Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж. Бруно.

Соціальні, екон. та політ. фактори. Розпад феодальних відносин, розвиток міст. Головною рисою цього процесу є антифеодальна та антицерковна спрямованість. Для мислення, ідеології та культури Відр. був характерний перехід від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Церква втратила свої домінуючі позиції. Презирство до людської сутності змінюється на визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя. Реалізація людяності обумовлює вивчення культурної спадщини античності. Відр. – вільне осмислення творів, античності, відмова від готових та незмінних істин. Філ. напрямки в епоху Відр.: Гуманізм, Платонізм, Аристотелізм, Реформація, Філ. природи (д. п. 16-17 ст.). М. Кузанський (1401-1464), німецький кардинал, у питанні відношення Бога і світу притримувався теоцентричного принципу проте вводить і нові концепції. Основний його принцип – вчене незнання або знання про незнання. Пізнання речей можливо як чуттєво так і раціонально, але знання про конкретні речі завжди виходить за свої межі. Основою пізнання має стати протилежність до повсякденного, кінцевого знання, тобто щось абсолютно визначене і безумовне – незнання. Безумовне знання можна осягнути лише символічно. Ці символи є математичними. Розум підкорений закону протилежностей (коло чи багатокутник) проте вчене незнання прямує до нескінченності, де протилежності взаємно зливаються (колобагатокутнику з нескінч. кількістю кутів). Ідея нескінченного розгортання Бога у всесвіті. Бог є все і одночасно одиничне, отже принцип тотожності максимуму і мінімуму. Злиття божественного і людського (max і min) – Христос. Звідси Людина – Бог, але не в абсолютному значенні. Космологія: Всесвіт – нескінченний шар, тобто не має центру. Немає нічого стійкого і абсолютного, абсолютною є тільки нескінченність – релятивізм руху. Оскільки Бог є нескінченністю, тоді в ньому зливаються всі протилежності, а отже неможливо визначити його сутність. Дж. Бруно (1548-1600). До головних творів належать діалоги: “Про причину, принцип, єдине”, “Про нескінченність, всесвіт і світи”, в яких ставляться питання нескінченності світу, його динамічної єдності та вічності. Праосновою виступає Єдине, матерія, яка є нерозгорнутою причиною всього існуючого. Можливість, що утримує світ в єдності, проте в різноманітності він називає душею світу, універсальним розумом, який і формує світ. В Єдиному співпадають одиничне і множинне, max і min. Космос є структурою, яка складається з дискретних частин – атомів і існує в неперервній нескінченності. Світ є нескінченним і однорідним у всіх частинах, отже і не існує центра. Бруно ототожнював рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Ціль розуму – проникнення в глибину явищ і пізнання закономірностей природи. Пізнання починається від сприйняття і йде до уявлень, розсудку, розуму. Пізнання є процесом нескінченним, оскільки і сам предмет пізнання є нескінч. Відкидає релігію як засіб осягнення істини. Етика Бруно закликає до боротьби за шляхетні цілі – добро, яке є необмеженою реальністю всесвіту. Єдине і є добро. Істинним мірилом моральності є людська діяльність та земні цілі людини. Л. має пізнавати Всесвіт і тим самим реалізувати себе. В майбутньому релігію одкровення має замінити релігія розуму.

26. Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди – до О. Кульчицького.

Персоналістична орієнтація на особистість здавна була властива також для української філософської думки – такі ідеї наявні у вченнях Г.Сковороди, П.Юркевича, О.Кульчицького, представників Київської світоглядно-антропологічної школи (В. Табачковський, І.Мірчук,).

Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб, яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише, коли включається у досвід особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму. Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.

Григорій Савич Сковорода — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст. С. вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, основні грані людської діяльності.

Основна ф ілософська концепція С. ґрунтується на тезі про існування трьох світів: «макрокосм» — Всесвіт, «мікро­косм» — людина та світ символів — Біблія, а також вчення про дві натури(кожен світ складається з двох натур: «видимої» і «невидимої»(тлінної і істинної)). Мисль, думка — це головна точка, тому її С. часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий.

Мислителя хвилювали проблема соц.нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Сковорода не вимагає від усіх людей, щоб вони йшли тим самим шляхом. Навпаки, він припускає, що шлях самовдосконалення є в кожної людини свій власний. Люди не рівні один одному. Сковорода висміює «рівну рівність, яку дурні у світ ввести хочуть», та вчить про нерівну рівність — «Бог багатому подібен фонтану, що заповнює різні посудини за їх обсягом. Над фонтаном напис; „Нерівна всім рівність“. Менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що так само є повний». Дійсне призначення кожної людини — в ній самій, а не поза нею. Бог, царство Боже в нас самих.

Через своє покликання, через працю, що для кожної людини є «природна», досягає людина досконалості та щастя:

У центрі філософського вчення Памфіла Юркевича, як і в С., - людина з двома найважливішими проявами – серцем і розумом. Розум – це загальне в діяльності людей, а серце – основа неповторності кожної особи. Людина в цьому житті – лише подорожній. Блукаючи у світі, вона йде до себе, а віднайшовши себе, віднаходить Бога. Іншим важливим поняттям філос. системи Ю. є поняття ідеї. Пізнання ідеї – це суть філософського споглядання. В історію філос. думки Ю. увійшов як науково-християнський мислитель.

Представником українського персоналізму в діаспорі є Олександр Кульчицький. Філософ прагнув тлумачити суть людської особи з огляду на її походження, прагнення й самоствердження, що дає підстави кваліфікувати його погляди як український персоналізм. Розуміння О. Кульчицьким суті філософії, її призначення, структури філософського знання найповніше втілилося в праці “Основи філософії і філософічних наук”. Він наголошує на вирішальному значенні персональної долі кожної людини та необхідності повного вияву сучасної української людини, що й має бути запорукою збереження й повного розквіту українців у колі європейських народів. О. Кульчицький у своїй творчості послідовно навернений до осмислення буття саме “української людини”. З персоналістського підходу випливає висновок, що сутність людини зобов’язує її здійснити "експансію" у світ, світ трансцендентний, вічний і божественний, цим самим відкриваючи перед собою своє покликання і реалізуючись через втілення вартостей духу.