Тема. Проблеми соціальної філософії
План
1. Основні підходи до розуміння суспільства.
2. Суспільство як саморозвинена система.
3. Рушійні сили та суб'єкти історичного процесу.
Термін «суспільство» — поняття багатозначне. У вузькому розумінні він має такі три значення:
Х)суспільство як сукупність суспільних відносин. Кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається;
2)суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);
3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т.д.).
Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництва
Соціальна філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу.
Соціальна філософія під поняттям «суспільство» має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних на основі спільних інтересів і договору.
Поняття «народ» означає спільність людей, пов'язаних, походженням, мовою, культурою і певною територією. Під поняттям «нація» мають на увазі форму організації життя одного народу (чи кількох близьких), пов'язаних державністю, економічними, політичними і духовними відносинами людей. Держава ж являє собою продукт історичного розвитку людського суспільства, форму організації життя народів і націй, засновану на праві і законі
Існує безліч точок зору на суспільство і причини його виникнення.
Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель. Суспільство, як і окрема людина розглядалися в системі загального світового порядку - космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою всього сущого. Стихійна реалізація історичної необхідності породжувала і підтримувала в людей впевненість в існуванні долі, в обумовленості існуючих відносин, порядків усіх змін, що відбуваються.
Теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії середньовіччя. (Аврелій Августин та Фома Аквінський). Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються первородним гріхом Адама і Єви. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.
У Новий час поширилась натуралістична концепція громадського життя, (Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Шарль Луї Монтеск'є, Джон Локк). Натуралізм як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологічних і т. ін. Відповідно до даного принципу тип суспільства і характер його розвитку визначаються кліматичними умовами і географічним середовищем {географічна школа — Лев Мєчников, Василь Ключевський та ін.), біологічними, расовими, генетичними особливостями людей {соціальний дарвінізм: Томас Мальтус, Людвіг Гумплович, Вільям Самнер; расово-антропологічна школа: Жозеф Артур де Гобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випромінювання (Олександр Чижевський, Лев Гумільов). Таким чином, натуралізм зводить людину — до рівня природної істоти. Головний недолік даної концепції полягає в ігноруванні якісної своєрідності людини, у запереченні людської волі, людина розглядається як соціальний атом, а суспільство - як механічний агрегат індивідів-атомів, поглинених лише своїми власними інтересами.
Ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію.
За Гегелем, історія складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інтерес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних задумів.
Таким чином, в ідеалізмі функцію творчого початку виконує світовий розум (об'єктивний ідеалізм), нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова (суб'єктивний ідеалізм).
Творці діалектико-матеріалістичної концепції розвитку суспільства {Карл Маркс і Фрідріх Енгельс) процес формування суспільства бачили у виокремленні людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Завдяки цьому, крім природного добору, в силу вступає і соціальний добір. У процесі такого «подвійного» добору виживали і вважалися перспективними ті найдавніші спільності людей, що у своїй життєдіяльності підкорялися певним соціально значущим вимогам, наприклад, допомагати одне одному, турбуватися про долю нащадків і т ін. Процес соціалізації людини здійснювався в першу чергу в процесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передавалися від покоління до покоління.
2. Відмінність соціальної системи від систем, що діють у природи полягає в тому, що:
1)суспільство, на відміну від природи, являє собою систему не тільки матеріальних, але і духовних відносин, що складаються між людьми в процесі їхньої спільної діяльності;
2)центральним елементом будь-якої соціальної системи є людина, ще має свідомість, діє у відповідності зі своїми бажаннями і прагне до визначених цілей, що додає розвитку суспільства значний ступінь невизначеності і непередбачуваності;
3)сама людина є складною системою й існує як система в системі, інші елементи суспільства також утворюють певні автономні системи (держава, економіка, політика, право і т.д.);
4)розвиток суспільства підкоряється як загальним законам, так і специфічним соціальним законам, що діють тільки в соціальному середовищі;
5)соціальна система являє собою узгодженість елементів і водночас їх неузгодженість, наявність гармонійних тенденцій і конфліктної взаємодії. Таким чином, суспільство - це жива суперечлива система, що розвиває себе сама.
Отже суспільство, як соціальна система являє собою найскладнішу з відомих систем об'єктивної реальності. Соціальна система характеризується такими ознаками, як самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток.
У соціальній філософії вирізняють п'ять рівнів соціальних систем.
Перший рівень: людство в цілому, що усвідомлює свої інтереси як єдина цивілізація; другий рівень: держава чи група взаємозалежних держав; третій рівень: соціальні інститути, що забезпечують функціонування суспільних відносин; четвертий рівень: класи, соціальні групи (спільноти), шари, страти, а також інші види об'єднання людей; п'ятий рівень: окрема особистість, яку також можна розглядати як соціальну систему.
Соціальна структура суспільства — це форма організації суспільства, що склалася історично і являє собою певну форму стійких зв'язків, відносин, які виникли на їх основі.
Основними елементами структури суспільства є:
1)суб'єкти суспільства (людина, люди та їх об'єднання);
2)взаємини і зв'язки між людьми;
3)соціальні інститути;
4)діяльність.
Суб'єкт суспільства - кожна людина суспільства включена в певне співтовариство чи соціальну групу (або кілька груп). У процесі спільної життєдіяльності людей у суспільстві формується стійка структура соціальних спільнот: родина, рід, плем'я, нації, класи, касти і т. д. Соціальні групи можуть диференціюватися за іншими ознаками. Наприклад, за соціально-демографічними (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери) територіальними (жителі міста, жителі села), за родом заняття (робітники, службовці, учні, творча інтелігенція), відношенням до власності (підприємці, наймані робітники), а також за рівнем доходів, рівнем освіти і т д
Суспільні відносини - це певний зв'язок, залежність між суб'єктами,, що складають суспільство. Залежно від сфери життєдіяльності суспільства виокремлюють економічні політичні, правові, соціальні, релігійні відносини: т д Залежно від суб'єктів, між якими виникають відносини, виокремлюють сімейні, родові, класові, національні, міждержавні відносини і т.д.
Соціальний інститут являє собою історично визначені форми організації і регулювання громадської о життя.
Залежно від сфери суспільних відносин, вирізняють такі групи соціальних інститутів 1) економічні (виробництво матеріальних благ, поділ праці, власність та ін.), 2) політичні (держава, парти, поліція, армія), 3) правові (законодавчі та судові органи, інститути правозастосування, правового виховання та ін.), 4) культурні (наукові, художні об'єднання, що створюють культурні багатства), 5) релігійні, 6) інститути стратифікації (розподіл позицій і людських ресурсів), 7) інститут споріднення, шлюбу і родини та щ
Діяльністьстановить четвертий елемент соціальної структури суспільства. Соціальна діяльність перетворює зовнішню природу в «другу природу», тобто культуру Таким чином, діяльність можна визначити як суто людську форму активного ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни в інтересах людей.
Як складна саморегульована система суспільство має кілька сфер.
1.Економічна (матеріальна) сфера — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, а також продуктивні сили і виробничі відносини суспільства, науково-технічний прогрес і технологічну революцію
У системі соціальної діяльності матеріальному виробництву належить провідна роль. Матеріальне виробництво спрямоване на задоволення матеріальних потреб людей потреб у їжі, одязі, житлі і т.д.
2.Духовна сфера — це сфера діяльності, де здійснюється духовне виробництво, в процесі якого створюються ідеї, образи, наукові і художні цінності з метою задоволення духовних потреб людини. Ці цінності також матеріалізуються у фізичних речах, носіях цих духовних цінностей, у книгах, картинах, скульптурах і т. д. За допомогою духовного виробництва створюються умови для зростання людської духовності, без якої не може існувати людство.
3. Політична (управлінська) сфера — це сфера діяльності різного роду
адміністраторів, керуючих, політиків. її специфічне завдання — підтримка зв'язків між людьми, регулювання їхньої діяльності і суспільних відносин. Така діяльність спрямована на забезпечення узгодженості, упорядкованості різних сфер громадського життя. Структура управлінської діяльності містить: керування людьми з застосуванням різних способів, засобів, включаючи примус; керування речами (функція законодавства про власність, землю).
Керування здійснюється на рівні: держави, підприємства, родини. Вищою формою управлінської діяльності є політична діяльність. Саме на цьому рівні вирішуються долі мільйонів людей. І саме через це ціна допущених помилок в управлінській сфері може бути особливо великою.
4. Соціальна (гуманітарна) сфера — забезпечує створення передумов для життя, активності людей. Соціалізація людини — настільки важлива суспільна справа, що суспільство включається в цей процес за допомогою школи, вузів, шляхом створення системи охорони здоров'я та правозахисту.
Усі сфери соціального життя взаємозалежні, тому абсолютизація однієї зі сфер у суспільному житті призводить до деформування суспільства. У центрі кожної зі сфер, як і в суспільстві в цілому, знаходиться людина, що поєднує всі сфери в єдину суспільну систему.
Розвиток суспільства відбуваються за певними законами. Соціальні закони реалізуються через свідому діяльність людей, однак це не означає, що люди в процесі своєї діяльності можуть створювати чи скасовувати їх. Люди можуть тільки змінювати умови дії законів. Соціальні закони мають історичний характер, вони діють як тенденція, що знаходить свій вияв лише за певних обставин і у певний період часу.
3. Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу. У соціальній філософії під рушійними силами розвитку суспільства розуміють істотні, необхідні, довгостроково діючі чинники що забезпечують його розвиток.
Щодо вирішення цього питання серед філософів немає єдиної думки. Прихильники натуралістичних концепцій пов'язували розвиток суспільства зі зміною природних основ соціального життя, кліматичними, біологічними і навіть космічними факторами. Послідовники марксистської соціологічної теорії і філософи-технократи визначальну роль у суспільному розвитку відводять матеріальному виробництву, прогресу техніки і технологій. Інші філософи пов'язували процес соціального розвитку зі змінами в культурному житті, системі духовних цінностей.
1. Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.
2. Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний, так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу — фаталізм та волюнтаризм.
Фаталізм — це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток.
Волюнтаризм — це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи.
Марксизм вважає рушійною силою суспільства соціальну революцію. Революція — це стрибкоподібний перехід суспільства і держави з одного якісного стану в інший, від одного суспільно-політичного ладу до іншого, а еволюція - процес беззупинного, поступового нагромадження в суспільстві кількісних змін. У суспільстві можуть відбуватися різні революції: у продуктивних силах, науці і техніці, у свідомості і культурі. Якісні зміни в суспільних відносинах здійснюються в процесі соціальної революції. Однак Арнольд Тойнбі вважав соціальну революцію симптомом занепаду цивілізації і гальмом у розвитку суспільства тому, що вона веде до економічного безладдя, погіршення матеріального становища значних груп населення, супроводжуються стражданнями і загибеллю людей. Соціальні революції необхідні і морально виправдані тільки в тому випадку, коли вони спрямовані проти тоталітарних і диктаторських режимів, усунення національного гніту.
Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів - партії. Соціальні революції можуть здійснюватися як шляхом насильства, так і мирним шляхом за допомогою докорінних реформ.
Тип держави завжди відповідає типові суспільства - рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.
Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарат тощо, виконує дві функції — внутрішню і зовнішню.
Основними формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, парламентська, президентська).
З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і є, має тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім у прогрес.
Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії — освіта, рівень демократії та свободи, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів — прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті боротьби класів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.
Питання для самоконтролю
1. Визначення поняття суспільства.
2. Що таке суспільне виробництво, поняття матеріального та духовного виробництва.
3. Дайте характеристику основних джерел та рушійних сил історичного процесу:
а) потреби, інтереси, цінності;
б) народ, народні маси і особистості;
в) соціальна революція, її призначення, типи та роль у розвитку суспільства;
4. Дайте характеристику політичної системи суспільства.
5. Поняття держави, її типи, призначення і форми правління.
6. Соціальний прогрес, його природа, критерії та типи.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Методи емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання. | | | Практичні результати вивчення курсу |