Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні підходи до розуміння суспільства

Людське суспільство — одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими зако­нами воно розвивається, чому на зміну одного суспільства прихо­дить інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін «суспільство» — поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розумінні він має такі три значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що
суспільні відносини — це те специфічне, що відрізняє соціальні
утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство
є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціаль­
них відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається пев­
ною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етаплюдськоїісторії (первісне суспіль­
ство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т.д.).

Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою істо­рично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. Іншими словами, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Суспільство вивчає безліч наук: соціологія, історія, археологія, історія держави і права та багато інших, кожна з яких має свій ас­пект вивчення суспільства. Має такий аспект і філософія. Соціаль­на філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу. Соціологію ж в основ­ному цікавить соціальна структура суспільства, тобто спосіб органі­зації і зв'язку елементів суспільства в єдиний організм, історія ви­вчає розвиток матеріального і духовного життя суспільства в різні історичні періоди тощо.

Поряд з поняттям «суспільство» існують і такі поняття, як «спіль­ність», «народ», «нація», «держава». Хоча ці поняття досить близькі і на рівні повсякденної свідомості часто вживаються як синоніми, їх необхідно розрізняти. Термін «спільність» вживається для позна­чення сукупності людей, пов'язаних спільним походженням, мо­вою, культурою, долею. До найважливіших спільностей належать: Батьківщина, рід, плем'я, народність, нація.

Соціальна філософія під поняттям «суспільство» має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяль­ності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття «суспільство» — шир­ше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Поняття «народ» означає спільність людей, пов'язаних, насам­перед, походженням, мовою, культурою і, як правило, певною тери­торією. Під поняттям «нація» мають на увазі форму організації жит­тя одного народу (чи кількох близьких), пов'язаних державністю, економічними, політичними і духовними відносинами людей. Дер­жава ж являє собою продукт історичного розвитку людського су­спільства, форму організації життя народів і націй, засновану на праві і законі. Усі розглянуті поняття, як це ми бачимо з даних ви­значень, тісно пов'язані між собою і взаємно перетинаються.

Отже, коли ж виникло суспільство і що воно собою являє?

Встановлено, що суспільство на нашій планеті не існувало спо­конвіку. Воно має свою історію виникнення і розвитку. Першими

Схема 11. /.Теоретичні моделі розуміння суспільства

відомими науці соціальними організмами були первісні племена, потім рабовласницькі державні утворення Давнього Сходу створені людьми наприкінці IV тисячоліття до н. є. в родючих долинах рік Нілу (Єгипет), Тигру і Євфрату (Месопотамія), Інду і Гангу (Індія), Ху­анхе і Янцзи (Китай). Звідси можна зробити висновок, що перехід людства від общинної форми існування до суспільства відбувся по­над 5 тисяч років тому.

Існує безліч точок зору на суспільство і причини його виник­нення. Можна припустити, що різних інтерпретацій суспільства стільки ж, скільки існує філософських напрямків в історії філо­софської думки (схема 11.1). Усі їх розглянути досить складно, од­нак, при певному спрощенні, їх можна об'єднати в кілька теоретич­них концепцій (моделей).

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель, що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і окрема людина, через призму да­ної моделі розглядалися в системі загального світового (Божого) порядку — космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою всього сущого. Стихійна реалізація історичної необхідності пород­жувала і підтримувала в людей впевненість в існуванні долі, у Божій обумовленості існуючих відносин, порядків, а також усіх змін, що

відбуваються. Тому Боже (космічне) першоджерело існування су­спільства і діючих у ньому законів і моральних норм — основна тема древніх міфів. Історики і філософи античності також розгля­дали суспільство не як особливе утворення, що розвивається за власними законами, а як компонент космічного буття. Звідси ви­пливає релігійно-міфологічний характер їх поглядів.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті ан­тичної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії середньовіччя. Антична філосо­фія, при всіх розбіжностях у поглядах її представників на суспіль­ство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке вклю­чалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

У найбільш повному вигляді ця концепція набула розвитку у вченні АвреліяАвгустина (354 — 430), а пізніше ФомиАквінського (1225 — 1274). Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються ііервородним гріхом Адама і Єви. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.

У Новий час поширилась натуралістична концепція гро­мадського життя, представниками якої були ІсаакНьютон, РенеДе-карт,Шарль Луг Монтеск'є, Джон Локктя інші, хоча перші натура­лістичні ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів. Так, наприклад, Демокріт висловлював думку про те, що все гро­мадське життя має природне походження,Арістотель же висунув ідею про природне походження соціального розшарування людей.

У чому ж сутність даного підходу? Натуралізм (від лат. паіига — природа) як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологіч­них і т. ін. Відповідно до даного принципу тип суспільства і харак­тер його розвитку визначаються кліматичними умовами і географ­ічним середовищем (географічна шкапа — Лев Мєчников, Василь Юіючевськийтз. ін.), біологічними, расовими, генетичними особли­востями людей (соціальний дарвінізм: ТомасМальтус, ЛюдвігГумп-лович,Віпьям Самнер;расово-антропологінна школа-.Жозеф Артур деГобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випро­мінювання (Олександр Чижевський, Лев Гумільов). Таким чином, натуралізм вищі форми буття зводить до нижчих, а людину — до рівня тільки природної істоти. Головний недолік даної концепції

полягає в ігноруванні якісної своєрідності людини, у приниженні людської активності, у запереченні людської волі.

Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства полягає в розумінні людини як соціального атома, а суспільства — як механіч­ного агрегату індивідів-атомів, поглинених лише своїми власними інтересами. Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трак­тує сутність людини, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв'язки набувають винятково природного ха­рактеру, ігнорується їхня соціальна і духовна складова.

На відміну від натуралістичної концепції ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громад­ського життя на самодостатню субстанцію. Таке ідеалістичне розу­міння історії виникає в результаті абсолютизації духовного факто­ра в людському бутті і знаходить своє відображення в принципі: «Ідеї правлять світом».

Вершиною об'єктивно-ідеалістичної моделі розуміння суспіль­ства є погляди Регеля (1770-1831), який висловив ряд геніальних здогадів про закономірності розвитку суспільства. За Гегелем, істо­рія рухається вперед не як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інте­рес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних за­думів. У цьому, вважає Гегель, і полягає «хитрість історичного розу­му», саморозвиток і самопізнання якого і являє собою власне істо­ричний процес.

Таким чином, якщо з погляду натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчо­го початку виконує світовий розум (об'єктивний ідеалізм), нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова (суб'єк­тивний ідеалізм).

Недоліки натуралістичної й ідеалістичної моделей намагалися розкрити творці діалектико-матеріалістичної концепції роз­витку суспільства, німецькі філософи, соціологи КарлМаркс (1818 - 1883) і ФрідріхЕнгельс (1820 — 1895).

У чому полягає сутність соціальної концепції марксизму? З по­гляду марксизму, що ґрунтується на роботах ЧарльзаДарвіна,Льюі-саМоргана, процес формування суспільства своїм вихідним пунк­том має виокремлення людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Зав­дяки цьому, крім природного добору, в силу вступає і соціальний добір. У процесі такого «подвійного» добору виживали і вважалися перспективними ті найдавніші спільності людей, що у своїй життє-

діяльності підкорялися певним соціально значущим вимогам, на­приклад, бути згуртованими, допомагати одне одному, турбувати­ся про долю нащадків і т. ін. Так поступово в процесі історичного розвитку людина, образно кажучи, ставала на рейки соціальних за­конів, сходячи з колії біологічних закономірностей.

Процес соціалізації людини здійснювався в першу чергу в про­цесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передава­лися від покоління до покоління, утворюючи таким чином речо­винно-фіксовану «культурну» традицію. Праця, стимулюючи людей до спільної діяльності, обумовила виникнення і розвиток різнома­нітних видів спілкування, виникнення членороздільної мови, утво­рення виробничих відносин. Таким чином, праця і виробничі відносини, що виникли на її основі, є головними матеріальними силами, які привели до появи й вдосконалення власне людської форми існування — суспільства.

К Маркс, аналізуючи закономірності розвитку вже сформовано­го суспільства, значно розширює сферу дії матеріалізму і поширює її на сферу суспільних відносин. Цей підхід надалі став називатися матеріалістичним розумінням історії. Відповідно до цього підходу система виробничих відносин становить у суспільстві першоосно­ву — базис, на якому формуються рсі інші відносини людей — пра­вові, політичні, ідеологічні і т. д.

Формування соціальної теорії марксизму відбувалося в умовах революційного піднесення, що охопило в середині XIX століття За­хідну Європу. Вочевидь саме через це така велика увага в марксизмі приділяється боротьбі між антагоністичними класами, яку він ро­зуміє як найважливішу рушійну силу суспільного розвитку. Багато дослідників цього вчення звертали увагу і на інші його слабкі місця: постулат про диктатуру пролетаріату, абсолютизацію економічно­го фактора в житті суспільства, а також роль суспільства в житті ок­ремої людини, що надалі стало передумовою формування тоталі­тарних режимів у країнах, які на практиці спробували втілити в життя теорію Маркса.

Тепер кілька слів про сучасні підходи до суспільства. Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспіль­ства так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взає­мозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максам Вебером (1864-1920), зветься інтерпретацією соціаль­ної дії. Головною ідеєю веберівської концепції, та й усієї його соці­ології, є обґрунтування можливості максимально раціональної по­ведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Згідно з

цією концепції, соціальна дія має зміст, якого вона не має в природі. Для розуміння цього змісту необхідна відповідна інтерпретація. В цьому і полягає головна ідея Вебера: завжди і скрізь, в усі епохи природу суспільства необхідно розуміти як тлумачення змісту соці­альних дій людей. Необхідно додати, що під соціальною дією мають на увазі не будь-яку дію, а дію, «суб'єктивний зміст якої належить до поведінки інших людей». Виходячи з такого підходу, не можна вва­жати дію соціальною, якщо вона є суто наслідувальною, афектною чи коли вона орієнтується на яке-небудь природне явище.

Ще одна з відомих сучасних концепцій людини і суспільства — так звана концепція методологічного індивідуалізму, що скла­лася на основі ідей марксизму, тейярдизму, неофрейдизму і соціобіо-логізму, розглядає суспільство як продукт індивідуальної взаємодії'. На думку Карпа Поппера (1902 — 1994), суть даної концепції полягає в тому, що кожне колективне явище ми повинні розглядати як резуль­тат дій, взаємодій, цілей, надій і думок окремих людей і як результат створених і охоронюваних ними традицій. Відповідно до цього ро­зуміння, соціальна сутність індивіда запрограмована не тільки су­спільством, а й космо-природно-товарно-соціальним буттям, оскіль­ки людина є космо-природно-товарно-соціальною істотою. Тут потен­ційна духовність космосу реалізується людиною в його об'єднаннях.

Цікаві новаторські ідеї в підході до суспільства містять і інші су­часні філософські концепції: герменевтика, феноменологія, аналі­тична філософія, постмодернізм та ін.