-яка, а певна кількість. Ми ніколи, наприклад, не бачили стола, який мав би довжину, яка дорівнювала б довжині мосту через Дніпро. Важко собі також уявити людину, у якої довжи­на ніг була б 5 м. Таким чином, будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра — це така єдність кількості і якості, у якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра — це і певний інтервал кількісних характе­ристик або змін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є. Можна навес­ти багато фактів такої взаємодії кількісних та якісних змін. Так, на­приклад, якщо тілу надати швидкості 1000,2000,7910 м на секунду, то воно впаде на землю. Якщо ж швидкість тіла збільшити лише на одну одиницю і довести її до 7911 м на секунду, то тіло відірветься від Землі і стане її супутником. Таким чином, кількісні зміни доко­рінно не впливають на якість, якщо вони відбуваються в межах міри. Але якщо ці зміни виходять за межі міри, виникає нова якість, яка має свою кількісну визначеність і свою міру.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалек­тичного закону. Його формулюють таким чином. Закон взаємно­го переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв'я­зок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов'язково тягнуть за со­бою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, призводять до но­вих кількісних показників.

Згідно з цим законом, розвиток іде як єдність двох, відмінних одна від одної, але взаємопов'язаних стадій — безперервності і пе-рервності. Безперервність у розвитку — це стадія повільних, непо-

 

 

мітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стриб­ком. Стрибок — це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін. Стрибком є виникнення життя на Землі, виокремлення людини зі.світу тварин, зміна одного суспільного ладу на інший, видатні нау­кові і технічні відкриття. Будь-який стрибок характеризує перехідний момент у розвитку. За своєю природою він завжди суперечливий, бо свідчить і про народження нового, і про опір йому старого.

Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:

1) за тривалістю перетворення (швидкі, повільні);

2) за формою перетворення (одноактні, багатоактні);

3) за глибиною перетворення (часткові, повні);

4)за напрямком перетворення (прогресивні, регресивні, без-напрямкові).

При розгляданні стрибків важливі такі терміни, як «еволюція»,
«революція», «реформа». Поняття «еволюція» використовується в
широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні «еволюція» —
це весь процес поступового розвитку, який включає не тільки кіль­
кісні, ал є й якісні зміни, в тому числі й революції. У вузькому значенні
слово «еволюція» виступає як період, який передує революції, її підго­
товці. Поняття «революція» використовується для характеристики
суспільних явищ. Це якісний стрибок, який ламає суспільство в самій
його основі, а не переробляє його повільно, поступово. Реформа —
це зміна якої-небудь істотної сторони життя суспільства при збере­
женні основ її економічного і державного ладу.,:

Таким чином, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні конкретизується через низку категорій: якість, кількість, міра, стри­бок, котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загальний закон розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Якщо розглянуті закони розкривають джерело розвитку і його механізм, то закон заперечення заперечення розкриває загаль­ну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною мірою узагальнює, синтезує дію інших законів діалектики.

Що ж являє собою закон заперечення заперечення, яка його суть?

Спочатку з'ясуємо зміст категорії «заперечення». Відносно неї існує дві точки зору: метафізична і діалектична. Метафізичне «запе-

 

 

речення* акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення нового. Отже, метафізичне заперечення виходить з того, що заперечити означає відкинути, знищити. Діалектичне заперечення — це насамперед такий перехід від старої якості до нової, за яким певні сторони, еле­менти змісту і функції старої якості входять у перетвореному ви­гляді в зміни нової якості. Діалектичне заперечення — це не голе, повне знищення речі, а її перетворення на нову річ із збереженням і перетворенням деяких рис старої якості, воно свідчить про те, що між новим і старим існує зв'язок (схема 7.5). Діалектичне заперечен­ня вбирає в себе три суттєві моменти:

1) руйнування, подолання старого;

2) збереження елементів старого (спадкоємність);

Схема 75- Закон заперечення заперечення

 

 

3) конструювання,утворення нового.

Ми з'ясували суть метафізичного і діалектичного тлумачення заперечення. Тепер розглянемо сутність подвійного заперечення.

Заперечення заперечення фіксує той факт, що процес розвит­ку розпочинається з першого заперечення старого, яке, у свою чер­гу через певний час заперечується іншим, новим. Але як відбуваєть­ся розвиток? По прямій чи по кривій лінії? Це питання не риторич­не, а має суттєвий зміст. Бо якби не було зв'язку старого і нового в процесі розвитку, не було б спадкоємності, а старе знищувалося б повністю, бо розвиток можна було б графічно зобразити як пряму лінію, де нове відмінне від старого, а старе не повторюється в ново­му. Однак річ саме в тім, що в новому зберігається старе, його еле­менти, вони повторюються в новому, хоча і на вищій основі. Повто­рювання рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю за­кону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. Оскільки має місце повторювання сгарого на вищій основі, то ви­являється, що розвиток іде не по прямій, а мовби по спіралі, набли­жаючись з кожним циклом до старого, оскільки є повторюваність, і віддаляючись від нового, оскільки це нове.

Чому неминуча ця повторюваність?

Річ утім, що заперечення перебуває в тісному зв'язку з супереч­ністю, воно обумовлене його розв'язанням. Візьмемо будь-яку нову річ, що виникла з притаманною їй суперечністю. В процесі розвит­ку цієї суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі заперечення відбувається лише часткове роз­в'язання закладеної в початковій речі суперечності. Ця неповнота розв'язання суперечності має в собі умову подальшого власного за­перечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге, виникає нова річ, третя, протилежна другій, яка є запереченням дру­гої, тобто запереченням заперечення першої речі. Та суперечність, яка була властива першій речі на етапі другого заперечення, розв'я­зується повністю. Внаслідок подвійного заперечення водночас з по­верненням до старого, початкового пункту, досягається більш висо­кий рівень розвитку, відбувається відновлення початкової, але збага­ченої форми розвитку. Лінія розвитку ніби утворює коло, «виток спіралі*, однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чи­ном, поєднує в собі риси поступовості і циклічності руху.

Цс положення має загальне значення. Воно справедливе стосов­но всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Його можна сформулювати таким чином. Закон заперечення заперечення — це закон, в силу якого процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних запере-

 

 

чень старого новим при збереженні та утриманні (знятті) в ново­му всього характерного з попередніх етапів розвитку, що має в ціло­му поступальну, висхідну направленість. При цьому в процесі роз­витку на його вищих щаблях відбувається повторення деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому колу, а по кривій, що наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає циклічність розвитку.

Основні закони діалектики, характеризуючи різні моменти єди­ного процесу розвитку, діють не всупереч, а в нерозривній діалек­тичній єдності. Так, процес переходу кількісних змін в якісні і навпа­ки містить і протиріччя, і діалектичне заперечення. Єдність і проти­дія протилежностей вбирає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення. Аналогічно в процесі заперечення відбу­вається роздвоєння єдиного на старе і нове і боротьба між ними, перехід кількісних змін в якісні. Інакше кажучи, єдність матеріаль­ного світу обумовлює єдність дії законів. Разом з тим слід мати на увазі, що при одночасності дії законів діалектики кожний з них є відносною самостійністю, оскільки кожен з них виражає сутність розвитку в певному аспекті (джерело, механізм, напрямок).

Таким чином, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв'яз­ки і відносини об'єктивного світу. Діючи в єдності і взаємозв'язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об'єктивної реальності. Глибоке знання механізму дії законів діалек­тики і вміле їх використання застерігає від омани і помилок, робить практичну діяльність людей цілеспрямованою і ефективною.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 14 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Філософія українського Відродження та Просвітництва | Українська філософія XIX — початку XX століття | Сучасна філософсько-світоглядна ситуація в Україні | Філософський зміст категорії буття | Формування і розвиток науково-філософського поняття матерії | Спосіб та форми Існування матерії | Проблема свідомості у філософії. Генезис свідомості і її сутність | Структура та функції свідомості | Схема 7-1. Історичні форми діалектики | Діалектичні принципи загального взаємозв'язку та розвитку |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав