Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.

Читайте также:
  1. Антична філософія
  2. Антична філософія класичного періоду
  3. Антична філософія.
  4. Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія.
  5. В якому понятті давньоіндійська філософія відобразила ілюзорність і видимість світу
  6. Давньогрецька політична думка
  7. Давньоіндійська філософія
  8. Давня китайська філософія
  9. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.

Коло питань: Космос та Логос, тлумачення першопочатку, буття і небуття., діалектика. Першою історичною формою теоретичного знання і раціонального світосприйняття була іонійська (мілетська) філософія. Від неї починається історичний перехід від міфу до логосу, від релігійно-міфологічного уявлення про світ до теоретичного, філософського його тлумачення. Центральна проблема стає в іонійській філософії проблема першопричини, чи першопочатку (arche), усього існуючого. Тобто проходить історичне зміщення мислення з питання про те, хто створив світ, на питання, з чого він виник або що лежить в основі всього існуючого. Беручи за першооснову буття конкретно-чуттєву річ (воду, повітря, вогонь), іонійські філософи започатковують не просто філософський спосіб світотлумачення, а водночас закладають підвалини для подальшого розвитку природничо-наукового знання.Засновником мілетської філософії вважають Фалеса (625 – 945 до н. е.).Тварини, твердить він, живляться рослинами, рослини – землею; їжа всіх істот завжди волога, також вологим є і їх сім’я. Отже, волога є головним фактором, що підтримує життя. Вода – початок вологи і, отже, першопочаток усього існуючого. Крім цього, вода має здатність перетворюватися в лід, пару. А чому б їй не перетворитися в інші тіла, як, наприклад, у камінь, землю, рослини? Фалес ще наголошує й на тому, що вода – рухома стихія, перебуває в стані постійної зміни, різних перетворень. Усе це і дає підставу зробити її першоосновою буття всіх речей і предметів. Анаксимандр (610 – приблизно 547 рр. до н. е.) Великим є зацікавлення Анаксимандра математикою. Як свідчать античні джерела, цей мислитель – автор численних оригінальних геометричних задач. Він уперше робить спробу певним чином змоделювати геометрично визначені астрономічні та географічні явища. На цьому шляху йому випала історична місія скласти першу географічну карту Землі, а також побудувати модель “небесної сфери” – глобус.Більшість античних авторів схиляються до думки, що Анаксимандр уперше вводить у філософію саме поняття “початок” (arche), яким він і хотів окреслити першопричину, першооснову всього існуючого. Філософ називає цей першопочаток світобудови апейрон ”, що означає “нескінченне”. Згідно з Анаксимандром, “апейрон” є тим, що “все охоплює і всім править”. Конкретні космологічні міркування Анаксимандра щодо вирішення механізму переходу від єдиного апейрону до нескінченного світу речей філософ подає як процес постійного виділення, вичленування протилежностей вологого та сухого, холодного й теплого з апейрону і тим самим народження, виникнення води, землі, повітря та вогню. Колообіг цих стихій, у свою чергу, зумовлює пізніше формування Всесвіту як цілого. Інший погляд на arche викладає Анаксимен (прибл. 585 – прибл. 528/24 рр. до н. е.) – учень і товариш Анаксимандра.Першооснову буття чи першопочатку (arche) називає повітрям. Його позиція є близькою до Фалеса, однак, беручи повітря за першооснову буття, він дуже віддаляється і від Анаксимандрового апейрону, який, до речі, як і повітря, є невичерпний, нескінченний. Зближує повітря з апейроном і те, що воно, як нескінченна стихія, також перебуває у вічному русі, тобто є активним, живим, творячим першопочатком і “якщо б воно не рухалося, не відбувалися б усі ці зміни, які воно зумовлює”. Своє трактування цих питань робить Геракліт (прибл. 544 – прибл. 484 рр. до н. е.) з Ефеса. Практично всі дослідники його творчості звертають увагу на своєрідність і особливість його філософської прози – її афористичність і парадоксальність у побудові речень, суджень та наявність у ній не зовсім зрозумілих висловів, порівнянь. Усе це, напевно, і стало причиною того, що Геракліта вже в античності називали “Темним”. Філософ акцентує увагу на тому, що визначальною характеристикою буття є трактування його як чогось змінного, суперечливого й такого, що перебуває у вічному русі, самооновленні. А оскільки ми маємо справу з дійсністю, образом якої є ріка, то, звісно, і те суттєве, першооснова буття, також мусить бути чимось мінливим, динамічним, рухливим, бо те, що не змінюється, не може бути причиною змін у іншому. І таку стихію Геракліт віднаходить – нею є вогонь. Вогонь, як міркує Геракліт, є активним і творячим першопочатком; визначає весь світовий процес виникнення та загибелі. Гераклітівський діалектичний стиль мислення підводить нас до ще одного образу-символу, що має винятково велике смислове значення в його філософії – образу ріки, що також уособлює вічну зміну, безперервний рух і постійну течію буття, “усе плинне” (pantа rei). Розгортання протилежностей, їх взаємодія досягає космічного масштабу і є законом буття всього, тому що вогонь “править усім через усе”, а в Космосі безперервно проходить обмін “усього на вогонь” і “вогню на все”, як і золото, на яке вимінюють товари й товари – на золото. На думку Геракліта, Логос визначає весь космічний процес виникнення і зникнення речей та предметів у світі, що забезпечує їх гармонійний ритм, вічний рух космічного вогню “вгору” і “вниз”. Геракліт допускає існування ще й людського (суб’єктивного) логосу. Суб’єктивний логос людської душі. Варто звернути увагу на дві великі філософські школи античної Греції, що засвідчили своє існування значними філософськими здобутками – піфагорійську та елейську. Місце виникнення цієї філософії – Велика Греція, тобто італійські колонії греків; час – VI ст. до н. е. Піфагорійський союз, чи школа, що був утворений 533 р. до н. е. Філософія Піфагора: визнання ним числової структури світоладу, Космосу, де число, за словами Арістотеля, стає основою фізичного й морального світу, головним принципом існування всіх речей та предметів. Числа Піфагор мислить у формі геометричних образів, що мають визначені просторові координати і, зрозуміло, не є чимось абстрактно поняттєвим, а конкретно сприйманим, як, наприклад, лінія, трикутник, квадрат чи інші фігури. Число бере участь у всьому, є його душею, принципом оформлення, або ж гармонійної, мірної побудови, Космосу та існуючих у ньому речей. Число як конкретна “фізична” стихія чи сутність, можливо, у плані того, що числа є особливі, протяжні речі, з яких виникають чи навіть конструюються предмети навколишнього світу.Число в піфагорійській філософії бере на себе важливу функцію – бути принципом пізнання всього існуючого. Піфагорійська філософія рефлектує і морально-етичну проблематику. Тут число є фактично субстанційною основою всього морального життя людини. З чисел виводять вони правила життя і поведінки людей. Символом справедливості служить для них досконалий квадрат. Дружба – це досконала рівність або ж взаємність у любові й відданості. Так само й політика ґрунтується на ідеї єдності, рівності. Найбільшим лихом піфагорійці визнають суспільну анархію, розлад. Найвища доброчинність – тотожна справедливості.

Наприкінці VI – на початку V ст. до н. е. в італійському місті Елея формується новий напрям старогрецької філософії – елейська школа. Репрезентують цю школу Ксенофан, Парменід та Зенон. Парменід (прибл. 540 – 470 рр. до н. е.) є центральною фігурою в елейській філософській школі. Основний його твір – філософська поема “Про природу». Головна засада філософської доктрини Парменіда сформульована у відомому принципі: “буття існує”, а “небуття не існує”, так що “є буття, а небуття зовсім немає”. Аргумент, який висуває Парменід на підтвердження того, що буття існує, а небуття не існує, є його припущення, що лише буття (як щось реальне) можна мислити, сприймати, а небуття (як ніщо, як не-існуюче) не можна ні мислити, ні будь-яким способом сприймати. Буття в його логічному, абстрактному визначенні існує насамперед як певна єдність, як одне, єдине, ціле, що об’єднує все існуюче. Воно обіймає все і поза ним ніщо не існує. Отже, “небуття” бути не може. Це абстрактне буття – вічне, існує поза часом і простором. Воно не народжується і не зникає. Буття доконечно неначе заковане долею і “непорушно лежить в обіймах кайданів величезних”. Це означає, що поняття “виникнення”, “загибель” узагалі не можна віднести до буття.

Натурфілософське осмислення першопочатків усього існуючого знайшло вираз у філософів V ст. – Емпедокла та Анаксагора. Емпедокл бере чотири елементи – вогонь, повітря, воду та землю, а також дві первісні сили – Любов і Ворожнечу, з яких одна має здатність з’єднувати, інша – роз’єднувати”. Ці чотири матеріальні стихії філософ ще називає “коренями речей” і вказує, що вони не виникають і не зникають, а отже, є вічними, незмінними. І, подібно до того, як з небагатьох фарб на палітрі художника через їх змішування постає певний художній образ, так і шляхом з’єднання першооснов (коренів) виникають усі предмети світу. Першопочатки (корені) Емпедокла є нерухомими сутностями, а тому філософ як джерела руху, зміни впроваджує дві протилежні і навіть антагоністичні космічні сили – Любов і Ворожнечу. Функціонально вони дійсно протилежні, бо в космічному процесі виконують дві абсолютно різні дії: Любов забезпечує з’єднання всього, Ворожнеча ж, навпаки, спричиняє роз’єднання. Обидві космічні сили діють і нерозривно пов’язані з першопочатками речей. Анаксагор, як і Парменід, визнає, що буття є вічним, єдиним, незмінним і незнищенним. Тому, як і його попередники, він відкидає поняття виникнення, народження, загибелі, знищення. Насправді все те, що люди називають “народженням” чи “загибеллю”, є, на його думку, лише з’єднанням, змішуванням або ж роз’єднанням гомеомерій, “сім’я речей”. Гомеомерії Анаксагора є якісно різнорідними субстанційними першопочатками всього існуючого, а тому й кожна річ, звісно, мусить бути носієм усієї якісної різноманітності буття. Таку силу, як принцип руху та структурного порядкування буття, філософ знаходить в образі космічного Розуму (Nus), що поширює свою владу на всі речі і весь Космос. Космічний Розум Анаксагора покликаний насамперед дати перший динамічний поштовх усьому, привести в рух оцей первісний стан усеохопної суміші сім’я (гомеомерій) і тим самим розпочати процес упорядкування через з’єднання (виникнення) і роз’єднання (загибель).

Осібне місце в тлумаченні першооснови посідає античний атомізм, репрезентований концепцією буття Демокріта. Демокріт переконаний, що “буття” – це неподільні, вічні і найменші наповненості, названі філософом атомами або неподільними. Паралельно з визнанням атома як субстанційного першопочатку всього існуючого, Демокріт допускає й існування порожнечі чи небуття (неіснуючого). Порожнеча як умову руху, переміщення атомів. Атоми Демокріта абсолютно без’якісні. Усі вони позбавлені таких властивостей, як колір, смак, запах тощо. Натомість атоми наділені так званими зовнішніми властивостями і розрізняються між собою формою, порядком розташування та місцем. Всі атоми різняться між собою, відповідно, величиною і вагою. Виникнення світу й усіх існуючих у ньому речей Демокріт розглядає як процес безперервного з’єднання, змішування і роз’єднання атомів. Стосовно пізнання, то чуттєве пізнання філософ називає “темним”, розумове – “істинним”. Раціонального пізнання філософ називає як “істинним”, “законнонародженим”, він визнає за ним широкі пізнавальні можливості й вищу досконалість. Насамперед Демокріт вважає, що безпосереднім пізнавальним об’єктом розуму є те, що “заховане”, “невидиме” для відчуттів.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 40 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Видима Невидима | Дописати | Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за Т. Куном "Структура наукових революцій"). | Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду. | Аналітична інтерпретація наукового знання (логічний позитивізм -М. Шлік, Р. Карнап, Б. Рассел, К. Поппер). | Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час". | Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. | Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Поппера. | І.Франко: філософія української перспективи. | Класична |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав