Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.

Метод – система регулятивних принципів діяльності суб’єкта, яка залежить від її мети, засобів здійснення і характеру об’єкта, є усвідомленою і визначає всю сукупність прийомів та операцій, що спрямовані на ефективне пізнавальне, практично-перетворювальне або творчо-художнє освоєння дійсності. Метод – сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного освоєння людиною навколишнього світу, іншими словами – це знання, які перетворилися в керівництво діяльністю. Залежно від ступеня загальності методи поділяються на:

- загальні (такі, що застосовуються не тільки в науці, а й в інших сферах людської життєдіяльності, тобто загальнолюдські прийоми мислення): Діалектичний метод — це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод — метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком;

- загальнонаукові: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукція, аналогія та ін.

Аналіз - мисленне розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмета, з метою визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмету. Синтез - зворотній процес, мисленне поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмету.

Абстрагування – виділення єдності найбільш істотних ознак, характерних звязків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в сутність останніх.

Узагальнення - поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини.

Дедукція - достовірний висновок в процесі переходу від більш загального знання до менш загального.

Індукція - загальний висновок, що робиться виходячи із знання про одиничне чи часткове.

- конкретно-наукові (специфічні методи, придатні для окремих розділів науки та наукових дисциплін)

В залежності від рівня пізнання вони бувають емпіричні (спостереження, експеримент) та теоретичні (формалізація, аксіоматизація, гіпотетико-дедуктивний метод).

Методологія – система методів (або вчення про методи наукового пізнання та перетворення дійсності, про їх побудову та практичне застосування.). Отже, методологія являє собою систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності. В методології пізнання вводяться поняття архетипу наукового мислення, структурними елементами якого є стиль мислення і картина світу. Під картиною світу розуміють сукупність загальних уявлень того чи іншого фрагменту об’єктивної реальності, що вивчається і лежить в основі теоретичної діяльності. В понятті стиль мислення фіксуються способи описування та пояснення явищ.

Довгий час методологія розвивалася в надрах філософії, де мето­дологічні проблеми спочатку не були самодостатніми, їх розглядали у зв’язку з іншою конкретною філософською проблематикою та в її контексті. Ситуація починає докорінно змінюватися наприкінці доби Відродження, а особливо – з початком Нового часу, коли бурхливо розвиваються науки і техніка. Завдяки цьому проблеми гносеології взагалі і методології наукового пізнання - зокрема стають у філософії самодостатніми. Вони починають привертати дедалі більшу увагу видатних учених і філософів, серед яких слід згадати, передовсім, Ф. Бекона, Р. Декарта, Дж. Локка, І. Канта, Ґ. Геґеля.

Разючіші зміни в історичному розвитку методології відбулися у ХХ ст., особливо в другій половині. Упродовж кількох попередніх століть проблематика методології науки зводилася, в основному, до аналізу філософських, найзагальніших за змістом питань, що стосувалися світоглядних основ і закономірностей науково-пізнавальної діяльності. У наш час уже фактично сформувалася окрема дисципліна – методологія і логіка наукового пізнання, яка, на наш погляд, має "гібридний" характер у тому значенні, що, вийшовши з надр філософії, повністю не пориває з нею, але одночасно набуває рис окремої, досить добре спеціалізованої науки. Вона має свій предмет (методи наукового пізнання, логіку і механізми її розвитку тощо), власні ідеї та концепції, методологічний арсенал, істотно відмінний від філософського поняттєвий апарат і наукову спільноту, центром тяжіння інтересів яких є проблеми саме цієї дисципліни.