Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Дописати

17.1. Суспільне життя та його основні сфери.

Суспільство як соціальна система поєднує риси стабільності і змінюваності. Стабільні характеристики характеризуються суспільством як постійний зв'язок частини. У суспільстві при стабільності є основні сфери. Кожна із сфер суспільства виконує свої функції, а в цілому в суспільстві функціонує як система. Функціонування кожної сфери спрямоване на збереження суспільства як цілого. Від кожної сфери залежить стабільність суспільства. Функціонування суспільства як системи забезпечує здатність адаптуватися, забезпечує її саморозвиток, самовдосконалення; вимагає від підсистем відтворення всіх сфер суспільного життя.

Процес функціонування суспільства як системи, взаємодії людей між собою можна визначити суспільним життям. Поняття суспільне життя є єдністю матеріального і духовного включає розуміння життя як такого (моє життя, життя іншого, наше життя і т.д.). Суспільне життя не може бути, якщо не включає життя окремих індивідів. Жити - усвідомлювати самих себе у світі. Бути у світі включає в себе співіснування з іншими людьми. Життя - безперервний процес вирішення проблем як бути,ким бути це свобода в фатальних рамках питання «Як жити?». В кожну мить ми вирішуємо ці питання. Це питання не минулого а теперішнього. Життя - це діяльність спрямована в майбутнє, до того чого ще нема. Життя - Струна яка поєднує особистість і світ. Жити означає діяти у світі багатьох можливостей, але можливості не безмежні. Жити це вибирати з можливості. Життя - це початок майбутнього буття в світі, є активною формою існування активних систем.

Для розуміння функціонування суспільства необхідно визначити його сфери. Сфера (куляста форма). Сфера суспільного життя - це соціальний простір, в межах якого реалізовуються суспільні відносини, функціонують елементи суспільства. Сфери – реальний процес людської життєдіяльності.

Важко виділити головні сфери суспільства. Виділення основних сфер залежить від певного кута зору.

До неосновних сфер відносять: фінансову, освітньо-виховну, сфера можливого-дійсного, культури, правову і т.д, які на деяких етапах можуть відігравати головну роль. Серед основних сфер виділяють: економічну, соціальну, політичну і духовну.

 

17.2. Матеріальні і економічна сфера суспільства.

Економічна сфера функціонує за основними сферами суспільства; іноді виступає як ворожа по відношенню до індивіда, вона стає надлюдиною, диктує людську поведінку.

Матеріальна сфера ширша ніж економічна, бо вона включає в себе техно-організаторську і технократичну сфери виробництва та їх підрозділи.

Економічна сфера має ключовим елементом власність. Власність - це відносини між людьми з приводу майна. До інших елементів економічної сфери відносять економічні відносини, економічний спосіб поєднання предметних елементів виробництва і суб’єктів працю, економічні потреби інтереси, економічні закони. Економічні відносини визначають у формі участі суб’єктів виробництва. Економічні потреби - спонукаючи суб’єктів праці до діяльності, спрямовують їх на утворення соціальних спільнот.

17.3. Соціальна сфера і соц. структура суспільства.

Соц. сфера включає в себе: сукупність соціальних спільнот (соц.. структура); соц.. потреби; соц.. відносини, принципи на яких формуються ці відносини, норми і соц.. спільності. Головним елементом є сукупність соц.. спільнот.

Соц. Спільноти можуть утворюватися за допомогою різних чинників. На основі різних чинників. На основі економічних потреб утворюються класи (страти). Кластири – це соц.. групи об’єднання людей за відношенням до засобів виробництва, за мірою і часткою одержання суспільного продукту та місцем і роллю в суспільній організації праці.

Соц. структура включає себе інші соц.. спільноти:

- за професійними ознаками (робітниики…)

- за рівним підготовки

- за працездатністю (працюючі безробітні), і непрацездатністю.

- За соціальними демографічними ознаками (жінки, чоловіки, міське сільське населення, молодь і старше покоління, працівники фізичної і працівники розумової праці т.д.).

- Кожна соц.. група має свої інтереси, норми, принципи, на яких будує відносини з іншими групами. Соц. Сфера служить основою для виникнення політичної сфери.

 

 

17.4. Основні типи соціальних спільностей.

У літературі зазвичай виділяють такі типи соціальних структур, які формуються:

- за кровно-родинними зв’язками – сім’я, рід, плем’я;

- за етнокультурним корінням – етноси (народи, нації);

- за соціально-економічним статусом – страти (касти, стани, класи);

- За ступенем упорядкованості – натовп, публіка, соціальна організація.

Родоплемінна спільнота була історично першою формою об’єднання людей. Вона виникла на основі стадного способу життя. Рід – це група кровних родичів, котрі походять від однієї генетичної лінії. Плем’я – властива первісному суспільству якість соціальної спільності, котра являє собою сукупність родів, пов’язаних кровно-родинними відносинами, спільними рисами культури, племінною свідомістю і самоназвою.

У межах родоплемінної спільності народжується первинна форма соціально-економічної організації людей – община.

З усіх соціальних структур сім’я є найбільш довговічною. У найширшому розумінні, сім’я – це соціальне об’єднання, в якому найбільш органічно відбувається процес фізичного та соціального відтворення суспільства.

Соціальні верстви (страти) – різновид одиниць поділу суспільства, що виділяються на основі однієї чи кількох природних суспільних відмінностей (етнічних, демографічних, економічних, соціальних, політичних, правових, релігійних тощо)

Класи – це соціальні групи, об’єднання людей за відношенням до засобів виробництва, за мірою і часткою одержання суспільного продукту та місцем і роллю в суспільній організації праці.

Народ – поняття багатозначне. У широкому розумінні – це все населення тієї чи іншої держави, країни. В іншому розумінні – це термін, що означає різні форми етнічних та етносоціальних спільностей людей (плем’я, народність, нація тощо). Крім того, це й соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм об’єктивним становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства.

Народність – це соціально-етнічна спільнота людей, які характеризуються спільністю території. Єдиною мовою, елементами єдиної культури.

Немає єдиного розуміння і тлумачення поняття «нація». Одне із визначень: нація – це населення певної території, котре має спільні звичаї. Походження, історію й нерідко мову.

Натовп – короткочасне скупчення людей, яких зібрав в одному місці спільний інтерес.

Публіка – соціальна група, члени якої фізично розкидані, але духовно пов’язані єдністю поглядів.

Організація – це група людей, що діють спільно й упорядковано заради досягнення спільної мети.

 

 

17.5. Народ, нація, клас, покоління та інші спільності.

Рід через народження розростався в плем'я, генетичний зв'язок якого виявлявся в спільності мови, спільних звичаях і легендах, а з племені чи з племен шляхом поділу, об'єднання та асиміляції складався народ, коли до зв'язків етнографічних приєднувались моральність, усвідомлення духовної єдності, виховане спільним життям та спіль­ною діяльністю, спільністю історичної долі та інтересів. Нарешті, народ стає державою, коли почуття національної єдності відбивається у зв'язках політич­них, у єдності верховної влади і закону. В державі народ стає не тільки політич­ною, а й історичною особистістю, з більш-менш означеним національним ха­рактером і усвідомленістю свого світового призначення»

Народ – поняття багатозначне. У широкому розумінні – це все населення тієї чи іншої держави, країни. В іншому розумінні – це термін, що означає різні форми етнічних та етносоціальних спільностей людей (плем’я, народність, нація тощо). Крім того, це й соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм об’єктивним становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства.

Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спільності лю­дей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдино­му соціокультурному середовищі, спілкування однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв і, врешті-решт, рис характеру. Приватна власність руй­нувала цю єдність. Вона розводила людей по різних соціальних полюсах. Це був об'єктивно необхідний процес: кожен, хто володів власністю, бажав розпоряджа­тися нею. Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої єдності. Перша потреба зумовила формування й розквіт класу, друга - народності.

Народність - це історична спільність людей, що утворюється з племен і пере­дує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації - проживання на спіль­ній території, одна мова, спільний психологічний склад, що виявляється в особ­ливостях культурного розвитку та побуту. Проте для народності є характерною слабкість внутрішніх економічних зв'язків.

Відносна ізоляція (натуральне господарство, замкнутий спосіб життя, труд­нощі зв'язків населення різних областей) не могла не відбитися на народності. Розмежування людей досягло такого рівня, що, наприклад, мешканець Шанхая не розумів мови пекінця, хоч обидва розмовляли китайською мовою. На сьогодні в світі існує 2796 мов і близько 8 тис. діалектів!

Звичайно, історія не стоїть на місці. Розвивається виробництво, зростає продук­тивність праці, удосконалюються техніка й технологія, наука і культура. Універ­сальні зв'язки руйнують натуральне господарство. На руїнах народності виникає така спільність, як нація. Від періоду становлення капіталістичних суспільних від­носин і фактично аж до середини ХХст. жодне соціально значуще питання не могло бути вирішеним без врахування специфіки класового розмежування людей у сус­пільстві. Більше того, саме класові стосунки зумовлювали характер суспільно-істо­ричного процесу. Вплив, звичайно, мали й процеси, зумовлені релігійними та наці­ональними мотивами, проте їхню сутність визначали саме класові відносини.

Класи – це соціальні групи, об’єднання людей за відношенням до засобів виробництва, за мірою і часткою одержання суспільного продукту та місцем і роллю в суспільній організації праці.

Класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного ладу внаслідок сус­пільного поділу праці й появи приватної власності на основні засоби виробниц­тва. Обгрунтуванню цієї позиції присвячена наукова література. Проте в сучас­ній соціальній філософії є й інші точки зору. Так, представники соціал-дарвініст- ського напряму (О.Аммон, Дж.Хакслі, С.Дарлінгтон) пов'язують існування кла­сів насамперед з біологічними законами й боротьбою за виживання людей в пев­них географічних умовах. Інші теоретики (Р.Сентерс) виводять класове розша­рування з відмінностей в ідеях, психології, рівня морального й інтелектуально­го розвитку людей. Е.Рос підводить визначення класу під статус рівнозначної з іншими соціальної групи, що існує в суспільстві. М.Вебер спробував розщепити класову структуру суспільства на відносно самостійні групи людей, що гурту­ються на засадах фактично розрізнених інтересів в сфері виробництва, суспіль­ного життя, політики.

 

 

17.6. Соціальні групи та їх типологія

Соціально-впорядковані структури суспільства визначають ступінь його внутрішньої впорядкованості. У межах цієї структури доречно виділити наступні типи соціальних груп: натовп, публіку, соціальну організацію.

Натовп – короткочасне скупчення людей, яких зібрав в одному місці спільний інтерес. Коли такий інтерес зникає, натовп розпорошується. У натовпі немає єдиних норм і звичок поведінки, попереднього досвіду, групової структури. Натовп легко піддається психологічному зараженню, навіюванню, імітації.

Публіка – соціальна група, члени якої фізично розкидані, але духовно пов’язані єдністю поглядів. На думку Г.Тарда, публіка – це продукт нашого часу. Розквіт публіки відбувається з розвитком ЗМІ. Вони формують суспільну думку, поділяючи суспільство на великі групи, що однаково ставляться до тих чи інших явищ, подій тощо.

Організація – це група людей, що діють спільно й упорядковано заради досягнення спільної мети. Великого значення для зростання ефекту організації має внутрішній розподіл праці. Організації існують в різних формах. Серед найбільш поширених із них можна виділити харизматичні групи, добровільні асоціації, заклади тотального типу, адміністративні організації.

Головні особливості організацій:

- упорядкованість, узгодженість, скоординованість дій членів організації;

- існування інформаційних зв’язків, що забезпечують єдність та узгодженість дій;

- наявність спільної мети діяльності членів організації.

 

ДОПИСАТИ ПРО ІНШІ СОЦ. ГРУПИ.

 

17.8 Політична сфера суспільства.

Політична сфера:

1. Політична влада

2. Політична система, що включає політичні інститути (держава, партії та громадсько-політичні об’єднання), політичні норми, закони, ідеї, теорії, політична свідомість.

3. людина як об’єкт і суб’єкт політики

4. Політична діяльність, форми і способи політичної діяльності.

Основний елемент - політична влада.

Влада це спосіб відносин між людьми з приводу підпорядкування і володарювання.

Політична влада як спосіб між людьми - це цілеспрямований вплив вплив спільноти, або окремої людини за допомогою певних засобів, внаслідок якого підвладні змушені виконувати волю носія влади.

 

17.12 Духовна сфера суспільного життя та зростання її впливу на інші сфери суспільства.

Ключовим елементом духовна сфера має духовне виробництво, в якому головним є формування свідомості.

Духовне виробництво це виробництво духовних благ, духовних цінностей. Включає духовні інститути (навчально-освітні заклади, театри, музеї, кіно, церква, та інші), духовна діяльність (у формах індивідуальній, масовій, і професійній), духовні потреби, духовні цінності, духовні норми, та духовні якості. Духовність не зводиться до свідомості (часто людські вчинки є свідомими і аморальними). Духовність – це здатність людини чи спільнот співпереживати долю всього людства, виявити людяність.

Духовна діяльність з одного боку зводиться до виробництва духовних благ, з іншого до формування в собі певних духовних якостей.

Духовні потреби породжуються у процесі життєдіяльності людей, в процесі еволюції людини, в суспільстві і еволюції самого суспільства.

19.1 Розвиток суспільства.

Історія розвитку людського суспільства доводить, що кожна людина і всі люди загалом беруть на себе місію захисту суспільства тоді, коли воно заявляє про свої права на захист, та розвиток. За суспільством, людьми як джерелом влади має залишатися останнє слово. Чітко і твердо громадською думкою та волею народу слід визначити напрям гармонійного розвитку, для якої вищим благом життєдіяльності має стати не тільки створення матеріального комфорту, а й культура життя людини, її внутрішнє вдосконалення та розвиток.

Тому найсуттєвішим завданням сьогодні є розвиток мислячого, свідомого суспільства, яке розуміє, що паралельно із задоволенням матеріальних інтересів слід активно працювати у напрямі пробудження та реалізації духовно-культурних потреб людини. Ці потреби мають розглядатися не в площині розважальної індустрії, шоу-бізнесу та дозвілля. Питання культури, етики, науки, освіти та мистецтва мають стати найпріоритетнішими напрямами розвитку. Цінність суспільства має визначатися рівнем розвитку культури, гуманністю суспільства, соціально-психологічним комфортом. Цінними є знання людини, її внутрішня культура, інтелект, добрий настрій та якість праці.

Це має зрозуміти і визнати не тільки насамперед інтелігенція,але і кожна людина. Вона має стати творцем та носієм культури, рушійною силою нової науки, яка зіграє величезну роль в утвердженні нового суспільства — того єдиного історичного шляху, потенціал якого відповідає духу людини. Шлях цей пролягає через Культуру. Бо саме Культура є серцем людського суспільства. Саме Культура є тією універсальною ідеєю, яка об’єднає всіх нас в ім’я подвигу, в ім’я покращення та оздоровлення життя цілого суспільства та окремої людини.

 

19. 2 Соціальні процеси.

Перш за все потрібно сказати, щоСоціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

У широкому розумінні соціальний процес є сукупністю односпрямованих соціальних дій, які можна виокремити з сукупності інших. Це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільноти. Здійснюється він під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалий у часі й спрямований до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом, механізмами, способами зв'язку його елементів.

Найважливішими рисами соціальних процесів є їх загальність і зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватися в суспільстві поза соціальним процесом. Функціонування і розвиток його відбуваються в різних формах соціальних процесів.

Не менш важливо усвідомлювати різноступеневість соціальних процесів, оскільки кожен з них є конкретним і предметним, але ці предметність і конкретність стосуються тільки досліджуваного об'єкта чи аспекта його. Наприклад, процес соціалізації стосується не тільки особистості, бо вона як одна з вихідних одиниць соціальних процесів може реально соціалізуватися тільки за умови залучення до діяльності інших вихідних одиниць соціального аналізу — сім'ї, групи, колективу та ін. Тому процес соціалізації може мати безпосередньо особистісний аспект (зріз, рівень аналізу). Однак сутність його детермінована процесами іншого рівня соціальної організованості. Наступний аспект — зміст процесу соціалізації. Наповнюваність процесу соціалізації особистості може обмежуватися різними його рівнями. Наприклад, погляди на світ, інтереси, установки окремої особистості чи різних типів особистостей можуть бути орієнтовані як на засвоєння нормативів та інтересів усієї цивілізації, так і замикатися на цілях, формах і способах діяльності, спрямованих на досягнення інтересів окремих груп, партій, інститутів чи інших соціальних утворень.

Сам по собі соціальний процес не може бути гарантом розвитку потенціалу особистості чи іншої соціальної структури. Для розкриття його необхідно знати механізми формування і впливу різних соціальних процесів, щоб забезпечити їх керованість. На жаль, рівень вивчення соціальних процесів значно відстає від динаміки і глибини процесів, і тому більшість їх відбувається стихійно, некеровано.

Соціальний простір являє собою величезне різноманіття соціальних процесів. Щоб досягти його гармонізації, підвищення результативності людської діяльності, потрібно навчитися ефективно впливати на процеси: сприяючи бажаним, обмежуючи й блокуючи небажані.

 

19.3 Джерела, рушійні сили розвитку суспільства.

Перш за все потрібно сказати, що джерело розвитку розглядали Герак-літ і Зенон, Платон і Арістотель, пізніше - Бенедикт Спіноза та інші, стверджуючи, що природа є причиною самої себе. Представники німецької класичної філософії Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейербах, підсумовуючи пошуки джерел розвитку з давніх-давен до XIX ст. побачили їх в суперечностях. Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього: предмет розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення умов його буття. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку суспільства.

Розв'язання суперечностей - основного джерела розвитку суспільства - не обов'язково відбувається у вигляді конфронтації або кровопролитної революції, а може здійснюватися шляхом реформ. Це стало поштовхом для формування концепції гармонійних суперечностей, що є в колективі, сім'ї, у життєвому процесі, де існує гармонійна єдність цих суперечностей.

Коли ж задати питання, що є рушійними силами розвитку суспільства, то можна отримати відповідь, що різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, поділ праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо - все це соціальна філософія вважає рушійними силами розвитку суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства тісно переплітаються з об'єктивними та суб'єктивними факторами історії, з діяльністю людей, з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним визначенням з комплексом всіх факторів, що визначають розвиток: функціонування суспільства. Діяльність людей виступає рушійною силою розвитку суспільства, адже історія більшості людей, тобто діяльність індивідів, соціальних спільностей, народів тощо є історією життя і функціонування суспільства. Адже в людській діяльності - усі закони суспільного розвитку, вся логіка процесу суспільного розвитку. Суспільство - це діяльність, творчість людей.

Також важливе значення для соціальної філософії має питання хто виступає суб'єктом розвитку суспільства. Релігійна філософія під суб'єктом розуміє Бога. Георг Гегель - Світовий Розум. Марксистська філософія - живих людей, що створюють матеріальні та духовні блага, продовжують рід, створюють суспільні інститути тощо. Сучасна соціальна філософія вважає важливішим суб'єктом суспільства - окремого індивіда. Саме з конкретних потреб, інтересів і мети соціальних індивідів сплавляються потреби, інтереси і мета суспільства. Об'єднуючись за інтересами, окремі індивіди вступають в інтеракції, формують свою особистість, соціальну активність. Такі спільності індивідів як сім'я, рід, плем'я, народність, нація також є суб'єктами історичного процесу. Індивід, як складова соціальних спільностей, має свою якість і не розчиняється у спільностях. Усі ці суб'єкти є водночас рушійними силами історії. Роль же видатних осіб оцінюється неоднозначно.

19.4 Суспільний прогрес та проблема його критерії.

Тривалий час у соціально-філософській літературі суспільний прогрес розглядався переважно як прогрес матеріального виробництва, в межах якого людина поставала як його засіб. Життя підтвердило неспроможність цьго спрощеного розуміння історії, довело неохідність розглядати суспільство як складну систему, де всі сторони взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Людина посідала в цій системі центральне місце.

Основні ознаки суспільного прогресу знайшли відображення у працях основоположників діалектико-матеріалістичної філософії. Вони вважають, що суспільний прогрес необхідно досліджувати в аспекті соціально-діяльнісної сутності людини. Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є основним процесом свідомої, цілеспрямованої, перетворюючої дії на навколишній світ і на саму людину, для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку. Ця сутність проявляється в діалектиці потреб і діяльності, де потреби постають вихідним імпульсом життєдіяльності, а діяльність - способом задоволення, відтворення і народження потреб.

Таким чином, суспільний прогрес – це процес безперервного становлення і розвитку людської сутності, що постає як неухильне вдосконалення самої життєдіяльності, здібностей людей по забезпеченню необхідних умов свого існування.

Як уже зазначалося, сутність людини, маючи складну внутрішню структуру, знаходить своє реальне втілення в становленні і розвитку суспільства як цілісної системи. Варто нагадати, що суспільство в цьому разі розглядається водночас і як складна система, і як суб'єкт соціальної дії. З огляду на це, найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти сутності людини, є рівень людської свободи і творчості. Саме на рівні свободи і творчості відображається рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних відносин (насамперед виробничих). Вони визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, а також зміст і масштаби освоєння людьми навколишньої дійсності.

Рівень свободи та творчості розкриває ступінь розвитку всіх сутнісних сил людини, ступінь панування її над зовнішніми силами і силами своєї власної природи.

Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. Корені суспільного прогресу необхідно шукати не тільки в матеріальному, але і в духовному житті суспільства.

 

 

20.2 Основні типи особистості:

· За мірою участі в суспільному житті: активні і пасивні.

· за знаками приналежності до певних дій: «пани», і «раби» (за Донцовим).

· за ставленням до суспільних змін: революціонери і консерватори

· за географічними ознаками: «лісовики», «лісо-степовики», «степовики» (за О. Кульчицьким).

· за роллю яку особистості відіграють в історії:

- Рядові,

- Історичні (представники, які своїми діями вплинули позитивно або негативно на долю свого народу чи світу взагалі).

- Видатні (окремі геніальні представники людства, що своїми творчими діями, своїм життям, утверджували загальнолюдські цінності, впливали позитивно на хід світової історії – наприклад, Ісус Христос, Махатма Ганді, Іван Павло II…).

· соціально-філософські типи особистості: фізичні, соціальні, духовні.

· за релігійними переконаннями: християнський ідеал (любов до ближнього і до Бога), ісламський ідеал (підкорення волі Аллаху), будиський ідеал (здатність досягнути нірвани).

· за сприйняттям нового: інноватори (2,5 %); ті, які перші сприймають; ті, які сприймають нове; і ті які не сприймають нове (16%).

 

20.5 Цінності, їх класифікація та значення в житті особистості і суспільства.

20.6 Проблеми ціннісних орієнтацій.

Аксіос – цінність. Те що є значимим для суб’єкта. Має значення цінності.

Кант – цінність як ідеал, як ціль, що стоїть перед людиною.

Гегель – розмежовує цінності утилітарні (вартості) цінності духовні.

В процесі еволюції цінності міняються.

Цінність – позитивна значимість багатоманітних елементів дійсності, зміст якої відповідає потребам та інтересам соціальних суб’єктів.

Цінності класифікують за різними ознаками: політичні цінності (демократія, війна і так далі); соціальні цінності (гідність, життя, спілкування, традиції і т. д.); матеріальні цінності, духовні і т. д.

За суб’єктом виділяють індивідуальні, групові, загальнолюдські цінності.

Цінності відіграють важливу роль, через ціннісні орієнтації.

Є так звані базові, ключові цінності: життя, істина, краса, правда, святість, здоровя і т.д.

Орієнтація на ті чи інші базові цінності визначає життєдіяльність соціального суб’єкта

 

20.1. Особистість як суб’єкт суспільного розвитку.

Питання про особистість є дуже складне.

Є дві країності з яких розглядається особистість:

1. із соціальної сторони, тобто ототожнення з поняттям особа. Особа – більш загальне поняття ніж особистість.

2. інша крайність – коли не всі люди розглядаються особистостями. Особистість – стійка сукупність соціально значущих рис, що характеризують індивіда, як представника соціальної спільноти, або суспільства в цілому. Передумовою особистості є «природнє» начало, природня основа. У перші 3 роки життя в дитини формуються головні засади індивідуальності.

Індивідуальність і особистість не співпадають

Індивідуальність – унікальні і неповторні риси кожного індивіда, те чим вони відрізняються один від одного (фізична сторона (як біоістоти), як соціальної істоти і як духовної істоти).

Особистість – більш загальне поняття. Людьми народжуються, індивідуальностями формуються, а особистостями стають у процесі соціалізації.

Яке суспільство – така формується і особистість.

Особистостями не народжуються, а ними стають. Особистість як система соціально-значущих рис, проявляє їх у різних сферах порізному.

20.3. Свобода і проблема відчуження особистості.

 

Творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб історичного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме, відкриття нового в пізнанні, тво­рення оригінального на практиці.

Детермінізм і свобода - це два типи реалізації соціокультурної творчості на­роду, соціальних груп, особистості. Визнання їх єдності відбувалося в історії філософії через суперечність. Свобода волі досить довго трактувалася як само­чинним у своїх виявах чинник, не зумовлений об'єктивними обставинами. Біль­ше того, велика група філософів вважала волю за першооснову буття. У сере­дині ХІХст. сформувався напрям філософії, який дістав назву волюнтаризму. У працях А.Шопенгауера воля проголошувалася першоосновою свігу, що недо­сяжна для пізнання. Цю ідею підхопив Ф.Ніцше, який обгрунтував тезу про те, що в основі Космосу лежить боротьба воль, а соціального життя - воля до вла­ди (жадоба життя). Так чи інакше ірраціональна воля пов'язувалася з особистіс­тю, на основі чого формувалось уявлення про культ видатних осіб, які нібито довільно творять історію (Т.Карлеійль, М.Михайловський).

Оригінальну концепцію свободи волі особистості створив один з нанвідомі- шнх представників екзистенціального напряму в філософії Ж.-П.Сартр (Фран­ція). На ного думку, сутність людини - це задум, проект, майбутнє. Людина с тим. ким намагається бути, вона сама визначає своє майбутнє, проектує долю. Речі, що оточують людину, в принципі не мають суттєвого значення для того, то станеться з людиною пізніше, бо її дії детермінуються не речами (суспільни­ми відносинами, інститутами, ідеями), а ставленням людини до речей. Людина - вільна істота. Все залежить від того, ким (чим) вона захоче бути.Немає такої умови, яка б завадила людині здійснити свій вибір.

Отже, свобода людини - не абсолютна, вона історично, соціально, природ­но, антропологічно зумовлена. Вона відносна, як і все у світі. Вона існує у пев­ній системі координат і йде «в одній упряжці» з необхідністю, що має таку саму детермінантну силу, як і свобода. Свобода розпрямляє крила там, де творять нові життєві реалії. Процес тво­рення (його цілі й результати) має базуватися на закономірностях культури. Проте наявні форми культури - також досить вузькі межі для свободи. Свобода проривається до нових і нових горизонтів і є не чим іншим як виходом людини за межі культури. Таким чином, свобода особистості - це суперечливий процес творення нових життєвих реалій за законами загальнолюдської культури. Саме через свободу людина здобуває й підтримує велич своєї особистості. Міра осо­бистості безпосередньо визначається рівнем її свободи. Завдяки свободі людина входить в історію. Свобода є своєрідним показником людяності, одним із виз­начальних чинників її сутності.

Особистість, її внутрішній світ та самосвідомість не існують і не можуть існу­вати поза конкретною системою суспільних відносин, способу життя, ситуації, збігу обставин, в сукупності суперечливого плетива яких людина здійснює той чи інший вибір. Обставини формують людину так само, як і людина обставини. Людина - продукт суспільно-історичного розвитку і його суб'єкт. Активність особистості наштовхується на опір обставин, які часто бувають сильнішими за особистість, придушують її, нівечать долю. Ситуація протистояння людини й створених нею обставин як ворожих одне одному позначається у філософії тер­міном «відчуження».Подолання його - прямий шлях до свободи та розвитку осо­бистості. Проте прямий не означає легкий.

 

21.1 Культура, типи культури, людино творча сутність культури.

Культура (лат. оброблений, вдосконалений). За Гуфендорфом культура це все те що створене людиною. Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей вироблених людством, процес творення та розподілу цих цінностей, та процес саморозвитку людини. Культура – це міра людського в людині і якою мірою людина реалізує свою людську цінність.

Концепції культури: релігійна, соціально-політична, символістка, еволюціоністська.

Типи культур:

· національний підхід:

- українська,

- французька,

- англійська.

· Регіональний:

- африканська

- американська

- європейська

· Історичний підхід:

- Антична культура

- Ренесансна

- Сучасна

 

· За сферами:

- моральна

- матеріальна і т.

 

· За суб’єктами:

- народна

- професійна.

· За видами діяльності:

- культура праці

- культура відпочинку

- культура смерті

Культура впливає на формування суспільства, а на культуру впливає кожна особистість.

 

21.2 Цивілізація, типи цивілізації, та цивілізаційні засади суспільства.

Культура пов’язана з цивілізацією. Цивілізація – ступінь розвитку культури. У вузькому значенні цивілізація – матеріально технічна сторона розвитку культури. Цивілізація (лат. – перекл.. як громадянський, державний), ввів Мірабо, для пом’якшення позначення символів.

Цивілізація – це суспільство на началах розуму. Цивілізація – це стадія розвитку суспільства, яка настає після варварства.

Цивілізація виникає на певному ступені розвитку суспільства.

Цивілізація – це така стадія розвитку суспільства, на якій відбувається його самореалізація, за допомогою, загальноприйнятих норм і законів, що забезпечує розвиток суспільства і особистості.

Типи цивілізації:

 

· за регіонами:

європеська

азійська

американська

· за історичним підходом:

давні

сучасні

· за ознаками загальності:

світова

локальна

· за релігійними ознаками:

буддійська

ісламська

християнська

 

21.3 Людство і глобальні проблеми сучасності.

 

Глобальні проблеми поділяють на проблеми геофізичні і геокосмічні та проблеми антропогенні.

Глобальні проблеми:

Ø Інтерсоціальні – утворюються в процесі загострених суперечностей між державами. До них відносять: проблема збереження миру, проблема обмеження ліквідації ядерної зброї, проблема роззброєння, подолання економічної відсталості.

Ø Антропосоціальні – пов’язані з протиріччям між особою і державою. До них відносять: проблема безробіття, проблема бідності, проблема охорони здоров’я, проблема поширення епідемій, проблема психічного здоров’я, демографічна проблема.

Ø Природно – соціальні – породженні суперечностями між людиною і природою. До них відносять: екологічна проблема (проблема очищення навколишнього середовища), сировинна проблема (проблема ресурсів), енергетична, продовольча проблема.

 

21.4. Соціальна філософія і проблеми соціального прогнозування

Прогноз – це вироблення знань про майбутнє.

Соціальний прогноз - це вироблення знань про майбутнє суспільства, людства. Для соціального прогнозування використовують наступні методи: екстраполяції, моделювання, аналогії, метод сценарію, метод експертних оцінок.

Сучасна соціальна філософія переповнена роздумами про майбутнє, долю людської цивілізації та культури. Ці роздуми розпочинаються, як правило, з визначення глобальних проблем, шляхів і засобів їх розв’язання як в регіональному розрізі, так і в межах цивілізації. Сукупність зазначених поглядів і вчень становить відносно самостійний напрям сучасної західної соціальної філософії – футурологію. У межах цього напряму ведеться пошук і обґрунтування майбутніх соціальних реалій, моделювання динаміки глобальних проблем і світових суперечностей, здійснюється соціальний прогноз.

Футурологічні концепції можна згрупувати у три відносно самостійні напрями:

· Апологетичні (З.Бжезінський, Р.Арон, Г.Кан, Б. де Жувенель, К.Фурастьє та ін..) – підкреслюють переваги технічної цивілізації західного зразка, аналізують суспільний прогрес переважно у вимірах зростання техніко-економічних показників, підкреслюють можливість модернізації капіталістичного суспільства, подолання його конфліктів і суперечностей засобами індустріалізму, інформатики, технологічної революції.

· Ліворадикальні (А.Ускоу та ін..) – прогнозується можливість краху західної цивілізації внаслідок бездумного і неконтрольованого нарощування науково-технічного потенціалу.

· Реформістські (Д.Белл, О.Тофлер, Ф.Поллак та ін..) – обґрунтовують необхідність конвергенції капіталізму з соціалізмом, створення єдиної системи контролю за матеріальними ресурсами землі, системою виробництва та споживання.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Демократическая двойственность | Голосование, общественное мнение и опросы | Специфика предвыборных опросов | Политическое представление | Воздействие опросов на политическую игру | Ослабление границ | Нормативный постскриптум: от социологического анализа к деонтологии | Збудник захворювання | До здорової людини. | Основні заходи щодо профілактики ВГА |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.038 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав