Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Пізнання як предмет філософського аналізу

Філософів завжди хвилювала проблема пізнавального ставлен­ня людини до дійсності. Вони шукали відповіді на питання: які закономірності пізнавальної діяльності людини; які її можливості та здібності; які передумови, засоби та форми пізнання; які умови й критерії його істинності й достовірності. Але головними у фі­лософії були і є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності?

На останнє питання існували в минулому й існують сьогодні різні відповіді. Так, своєрідну точку зору захищає філософський напрямок, що відомий Як агностицизм. Поняття агностицизму вве­дено англійським природознавцем Томасом Гекслі. Агностицизм (від грец. а — не, гносис — знання), — це філософське вчення, яке заперечує цілком або частково можливість достовірного

пізнання сутності дійсності. Проте помилковим є уявлення про аг­ностицизм як про вчення, яке заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища або про власні відчуття. Головною ознакою агностицизму є заперечення мож­ливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована за видимістю. В історії філософії простежуються такі форми агностицизму (схема 8.1).

1. Скептицизм давньогрецьких філософів (Піррон, Енесідем,
Секст Емпірик та ін.). Представники цього напрямку стверджували:
істинність або хибність майже всіх положень однаковою мірою
може бути доведена чи заперечена. Однозначно твердити, що люд­
ство здобуває достовірні знання, не можна. Скептицизм не запере­
чує можливості існування знань, він лише підкреслює їх видимість
і вірогідність, суб'єктивність. „

2. Агностицизм Давида Юма. Англійський філософ Нового часу
стверджував, що наші знання ми отримуємо з досвіду. А в досвіді ми
маємо справу тільки з відчуттями, тому, крім них, ми нічого знати
не можемо. Отже, концепції Д. Юма притаманний сумнів щодо за­
перечення реальності як об'єкта наукового дослідження.

З-АгностицизмІммануїш Канта. На відміну від Юма, німецький філософ визнавав існування матеріальних речей поза нашою сві­домістю, але вважав, що їх сутність мов замкнута в собі. Вона прихо

вана від нас і пізнати її неможливо. Для вираження цієї думки Кант увів поняття «речі в собі». Поет Таллер позицію Канта висловив таю

Природьі внутреннюю суть Познать бессилен род людской. Он счастлив, если видит путь К знайомству с внешней скорлупой.

4-АгностицизмЕрнстаМаха іРіхардаАвенаріуса. Вони є заснов­никами напрямку у філософії, який дістав назву емпіріокрити­цизму. У центрі цієї філософії стоїть поняття досвіду. Але досвід емпіріокритицизм розглядав не як відображення об'єктивного світу, аяк внутрішній зміст свідомості, людських переживань, які виникають незалежно від впливів зовнішнього світу, — як потік відчуттів, очище­них від субстанції, причинності і взагалі від об'єктивної реальності. На цьому ґрунті емпіріокритицизм заперечує достовірність людських знань, спроможність науки пізнавати об'єктивну істину.

5. Агностицизм окремих течій сучасної філософії. Конвенціо­налізм вважає, що теорії і поняття є не відображеннями об'єктив­ного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між ученими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення». Еле­менти конвенціоналізму властиві неопозитивізму, прагматизму, операціоналізму.

Те, що агностицизм проіснував протягом більш ніж дві тисячі років, — не випадковість. У його основі лежать різноманітні причи­ни, що їх називають корінням агностицизму. До них належать: склад­ність і суперечливість процесу пізнання; обмеженість почуттєвого пізнання, можливість у ньому помилок і ілюзій; складність логічно­го пізнання; історична обмеженість і неповнота знань та інші.

Водночас принципову можливість пізнання сутності речей ви­знають більшість інших філософських напрямків, які належать як до матеріалізму, так і до ідеалізму. Так, сучасний матеріалізм висту­пає проти агностицизму в будь-яких його формах і послідовно про­водить принцип пізнаванності світу. Своє твердження про те, що людина може достовірно пізнавати світ, матеріалізм виводить з да­них наук і соціально-історичної практики. Той факт, що людина може цілеспрямовано діяти в навколишньому світі, досягати бажа­них результатів, ґрунтуючись на певних знаннях, свідчить про до­стовірність цих знань, а отже — про можливість пізнаванності світу.

Проблему пізнавально-практичного ставлення людини до нав­колишнього світу вивчає гносеологія (від грец, — гносис — пізнан- щлогос — учення, наука), або теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це галузь філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини,