Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Взаємодія природи та суспільства

Зв'язок суспільства з природою, як уже зазначалося, полягає не тільки в їх спільному існуванні — він знаходить своє відображення в активній взаємодії одне з одним. У системі «природа — суспіль­ство» найбільш рухливим є другий елемент, при цьому темпи істо­ричного розвитку суспільства безперервно збільшуються. Сама ж природа за час існування на Землі людського суспільства істотних змін не зазнала. Тому корінні причини будь-яких змін у взаємодії природи і суспільства передусім слід шукати в тих нових процесах, які виникають у промисловій, соціально-політичній і духовній сфе­рах суспільного життя. Більше того, характерна риса сучасного ета­пу взаємодії природи і суспільства полягає в тому, що суспільство має такий великий вплив на природу, приводить до таких змін у ній, що саме це здебільшого і визначає характер протікання зворотно­го процесу — впливу природи на розвиток суспільства. Звідси і саму проблему взаємодії природи і суспільства слід розглядати передусім як проблему соціальну.

Спочатку розглянемо основні напрямки впливу природи на суспільство (схема 10.4):

1) природа даєзасоби для існування. Вона дає матеріали та енергію, необхідні для життєдіяльності людей. Суспільство знахо­дить у природі прісну воду для життя, для потреб сільського госпо-

дарства промисловості, повітря — для дихання й горіння, а також природні шляхи пересування, будівельні матеріали тощо;

2) природа впливає на розміщення продуктивних сил суспіль­
ства та спеціалізацію економіки. Наприклад, не випадково населен­
ня Ісландії і Норвегії у своїй абсолютній більшості традиційно зай­
малося рибним промислом, а населення Єгипту — вирощуванням
бавовни. Діяльність у Чилі пов'язана з видобутком міді, у Венесуелі
— з нафтою. Наявність гідроресурсів накладає відбиток на характер
енергетики;

3) природа прискорює або уповільнює розвиток продуктивних
сил. Вплив цього фактора був особливо значним на ранніх стадіях
суспільства, хоча він залишається і донині. Але далі, з розвитком
продуктивних сил і збільшенням влади людини над природою, зна­
чення його буде неухильно знижуватись;

4) природа може знищити результати людської діяльності. Такі
природні явища, як засухи, повені, виверження вулканів, землетру­
си, можуть загальмувати розвиток суспільства;

5) природа впливає на формування та розвиток суспільної
свідомості. Наприклад, із створенням теорії відносності суттєво
видозмінились погляди на просторово-часову організацію об'єктів
природи; розвиток сучасної космології збагатив уявлення про
спрямованість природних процесів; досягнення фізики мікросвіту
сприяють значному поширенню причинності; прогрес екології
привів до розуміння глибинних принципів цілісності природи як
єдиної системи.

Отже, природне середовище має різноманітний вплив на роз­виток суспільства, але переоцінювати його не слід. Проте є мис­лителі, які абсолютизують роль природного середовища або окре­мих його елементів ужитті суспільства. Це представники натура­лістичних концепцій розвитку суспільства і прибічники так званого географічного детермінізму. Ці концепції набули найбільшого поширення у XIX столітті.

У XX столітті з'явилася ще одна течія географічного детермінізму— геополітика Це доктрина, яка намагається обгрунтувати загарб­ницьку політику держав через природне середовище, зокрема особ­ливостями їхнього географічного положення, багатством чи бід­ністю надр, темпами приросту населення тощо. Геополітика була по­ширена у фашистській Німеччині (де, поряд з расизмом, стала провідною доктриною фашизму) і в Японії.

Аналізуючи роль у житті суспільства географічного середовища — частини природи, яка на даний історичний момент включена в процес суспільного виробництва, — не слід ні нехтувати його впли-

вом, ні абсолютизувати його. Роль кліматичних умов, корисних копалин, водних ресурсів тощо надзвичайно велика. Однак не мож­на не сказати про те, що в однакових кліматичних поясах різні на­роди живуть по-різному. Очевидно, річ не в «географії», хоча і нею не слід нехтувати, а в економіці, системі виробництва, організації діяльності, управлінні, політичній системі та культурі. Треба брати до уваги всі чинники суспільного розвитку і в першу чергу — рівень розвитку продуктивних сил. Залежно від їх удосконалення змі­нюється роль і значення природних факторів у суспільному про­цесі. Це положення можна простежити за схемою 10.5, де умовно між «природою» і «суспільством» розміщені «продуктивні сили» у вигляді трикутника.

Паралельні лінії від «природи» до «продуктивних сил» виражають відносну незмінність дії природних умов на всіх етапах історії су­спільства, їх вплив на життя людей детермінований рівнем розвит­ку продуктивних сил. У міру їх удосконалення відбувається залучен­ня до процесу виробництва нових компонентів природного середо­вища і зменшується залежність суспільства від природних факторів. Отже,матеріальний добробут суспільства створюється передусім працею, а вже потім географічними умовами й іншими факторами.

Ми розглянули вплив природного середовища на суспільство. Але взаємодія суспільства з природою здійснюється і шля­хом його зворотного впливу. Це проявляється в таких напрям­ках (схема 10.4):

1) суспільство розширює обсяг і кордони використання при­родного середовища. Сучасна наука стверджує, що людина розум­на виникла в деяких окремих районах нашої планети. Поступово

вона розселялась по всьому світі. Тепер вся поверхня земної кулі освоєна людиною. Вона вийшла в космос і почала використовува­ти його у своїх цілях;

2) суспільством вивчається і засвоюється природа «в глибину». Це
виражається, з одного боку, у вивченні вже відомих природних явищ
на рівні мікропроцесів, а з другого — у відкритті і промисловому
використанні невідомих раніше властивостей та законів природи;

3) суспільство посилює інтенсивність використання природ­
них ресурсів, що включає: а) збільшення обсягу використання при­
родних ресурсів (збільшується видобування корисних копалин, роз­
ширення посівних площ та ін.); б) залучення до виробничої діяль­
ності природних процесів, але тих, які раніше не використовувались
(енергія припливів, геотермальних джерел, природних якостей
вічної мерзлоти); в) підвищення ефективності використання при­
родних ресурсів (культивація землі, більш повне використання
мінеральної сировини та ін.);

4) суспільство впливає на структуру навколишнього природно­
го середовища. Під впливом виробничої діяльності людини не
тільки істотно змінюється ландшафт, але відбуваються також зміни
в тепловому та енергетичному балансі середовища, змінюється склад
речовин, які беруть участь в геологічних і особливо біологічних кру­
говоротах, а також сам характер цих коловоротів;

5) суспільство спрямовує свої зусилля на відтворення природи.
Це викликано так званими соціально-екологічними проблемами,
до яких належать: проблеми достатності природних ресурсів; проб­
лема небезпечного для здоров'я людей забруднення навколишньо­
го середовища; проблема росту народонаселення Землі.

Коротко зупинимось на цих проблемах.

Інтенсивний розвиток промисловості на початку XIX століття швидко і у великих масштабах втягнув людство у природо-пере-творюючу діяльність. Стали помітними не тільки позитивні, а й негативні наслідки науково-технологічного прогресу. Тоді ж, у 60-х роках XIX століття, німецький натураліст Ернст Генкель (1834-1919) вводить поняття «екологія», об'єктами досліджень якого є організм, популяція та екосистема в нерозривній єдності з природ­ним середовищем — все, що становить біосферу.

У другій половині XX століття внаслідок бурхливого розвитку науково- технічного прогресу в сотні разів збільшилося техноген­не навантаження на навколишнє середовище. Нині людство вклю­чило у сферу виробництва 70% всієї родючої землі, 70% основних популяцій індустріально розвинених країн, щорічно із надрів Землі видобувається близько 30 млрд. т корисних копалин; 1 — 1,5% цієї

сировини приймає форму продукту, що споживається, а 98,5% — становлять відходи виробництва, більшість з яких — шкідливі для людини. Вчені підрахували, що коли виробництво буде нарощува­тись такими ж темпами, то заліза людству вистачить на 250, олова — на 35, міді — на 29 років. До 2500 року людство використає запаси всіх металів, що є на нашій планеті.

Загрозливих масштабів на Землі досягнув «парниковий ефект» — концентрація вуглекислого газу та інших хімічних речовин в атмосфері; йде руйнування озонового шару — тонкої оболонки, що міститься в стратосфері і оберігає життя від згубної ультрафіолетової радіації Сонця, виснажуються киснепостачальники Землі — за останні 500 років людство знищило 60% лісів; внаслідок забруднен­ня Світового океану нафтою та нафтопродуктами змінюються його властивості.

Небезпечне екологічне становище склалося і в Україні: Чорно­бильська трагедія 1986 року, проблема Чорного та Азовського морів, загибель тисячі річок У катастрофічному стані перебуває атмосфера країни. В двадцяти одному місті забруднення повітря в 15 разів пере­вищує допустиму норму. Природні ландшафти Донбасу, Придніпров'я, Криворіжжя та Прикарпаття перетворені на промислові комплекси зі шкідливими для здоров'я людини відходами.

Подібних прикладів багато. Всі вони свідчать про те, що людство вступило в гостру суперечку з умовами свого існування. Ми всі воює­мо з природою, а нам необхідне мирне співіснування з нею. І не лише в вузькопрактичному розумінні, але й у широкому моральному масштабі. Адже ми покликані не панувати над природою (і, безумов­но, не підкоряти її), а, будучи її дітьми, — любити її, як рідну матір.

Гостре усвідомлення можливостей кризи між суспільством та природою веде до необхідності проведення розумної екологічної політики. Це політика, яка спрямована на охорону і оздоровлення навколишнього природного середовища, раціональне використан­ня та відновлення природних ресурсів, збереження соціосфери, що забезпечує нормальну життєдіяльність і екологічну безпеку людини.

Основні напрямки екологічної політики такі:

а) посилення охорони води, повітря, землі, надр, рослин;

б) вдосконалення управління охорони природи;

в) впровадження безвідходних і маловідходних технологій;

г) поліпшення екологічної освіти й виховання.

Стосовно останнього напрямку слід підкреслити, що екологічна освіта повинна надати людині відповідну суму знань про закони природного розвитку і допомогти усвідомити своє місце в цьому процесі. Екологічна освіта має безперервний характер і допов-

нюється обов'язково екологічним вихованням. Комплекс еколо­гічного виховання формує не тільки екологічну свідомість, а, передусім, поведінку та дії людини, які спрямовані на збережен­ня і поліпшення природного середовища, прагнення до гармонії з ним і суспільством. Необхідно сформувати такий філософський світогляд, який би міг досягнути мети — сформувати усвідомлення людиною свого місця в навколишньому середовищі і розуміння своєї ролі стосовно нього. Особливо важливо в сучасних умовах навчити кожну людину відповідати за наслідки своїх дій, розуміти і відчувати, що вона є частиною природного середовища і від неї залежить, як буде діяти система «суспільство — людина — природа».

Іншою важливою природною умовою існування і розвитку суспільства є народонаселення. Народонаселення — це сукуп­ність людей, які живуть у межах визначеної території, краї­ни чи Земної кулі в цілому. Воно характеризується рядом дина­мічних якостей: чисельністю, густотою та частотою поселення, темпами росту, складом за статтю, віком, національністю, мовою, сімейним станом, культурним рівнем тощо. Всі ці якості відіграють помітну роль у житті суспільства. Адже для його розвитку необ­хідний певний мінімум людей, без якого неможлива ні матеріальна, ні соціальна, ні духовна діяльність.

Динаміку населення Землі вивчає спеціальна наука— демографія (від грец. йето5 — народ і §гарЬо — пишу). Вона досліджує процеси відтворення народонаселення, під яким розуміють конкретно-історичний процес життя населення, його безперервне буття, від­новлення, існування у вигляді сукупності окремих індивідів та різ­номанітних соціальних спільностей, що є суб'єктами відповідних суспільних відносин. Основними завданнями сучасної демографії є з'ясування причин змін чисельності населення у зв'язку з коливанням народжуваності і смерті, процесами міграції, урбанізації, розподілом населення за соціально-класовою структурою, расовим, мовним, національним складом. Данідемографічнихдосліджень використову­ються у розробці ефективної демографічної політики, спрямованої на подальше поліпшення умов відтворення народонаселення.

За демографічними даними людство на Землі існує один, а згідно з іншими даними навіть два мільйони років. Скільки ж нас було? До початку неоліту (кам'яний вік) населення Землі станови­ло 10 млн. чоловік, в кінці неоліту (3000 років до н. є.) — 50 млн., на початку II століття н. є. — 230 млн. чоловік, на кінець першого тисячоліття н. є. — 276 млн., у 1850 році — 1 млрд., у 1930 році — 2 млрд., у 1976 році. — 4 млрд., у 1987 році — 5 млрд., у 1999 році — 6 млрд. чо­ловік. Нині щодня народжується 220 тис. немовлят. За прогнозом демографів у 2025 році очікується 8 млрд. чоловік (схема 10.6).

200тис.р. Початок Початок 1930 р. 1976 р. 1987 р. 1999 р. 2025 р. до н.е. II ст. XIX ст.

Схема 10.6. Динаміка чисельності населення світу (млн. чол.)

Враховуючи, що ресурси Землі обмежені, а в багатьох регіонах виникає перенаселення, постає питання: «Як ставитись до зростан­ня населення?» Це питання зацікавило вчених ще в XVIII столітті. їх погляди на збільшення населення в майбутньому стали називати мальтузіанством, від імені автора цієї теорії Томаса Мальпгуса (1760-1833). Англійський економіст і священик Мальтус у своїй праці «Досвід про закон народонаселення...» (1798) доводив, що чисельність населення збільшується в геометричній прогресії, а засоби для проживання — в арифметичній. Основна причина цьо­го — велика народжуваність, яка призводить до швидкого прирос­ту населення і набагато швидше перекриває зростання виробни­цтва, зокрема продуктів харчування. Щоб така тенденція в збільшенні народонаселення не прогресувала і не призвела до демографічного вибуху, Мальтус запропонував регулювати народжуваність шляхом зменшення кількості дітей у сім'ях незалежно від тих об'єктивних умов, які має та чи інша сім'я, щоб прогодувати і виховати дитину. Ідею Мальтуса підхопили в оновленому вигляді представники неомальтузіанства, які, у свою чергу, запропонували відмовитись кожній сім'ї від того, щоб мати більше ніж одну-дві дитини, таким чином забезпечивши біологічне відтворення населення.

Демографічну проблему намагаються розв'язати і такі теорії, як «межі росту», «нового гуманізму», «органічного росту» тощо. Пред­ставники цих теорій вихід з демографічної проблеми бачать у переході людства до дво-, тридітних сімей за принципом «нова людина — тільки на зміну померлої», у збереженні більш-менш од­накових рівнів народжуваності дітей у всіх регіонах планети тощо Дані теорії переважно наголошують на біологічних методах розв'­язання демографічної проблеми. Однак при цьому необхідно вра-

ховувати соціально-економічні, політичні, національні та інші відносини. Адже населення — це об'єкт і суб'єкт відносин, виробник і споживач матеріальних та духовних благ. Зрозуміло, що якісні та кількісні характеристики населення повинні тією чи іншою мірою враховуватися при розробці перспектив розвитку будь-якої держа­ви, регіону чи всього людства взагалі. Історичний розвиток насе­лення — це залучення мільйонів людей у вироблення культурних цінностей, привертання уваги до них. Відтворення населення — це не тільки біологічне відтворення, а й процес виховання, освіти, формування світогляду нового покоління, розвитку його творчого потенціалу. Необхідне чітке усвідомлення того, що демографічну проблему, так само як і інші глобальні проблеми, людство може по­долати спільними зусиллями.